ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1195/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Міщенко І.С.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
ОГП: Круш Т.О.,
відповідача-1: не з`явились,
відповідача-2: Загородня Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024
та рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2023
у справі № 911/1195/23
за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави
до:
1) Козинської селищної ради;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишне"
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Козинської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишне", у якому просив суд:
- усунути перешкоди у здійсненні Козинською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,6113 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134 шляхом визнання недійсними пунктів 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8 рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2002 №8, визнання недійсним пункту 3 рішення Козинської селищної ради від 06.03.2003 №24-39, визнання недійсним рішення Козинської селищної ради від 06.06.2014, в частині земельної ділянки площею 11,6113 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134;
- усунути перешкоди у здійсненні Козинською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,6113 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134 шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладено 05.09.2002 між виконавчим комітетом Козинської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Затишне" під розміщення товариства індивідуальних забудовників, зареєстрованого в Обухівському районному відділі земельних ресурсів за №170 від 06.09.2002 та додаткової угоди від 06.02.2007 до договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002;
- усунути перешкоди у здійсненні Козинською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,6113 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134 шляхом її повернення від Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишне".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка площею 11,6113 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134 відведена в оренду за рахунок земель водного фонду для розміщення товариства індивідуальних забудовників, що суперечить вимогам Земельного та Водного кодексів України, а тому рішення Козинської селищної ради щодо її передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Затишне" та договір оренди підлягають визнанню недійсними, а земельна ділянка підлягає поверненню.
Рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2023 (суддя Мальована Л.Я.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 (колегія суддів у складі: Козир Т.П. - головуючий, Агрикова О.В., Мальченко А.О.), у задоволенні позову в частині усунення перешкод у здійсненні Козинською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 11,6113 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134 шляхом її повернення від Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишне" відмовлено повністю. В решті вимог провадження у справі закрито.
Судами обох інстанцій встановлено, що 29.08.2002 виконавчий комітет Козинської селищної ради прийняв рішення №8 "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)", яким розглянув клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишне" та вирішив: 1. Затвердити розроблений проект відведення земельної ділянки; 2. Вилучити із користування ГО "ОГ "Затишне" земельну ділянку площею 36,60 га; 3. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Затишне" земельну ділянку площею 36,60 га (згідно з планом, що додається) в довгострокове користування без зміни цільового призначення, яка знаходиться у межах смт .Козин; 4. Земельна ділянка надається на умовах оренди терміном - 49 років; 5. Встановити орендну плату за користування наданою земельною ділянкою в розмірі 0,2 грн. за м2 в рік (з врахуванням щорічного коефіцієнту інфляції); 6. Попередити правління ТОВ "Затишне", що використовувати надану земельну ділянку необхідно виключно за цільовим призначенням, не порушуючи вимог законодавства; 7. Доручити селищному голові Федоренко М.М. заключити договір оренди земельної ділянки у відповідності до діючого законодавства; 8. Просити Обухівський районний відділ земельних ресурсів внести відповідні зміни в земельно-кадастрову документацію.
Між виконкомом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (орендодавцем) та ТОВ "Затишне" (орендарем) 05.09.2002 укладено договір оренди, відповідно до п. 2.1 якого орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.08.2002 №8 надає, а орендар приймає в термінове, платне володіння і користування об`єкт оренди, необхідний орендарю для розміщення товариства індивідуальних забудовників, розміщений в селищі Козин Обухівського району Київської області, ж/м "Конча-Заспа", в розмірі 366 000 кв.м відповідно до кадастрового плану земельної ділянки.
Відповідно до п. 1.1 договору термін оренди - 49 років, починаючи з дати початку оренди і закінчуючи датою закінчення оренди; об`єктом оренди є земельна ділянка розміром 366 000 кв.м, що знаходиться у власності орендодавця в селі Козин Обухівського району Київської області, вулиця Старокиївська, ж/м "Конча-Заспа".
Згідно з п. 3.1 договору об`єкт оренди прийнятий у володіння і користування орендарем відповідно до умов цього договору і використовується останнім під розміщення товариства індивідуальних забудовників в рамках чинного законодавства України.
Відповідно до п. 4.1 договору термін оренди обчислюється з дати, зазначеної в акті прийому-передачі об`єкта оренди, підписаного обома сторонами (додаток 1) і минає через 49 років, якщо він не буде перерваний раніше відповідно до положень цього договору.
Договір оренди від 05.09.2002 посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу 05.09.2002, зареєстрований в реєстрі за № 3492 у Обухівському районному відділі земельних ресурсів від 06.09.2002 за № 170.
Пунктом 3 рішення Козинської селищної ради від 06.02.2003 "Про затвердження рішень виконкому Козинської селищної ради та затвердження договорів оренди земельних ділянок" вирішено затвердити рішення виконкому Козинської селищної ради №8 від 29.08.2002 про виділення ТОВ "Затишне" земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди та схвалити договір вищезгаданої земельної ділянки, укладений 05.09.2002.
Між Козинською селищною радою (орендодавцем) та ТОВ "Затишне" (орендарем) 08.02.2007 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002, відповідно до умов якої сторони погодили внести зміни в умови договору оренди та виклали підпункт "д" пункту 1.1 в такій редакції: Об`єкт оренди: Об`єктом оренди є земельні ділянки розміром 28,641 га, що знаходяться у власності Орендодавця, смт. Козин Обухівського району Київської області, на території житлово-рекреаційного комплексу "Конча-Заспа", та 11,6 га, що знаходяться у власності орендодавця. Виклали п.2.1 договору в наступній редакції: орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у довгострокове, платне володіння і користування земельні ділянки загальною площею 28,641 га, розташовані на території житлово-рекреаційного комплексу "Конча-Заспа" Обухівського району Київської області, надані під забудову, в тому числі і земельну ділянку площею 11,6 га, кадастровий номер 3223155400:03:031:0134, розташовану в селищі Козин Обухівського району Київської області, ж/м "Конча-Заспа", для розміщення індивідуальних забудовників.
Також вказаною додатковою угодою змінено пункти 5.2, 5.3 договору, встановлено орендну плату в розмірі 5% від грошової вартості за один квадратний метр, що становить 208 453,17 грн на рік (17 371,09 грн в місяць).
Додаткова угода нотаріально посвідчена та зареєстрована в Обухівському районному відділі Київської регіональної філії ДЗК за № 040733100006 від 17.04.2007.
Рішенням Козинської селищної ради від 06.06.2014 № 12 "Про викладення договору оренди земельної ділянки в новій редакції та внесення змін до умов договору оренди" вирішено викласти договір оренди земельної ділянки від 05.09.2002, що зареєстрований у Обухівському районному відділі земельних ресурсів від 06.09.2002 за № 170, в новій редакції у зв`язку зі зміною розміру орендної плати та необхідністю приведення у відповідність до вимог діючого законодавства України орендних відносин, встановлено річну орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Доручено селищному голові укласти з Товариством додаткову угоду до договору оренди від 05.09.2002 про викладення договору в новій редакції на умовах, визначених цим рішенням.
Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку земельна ділянка площею 11,6113 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134 відноситься до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення 02.02 Для будівництва і обслуговування житлового будинку і споруд (присадибна ділянка), власник - Козинська селищна рада; суб`єкт речового права - ТОВ "Затишне".
Листом від 28.09.2022 №340 ДНВП "Картографія" направила заступнику керівника Київської обласної прокуратури фрагмент наявного ортофотоплану масштабу 1:10 000 2009 року, на якому показано земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами, берегову лінію річки Дніпро та межу 100 метрової прибережної захисної смуги. На доданому до листа викопіюванні з ортофотоплану також відображена земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134.
Листом від 09.02.2023 №15/1-101 вих-23 Київська обласна прокуратура звернулась до голови Козинської селищної ради та повідомила, що Київською обласною прокуратурою вирішується питання з приводу наявності підстав для представництва інтересів держави в суді щодо земель водного фонду на території Козинської селищної ради, в тому числі щодо земельної ділянки площею 11,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134, що була передана в орендне користування ТОВ "Затишне". Даним листом підсумовано, що набуття в оренду юридичною особою земельної ділянки із вищевказаним кадастровим номером відбулось із грубим порушенням вимог ст.ст. 20, 58, 59, 79, 84 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 84, 86 Водного кодексу України, з огляду на що прокурор просив Козинську селищну раду надати інформацію про те, чи вживалися радою заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення у комунальну власність вищезазначеної земельної ділянки, або повідомити про неможливість звернення до суду з вказаних питань з метою вжиття заходів представницького характеру обласною прокуратурою в порядку, визначеному ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Листом від 27.02.2023 № 339 Козинська селищна рада повідомила прокурора, що радою не планується вжиття заходів щодо розірвання в судовому порядку договору оренди земельної ділянки, укладеного з товариством у 2002 році, що Козинська селищна рада враховує преюдиційні обставини, які встановлені судами стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134, як-от: - в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 02.02.2022 у справі №372/1073/20: "…У висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.07.2021 №17444/21-41 зазначено: На земельній ділянці з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134, площею 11,6113 га, водні, поверхні водних об`єктів, болота, острови, канали, гідротехнічні та інші водогосподарські споруди не розташовані. Вказана земельна ділянка в межах прибережних захисних смуг та берегових смуг водних шляхів не розташована. …"; - в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 20.12.2021 у справі № 372/1364/21: "… Товариство з обмеженою відповідальністю "Затишне" було та є законним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134…".
Також цим листом повідомлено прокурора, що враховуючи відсутність заборгованості зі сплати орендних платежів, необхідність наповнення місцевого бюджету, а також приймаючи до уваги висновки та обставини, встановлені судовими органами, з огляду на тривалість землекористування і той факт, що земельна ділянка не вибула з власності територіальної громади, Козинська селищна рада, на даний час, не вбачає підстав для звернення до суду з метою розірвання договору оренди.
У зв`язку з викладеними обставинами, у квітні 2023 року заступником керівника Київської обласної прокуратури був поданий даний позов у даній справі.
В процесі розгляду справи прокурором, разом з додатковими поясненнями, було подано викопіювання відомостей Публічної кадастрової карти України щодо спірної земельної ділянки.
В свою чергу, ТОВ "Затишне" у відзиві на позовну заяву вказало, що провадження у справі підлягає закриттю в частині вимог щодо визнання недійсними рішень селищної ради та договору оренди, оскільки у 2016 році прокурор вже звертався до суду з позовною заявою щодо визнання недійсними вказаних рішень та договору з цих же підстав і рішенням Господарського суду Київської області від 27.02.2018 у справі №911/61/17, яке набрало законної сили, у задоволенні вказаного позову було відмовлено; предмет позовних заяв від 2016 та 2023 співпадає по пунктах 1-4 позовної заяви від 2023 повністю, а підстава позовної заяви від 2016 та підстава позовної заяви від 2023 - землі водного фонду, тобто підстава та предмет позову є ідентичними, як і сторони спору, отже такий спір було вирішено у судовій справі №911/61/17 між цими ж сторонами, про цю ж земельну ділянку з вимогами визнати недійсними рішення селищної ради та договір оренди, що є підставою для закриття провадження в цій частині вимог; щодо вимоги про повернення земельної ділянки, то вона не підлягає задоволенню, оскільки дійсність договору була також предметом розгляду у справі Господарського суду Київської області, рішенням якого від 09.02.2005 у справі №258/7-04, яке набрало законної сили, у позові прокурора було відмовлено; у 2006 році Генеральною прокуратурою України проводилась перевірка і встановлено факт відсутності порушень щодо отримання товариством у користування земельних ділянок; згідно з висновком судової експертизи від 22.07.2021, проведеної Київським НДІСЕ, спірна земельна ділянка в межах прибережних захисних смуг та берегових смуг водних шляхів не розташована; в Обухівському районі з 1993 року встановлена водоохоронна зона, до складу якої входить прибережна захисна смуга і не входить спірна земельна ділянка; також прокурором не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави.
За результатами розгляду справи суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю в частині вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою 11,6113 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134 шляхом визнання недійсними пунктів 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8 рішення від 29.08.2002 № 8, визнання недійсними пункту 3 рішення від 06.02.2003 №24-39, визнання недійсним рішення від 06.06.2014, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 05.09.2002 та додаткової угоди від 08.02.2007, а в частині вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки від товариства позов задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права (ст.ст. 58,59, 60, 83, 84 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 88, 89 Водного кодексу України) та порушено норми процесуального права, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки закриваючи провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними рішень селищної ради та договору оренди, суд послався на наявність рішення суду від 27.02.2018 у справі №911/61/17, однак у даній справі позовні вимоги хоч і стосуються одного і того ж предмету позову, а саме визнання недійсними пунктів рішень та договору оренди, проте не можна вважати, що між сторонами вже вирішено спір про той самий предмет, оскільки позови не збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду; судами залишено поза увагою той факт, що у даному позові прокурором обрано інший спосіб захисту, а саме - пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями з обмеженим цивільним оборотом шляхом визнання недійсними пунктів рішень, договору оренди та повернення ділянки, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду; відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі № 911/61/17 суд погодився з правовою позицією прокурора про незаконність оспорюваних рішень та укладеного на їх підставі договору, однак відмовив у позові через пропуск прокурором позовної давності; відмова у задоволенні віндикаційного позову не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду; судові рішення у справі №258/7-04 не містять преюдиційних фактів для даного спору, про що зазначено у постанові Вищого господарського суду від 28.11.2017 у справі № 911/61/17; віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду підтверджується інформацією ДНВП "Картографія" від 18.09.2022 №340 та долученими картографічними матеріалами, згідно з якими спірна земельна ділянка повністю розташована у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро, також це підтверджується відомостями з Публічної кадастрової карти України; висновок експерта Київського НДІСЕ від 22.07.2021 у справі №372/1073/20 не може спростовувати спірної земельної ділянки в межах 100-метрової прибережної захисної смуги; прокурором доведено наявність підстав для самостійного звернення з позовною заявою у даній справі та обрано належний спосіб захисту.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 19.11.2019 у справі № 640/5563/19 (позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору); від 04.11.2024 у справі № 927/1187/23, від 21.09.2023 у справі № 912/1599/22, від 24.02.2021 у справі №910/15598/19, від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 16.11.2021 у справі №910/694/21 (норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 (зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду...Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного Фонду); від 01.11.2023 у справі № 748/2090/22 (інформація та картографічні матеріали ДНВП "Картографія" є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом); від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 (офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 ГПК України, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті); від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник). Крім того, закриваючи провадження у вищевказаній частині, судами не досліджувалися наявні у справі докази, а саме: інформація ДНВП "Картографія" від 18.09.2022 № 340 з долученими картографічними матеріалами, викопіювання з Публічної кадастрової карти, лист Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 01.07.2024 № 2193-5-04.01.02-2024 з матеріалами космічної зйомки спірної земельної ділянки, а тому дана касаційна скарга подається також з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 та п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 18.03.2025 та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 24.02.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.02.2025 від ТОВ "Затишне" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційне провадження у справі закрити, оскільки постанови, на неврахування висновків у яких посилається скаржник, прийняті у правовідносинах, які не є подібними до тих, що склалися у справі № 911/1195/23.
Розпорядженням від 18.03.2025 у зв`язку з перебуванням судді Случа О.В. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/1195/23, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Міщенко І.С.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, прокурор посилається на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 19.11.2019 у справі № 640/5563/19 (позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору);
- від 04.11.2024 у справі № 927/1187/23, від 21.09.2023 у справі № 912/1599/22, від 24.02.2021 у справі №910/15598/19, від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 16.11.2021 у справі №910/694/21 (норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави);
- від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 (зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду...Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного Фонду);
- від 01.11.2023 у справі № 748/2090/22 (інформація та картографічні матеріали ДНВП "Картографія" є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом);
- від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 (офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79Господарського процесуального кодексу України, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті);
- від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник).
У справі № 640/5563/19 Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, позов залишив без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України. Залишаючи позов без розгляду, суди попередніх інстанцій висновувалися з існування справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що підтверджується наявністю постанови Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 826/14895/17, висновками якої підтверджено правомірність винесення податкових повідомлень-рішень від 12.10.2017 №2552615147 та від 18.10.2017 №2542615147.
У постанові від 19.11.2019 Верховний Суд зазначив, що виходячи з аналізу ст.ст. 238, 240 КАС України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Водночас в позовній заяві та в апеляційній скарзі позивач посилався на наявність ухвали Київського апеляційного суду від 31.10.2018 у справі №757/31138/17-к, якою скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2017 про призначення податкової перевірки товариства та зазначав, що ухвала винесена після набрання постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018 у справі № 826/14895/17 законної сили, що позбавило позивача можливості обґрунтувати підстави для скасування податкових повідомлень-рішень у справі № 826/14895/17. Суди попередніх інстанцій не надали цим обставинам оцінки, не обґрунтували свої рішення висновками про неприйняття (прийняття) цих підстав позову як відмінних від тих, що заявлені у справі № 826/14895/17.
Так суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду, дійшов передчасного висновку про існування у провадженні цього або іншого суду справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не встановивши дату набрання законної сили судового рішення у справі №826/14895/17, що, як наслідок, може слугувати закриттю провадження у справі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас у справі № 911/1195/23 суди попередніх інстанцій встановили, що у справі № 911/61/17 розглядався спір між тими ж сторонами, про ті ж самі рішення Козинської селищної ради та договір оренди із ТОВ "Затишне", з тієї ж підстави - знаходження земель у межах прибережної захисної смуги без розробленого проекту землеустрою щодо встановлення такої прибережної захисної смуги, проте, щодо п`ятьох земельних ділянок загальною площею 40,2417 га, серед яких і спірна у даній справі земельна ділянка 3223155400:03:010:0134, а тому застосували положення п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
У справі № 910/694/21 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тісо" звернулося з позовною заявою до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Український союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Укрсоюзсервіс" про скасування наказу Мін`юсту від 03.09.2020 № 3013/5.
При цьому у постанові Верховного Суду 16.11.2021 містяться такі висновки:
- з урахуванням системного аналізу змісту положень частин 6, 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 2, 5, 9, 13 Порядку № 1128 в частині обсягу повноважень Мін`юсту під час розгляду скарг на дії або бездіяльність державних реєстраторів колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду. Встановлення наявності обставин Мін`юстом здійснюється шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у разі необхідності Мін`юст витребовує документи (інформацію). Водночас Мін`юст не наділений повноваженнями вирішувати спір про право";
- з урахуванням системного аналізу змісту положень частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в сукупності з положеннями статті 74 ГПК України колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "Особа, яка оскаржує рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Мін`юсту повинна довести, коли вона дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Під час розгляду скарги Мін`юст оцінює обставини пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора, що не позбавляє заінтересованих осіб права оскаржити відповідний наказ Мін`юсту з мотивів пропуску заявником строку на оскарження дій державного реєстратора та спростувати відповідні висновки у судовому порядку".
Вказане свідчить про неподібність правовідносин у справах № 910/694/21 та № 911/1195/23 як за предметами спору, так і підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.
У справі № 927/1187/23 розглядалися позовні вимоги ТОВ "Ясмін С" до ТОВ "Адам Компані" про стягнення 162 455,76 грн боргу за товар поставлений за видатковими накладними: № 124 від 29.10.2019, № 44 від 13.03.2020, № 52 від 23.03.2020, № 88 від 26.06.2020, № 89 від 26.06.2020, № 103 від 29.07.2020. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 було закрито провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявні обставини для закриття провадження, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення Господарського суду Чернігівської області, прийняте 19.01.2023 у справі № 927/981/22 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Верховний Суд у постанові від 04.11.2024 зазначив, що судове рішення у справі № 927/981/22 не містить висновків щодо відсутності між сторонами правовідносин з поставки товару за видатковими накладними, а лише висновки відносно не доведення позивачем факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання по розрахунку за спірний товар, з огляду на відсутність договору та претензії-вимоги. Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги хоч і стосуються стягнення заборгованості за поставлений товар, проте не можна вважати, що між сторонами вже було вирішено спір про той самий предмет з огляду на висновки, викладені судом в рішенні у справі № 927/981/22, також не можна вважати, що позови повністю збігаються за обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. З огляду на викладене, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зміст та суть заявлених позивачем у цій справі підстав позову, не врахував те, що обставини, наведені позивачем в якості підстав позову у позовній заяві, за якою Господарський суд Чернігівської області відкрив провадження у справі № 927/1187/23, господарським судом у межах справи № 927/981/22 не досліджувалися та не оцінювалися, навпаки, висновки, зроблені судом першої інстанції при розгляді справи № 927/981/22 свідчать про передчасність пред`явлення позивачем позову, а не встановлення факту відсутності між сторонами правовідносин з поставки.
У справі № 912/1599/22 розглядався спір Селянського (фермерського) господарства Літвінова Анатолія Григоровича до Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, в якому просило визнати право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3520884400:02:000:9500 загальною площею 50 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, місце розташування Кіровоградська область, Бобринецький район, Мар`янівська сільська рада, яка надана державним актом на право постійного користування землею серії Б № 052150 від 1993 року, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 37, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Мар`янівської сільської ради народних депутатів від 08.02.1993 № 3 "Про виділення землі для ведення фермерських господарств".
Центральний апеляційний господарський суд закрив провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, мотивуючи своє рішення тим, що ухвала Господарського суду Кіровоградської області від 26.10.2022 про прийняття відмови СФГ від позову та закриття провадження у справі № 912/773/22 набрала законної сили, вона постановлена щодо тих самих сторін, що і у справі № 912/1599/22, про той самий предмет і з тих самих підстав. При цьому, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що доповнення підстав позову у справі № 912/1599/22 новими обставинами (посиланням на рішення Сільради від 30.09.2022 № 3044) при збереженні у ньому первісних обставин, зазначених у справі № 912/773/22, не вважаються зміною підстав позову.
Верховний Суд у постанові від 21.09.2023 погодився з висновком апеляційного господарського суду, що СФГ звернулося до суд з аналогічним позовом, що і в справі № 912/773/22, і в обох справах позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу одними й тими ж обставинами (як фактичними, так і правовими), доповнюючи обґрунтування позову у цій справі лише посиланням на рішення Сільради від 30.09.2022 № 3044. З приводу зазначив, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилань на норми матеріального чи процесуального права (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зважаючи на наявність на момент прийняття Господарським судом Кіровоградської області рішення у цій справі ухвали цього ж суду у справі № 912/773/22, в якій вирішувався спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, апеляційний господарський суд дійшов мотивованого висновку про закриття провадження у справі № 912/1599/22.
У справі № 910/15598/19 Головне управління Державної податкової служби у місті Києві звернулось з позовом до ТОВ "Трудовий колектив Автогосподарства", Комунального підприємства Київської обласної ради "Автогосподарство", за участю Київської обласної ради, про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 в межах справи № 910/15598/19 про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради "Автогосподарство".
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.07.2020 закрито провадження у справі № 910/15598/19 (910/8017/20). Суд першої інстанції керувався п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, взявши до уваги наявність рішення Господарського суду м. Києва від 23.04.2018 у справі №910/23155/17, яким відмовлено в задоволенні зустрічного позову КП КОР "Автогосподарство" до ТОВ "Трудовий колектив Автогосподарства" про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 ухвалу від 16.07.2020 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20) скасовано, а матеріали справи повернуто до Господарського суду м. Києва для продовження розгляду. Постанова обґрунтована тим, що закриваючи провадження по справі №910/15598/19 (910/8017/20), суд першої інстанції порушив приписи статей 175 та 231 ГПК України, оскільки не врахував, що ГУ ДПС у м. Києві не було стороною по справі № 910/23155/17, у цій справі ГУ ДПС у м. Києві звернулося з іншими підставами позову, відмінними від тих, що були предметом розгляду по справі № 910/23155/17, а саме на підставі частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, з огляду на укладання боржником договору із заінтересованою особою.
Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 зазначив, що підставами зустрічної позовної заяви у справі № 910/23155/17 про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод № 1 від 28.02.2017 та № 2 від 18.04.2017 до нього, було визначено обставини підписання оспорюваних правочинів зі сторони Комунального підприємства Київської обласної ради "Автогосподарство" директором без належних на те повноважень та без погодження з Київською обласною радою.
Натомість позовні вимоги ГУ ДПС у м. Києві у цій справі № 910/15598/19 (910/9017/20) заявлені на підставі спеціальних вимог, визначних у частині другій статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, з посиланням на укладання боржником - КП КОР "Автогосподарство" договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього із ТОВ "Трудовий колектив "Автогосподарства", які є заінтересованими особами по відношенню одна до одної в розумінні статті першої Кодексу України з процедур банкрутства.
Таким чином, заявлені у даній справі позовні вимоги хоч і стосуються одного і того ж предмета позову - визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього, проте не можна вважати, що між сторонами вже було вирішено спір про той самий предмет, оскільки позови не збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Чинні процесуальні норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.
У справі № 909/783/20 розглядалися позовні вимоги фізичної особи про зобов`язання скасувати в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис реєстраційних дій державного реєстратора і реєстраційні дії з моменту їх вчинення.
Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 21.09.2020 у справі №909/783/20, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020, відмовив у відкритті провадження у справі за позовною заявою на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, оскільки спір у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже розглянуто, а відповідне судове рішення у іншій господарській справі №905/52/19 набрало законної сили.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 зазначив, що здійснивши порівняльний аналіз суб`єктного складу сторін, предметів та підстав позовів у цій справі та у справі №909/52/19, дійшли правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі за позовною заявою до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради про скасування реєстраційних записів, які є наслідком здійснення реєстраційних дій щодо скасування яких він заявляв вимоги у справі №№909/52/19, враховуючи, що спір виник між тими ж самими сторонами, про той же предмет та з тих самих підстав (необхідність захисту корпоративних та майнових прав позивача, які останній вважає порушеними через вчинення реєстраційних дій державним реєстратором щодо зміни власника, місцезнаходження і найменування створеного позивачем підприємства ПВКФ "Прогрес-Прут", які відбулись поза його волею, без його відома та з порушенням норм чинного законодавства України).
Хоча постанови Верховного Суду у справах № 927/1187/23, № 912/1599/22, № 910/15598/19 і містять висновки стосовно застосування ст. 231 ГПК України, проте правовідносини у вказаних справах не є подібними до тих, що склалися у справі № 911/1195/230, оскільки Верховний Суд у постанові від 04.11.2024 у справі № 927/1187/23 зазначив, що судове рішення у справі № 927/981/22 не містить висновків щодо відсутності між сторонами правовідносин з поставки товару за видатковими накладними, а лише висновки відносно не доведення позивачем факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання по розрахунку за спірний товар, з огляду на відсутність договору та претензії-вимоги; у постанові від 21.09.2023 у справі № 912/1599/22 зазначено, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилань на норми матеріального чи процесуального права; у постанові від 24.02.2021 зазначено, що у справі № 910/15598/19 (910/9017/20) заявлені на підставі спеціальних вимог, визначних у частині другій статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, з посиланням на укладання боржником - КП КОР "Автогосподарство" договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього із ТОВ "Трудовий колектив "Автогосподарства", які є заінтересованими особами по відношенню одна до одної в розумінні статті першої Кодексу України з процедур банкрутства.
В свою чергу, у справі № 911/1195/23 суди обох інстанцій дійшли висновку, що у справі №911/61/17 розглядався спір між тими ж сторонами, про ті ж самі рішення Козинської селищної ради та про договір оренди із ТОВ "Затишне", з тієї ж підстави - знаходження земель у межах прибережної захисної смуги без розробленого проекту землеустрою щодо встановлення такої прибережної захисної смуги, проте, щодо п`ятьох земельних ділянок загальною площею 40,2417 га, серед яких і спірна у даній справі земельна ділянка 3223155400:03:010:0134.
Відтак правовідносини у справах № 927/1187/23, № 912/1599/22, № 910/15598/19 та № 911/1195/23 різняться за предметами позову, підставами позову та встановленими судами фактичними обставинами справи.
В свою чергу у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 909/783/20 відсутні висновки щодо застосування ст. 231 ГПК України, а в ній суд відмовив у відкритті провадження у справі за позовною заявою на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
При цьому посилання прокурора на те, що викладені у них висновки стосовно того, що норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави, зроблені без урахування контексту відповідних правовідносин.
Також прокурор посилається на те, що у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 викладені висновки, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду...Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного Фонду.
Дійсно, у вказаних постановах міститься висновок про те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.
Водночас у справі № 372/1684/14-ц пред`являючи позов, прокурор витребовуючи земельні ділянки на користь держави посилався на те, що сільська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, а відтак, не можуть бути передані у власність фізичним особам. У справі № 359/3373/16 пред`являючи позов прокурор посилався на те, що сільська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, а відтак, не можуть бути передані у власність фізичним особам.
Водночас у справі № 911/1195/23 судами встановлено, що земельна ділянка площею 11,6113 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134 відноситься до земель житлової та громадської забудови, власник - Козинська селищна рада. При цьому даний позов пред`явлено не в інтересах власника земельної ділянки, а в інтересах держави, як зазначив сам прокурор у позовній заяві, і даний позов пред`явлено саме до власника земельної ділянки і до землекористувача цієї земельної ділянки, що виключає можливість застосування наведених норм Цивільного і Земельного кодексів України та обраного прокурором способу захисту. Також, на відміну від справ № 372/1684/14-ц та № 359/3373/16 у справі № 911/1195/23 встановлено, що у справі №911/61/17 розглядався спір між тими ж сторонами, про ті ж самі рішення Козинської селищної ради та договір оренди із ТОВ "Затишне", з тієї ж підстави - знаходження земель у межах прибережної захисної смуги без розробленого проекту землеустрою щодо встановлення такої прибережної захисної смуги, проте, щодо п`ятьох земельних ділянок загальною площею 40,2417 га, серед яких і спірна у даній справі земельна ділянка 3223155400:03:010:0134.
Відтак, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 не можуть бути застосовані до правовідносин у справі № 911/1195/23 враховуючи різність встановлених судами фактичних обставин справи.
Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 колегією суддів відхиляються, позаяк у них містяться висновки щодо правових підстав представництва прокурором в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", водночас у справі № 911/1195/23 суди відмовили у задоволенні позовної вимоги не з цих підстав.
Посилання на неврахуванням судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 (офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 ГПК України, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті) колегією суддів відхиляються, оскільки вказана постанова не містить таких висновків.
Також і постанова Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 748/2090/22 не містить висновків, про які зазначає скаржник (що інформація та картографічні матеріали ДНВП "Картографія" є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом), а в ній зазначено, що факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річка Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка, а саме: листа державного науково-виробничого підприємства "Картографія" від 23 вересня 2020 року № 1036, листа Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року № 57/3-1/ДС/25-21, інформації Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 30 квітня 2021 року № 228/06, листа Державного агентства водних ресурсів України від 06 червня 2022 року № 1890/3/5/11-22.
Відтак, правовідносини у справах, на неврахування висновків у яких посилається прокурор, та у справі № 911/1195/23 не є подібними.
Верховний Суд акцентує на тому, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Відтак, підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у частині вказаної підстави згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу.
Також прокурор вказує на те, що закриваючи провадження у справі в частині відповідних вимог, судами не досліджувалися наявні у справі докази, а саме: інформація ДНВП "Картографія" від 18.09.2022 № 340 з долученими картографічними матеріалами, викопіювання з Публічної кадастрової карти, лист Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 01.07.2024 № 2193-5-04.01.02-2024 з матеріалами космічної зйомки спірної земельної ділянки, а тому дана касаційна скарга подається також з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 та п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.
Проте, як вже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) не знайшла свого підтвердження.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -