iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 199/289/17-ц

провадження № 61-9951св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Дніпропетровська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Індустріального району м. Дніпро, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданих незаконним рішенням посадової особи органу прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що у лині 2006 року він купив квартиру АДРЕСА_1 за відплатним договором у ріелтора ОСОБА_2, яка діяла за довіреністю від імені власника квартири ОСОБА_3 .

Зазначав, що 30 вересня 2006 року ОСОБА_3 подав до Індустріального РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області заяву, в якій просив притягнути до кримінальної відповідальності осіб, зокрема, його - ОСОБА_1, за нібито незаконне (шахрайським шляхом) заволодіння квартирою АДРЕСА_1, а також дав завідомо неправдиві покази про те, що він нікому довіреності не видавав, а підпис у довіреності на ім`я ОСОБА_2 був підроблений невідомою особою.

30 вересня 2006 року дільничний інспектор міліції Євстратов О. провів перевірку фактів за заявою ОСОБА_3 та виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_3 у зв`язку із відсутністю підстав.

Позивач вказував, що 20 жовтня 2006 року прокурор Індустріального району м. Дніпропетровська Новіков Ю. М. порушив кримінальну справу № 64061766 за частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом незаконного заволодіння ним у липні 2006 року квартирою АДРЕСА_1 .

23 жовтня 2006 року слідчий Індустріального районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Зюзь І. М. прийняв постанову про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому.

30 листопада 2006 року експертом Косенком О. В. за результатами почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_3 у довіреності на право продажу його квартири, зроблено завідомо неправдивий висновок про те, що підпис у довіреності виконаний не ОСОБА_3 .

У подальшому кримінальна справа № 6406766 була об`єднана з кримінальною справою № 36061032 та прийнята до провадження слідчим з особливо важливих справ відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами та злочинними організаціями слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Заставським І. А.

Вказував, що 06 грудня 2006 року його було затримано за підозрою у шахрайстві щодо заволодіння квартирою АДРЕСА_1 та поміщено на три доби до ізолятора тимчасового тримання.

08 грудня 2006 року його було звільнено із ізолятора тимчасового тримання і обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

12 грудня 2006 року слідчим Заставським І. А. прийнято постанову про притягнення його як обвинуваченого у кримінальній справі № 36061032 у скоєнні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

18 грудня 2006 року слідчим Заставським І. А. прийнято постанову про накладення арешту на його майно.

Постановою слідчого Заставського І. А. від 17 лютого 2007 року кримінальне переслідування щодо нього по обвинуваченню його за частиною четвертою статті 190 КК України припинено у зв`язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину. При цьому лише 21 січня 2014 року йому була надіслана постанова від 17 лютого 2007 року про закриття кримінального переслідування

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року у справі № 201/939/14 постанова слідчого від 17 лютого 2007 року про закриття кримінального провадження у справі № 36061032 скасована та направлена прокурору Дніпропетровської області для відновлення слідства щодо нього.

Прокуратура Дніпропетровської області не виконувала постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року, тому він оскаржив бездіяльність прокурора. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2014 року у справі № 201/2701/14-к зобов`язано прокурора Дніпропетровської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, які встановлені відповідно до постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року у справі № 201/939/14.

26 березня 2014 року на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2014 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014040000000218 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України щодо незаконного заволодіння ним квартирою АДРЕСА_1 .

15 вересня 2015 року постановою слідчого Климася Ю. І. кримінальне провадження № 42014040000000218 від 26 березня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України закрито за відсутністю події кримінального правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України.

Позивач зазначав, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2011 року у справі № 0417/2-426/2011 визнано недійсною довіреність від імені ОСОБА_3, видану на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_2, посвідчену 01 листопада 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є. В. за реєстровим № 16949; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. за реєстровим № 3347; скасовано реєстрацію права власності в органах МБТІ на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 на підставі витягу про право власності від 03 серпня 2006 року.

Вказував, що незаконне кримінальне переслідування щодо нього тривало з 20 жовтня 2006 року до 17 вересня 2015 року (107 місяців), що завдало йому майнової та моральної шкоди, спричинило втрату нормальних життєвих зв`язків, порушило майнове благополуччя. Крім того, незаконним рішенням прокурора Індустріального районну м. Дніпропетровська Новікова Ю. М., який незаконно порушив кримінальну справу, що була закрита за відсутністю події злочину, здійснювався на нього вплив.

Заподіяна йому моральна шкода полягає у фізичному болю і стражданнях, переживаннях, оскільки він тривалий час був змушений докладати значних зусиль для доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину, якого не вчиняв.

Вважав, що моральна шкода у розмірі 342 400 грн буде відповідати тяжкості та тривалості перенесених ним і його родиною душевних страждань, приниження його людської гідності.

Посилався на те, що його позбавили права власності на квартиру, куплену у 2006 році за 18 000 доларів США. Вважав, що вартість спірної квартири та сплачені ним за квартиру кошти становлять розмір матеріальної шкоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 18 000 доларів США та моральну шкоду у розмірі 342 000 грн.

Протокольною ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2017 року за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості належного відповідача Дніпропетровську місцеву прокуратуру № 1.

Протокольною ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року за клопотанням представника відповідача залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 - Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року у складі судді Руденко В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо незаконності дій прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська (Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1) з приводу порушенням кримінальної справи № 64061766 від 20 жовтня 2006 року, арешту ОСОБА_1, арешту його майна та притягнення його як обвинуваченого у цій справі та у подальшому закриття кримінального провадження, не дають правових підстав для відшкодування шкоди на підставі статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Судом ураховано, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2012 року, яке набрало законної сили, вирішено тотожний спір у справі № 401/7558/12 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої незаконними діями, та позивачу відшкодовано моральну шкоду, завдану за незаконне перебування під карним переслідуванням, тримання під вартою, проведення обшуків, арешту майна у розмірі 15 000 грн і відмовлено у задоволенні позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що останнім, за відсутності підстав для застосування положень частини першої статті 1176 ЦК України, не доведено загальних підстав для відшкодування матеріальної шкоди, оскільки не підтверджено причинно-наслідкового зв`язку із втратою ним права власності на спірну квартиру і спричиненням йому матеріальної шкоди та прийнятими процесуальними рішенням прокурора.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 104 000 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок перебування під кримінальним переслідуванням з 04 липня 2014 року, час який не охоплювався попередніми рішеннями судів, до 17 вересня 2015 року - закриття кримінального провадження щодо нього на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції урахував, що питання щодо порушення кримінальної справи, застосування запобіжних заходів та арешту, а також щодо притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого і незаконного перебування під кримінальним переслідуванням у період часу з 06 грудня 2006 року до 28 липня 2010 року та з 28 липня 2010 року до 04 липня 2014 року було предметом судового розгляду, за результатами якого Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення від 09 грудня 2012 року у справі № 401/7558/12 та Апеляційним судом Дніпропетровської області від 11 лютого 2015 року у справі № 199/9142/14-ц.

Апеляційний суд при визначенні розміру моральної шкоди завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду врахував глибину моральних і душевних страждань останнього, період його перебування під слідством та судом, який не охоплювався попередніми рішеннями судів, беручи до уваги конкретні обставини справи, характер моральних страждань, унаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, та дійшов висновку про те, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 становить 104 000 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про відмову у відшкодуванні матеріальної шкоди у розмірі 18 000 доларів США, оскільки сам факт ухвалення постанови про закриття кримінального провадження не свідчить про завдання особі такої шкоди та не є підставою для її відшкодування.

Апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2011 року у справі № 0417/2-426/2011, яким задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_3 та, зокрема, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. за реєстровим № 3347, оскільки зазначене не охоплювалося межами кримінального провадження та не може бути підставою для відшкодування матеріальної шкоди на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року.

Надходження касаційної скаргидо суду касаційної інстанції

У липні 2024 року касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2025 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню. Вважає, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи та не надав їм належної правової оцінки.

Зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 23, 1167, 1176 ЦК України, статтями 1, 2, 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Вказує, що ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням у кримінальній справі № 36061032 у період часу з 06 грудня 2006 року (дата його затримання) до 17 лютого 2007 року (припинення щодо нього кримінального переслідування). Отже, висновок апеляційного суду про те, що позивач перебував під кримінальним переслідуванням у період часу з 04 липня 2014 року до 17 вересня 2015 року не відповідає дійсності, оскільки позивач втратив статус підозрюваного у кримінальному провадженні.

Посилається на те, що ОСОБА_1 вже реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, яка передбачена частиною третьої статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", що встановлено судовими рішеннями у справах № 401/7558/12 та № 199/9142/14-ц.

На думку заявника, суд апеляційної інстанцій не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності завдання позивачу моральної шкоди і підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення Дніпропетровська обласна прокуратура вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 12 січня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц (провадження № 34358св18), від 20 березня 2019 року у справі № 727/9472/17-ц (провадження № 61-19св19), від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У серпні 2024 року Державна казначейська служба України подала відзив на касаційну скаргу, в якому підтримала доводи касаційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та просила її задовольнити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 жовтня 2006 року постановою прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська Новікова Ю. М. було порушено кримінальну справу № 64061766 за заявою ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (том 1, а. с. 22).

