ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2025 року
м. Київ
справа № 761/46389/23
провадження № 61-14054св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чабана Руслана Леонідовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року в складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року в складі колегії суддів Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрпошта" про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання здійснити нарахування і виплату заробітної плати, поновлення виплати середнього заробітку та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора Акціонерного товариства (далі - АТ) "Укрпошта" від 19 липня 2022 року № 1040/к в частині зупинення нарахування та виплати йому середнього заробітку на період проходження військової служби, поновити виплату середнього заробітку та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період з 20 липня 2022 року по 09 лютого 2024 року в сумі 908 852,65 грн.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 1993 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем та обіймає посаду заступника директора Департаменту фізичної та технічної безпеки. З 25 лютого 2022 року перебуває на військовій службі по загальній мобілізації на особливий період. З моменту мобілізації йому виплачувався середній заробіток відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Однак у серпні 2022 року він не отримав належні йому виплати, про що відповідач належним чином не проінформував його.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IХ (далі - Закон № 2352-IХ) до частини третьої статті 119 КЗпП України внесені зміни, які передбачають виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
На виконання положень вказаного закону відповідач видав наказ про призупинення нарахування позивачу середнього заробітку,
На думку позивача, скасування виплат порушує принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів та права громадян, що залучені до захисту суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
09 квітня 2024 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
26 вересня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни в регулюванні трудових відносин за участі працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваними на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чабан Р. Л. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 820/5348/17, про те, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо в самому законі не визначений інший порядок). З моменту призову на військову службу ОСОБА_1 отримав гарантії держави на збереження середнього заробітку до закінчення особливого періоду відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі.
Необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме висновку Верховного Суду в постановах від 08 лютого 2023 року в справі
№ 242/1792/22, від 06 вересня 2023 року в справі № 204/10983/22, від 14 вересня 2023 року в справах № № 332/1195/23, 754/5488/22, від 18 жовтня 2023 року в справі № 639/3086/22, від 01 листопада 2023 року в справі № 642/959/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 711/5198/22, від 08 грудня 2023 року в справі № 638/5055/22, оскільки припиненням нарахування й виплати середнього заробітку звужено обсяг його прав як військовослужбовця на соціальний захист.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо порушення відповідачем процедури інформування мобілізованого працівника про зміну істотних умов праці, яким є припинення виплати середньої заробітної плати; щодо порушення відповідачем статей 22, 24, 58 Конституції України шляхом прийняття рішення про припинення нарахування та виплати середнього заробітку з посиланням на Закон № 2352-IХ; щодо невиконання роботи, визначеної трудовим договором між сторонами спору, унаслідок призиву на військову службу, що є підставою невиплати середнього заробітку.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ "Укрпошта" зазначає, що право захисників на отримання грошового забезпечення забезпечено за рахунок коштів державного бюджету України. Ізнабранням чинності Закону № 2352-IXвідбулись зміни в регулюванні трудових відносин за участі працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
Заявник не обґрунтував подібність правовідносин у цій справі зі справою № 820/5348/17 в постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року, не мотивував підстав відступу від висновків Верховного Суду в постановах від 08 лютого 2023 року в справі № 242/1792/22, від 06 вересня 2023 року в справі № 204/10983/22, від 14 вересня 2023 року в справах № № 332/1195/23, 754/5488/22, від 18 жовтня 2023 року в справі № 639/3086/22, від 01 листопада 2023 року в справі № 642/959/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 711/5198/22, від 08 грудня 2023 року в справі № 638/5055/22.
Закон № 2352-IX спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність до нового юридичного регулювання. Закон № 2352-IXне містить вимог про те, що вказані зміни в законодавстві стосуються тільки осіб, призваних на військову службу після набрання ним чинності. Наказ від 19 липня 2022 року № 1040/к, яким зупинено нарахування середнього заробітку мобілізованим працівникам, відповідає вимогам Закону № 2352-IX.
Законодавством не встановлено обов`язку роботодавця повідомляти працівника про внесені законодавчі зміни.
Позивач у касаційній скарзі змінив період нарахування та суму стягнення заробітної плати.
Заявник оспорює Закон № 2352-IX та дії Верховної Ради України щодо його прийняття, однак конституційнійність Закону № 2352-IX не є предметом позову, а Верховна Рада України не сторона в справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ "Укрпошта", де працює заступником директора Департаменту фізичної та технічної безпеки.
Заявою від 23 лютого 2022 року ОСОБА_1 просив увільнити його від роботи з 25 лютого 2022 року на час проходження військової служби за призовом в особливий період зі збереженням місця роботи та середнього заробітку.
