ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2025 року
м. Київ
справа № 756/6493/22
провадження № 61-4120св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа - ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гурської Анастасії Сергіївни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2023 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, в якому просив: стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 110 000 дол. США як безпідставно набуті; 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 2 296 дол. США. Вирішити питання розподілу судових витрат.
У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, матеріальних збитків та моральної шкоди.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що позивач познайомився з відповідачем на відпочинку у Вишгородському районі, після чого остання запропонувала позивачу придбати на вигідних умовах житловий будинок та земельну ділянку в котеджному містечку Riviera Village.
05 грудня 2021 року позивач передав відповідачу грошові кошти, а остання написала розписку про отримання від позивача суми грошових коштів у розмірі 100 000 дол. США в рахунок завдатку за житловий будинок і земельну ділянку 14/3 в котеджному містечку Riviera Village.
29 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено меморандум про придбання останньою земельної ділянки площею 0,12 га, внутрішній номер 14/3, яка знаходиться в котеджному містечку Riviera Village, і побудованого на ній житлового будинку загальною площею 246 кв. м, загальною вартістю 1 150 000 дол. США, згідно якого сплачено 110 000 дол США.
Внаслідок ситуації, яка склалася на території України, а також загрози життю та здоров`ю у позивача та третьої особи відпала зацікавленість у придбанні обумовленого нерухомого майна.
11 лютого 2022 року відповідач продала вказане майно іншій особі.
Оскільки між сторонами не укладалися жодні правочини, а тому у відповідача відсутні підстави для утримання грошових коштів у розмірі 110 000 дол. США.
У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, матеріальних збитків та моральної шкоди.
Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що відповідачі не виконали зобов`язань передбачених меморандумом. Зазначала, що відповідачі не виконали умов укладеного між ними меморандуму, у зв`язку з чим мають перед нею -заборгованість, у сумі 862 300 дол. США, яку просила стягнути з них на свою користь.
У зв`язку з протиправною поведінкою відповідачів, позивачка оцінює понесені нею збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 50 000 дол. США, а також моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2023 року позовні вимоги первісного позову ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 100 000 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 2 087,67 дол. США. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що матеріали справи містять розписку згідно якої, відповідачу було передано 100 000 дол. США. Судом встановлено, що договір про придбання нерухомого майна між сторонами не укладався, при цьому передані відповідачці кошти позивачу не повернуті, а тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів у розмірі 100 000 дол. США, як безпідставно набутих, а також і три відсотки річних у сумі 2087,67 доларів США на підставі ст.625 ЦК України.
Щодо зустрічних позовних вимог рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди. Крім того, заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідач посилався на те, що ним понесено моральні та душевні страждання внаслідок душевних хвилювань завданих протиправною поведінкою позивача та його дружини, проте зазначені обставини не підтверджені відповідними доказами, як і спричинення їй у зв`язку з цим моральних страждань. Позивачкою також не вказано, з яких міркувань вона виходила, визначаючи суму моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, розрахунку розміру моральної шкоди позивачкою не надано.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гурської А. С. задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2023 року в частині вирішення вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 2 087,67 дол. США скасовано й ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що відповідно до пояснень позивача, які не спростовано ОСОБА_2, підставою до відмови у придбанні нерухомого майна, яке знаходиться у Вишгородському районі Київської області та яке мав намір придбати позивач у грудні 2021 року, була загроза його життю та третьої особи, тобто виникли перешкоди, як впливали на здатність виконувати зобов`язання. Такі побоювання сторони спору підтверджуються фактом військової агресії російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, що виключає висновки про те, що потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не повернула кошти позивачу, а тому відсутні підстави для утримання нею грошових коштів у розмірі 100 000 дол. США.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що відсутність доказів укладання між сторонами попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна у встановленому законом порядку, що передані позивачем відповідачці грошові кошти у сумі 100 000 дол. США у розумінні статті 1212 ЦК України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачкою і, як наслідок, підлягають поверненню позивачеві.
Скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що з урахуванням обставин, за яких позивачем було передано на користь відповідачки грошові кошти, змішаного типу відносин, а також того, що направлена поштою представником позивача на адресу ОСОБА_2 письмова вимога про повернення грошових коштів, адресату вручена не була, суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки суду першої інстанції про необхідність застосування до цих правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення збитків у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди, та відповідачкою не вказано, з яких міркувань вона виходила, визначаючи суму у розмірі 1 000 000 грн, розрахунку розміру також не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гурська А. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення в частині безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 100 000 дол. США скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 640/17086/18, від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21, від 07 листопада 2019 року у справі № 520/10384/16, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Оболонського районного суду м. Києва.
Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гурської А. С. про зупинення виконання оскаржуваних судових рішення до закінчення їх перегляду у касаційному порядку задоволено. Зупинено виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
25 квітня 2024 року справа № 756/6493/22 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гурської А. С. мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини справи та зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у допиті свідків та не зазначили у тексті судового рішення щодо підстав відмови у задоволенні відповідного клопотання.
Вважає, що помилковим є висновок судів про визнання доведеною тієї обставини, що грошові кошти у розмірі 100 000 дол. США були передані позивачем скаржнику без правової підстави. Крім того, доводи про безпідставність отримання грошових коштів скаржником не відповідають дійсності, адже домовленості між сторонами не визначені судом як нікчемні, а рішення суду про недійсність такого правочину немає.
Вказує, що з урахуванням того, що меморандум від 29 грудня 2021 року є дійсним, не є попереднім договором купівлі-продажу, а договором про наміри й укладався свідомо ОСОБА_3 за згоди ОСОБА_1, грошові кошти передавалися як завдаток, подружжя ОСОБА_1 відмовилось в односторонньому порядку від своїх зобов`язань, а тому завдаток не підлягає поверненню.
Звертає увагу на те, що основний договір щодо придбання нерухомого майна між сторонами не укладався, адже матеріали справи містять докази відмови в односторонньому порядку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укласти такий договір.
Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, без врахування висновків Верховного Суду, та вирішив, що за відсутності нотаріально посвідченого договору переданий завдаток підлягає поверненню як безпідставно отримані кошти відповідачем.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах яких діє адвокат Зінкевич Д. В., подав відзив на касаційну скаргу, просить відмовити у її задоволенні, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з
14 березня 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим
14 березня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (а. с. 133 т.1).
Згідно розписки від 05 грудня 2021 року, написаної ОСОБА_2, вона отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100 000 дол. США в рахунок завдатку за житловий будинок і земельну ділянку 14/3 в котеджному містечку Riviera Village. Дата основної угоди - до кінця січня 2022 року (а. с. 10 т.1).
29 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено меморандум, відповідно до якого остання придбала земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:023:0242, внутрішній номер 14/3, яка знаходиться в котеджному містечку Riviera Village, і побудований на ній житловий будинок загальною площею 246 кв. м, загальною вартістю 1 150 000 дол. США, які будуть сплачені на протязі 2022 року згідно графіку у додатку 1 до меморандуму. У пункті 3 меморандуму сторони домовились про фактичну передачу домоволодіння у строк до 05 лютого 2022 року (а. с. 11-13 т.1).
Як убачається з долученої до справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 299797994 від 16 лютого 2022 року, земельна ділянка кадастровий номер 3221884000:33:023:0242 загальною площею 0,12 га розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 лютого 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Г. М. зареєстрована за ОСОБА_5 11 лютого 2022 року
(а. с. 15 т.1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката
Гурської А. С. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 визначено спірні кошти, як безпідставно набуті.
Згідно з частиною четвертою статті 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Відповідно до вимог частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена - у письмовій формі.
Згідно із статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що до попереднього договору в частині форми застосовуються вимоги як до основного договору, оскільки зазначений меморандум не засвідчений нотаріально, як передбачено вимогами до основного договору, а тому відсутні правові підстави визнання його попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з нормами частини першої статті 546, частини другої статті 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що долучений до справи меморандум, як і розписка про отримання 100 000 дол. США, складена у простій письмовій формі, з огляду на викладені вище обставини не вказують, що правовою природою отриманих відповідачкою коштів є саме завдаток.
Між сторонами не укладено передбаченого положеннями статті 635 ЦК України попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, а тому й сплату позивачем грошових коштів як завдаток визнати не можна.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) та від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) викладено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (зобов`язання із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
У справі, що розглядається майном є грошові кошти в сумі 100 000 дол. США які були отримані відповідачкою від позивача.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Судами встановлено, що внаслідок ситуації, яка склалася обумовлений між сторонами період на території України, а також виникнення загрози життю та здоров`ю у позивача та третьої особи відпала зацікавленість у придбанні обумовленого нерухомого майна.
Згідно статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відсутність між сторонами попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна у встановленому законом порядку, свідчить про те, що передані позивачем відповідачці грошові кошти у суму 100 000 дол. США у розумінні статті 1212 ЦК України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачкою і, як наслідок, підлягають поверненню позивачеві.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявників в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 640/17086/18, від
11 січня 2023 року у справі № 548/741/21, від 07 листопада 2019 року у справі № 520/10384/16, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
У справі № 640/17086/18 спір виник у зв`язку необхідністю повернення коштів, сплачених на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири, внаслідок неукладення сторонами основного договору.
У справі № 548/741/21 судами встановлено наявність між сторонами договірних правовідносин, а саме нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, і спір між сторонами виник щодо суми надлишково сплачених грошових коштів на виконання цього договору.
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.