25 жовтня 2006 року кримінальну справу № 64061766 за фактом шахрайства за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України прийнято до свого провадження слідчим ОВС з РОВС та ЗСОГ СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Заставським І. А. (том 1, а. с.23).

Кримінальну справу № 64061766 об`єднано з кримінальною справою № 36061032, про що слідчим ОВС з РОВС та ЗСОГ СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Заставським І. А., про що 25 жовтня 2006 року винесено постанову (том 1, а. с. 27).

Постановою слідчого ОВС з РОВС та ЗСОГ СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Заставського І. А. від 08 грудня 2006 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, затриманого 06 грудня 2006 року в порядку статті 115 КПК України звільнено з Ізолятора тимчасового утримання в Дніпропетровській області та застосовано до нього міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд (том 1, а. с. 28-29).

Постановою виконуючого обов`язки слідчого ОВС з РОВС та ЗСОГ СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Заставського І. А. від 12 грудня 2006 року у кримінальній справі № 36061032 ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (том 1, а. с. 30).

18 грудня 2006 року постановою слідчого ОВС з РОВС та ЗСОГ СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Заставського І. А. накладено арешт на належне на праві власності ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 31).

Постановою слідчого з ОВС СВ з РОВС та ЗСОГ СУ УМВС України в Дніпропетровській області Заставського І. А. від 17 лютого 2007 року кримінальне переслідування щодо ОСОБА_1, обвинуваченого за частиною четвертою статті 190 КК України припинено у зв`язку із недоведеністю його участі у скоєнні злочину (том 1, а. с. 36-37).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2011 року у справі № 0417/2-426/2011 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, треті особи: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В., задоволено частково.

Визнано недійсною довіреність від імені ОСОБА_3, посвідчену 01 листопада 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В. за реєстровим номером 16949.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. 25 липня 2006 року, за реєстровим номером 3347.

Визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 від 03 серпня 2006 року.

У задоволенні решти вимог позову ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєв С. П., про визнання добросовісним набувачем права власності на квартиру відмовлено (том 1, а. с. 33-34).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2012 року у справі № 401/7558/12 позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особи: Головне управління УМВС України в Дніпропетровській області, слідчого СВ з РОВС та ЗСОГ СУ ГУМВС України Заставський І. А., про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої незаконними діями задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку коштів з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено (том 1, а. с. 167-169).

Відповідно до висновків суду підставою для відшкодування шкоди стало незаконне перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням з 06 грудня 2006 року до 28 липня 2010 року.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2014 року у справі № 199/9142/14-ц позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи, що здійснює досудове розслідування задоволено частково.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено (том 1, а. с. 162-166).

Згідно з висновками суду підставою для відшкодування шкоди стало незаконне перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням з 28 липня 2010 року до 04 липня 2014 року.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року у справі № 202/939/14-к скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого з ОВС СВ з РОВС та ЗСОГ СУ УМВС України в Дніпропетровській області Заставського І. А. від 17 лютого 2007 року про закриття кримінального провадження у справі № 36061032 задоволено.

Постанову слідчого з ОВС СВ з РОВС та ЗСОГ СУ УМВС України в Дніпропетровській області Заставського І. А. від 17 лютого 2007 року про закриття кримінального переслідування щодо ОСОБА_1 у кримінальній справі № 36061032 скасовано та направлено прокурору Дніпропетровської області для відновлення слідства щодо ОСОБА_1 (том 1, а. с. 38).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2014 року у справі № 201/2701/14-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора прокуратури Дніпропетровської області Лагунова П. В. в частині невиконання постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року задоволено частково.

Зобов`язано прокуратуру Дніпропетровської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, які встановлені відповідно до постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року у справі № 201/939/14-к.

У задоволенні решти вимог скарги ОСОБА_1 відмовлено (том 1, а. с. 39).

26 березня 2014 року на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2014 року у справі № 201/2701/14-к внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014040000000218 відомості щодо незаконного заволодіння ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 40).

Постановою заступника прокурора Дніпропетровської області Трускавецького С. М. від 02 вересня 2014 року скасовано постанову від 08 грудня 2006 року про накладення арешту на майно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 4201404000000218 (том 1, а. с.138).

17 вересня 2015 року старшим слідчим відділу РОВС та ЗУОГ і ЗО СУ ГУМВС України Климась Ю. І. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 4201404000000218 від 26 березня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України за відсутністю події кримінального правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України (том 1, а. с.42-43).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2015 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2014 року у справі № 199/9142/14-ц скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (том 1, а. с.158-161).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року у справі № 199/3315/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих незаконною дією посадової особи органу досудового слідства відмовлено (том 1, а. с.170-174).