Наказом АТ "Укрпошта" від 25 лютого 2022 року № 226/к ОСОБА_1 увільнено від роботи у зв`язку з проходженням військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період з 25 лютого 2022 року до дня фактичної демобілізації (або до закінчення особливого періоду) із забезпеченням виплати середнього заробітку працівнику на час проходження ним військової служби на підставі табелю обліку робочого часу.
Наказом АТ "Укрпошта" від 19 липня 2022 року № 1040/к "Про зупинення нарахування середнього заробітку", у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-ІХ, яким передбачено зупинення нарахування середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України, на період проходження ними військової служби та служби у складі добровольчого формування територіальної оборони, зокрема, і щодо ОСОБА_1 .
Підставою для звернення позивача до суду стало припинення виплати середнього заробітку з 19 липня 2022 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьомудержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Згідно з частиною другою статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок та військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
Тобто законодавець врахував обтяжливість покладення забезпечення цієї державної гарантії на роботодавців та змінами до частини третьої статті 119 КЗпП України виключив положення щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи на час призову за рахунок роботодавця.
Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX- 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
Обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року).
З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
Отже, припиняючи з 19 липня 2022 року виплату середньої заробітної плати ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, АТ "Укрпошта" діяло відповідно до вимог чинного законодавства.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2025 року в справі № 210/4825/22, від 23 жовтня 2024 року в справі № 204/10216/22, від 28 червня 2023 року в справі № 753/12209/22, від 14 серпня 2023 року в справі № 349/1607/22, від 14 вересня 2023 року в справі № 210/4198/22, а також у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2023 року в справі № 242/1792/22, від 06 вересня 2023 року в справі № 204/10983/22, від 14 вересня 2023 року в справах № № 332/1195/23, 754/5488/22, від 18 жовтня 2023 року в справі № 639/3086/22, від 01 листопада 2023 року в справі № 642/959/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 711/5198/22, від 08 грудня 2023 року в справі № 638/5055/22, від висновків у яких заявник просить відступити.
Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного в наведених постановах, оскільки практика Верховного Суду свідчить про єдине застосування та тлумачення відповідних норм права в подібних правовідносинах Закону № 2352-IX.
ОСОБА_1 не навів обґрунтованих причин та вагомих і достатніх аргументів, як б свідчили про помилковість наведених вище висновків Верховного Суду та наявність підстав для відступлення від такого висновку. Заявник фактично просить відступити від положень Закону № 2352-IX, однак перевірка конституційності законодавчих актів не входить до повноважень суду загальної юрисдикції.
Стосовно посилань заявника на те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом, необхідно зазначити таке.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Відповідач припинив нарахування та виплату середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року, тобто з дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, тому до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, оскільки останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Відповідно до частини другої статті Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (зі змінами, внесеними Законом № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України в пункті 2.3 Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
У пункті 3 вказаного Рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 жовтня 1979 року в справі "Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду в справі "Кйартан Асмупдсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Оскільки приписи частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виснували про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплату середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.
Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування приписів Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 820/5348/17, про те, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо в самому законі не визначений інший порядок).
Наведені висновки Верховний Суд сформулював у справі, де розроблення проєкту землеустрою мало місце в 2013 році, тому суд зазначив, що проєкт має відповідати нормам, чинним станом на цей період.
Отже, висновки Верховного Суду в постанові від 19 червня 2018 року в справі № 820/5348/17 нерелевантні до спірних правовідносин.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо порушення відповідачем процедури інформування мобілізованого працівника про зміну істотних умов праці, яким є припинення виплати середньої заробітної плати; щодо порушення відповідачем статей 22, 24, 58 Конституції України шляхом прийняття рішення про припинення нарахування та виплати середнього заробітку з посиланням на Закон № 2352-IХ; щодо невиконання роботи, визначеної трудовим договором між сторонами спору, унаслідок призиву на військову службу, що є підставою невиплати середнього заробітку.
Доводи скаржника у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявник, вказуючи зазначені підстави касаційного оскарження судових рішень, виконуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не навів належного обґрунтування щодо застосування якої норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Крім того, відповідно до статей 1, 3 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов`язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.
Закон № 2352-ІХ опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 18 липня 2022 року, тому ОСОБА_1 мав можливість самостійно ознайомитися із змістом наведеного закону, зокрема в частині внесення змін до частини третьої статті 119 КЗпП України.
Закон не вимагає від роботодавця доведення до відома працівників змін у законодавстві.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.