ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 376/1820/22
провадження № 61-11107св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Сквирська міська рада Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року в складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сквирської міської ради Київської області, у якому просила зобов`язати відповідача виділити в натурі (на місцевості) земельну частку (пай) розміром 3,3 умовних кадастрових гектарів із земель комунальної власності Сквирської міської ради на підставі рішення Сквирського міського суду Київської області від 21 квітня 2015 року в справі № 376/710/15-ц та рішення Сквирського міського суду Київської області від 22 липня 2021 року в справі № 376/1129/20.
На обґрунтування своїх вимог зазначала, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року визнано за нею право на земельну частку (пай) розміром 3,3 умовних кадастрових гектарів із земель запасу в межах Малоєрчиківської сільскої ради Сквирського району Київської області.
У зв`язку з відсутністю земель запасу в межах Малоєрчиковської сільської ради, рішенням Сквирського районного суду Київської області від 22 липня 2021 року змінено спосіб виконання рішення суду та визнано за нею право на земельну частку (пай) розміром 3,3 умовних кадастрових гектарів із земель комунальної власності Сквирської міської ради.
Вона неодноразово зверталася до відповідача з заявами про виділ їй земельної ділянки згідно з судовими рішеннями, однак такі її звернення залишені без задоволення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 14 березня 2023 рокупозов задоволено.
Зобов`язано Сквирську міську раду виділити ОСОБА_1 земельну ділянку на території Сквирської міської ради в натурі (на місцевості) в розмірі земельної частки (пай) розміром 3,3 умовних кадастрових гектарів із земель комунальної власності Сквирської міської ради на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року в справі № 376/710/15-ц, рішення Сквирського районного суду Київської області від 22 липня 2021 року в справі № 376/1129/20.
Суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на земельну частку (пай) встановлено рішеннями суду, які в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення, а повноваження щодо реалізації права на земельну ділянку частку (пай) в силу вимог частини першої статті 122 ЗК України із земель комунальної власності покладені саме на Сквирську міську раду.
Оскільки звернення ОСОБА_1 до органу місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки в натурі залишено без задоволення, позов підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 рокурішення Сквирського районного суду Київської області від 14 березня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю підстав для задоволення позову. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай). Позивач не зазначила, чи отримувала такий сертифікат на підставі рішення суду.
Позивач зверталась до відповідача із заявою про надання їй конкретної земельної ділянки із кадастровим номером 3224084000:03:004:0021 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тому висновок суду про те, що відповідач повинен надати їй земельну ділянку за рахунок земель резервного фонду або земель запасу є помилковим.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження зазначає: застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 542/1403/17 та від 05 жовтня 2022 року в справі № 179/363/21.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Не врахував, що 15 грудня 2021 року вона звернулася до відповідача з заявою про надання виділення їй в натурі земельної ділянки з кадастровим номером 3224084000:03:004:0021 або іншої земельної ділянки. Відповідач питання про виділення в натурі іншої земельної ділянки не розглядав.
Документом, що посвідчує її право на земельну частку (пай) є рішення суду. Обов`язок виділити їй земельну ділянку в натурі покладений саме на відповідача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
19 грудня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року в справі № 376/710/15-ц визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 3,3 умовних кадастрових гектарів із земель запасу в межах Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області. Рішення набрало законної сили.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 22 липня 2021 року в справі № 376/1129/20 змінено спосіб виконання рішення Сквирського районного суду Київської області від 21 квітня 2015 року та визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 3,3 умовних кадастрових гектарів із земель комунальної власності Сквирської міської ради. Рішення набрало законної сили.
03 вересня 2021 року позивач звернулася до Сквирської міської ради із заявою щодо виділення їй в натурі (на місцевості) земельної частки (пай), кадастровий помер 3224084000:03:004:0021, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Рішенням Сквирської міської ради від. 19 жовтня 2021 року № 47/67-12-VIII відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, кадастровий номер 3224084000:03:004:0021, в межах Сквирської міської територіальної громади Київської області у зв`язку з невідповідністю вимогам частини сьомої статті 37, частини сьомої статті 118 ЗК України.
15 грудня 2021 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Сквирської міської ради із заявою щодо виділення їй в натурі (на місцевості) земельної частки (пай), кадастровий помер 3224084000:03:004:0021, або іншої земельної ділянки в радіусі 30 км від села Малі Єрчики.
У відповідь на цю заяву відповідач листом від 28 січня 2022 року повідомив позивача про те, що звернення про виділення їй в натурі земельної ділянки, кадастровий номер: 3224084000:03:004:0021, вже розглянуто й відповідно до статті 8 Закону України "Про звернення громадян" відсутні підстави розглядати повторне звернення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15 та 16 ЦК України).
У частині другій статті 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
За статтею 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
При неможливості надати особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Законом України "Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року № 122, спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Статтею 13 вказаного Закону регламентовано питання використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв).
Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року. Виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року в справі № 542/1403/17.
У пункті 10.29 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення (забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі) за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.
За встановленими в справі обставинами, судовими рішеннями, що набрали законної сили, за ОСОБА_1 визнано право на земельну частку (пай) площею 3,3 умовних кадастрових гектарів із земель комунальної власності Сквирської міської ради.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Згідно зі статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, оскільки право ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки в натурі із земель комунальної власності Сквирської міської ради встановлено відповідним рішенням суду про визнання права на земельну частку (пай), яке є обов`язковим до виконання, проте Сквирська міська рада, на яку законом покладені повноваження щодо реалізації такого права позивача, ухиляється від виконання рішення суду (заяву позивача в частині надання їй будь-якої земельної ділянки в радіусі 30 км від села Малі Єрчики взагалі не розглянула), суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.
Подібний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 08 січня 2025 року в справі № 712/2967/23.