ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
справа № 338/1853/23
провадження № 51-4387км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023091120000178, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Раковець Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу захисника та змінив вирок районного суду в частині призначеного покарання. Визначив вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, та на підставі статей 75, 76 КК звільнив останнього від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, апеляційний суд, звільняючи засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, послався на ті ж самі обставини, що вже були враховані місцевим судом при призначенні останньому покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК. Таким чином, суд безпідставно звільнив засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК та свого рішення в цій частині належним чином не мотивував. При цьому, поза увагою суду залишились фактичні обставини вчиненого засудженим тяжкого кримінального правопорушення та його наслідки, а саме те, що ОСОБА_6 порушив низьку вимог правил дорожнього руху, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_7, в результаті чого вона померла. Отже, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК і підлягає скасуванню.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, засуджений просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення, правильність кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 286 КК, а також призначене останньому додаткове покарання (у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки), в касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.
При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.
Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 75 КК у разі, якщо суд, крім випадків засудження за певні кримінальні правопорушення, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність випливає, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням та водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Так, ОСОБА_6 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, яке згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином, й за який передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років.
Судом першої інстанції ОСОБА_6 призначено основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував обставини та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким необережним злочином, поведінку винного, яка свідчить про його прагнення загладити наслідки скоєного, критичне ставлення до вчиненого, а також позицію потерпілого висловлену в судовому засіданні, про те, що незважаючи на непоправні втрати, які зазнала його родина внаслідок загибелі його матері, враховуючи молодий вік обвинуваченого він не хоче від нього жодних компенсацій та не наполягає на суворому покаранні.
Крім цього, судом було враховано дані про особу винного, котрий судимості немає, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває та за такою допомогою не звертався.
Суд звернув увагу на дані досудової доповіді органу пробації, однак не погодився з висновком про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі. Також судом враховано тяжкість наслідків, що настали через порушення ОСОБА_6 правил дорожнього руху, які знаходяться в причинному зв`язку із настанням смерті потерпілої ОСОБА_7 .
Обставин, які обтяжують покарання суд не встановив, а обставинами, які його пом`якшують визнав: щире каяття, яке проявилося у повному визнанні своєї вини як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження, надання оцінки своїм діям, зокрема, щире висловлення жалю щодо смерті потерпілої; активне сприяння розкриттю злочину, а саме надання показань, участь у слідчих діях, відсутність будь-яких перешкод з його сторони для проведення досудового розслідування, надання послідовних пояснень в ході судового розгляду.
Врахувавши вищезазначені обставини у сукупності, а також з огляду на наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 основного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК, у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, захисник подав апеляційну скаргу в якій просив звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, а також звільнити останнього від відбування додаткового покарання. Сторона обвинувачення апеляційну скаргу на вирок суду не подавала.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевим судом при призначенні ОСОБА_6 покарання в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, його молодий вік, те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання за яким позитивно характеризується, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, наявність обставин, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, вибачення перед потерпілим, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Апеляційний суд зазначив, що не вбачає підстав ставити під сумнів визнання ОСОБА_6 своєї вини, його щирого каяття у скоєному та активне сприяння розкриттю злочину, а позиція останнього щодо вчиненого ним кримінального правопорушення та його наслідків, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи, підтверджує наявність врахованих місцевим судом обставин, які пом`якшують покарання.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, зазначивши, що місцевим судом в повній мірі не враховано дані про особу винного, що на думку суду, істотно знижує суспільну небезпеку вчиненого та пом`якшує покарання.
Однак, апеляційний суд не звернув уваги на те, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.
На думку Суду, звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції не спростував висновків місцевого суду про відсутність підстав для застосування вказаної норми кримінального закону.
Крім того, змінюючи вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд фактично урахував ті самі обставини, які врахував місцевий суд при призначенні останньому покарання за ч. 2 ст. 286 КК із застосуванням положень ст. 69 КК.
При цьому, апеляційний суд свого рішення належним чином не мотивував, не обґрунтував підстав, з огляду на які він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (яке є тяжким злочином), а також наслідків, що настали, а саме у наслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_7 померла від поєднаної закритої тупої травми грудної клітки, грудного відділу хребта із розривом внутрішніх органів, переломами ребер, восьмого грудного хребця, яка в подальшому призвела до розриву грудного відділу аорти та масивної внутрішньої крововтрати.
Поза увагою апеляційного суду залишились і конкретні обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, котрий о 21:35, керуючи автомобілем "BMW-525" рухався зі швидкістю приблизно 101 км/год, що вдвічі перевищувало максимально допустиму швидкість для населеного пункту. При цьому, наближаючись до нерегульованого перехрестя вулиць, де в цей час у межах перехрестя перетинала проїзну частину пішохід похилого віку ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), не зміг зупинити керований ним автомобіль з моменту виникнення небезпеки для руху, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху і вчинив наїзд на потерплу, в результаті чого настала її смерть.
З огляду на сукупність наведених вище обставин, а також допущених засудженим порушення правил дорожнього руху, у результаті чого його дії спричинили незворотну втрату найвищої соціальної цінності - життя людини, колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, м`яким покаранням. Крім того, таке покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Отже, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки. Враховуючи доводи касаційної скарги прокурора, вона підлягає до часткового задоволення.
За умови підтвердження обвинувачення ОСОБА_6 у тому ж обсязі, за наявності тих самих даних про особу обвинуваченого та обставин, що впливають на призначення покарання, призначене останньому із застосуванням ст. 75 КК покарання слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і, як наслідок, м`яким покаранням.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд