ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 757/31820/19-ц
провадження № 61-6864св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України,
третя особа - Бериславський районний суд Херсонської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (далі - ДКСУ) шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку майнову шкоду в розмірі 70 000,00 грн, 3 % річних - 6 937,90 грн, інфляційні втрати - 2 541,00 грн та 700 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву обґрунтувала тим, що 30 червня 2015 року Центральний районний суд м. Миколаєва у справі № 490/6110/15-к обрав її сину ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 70 000,00 грн.
16 липня 2015 року вона внесла за ОСОБА_2 заставу на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - ТУ ДСА) у розмірі 70 000,00 грн.
Суддя Бериславського районного суду Херсонської області Миргород В. С. ухвалою від 16 червня 2016 року у справі № 647/2066/15-к (провадження № 1-кп/647/15/2016), всупереч частині дев`ятій статті 182 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), незаконно змінила запобіжний захід ОСОБА_2 із застави в розмірі 70 000,00 грн на тримання під вартою зі стягненням застави в дохід держави.
Апеляційний суд Херсонської області 13 березня 2017 року скасував ухвалу Бериславського районного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року як незаконну через грубі порушення вимог законодавства, у тому числі через порушення прав позивачки як заставодавця.
27 вересня 2017 року позивачка звернулася до ТУ ДСА з вимогою повернути їй заставу, однак листом від 04 жовтня 2017 року № 7/1-1471/17 управління відмовило у поверненні грошових коштів. Однією з підстав відмови зазначило необхідність надання судового рішення про повернення застави.
Зазначала, що у спірному випадку порядок повернення коштів не врегульований КПК України, оскільки вони вже неправомірно стягнуті в дохід держави судовим рішенням, яке в подальшому скасоване. Фактично її правовідносини як заставодавця вже припинені, а грошові кошти, які вона внесла як заставу, їй не повернули.
Переконувала, що незаконними діями їй завдано майнової шкоди в розмірі 70 000,00 грн неповернутої застави. Також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивачка просила суд стягнути інфляційні втрати у розмірі 2 541,00 грн та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання - 6 937,90 грн.
Позовні вимоги щодо моральної шкоди позивачка обґрунтовувала тим, що вона з 2016 року морально страждає. Незаконним арештом сина та стягненням її майна держава спричинила їй моральну шкоду, яку вона оцінила в 700 000,00 грн. Враховуючи зазначене, позивачка просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував вказане рішення тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими і недоведеними, оскільки позивачка не надала суду доказів на підтвердження оскарження відмови у поверненні їй застави, яку вже було звернено в дохід держави. Скасування вироку судом апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд не свідчить про те, що кошти, внесені і стягнені в дохід держави, мають бути повернутими.
Відмовляючи в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачка не надала доказів і не довела фактів завдання їй моральної шкоди, а її посилання на те, що вона зазнала моральних страждань у зв`язку зі зверненням застави, яку внесла, та розгляду кримінального провадження щодо сина, не є належним чином обґрунтованим. Крім того, позивачка помилково зазначила відповідачем ДКСУ, адже служба не є тим органом, який несе відповідальність за завдання шкоди.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди - стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку 70 000,00 грн, сплачених в якості застави, скасовано, провадження в цій частині позовних вимог закрито. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови апеляційного суду.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Таким чином, висновок місцевого суду щодо неналежного відповідача є помилковим, а тому рішення в цій частині підлягає зміні.
При цьому суд виходив з того, що в матеріалах справи є судове рішення, яким скасовано ухвалу суду, якою заставу звернуто в дохід держави, а тому немає підстав вважати, що відбулося звернення застави в дохід держави і її повернення в порядку кримінального судочинства не передбачено КПК України.
Оскільки в ухвалі від 13 березня 2017 року не вирішено питання щодо повернення застави заставодержателю, та, враховуючи повернення позивачці заяви про повернення застави до ТУ ДСА, вона має право звернутися з відповідною заявою до суду в порядку кримінального судочинства про роз`яснення судового рішення апеляційного суду в частині повернення застави або із заявою про повернення застави в межах кримінального провадження. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів у розмірі 70 000,00 грн, сплачених нею як застава, підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства, а тому рішення місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Вимоги щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є похідними від вимог про стягнення коштів, сплачених як застава, а тому задоволенню не підлягають.
За недоведеності факту використання позивачкою механізму, передбаченого в кримінальному судочинстві для повернення застави, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Постановою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду (касаційне провадження № 61-10554св23).
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що закриваючи провадження у справі в частині вимог про відшкодування майнової шкоди в розмірі внесених коштів як застави, апеляційний суд на підставі належних та допустимих доказів не встановив, чи була звернута внесена позивачкою сума на відповідний депозитний рахунок в дохід держави. Водночас саме по собі скасування цієї ухвали, без вирішення питання про повернення застави, не свідчить про те, що застава не звернута в дохід держави. Тільки встановивши ці обставини, можна дійти висновку про те, чи може застава бути повернута в порядку, передбаченому КПК України, та відповідно дійти висновку про необхідність закриття провадження щодо цих вимог. В іншому разі заявлена позивачкою вимога про стягнення на її користь майнової шкоди в розмірі застави підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Не встановивши всіх обставин справи, від яких залежить вирішення юрисдикції частини заявлених вимог, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про закриття провадження щодо вимог про стягнення майнової шкоди в розмірі внесених як застава коштів.
Крім того, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних як похідних від вимог про стягнення коштів, сплачених як застава, і у вимозі про відшкодування моральної шкоди через недоведеність факту використання позивачкою механізму, передбаченого в кримінальному судочинстві для повернення застави, а Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про передчасність закриття провадження в частині вимог про відшкодування майнової шкоди, то постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних також підлягає скасуванню, оскільки ці вимоги мають бути вирішені залежно від задоволення первісної вимоги.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2024 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги її позову.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не надали належної оцінки тому факту, що кошти в розмірі 70 000,00 грн, які були внесені позивачкою на депозитний рахунок територіального управління в ГУДКСУ в Миколаївській області як застава, незаконно звернуто в дохід держави;
- не застосували спеціальну норму, а саме частину шосту статті 1176 ЦК України, для вирішення цього спору;
- не встановили, чи була повернута заявниці внесена нею сума на відповідний депозитний рахунок у дохід держави, а також всіх інших обставин справи, від яких залежить вирішення питання юрисдикції частини заявлених позовних вимог;
- не надали належну оцінку всім доводам та аргументам сторони позивача.
Також касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не надав належної оцінки листу ТУ ДСА в Миколаївській області 23 жовтня 2017 року № 7/1-1553/17, який підтверджує факт звернення застави в дохід держави на підставі ухвали Бериславського районного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року у справі № 647/2066/15-к;
- не виконали всіх вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 20 грудня 2023 року у цій справі.
Станом на момент розгляду справи відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявниці строк для усунення її недоліків, зокрема запропоновано подати нову редакцію касаційної скарги для уточнення підстав касаційного оскарження та їх обґрунтування.
У визначений строк ОСОБА_1 подала до Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій вона як на підставу касаційного оскарження послалась вже на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, однак також не обґрунтувала його належним чином.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Печерського районного суду міста Києва матеріали справи № 757/31820/19-ц; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні 2024 року матеріали справи № 757/31820/19-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, щоухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року у справі № 490/6110/15-к щодо ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
16 липня 2015 року, на виконання зазначеної ухвали, ОСОБА_1 внесла грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн на відповідний рахунок.
Ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року у справі № 647/2066/15-к задоволено клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу ОСОБА_2 із застави на тримання під вартою та звернення застави в дохід держави. Звернуто в дохід держави шляхом зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок за ОСОБА_2 кошти в розмірі 70 000,00 грн. Змінено обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід із застави у розмірі 70 000,00 грн на тримання під вартою терміном на шістдесят днів.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 13 березня 2017 року у справі № 647/2066/15-к скасовано вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 30 вересня 2016 року і ухвалу Бериславського районного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року щодо ОСОБА_2 та призначено новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання. Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 з тримання під вартою скасовано та обрано щодо нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною йому залишати місце проживання цілодобово.
Підставою для скасування ухвали Бериславського районного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року, якою змінено запобіжний захід щодо ОСОБА_2 із застави на тримання під вартою, за змістом ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 13 березня 2017 року, була зміна запобіжного заходу на порушення частини дев`ятої статті 182 КПК України, у відсутності заставодавця, якого не було повідомлено належним чином.
27 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до начальника територіального управління ДСА в Миколаївській області із заявою про повернення застави, в якій повідомляла, що 30 червня 2015 року Центральним районним судом м. Миколаєва в справі № 490/6110/15-к її синові ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 70 000,00 грн, які вона внесла на депозитний рахунок 16 липня 2015 року. 16 червня 2016 року Бериславський районний суд Херсонської області у справі № 647/2066/15-к змінив запобіжний захід ОСОБА_2 на тримання під вартою, а внесену заставу звернув на користь держави. 30 вересня 2016 року Бериславським районним судом Херсонської області ОСОБА_2 був визнаний винним в скоєнні злочину і засуджений до 6 років позбавлення волі. 13 березня 2017 року Апеляційний суд Херсонської області визнав ухвалу Бериславського районного суду від 16 червня 2016 року про зміну запобіжного заходу ОСОБА_2 незаконною та безпідставною, вирок стосовно ОСОБА_2 скасував, змінив запобіжний захід на домашній арешт, а справу направив на новий розгляд. Отже, у зв`язку зі зміною запобіжного заходу на домашній арешт і визнанням незаконним зміни запобіжного заходу відносно стосовно ОСОБА_2, запобіжний захід як застава втратив свою силу. На підставі вищевикладеного просила повернути внесені нею кошти в сумі 70 000,00 грн як застави за ОСОБА_2 .
Листом від 04 жовтня 2017 року № 7/1-1471/17 ТУ ДСА в Миколаївській області повідомила ОСОБА_1, що для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до ТУ ДСА або апеляційного суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи: заява особи чи заставодавця, в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку; засвідчена судом копія ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; копія платіжного або іншого документа, що підтверджує факт внесення коштів як застави.
У відповіді ТУ ДСА в Миколаївській області від 23 жовтня 2017 року № 7/1-1553/17 зазначено, що кошти, внесені ОСОБА_1 як застава на депозитний рахунок ТУДСА України в Миколаївській області в сумі 70 000,00 грн згідно з квитанцією від 16 липня 2015 року № 09225336268 за ОСОБА_2, були звернуті в дохід держави 05 липня 2016 року згідно з ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області у справі № 647/2066/15-к.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень кримінальне провадження № 4201223900900000003 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, знаходиться в провадженні Білозерського районного суду Херсонської області, справа № 647/2457/17, останнім процесуальним документом в якій є ухвала від 18 січня 2022 року, якою відмовлено у задоволенні обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисників про відвід прокурору.