Відповідно інформаційної довідкиДержавного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 лютого 2017 року № 81202031 право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23 червня 2015 року зареєстровано за ОСОБА_5, попередній власник на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 липня 2006 року - ОСОБА_1 (том 1, а. с. 78-80).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга Дніпропетровська обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Апеляційним судом встановлено, що позивач має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок перебування під слідством та судомз 04 липня 2014 року (час який не охоплювався попередніми рішеннями судів) до 17 вересня 2015 року (дата винесення постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення).

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції вважав, що позивачем доведено завдання йому моральної шкоди, що є підставою для її відшкодування.

Колегія суддів погоджується як з підставою для відшкодування моральної шкоди, так і з визначеним апеляційним судом розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див.: постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення.

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2012 року у справі № 401/7558/12 стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку коштів з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.

Відповідно до висновків суду підставою для відшкодування шкоди стало незаконне перебування ОСОБА_1 під слідством та судому період з 06 грудня 2006 року до 28 липня 2010 року.

Крім того, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2014 року у справі № 199/9142/14-ц стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку коштів з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

Згідно з висновками суду підставою для відшкодування шкоди стало незаконне перебування ОСОБА_1 під слідством та судомз 28 липня 2010 року до 04 липня 2014 року.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановивши, що питання щодо порушення кримінальної справи, застосування запобіжних заходів та арешту, а також щодо притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого і незаконного перебування під слідством та судом у період з 06 грудня 2006 року до 28 липня 2010 року та з 28 липня 2010 року до 04 липня 2014 року було предметом судового розгляду, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що позивач має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок перебування під слідством та судомз 04 липня 2014 року (час який не охоплювався попередніми рішеннями судів) до 17 вересня 2015 року (дата винесення постанови закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення).

Апеляційний суд при визначенні розміру моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, врахував глибину моральних і душевних страждань останнього, період його перебування під слідством та судом, який не охоплювався попередніми рішеннями судів, які набрали законної сили, беручи до уваги конкретні обставини справи, характер моральних страждань, унаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 становить 104 000 грн.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, у зв`язку із чим йому завдано моральної шкоди, розмір якої визначено судом з урахуванням його доведеності позивачем, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.

Отже, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ухвалюючи судове рішення про стягнення на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 104 000 грн, апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходили із доведеності позовних вимог в частині наявності моральної шкоди, оскільки позивачем надано докази на підтвердження заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що ОСОБА_1 не має права на відшкодування моральної шкоди на підставі положень статей статтями 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 1, 2, 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Право на відшкодування шкоди виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

До реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати.

Так, постановою старшого слідчого відділу РОВС та ЗУОГ і ЗО СУ ГУМВС України Климась Ю. І. від 17 вересня 2015 року кримінальне провадження № 4201404000000218 від 26 березня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України закрито за відсутністю події кримінального правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України.

Отже, закриття кримінального провадження № 4201404000000218 від 26 березня 2014 року відбулося з реабілітуючих підстав (пункт 1 частини першої статті 284 КПК України - відсутність події кримінального правопорушення), тому позивач має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає на підставі статті 1176 ЦК України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Додаткового визнання неправомірності дій органу прокуратури чи слідства для відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, не потрібно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19) зроблено висновок про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

Визначений судом розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", та не призводить до його збагачення.

Указаний висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Доводи касаційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що ОСОБА_1 вже реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, яка передбачена частиною третьої статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", що встановлено судовими рішеннями у справах № 401/7558/12 та № 199/9142/14-ц, є безпідставними, оскільки у вказаних справах та у справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд зробив висновок про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди за незаконне перебування під слідством та судом за час який не охоплювався попередніми рішеннями судів у справах № 401/7558/12 та № 199/9142/14-ц.

Посилання касаційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 12 січня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц (провадження № 34358св18), від 20 березня 2019 року у справі № 727/9472/17-ц (провадження № 61-19св19), від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційні скарзі заявник.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково та змінити порядок відшкодування шкоди.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Верховний Суд звертає увагу на таке.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що:

"кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 227/4691/21 (провадження № 61-3733св23) зазначено:

"втім суди не врахували, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишену без змін апеляційним судом, в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 1 000 грн належить змінити".

З огляду на зазначене, резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції підлягає зміні, а саме: абзац четвертий резолютивної частини постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року слід викласти в такій редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 104 000 (сто чотири тисячі) гривень 00 копійок".

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

................

Перейти до повного тексту