ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10548/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
розглянувши у письмовому проваджені касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 (у складі колегії суддів: Демидова А.М. (головуючий), Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.) в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 (суддя Бойко Р.В.) в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія."
про стягнення страхового відшкодування у розмірі 156 800,00 грн
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий виклад обставин справи, що передували прийняттю оскаржуваних судових рішень
1.1. 28.08.2024 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - ПрАТ "СК "Уніка", Позивач, Скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія." (далі - ПрАТ "УТСК.", Відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 156 800 грн.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО Corporate" від 15.11.2023 та внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), що сталася 10.06.2024, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля, а тому ПрАТ "СК "Уніка", за його доводами, набуло права вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України. Відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно ДТП, станом на дату її настання була застрахована ПрАТ "УТСК." на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/6952841, а тому, за доводами Позивача, Відповідач зобов`язаний відшкодувати спричинені збитки у розмірі 156 800 грн.
1.3. Також у позовній заяві Позивач просив суд розподілити судові витрати у справі, стягнувши з Відповідача судовий збір у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 провадження у справі № 910/10548/24 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України із-за відсутності предмета спору. При цьому судом враховано, що заборгованість з виплати страхового відшкодування сплачена Відповідачем у повному обсязі.
2.2. Суд першої інстанції встановив, що фактично спір у справі № 910/10548/24 виник внаслідок передчасних дій ПрАТ "СК "Уніка" (за відсутності його порушеного права), та на підставі частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишив судові витрати Позивача на оплату судового збору та на професійну правничу допомогу за ним.
При цьому суд врахував, що Відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у строк, встановлений спеціальними нормами чинного законодавства, тому звернення Позивача із заявою безпосередньо до суду не пов`язане з неможливістю подачі заяви про страхове відшкодування безпосередньо Відповідачу чи з будь-якими протиправними діями останнього.
Судом також встановлено, що оскільки Позивач не звертався до Відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, а одразу подав до суду позов у цій справі, то за таких обставин в межах визначеного законом річного строку на таке відшкодування права Позивача не є порушеними, невизнаними, оспорюваними чи такими, що потребують правового захисту.
2.3. Оскаржуючи зазначену ухвалу в апеляційному порядку ПрАТ "СК "Уніка" просило суд апеляційної інстанції повернути йому з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та стягнути з ПрАТ "УТСК." витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
При цьому Позивач посилався на гарантовану законом можливість безпосереднього звернення до суду з вимогами про стягнення страхового відшкодування у порядку суброгації та на відсутність законодавчо встановленого обов`язку досудового врегулювання такого спору. Зважаючи на викладене та на поведінку сторін упродовж судового розгляду справи, за доводами ПрАТ "СК "Уніка" судові витрати на професійну правничу допомогу мають бути покладені на Відповідача, а судовий збір - повернутий з бюджету; висновок суду першої інстанції про залишення за ним судових витрат є таким, що суперечить нормам статті 129 Господарського процесуального кодексу України та принципу рівності сторін перед законом і судом.
2.4. Постановою від 21.01.2025 Північний апеляційний господарський суд частково задовольнив апеляційну скаргу Позивача та змінив оскаржувану ухвалу в частині розподілу судових витрат, виснувавши про право Позивача на повернення з Державного бюджету України сплаченого судового збору за відповідною заявою.
В іншій частині, а саме щодо залишення витрат на правничу допомогу за Позивачем, оскаржувану ухвалу залишено без змін.
При цьому апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції правомірно покладено витрати на професійну правничу допомогу на Позивача, оскільки Відповідач мав право уникнути понесення таких судових витрат у разі отримання від ПрАТ "СК "Уніка" заяви про виплату страхового відшкодування у позасудовому порядку.
2.5. Не погодившись з рішеннями судів у частині залишення витрат на професійну правничу допомогу за Позивачем, останній скористався правом на касаційне оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 24.02.2025 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У касаційній скарзі ПрАТ "СК "Уніка" просить Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині залишення витрат на професійну правничу допомогу за Позивачем і змінити рішення, яким стягнути з Відповідача 7 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
3.3. Доводами касаційної скарги Скаржник визначив:
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме у випадку, якщо страховик не отримував заяву на виплату, але, отримавши позовну заяву, визнав страхове відшкодування та сплатив його. Зокрема, відсутній висновок Верховного Суду, що у такому разі витрати на професійну (правничу) допомогу мають бути залишені за позивачем та не покладаються на відповідача;
- безпідставне застосування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду у справі № 910/10075/19, правовідносини у якій не є подібними до правовідносин у цій справі № 910/10548/24;
- значний суспільний інтерес та виняткове значення справи для Позивача, оскільки, на його думку, суд обмежив право на відшкодування професійної правничої допомоги за наявності гарантованої можливості звернення з позовом до суду без попереднього звернення до Відповідача із заявою про таку виплату, як передбачено постановами ВС від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16, від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15, від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "УТСК." просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
При цьому Відповідач зазначає, що визнання ним позовних вимог та добровільне відшкодування належної до виплати суми жодним чином не спричинено його протиправною поведінкою та не викликано іншими обставинами, які свідчили б про недобросовісність чи ухилення від такої виплати.
Відповідач також зазначає про виплату ним страхового відшкодування у строк, встановлений чинним законодавством, та про відсутність звернення до нього ПрАТ "СК "Уніка" про таку виплату.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Розглянувши справу у письмовому провадженні, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши дотримання господарськими судами норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.3. Оскільки предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 та ухвала Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі № 910/10548/24 виключно в частині покладення на Позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу при зверненні до суду з позовом у цій справі, в іншій частині вказані судові рішення не переглядаються.
4.4. Відповідно до вимог статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
4.5. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
4.6. Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
4.7. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
4.8. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
4.9. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без винесення судового рішення по суті спору у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
4.10. Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу та вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
4.11. Розподіл судових витрат - окрема процесуальна дія суду, яка прямо залежить від результату розгляду справи (задоволення позовних вимог, відмова у задоволенні позову, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо).
4.12. Розподіл судових витрат регулюється статтями 129, 130 Глави 8 "Судові витрати" Господарського процесуального кодексу України.
При цьому вказані статті застосовуються за різних (взаємовиключних) результатів розгляду справи: приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України - при вирішенні спору по суті, у той час як керуватися вимогами статті 130 цього кодексу суд має при закритті провадження у справі або при залишенні позову без розгляду.
4.13. У справі № 910/10548/24, що розглядається, місцевий господарський суд ухвалою від 13.11.2024 закрив провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
4.14. При цьому суд обґрунтовано виснував, що станом на час її судового розгляду права Позивача не були порушені, а Відповідачем не було построчено виконання свого обов`язку із здійснення страхового відшкодування, оскільки ПрАТ "СК "Уніка" не зверталось до ПрАТ "УТСК." із заявою про виплату такого відшкодування в порядку статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". І хоча Позивач не був позбавлений права звернутися безпосередньо до суду без попереднього звернення до Відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, втім на момент такого звернення Відповідачем не порушувалися, не заперечувалися та не оспорювалися права та законні інтереси Позивача. Тобто Відповідач жодним чином не переслідував протиправну мету - порушення прав та інтересів Позивача.
4.15. В оскаржуваній ухвалі від 13.11.2024 Господарський суд міста Києва з посиланням на висновки Верховного Суду у справі № 906/201/21 правильно зазначив, що суд має застосовувати приписи частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Водночас, не зважаючи на те, що спір у цій справі не було вирішено по суті, а розгляд справи закінчився закриттям провадження, суд при розподілі судових витрат застосував норми статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у той час як за таких обставин підлягала застосуванню стаття 130 цього кодексу "Розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду".
Вказане залишилося і поза увагою суду апеляційної інстанції під час перегляду справи у апеляційному порядку.
4.16. Як вбачається зі змісту статті 130 Господарського процесуального кодексу України, саме вона врегульовує спосіб та порядок розподілу судових витрат за різних підстав закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду з урахуванням особливостей зазначених процесуальних дій.
4.17. Системний аналіз цієї статті свідчить про те, що її приписи сформовані з урахуванням особливостей процесуальної поведінки позивача, яка у подальшому призвела до закриття провадження у справі (звернення у порядку господарського судочинства з позовом, що не підлягає розгляду у такому порядку, подання позову за відсутності його предмета, наявність судового рішення між тими ж сторонами з того ж предмета спору, розгляд аналогічного спору іншим судом тощо).
4.18. Враховуючи наведене, законодавець у статті 130 вказаного кодексу передбачив способи та особливості розподілу судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи, укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, у разі відмови позивача від позову, якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
4.19. У справі, що розглядається, провадження було закрито саме у зв`язку з відсутністю предмета спору, і у цій частині ухвала суду першої інстанції Позивачем не оскаржувалася. Водночас частиною п`ятою статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто зазначена норма надає лише відповідачу право вимагати компенсації понесених у справі витрат та виключно у випадку необґрунтованості дій позивача. Натомість права позивача на заявлення вимог про компенсацію здійснених ним судових витрат у цьому випадку цією нормою не передбачено.
4.20. Зважаючи на викладене суди обґрунтовано відмовили Позивачу у відшкодуванні заявлених витрат на правничу допомогу, однак з урахуванням прийнятого судом процесуального рішення у справі, повинні були керуватися статтею 130 Господарського процесуального кодексу України, а не приписами статті 129 цього кодексу.
4.21. Виходячи з викладеного та беручи до уваги встановлені обставини справи Суд висновує про відсутність передбачених процесуальним законом підстав для стягнення з ПрАТ "УТСК." на користь ПрАТ "СК "Уніка" судових витрат на правничу допомогу, понесених останнім при поданні позову у цій справі.
4.22. Також колегія суддів зазначає, що посилання судами попередніх інстанцій на статтю 129 Господарського процесуального кодексу України замість статті 130 цього кодексу не призвело до постановлення необґрунтованої ухвали, тому не може бути підставою для її зміни чи скасування.
4.23. Щодо інших доводів Скаржника колегія суддів звертає увагу на наступне.
4.24. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.25. Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
4.26. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
4.27. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Тобто у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
4.28. У цій справі № 910/10548/24 ПрАТ "СК "Уніка" визначило підставою касаційного оскарження відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме у випадку, якщо страховик не отримував заяву на виплату, але, отримавши позовну заяву, визнав страхове відшкодування та сплатив його. Скаржник наполягає на неправомірному ухваленні оскаржуваних рішень саме з огляду на відсутність висновку Верховного Суду про те, що у такому разі витрати на професійну (правничу) допомогу мають бути залишені за позивачем та не покладаються на відповідача.
Тобто Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи та до спонукання суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
4.29. З огляду на викладене та беручи до уваги, що Судом виснувано про незастосування до спірних відносин норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України, наведені доводи Скаржника відхиляються.
4.30. Оскільки предметом касаційного перегляду є ухвала Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 виключно в частині, яка була залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025, Верховний Суд не вбачає підстав для їх скасування саме у цій частині.
4.31. За наведених вище обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити, а оскаржувані постанову та ухвалу - залишити в силі з урахуванням мотивів цієї постанови.