ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
cправа №902/51/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В.А.,
представників учасників справи:
від позивача: Ізвєков В.В.,
від відповідача-1: Шиманський В.М.,
від відповідача-2: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
на рішення Господарського суду Вінницької області (Міліціанов Р.В.)
від 01.07.2024
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (Маціщук А.В., Петухов М.Г., Бучинська Г.Б.)
від 05.11.2024 (повний текст складений 10.12.2024)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
до: 1. Приватного підприємства "Арт Хаус Мілленіум",
2. ОСОБА_1
про стягнення 2 254 713,08 грн неустойки та витребування транспортного засобу,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Арт Хаус Мілленіум" (далі - Відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) (разом - Відповідачі) про стягнення 2 254 713,08 грн неустойки та витребування транспортного засобу.
2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем-1 обов`язку повернути об`єкт лізингу у зв`язку з достроковим припиненням договору про фінансовий лізинг від 25.06.2013 №00007768 (далі - Договір). Відповідач-2 є поручителем за Договором, отже несе солідарну відповідальність за сплату лізингових платежів, штрафних санкцій і відшкодування збитків.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.07.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі №902/51/24, відмовлено повністю у задоволенні позову:
- про солідарне стягнення з Відповідачів неустойки в сумі 2 254 713,08 грн, що нарахована на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року за невиконання обов`язку повернути об`єкт лізингу у зв`язку з достроковим припиненням Договору;
- до Відповідача-1 у частині вимог про витребування транспортного засобу та зобов`язання передати його власнику - Позивачу, зокрема, автомобіля марки "Volkswagen", модель "Touareg" NF 3.0 I V6 TDI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2 (далі - Транспортний засіб).
4. Судові рішення мотивовані таким:
- Відповідач-1 доводить, що не користується Транспортним засобом та не має можливості повернути його, оскільки він у нього відсутній. Позивач не спростовує вказаних доводів, оскільки вважає їх такими, що не мають значення. Втім, до суду не подано доказів, які б підтверджували фактичне перебування об`єкта лізингу у користуванні / володінні Відповідача-1, його ухилення від його повернення Позивачу чи умисел на ухилення від повернення об`єкта лізингу, зокрема, в межах виконавчого провадження;
- відсутність підтвердження, що в період вересень 2017 року - червень 2018 року об`єкт лізингу фактично перебував у користуванні Відповідача-1, встановлено в рішенні Господарського суду Вінницької області від 22.10.2018 у справі №902/442/18, яке набрало законної сили. Фактичні обставини з 22 жовтня 2018 року не змінилися, сторони не надали нових доказів на підтвердження або спростування обставин перебування Транспортного засобу в розшуку відповідно до постанови головного державного виконавця Харківського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області від 01.08.2016 у виконавчому провадженні НОМЕР_3;
- з огляду на обставини, встановлені у цій справі та у справі №902/442/18, нарахування неустойки Позивачем за відсутності доказів використання / володіння Відповідачами об`єкта лізингу має безперервний характер та становить 2 254 713,08 грн, що значно перевищує первісний обсяг фінансування;
- правомірність вимоги про повернення Транспортного засобу не оспорюється Відповідачем-1. Втім, захист інтересів Позивача щодо повернення у володіння Транспортного засобу знаходиться в площині дій державного виконавця та правоохоронних органів щодо розшуку автомобіля у межах виконавчого провадження НОМЕР_3 і кримінального провадження;
- за наявності чинного виконавчого напису нотаріуса, який виконується в примусовому порядку, обрання аналогічної за змістом форми захисту не відповідає критеріям ефективного способу захисту порушених прав. Виконавчий напис є дійсним, не оспорений і не визнавався таким, що не підлягає виконанню. Виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання напису не закрите;
- у справі відсутні відомості щодо активної реалізації прав Позивача як стягувача у виконавчому провадженні, що свідчило б про зацікавленість у завершені такого виконавчого провадження про повернення Транспортного засобу, яке було відкрито ще у 2016 році.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
5. 30 грудня 2024 року Позивач (Скаржник) із використанням підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі №902/51/24, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове - про часткове задоволення позовних вимог:
- стягнути з Відповідача-1 на користь Скаржника неустойку, передбачену частиною другою статті 785 ЦК України, яка станом на 31 грудня 2023 року становить 2 254 713,08 грн, за невиконання обов`язку повернути об`єкт лізингу у зв`язку з достроковим припиненням Договору;
- витребувати у Відповідача-1 Транспортний засіб та зобов`язати передати його власнику - Скаржнику.
6. Підставами касаційного оскарження Скаржник визначив пункти 1, 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України):
- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України:
1) суди неправильно застосували статтю 15 ЦК України без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 13.03.2024 у справі №757/23249/17-ц (щодо підстав звернення до суду), а також статтю 20 ЦК України без урахування висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2023 у справі №554/9126/20 (щодо вибору форми захисту порушених прав);
2) суди неправильно застосували пункт 6 статті 3 та частину другу статті 785 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (щодо особливого статусу неустойки);
3) суди неправильно застосували статтю 614 та частину другу статті 785 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 30.08.2019 у справі №910/13695/18 та від 06.03.2024 №120/7955/21-а (щодо вини як складової господарського правопорушення);
4) суди неправильно застосували частину другу статті 785 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 614 та частиною другою статті 218 ГК України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 (щодо предмета і тягаря доказування);
- щодо пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду про застосування:
1) частини другої статті 785 ЦК України щодо стягнення з лізингоодержувача неустойки за невиконання ним свого обов`язку повернути об`єкт лізингу лізингодавцю у зв`язку із припиненням договору лізингу;
2) статті 614 ЦК України (щодо обов`язковості встановлення вини) у взаємозв`язку зі статтею 809 ЦК України та частиною першою статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР (щодо покладення ризиків на лізингоодержувача).
Суди попередніх інстанцій побудували свої обґрунтування на нормах і практиці Верховного Суду в спорах, які виникали із орендних правовідносин, тоді як правовий висновок Верховного Суду про застосування частини другої статті 785 ЦК України саме у правовідносинах фінансового лізингу відсутній.
7. Скаржник також просить стягнути з Відповідача-1 на свою користь судові витрати, понесені в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а саме: (1) 54 113,11 грн - судовий збір за подання касаційної скарги, (2) 18 600 грн - витрати на професійну правничу допомогу адвокатів. До касаційної скарги Скаржник долучив скан-копії:
- договору про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021;
- додаткової угоди від 31.01.2022 б/н;
- додаткової угоди від 28.06.2024 №12;
- заявки на надання професійної правничої допомоги від 19.12.2024 №53-2;
- рахунку на оплату від 19.12.2024 №53-2-1 на суму 9 300 грн (у тому числі ПДВ);
- платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 20.12.2024 на суму 9 300 грн;
- ордера на надання правничої допомоги від 16.12.2024 серії ВО №1093267.
У разі виникнення додаткових витрат, пов`язаних із розглядом справи, Скаржник повідомив, що додатково надасть уточнений розрахунок судових витрат.
8. 24 лютого 2025 року, у межах встановленого Верховним Судом строку, Відповідач-1 із використанням підсистеми "Електронний суд" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
9. 25 червня 2013 року Скаржник (лізингодавець) і Відповідач-1 (лізингоодержувач) уклали Договір шляхом приєднання до його публічної частини - Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу. Об`єктом лізингу є Транспортний засіб вартістю 88 708 доларів США, що еквівалентно 724 744,36 грн.
10. Додатком до Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу є "Умови поруки", що встановлюють солідарну відповідальність Відповідача-2 за сплату лізингових платежів, штрафних санкцій та відшкодування збитків, які підлягають оплаті Відповідачем-1. Умови поруки набирають чинності з моменту підписання та залишаються чинними до повного виконання зобов`язань лізингоодержувача.
11. Пунктом 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу визначено, що для експлуатації об`єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що є невід`ємною частиною цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає: (1) відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; (2) частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об`єкта лізингу); (3) комісії; (4) покриття витрат, пов`язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом, та інші витрати, передбачені або прямо пов`язані з контрактом.
12. Згідно з пунктом 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Скаржником у графіку покриття витрат виплати лізингових платежів (план відшкодування), не пізніше дати, вказаної у графіку.
13. Відповідно до пунктів 12.1, 12.2 Загальних комерційних умов строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування); строк лізингу починається з дати підписання лізингоодержувачем акта приймання-передачі об`єкта лізингу.
14. Лізингоодержувач зобов`язаний у строки, встановлені Скаржником, повернути об`єкт лізингу у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту, крім випадків, коли лізингоодержувач набуває право власності на об`єкт лізингу відповідно до умов контракту. Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об`єкта лізингу, Скаржник має право вилучити (повернути) об`єкт без попередньої згоди лізингоодержувача у визначеному законодавством України порядку (пункт 13.1 Загальних комерційних умов).
15. Лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені Скаржником у зв`язку з вилученням (поверненням) об`єкта лізингу, у тому числі витрати, пов`язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов`язані з вилученням об`єкта лізингу (пункт 13.5 Загальних комерційних умов).
16. 25 червня 2013 року сторони підписали графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), яким встановлено черговість та розмір лізингових виплат, - протягом 60 місяців (строк лізингу).
17. На виконання умов Договору за актом прийому-передачі від 08.07.2013 Скаржник передав Відповідачу-1 об`єкт лізингу - Транспортний засіб.
18. 16 листопада 2015 року Скаржник направив Відповідачу-1 вимогу №00007768 про сплату заборгованості за Договором, повернення об`єкта лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки повідомлення на адресу знаходження Відповідача-1, а також повідомлення про відмову від Договору.
19. 27 квітня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. за заявою Скаржника вчинила виконавчий напис №643, яким зобов`язано Відповідача-1 повернути Скаржнику об`єкт лізингу - Транспортний засіб, що був переданий у користування на умовах фінансового лізингу за Договором.
20. 20 липня 2016 року постановою головного державного виконавця Харківського районного відділу виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання вказаного виконавчого напису від 27.04.2016 №643.
21. 01 серпня 2016 року державний виконавець прийняв постанову про розшук майна боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_3, оголосивши у розшук Транспортний засіб, що належить боржнику - Відповідачу-1.
22. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.08.2017 у справі №902/591/17 частково задоволено позов Скаржника до Відповідача-1 про стягнення збитків та плати за час користування об`єктом лізингу у період з лютого по квітень 2017 року. З Відповідача-1 стягнуто 93 512,10 грн плати за час користування об`єктом лізингу з лютого по квітень 2017 року. В частині стягнення 6 000 грн збитків відмовлено.
23. У вказаному рішенні Господарський суд Вінницької області встановив, що вимогу №00007768 про сплату заборгованості за Договором, повернення об`єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору Скаржник подав до відділення поштового зв`язку Державного підприємства "Укрпошта" 20 листопада 2015 року. Отже, Договір вважається розірваним з 04 грудня 2015 року.
24. Рішення Господарського суду Вінницької області від 28.08.2017 залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 у справі №902/591/17 та набрало законної сили.
25. Крім того, рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.10.2018 у справі №902/442/18 частково задоволено позов Скаржника до Відповідача-1 про стягнення заборгованості за фактичне користування об`єктом лізингу у період з вересня 2017 року по червень 2018 року. З Відповідача-1 стягнуто 218 378,05 грн заборгованості за платежами (проценти та комісія), а також пеню, проценти річних та інфляційні втрати. У частині стягненні 390 893,38 грн заборгованості за платежами (відшкодування частини вартості об`єкта лізингу) відмовлено, оскільки в період з вересня 2017 року по червень 2018 року фактичне перебування об`єкта лізингу у користуванні Відповідача-1 не підтверджено.
26. Рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2018 у справі №902/442/18 не оскаржувалося та набрало законної сили 22 листопада 2018 року.
27. Скаржник стверджує, що Відповідач-1 не повернув об`єкт лізингу та продовжує ним користуватися, що згідно з частиною другою статті 785 ЦК України є підставою для (1) стягнення 2 254 713,08 грн неустойки, розрахованої за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року, та (2) витребування об`єкта лізингу.
28. Разом із тим відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань Вінницьким відділом поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017020010004108 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України.
29. Кримінальне провадження відкрито за заявою Відповідача-1 про вчинення невстановленою особою дій щодо заволодіння лізинговим майном. Дата надходження заяви Відповідача-1 про кримінальне правопорушення - 28 серпня 2017 року.
30. Кримінальне провадження №12017020010004108 перебуває на стадії досудового розслідування, підозрюваних осіб не встановлено. За даними витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань потерпілою особою зазначений Відповідач-1.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
31. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
Щодо стягнення неустойки
32. Оскільки Відповідач-1 не повернув об`єкт лізингу, Скаржник заявив до стягнення 2 254 713,08 грн неустойки, розрахованої згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року.
33. Разом із тим суди зауважили, що для застосування наслідків, передбачених цієї нормою, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, згідно з вимогами статті 614 ЦК України. Потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав. Втім, доказів, які б дозволили дійти висновку про фактичне перебування Транспортного засобу у користуванні / володінні Відповідача-1 та ухилення від його повернення Скаржнику або про умисел на ухилення від повернення (зокрема, в межах виконавчого провадження), не надано.
34. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій побудували свої обґрунтування на нормах і практиці Верховного Суду в спорах, які виникали із орендних правовідносин, тоді як правовий висновок Верховного Суду про застосування частини другої статті 785 ЦК України саме у правовідносинах фінансового лізингу відсутній.
35. У цьому контексті Верховний Суд звертає увагу на таке.
36. Частинами першою, третьою статті 806 ЦК України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
37. За змістом статті 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
38. Договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2024 у справі №904/5868/18 (904/4835/22), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №405/5213/20 та від 01.12.2021 у справі №521/127/19.
39. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
40. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 806 ЦК України).
41. У постанові від 15.04.2019 у справі №924/568/18 Верховний Суд зауважив, що в силу приписів статті 806 ЦК України та статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" на правовідносини, які склалися між сторонами щодо користування об`єктом лізингу, поширюються загальні положення про оренду (найм).
42. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.08.2017 у справі №902/591/17 встановлено, що Договір є розірваним з 04 грудня 2015 року. Відповідач-1 не повернув об`єкт лізингу Скаржнику, що також не заперечується сторонами.
43. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
44. Частина друга статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності - неустойкою, яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19).
45. Зважаючи на викладене в пунктах 37-41 цієї постанови, Суд зазначає, що частина друга статті 785 ЦК України застосовується до правовідносин лізингу.
46. Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном. Права та обов`язки сторін, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №910/11692/20, від 11.07.2023 у справі №916/1307/22, від 31.08.2021 у справі №914/1050/20.
47. Невиконання обов`язку щодо негайного повернення речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі), передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України, у разі припинення договору є порушенням його умов, що породжує право на застосування частини другої статті 785 ЦК України - майнової відповідальності у виді неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
48. Разом із тим згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
49. Отже, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна вина особи, яка порушила зобов`язання. У розрізі цього важливим є встановлення можливості передати спірне майно, а також чи було невиконання вказаного обов`язку умисним (подібні за змістом висновки викладені в у постановах Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №916/3409/22 та від 30.08.2019 у справі №910/13695/18).
50. Суд зауважує, що сам лише факт невикористання майна не звільняє відповідача від виконання обов`язку повернути його після припинення строку дії договору. Обставини щодо наявності вини відповідача у неповерненні об`єкта оренди та наявності можливості виконати цей обов`язок підлягають дослідженню у кожному конкретному випадку.
51. З огляду на нормативну конструкцію статті 614 ЦК України наявність вини особи презюмується, однак може бути спростована. При цьому тягар доказування покладається на відповідача.
52. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник, зокрема, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 614 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 809 ЦК України та частиною першою статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР; стверджує, що відповідальність лізингоодержувача настає незалежно від встановлення його вини, оскільки законодавство покладає на нього ризик пошкодження / втрати та знищення лізингового майна.
53. Верховний Суд не погоджується з цими доводами.
54. Як вже було зазначено, частина друга статті 785 ЦК України застосовується в правовідносинах щодо користування об`єктом лізингу. Умовою застосування цієї норми є, зокрема, вина особи, яка порушила зобов`язання (пункти 48-50 цієї постанови).
55. Формуючи висновки про застосування частини другої статті 785 ЦК України, Верховний Суд не висловлювався щодо будь-яких обмежень / застережень, пов`язаних зі специфікою правовідносин лізингу. Ризик пошкодження / втрати та знищення майна, що за загальним правилом покладається на лізингоодержувача (стаття 809 ЦК України), не виключає наявність його вини як загальної умови для стягнення неустойки.
56. Суд наголошує, що застосування частини другої статті 785 ЦК України до правовідносин лізингу незалежно від вини лізингоодержувача суперечить вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України). У такому разі нівелюється можливість лізингоодержувача довести, що протягом спірного періоду, за який нарахована неустойка, він не мав змоги повернути спірне майно з огляду на обставини, які від нього не залежать.
57. Тлумачення статті 3 ЦК України загалом та, зокрема, пункту 6 частини першої цієї статті свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер. Інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад. Це виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц, від 18.04.2022 у справі №520/1185/16-ц, від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).
58. Оскільки норми цивільного законодавства мають застосовуватися із урахуванням добросовісності, цей принцип не може бути обмежений певною сферою (постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі №463/13099/21, від 19.02.2024 у справі №567/3/22). Коли виникає судовий спір, учасники цивільного обороту мають усвідомлювати, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності.
59. Якщо відповідальність лізингоодержувача залежатиме виключно від факту неповернення майна, попри конкретні обставини, які це зумовили, вказане може становити для нього невиправданий тягар. У разі, коли фактичні обставини виключають вину лізингоодержувача, однак з нього все одно стягується неустойка в порядку частини другої статті 785 ЦК України, вказане не може вважатися справедливим, розумним.
60. Суд obiter dictum звертає увагу, що частині другій статті 785 ЦК України притаманна специфіка у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності; ця норма передбачає право сторони стягнути неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №921/163/19. Період нарахування може бути тривалим, значно перевищуючи скорочений річний строк позовної давності, передбачений пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.
61. Як вже було зазначено, у певних випадках майно не може бути повернуте відповідачем за відсутності його вини в цьому. Більш того, потенційно спірне майно навіть здатне вибути з володіння / користування відповідача поза його волею.
62. У цій справі Відповідач-1 доводив, що він не користується Транспортним засобом та, відповідно, не має можливості повернути його, оскільки він відсутній у нього; обґрунтовуючи свою позицію, зокрема, послався на:
- постанову головного державного виконавця Харківського районного відділу виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 01.08.2016 про розшук майна боржника (ВП НОМЕР_3), якою оголошено розшук майна - Транспортного засобу;
- витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про те, що Вінницьким відділом поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017020010004108 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України, за заявою Відповідача-1, - щодо факту заволодіння невстановленою особою лізинговим майном - Транспортним засобом. Дата надходження заяви про кримінальне правопорушення - 28 серпня 2017 року;
- акт державного виконався від 20.02.2018 про відсутність Транспортного засобу за адресою: Харківська область, смт Пісочин, вул. Транспортна, 1 (де згідно із заявою Скаржника знаходилося майно боржника).
63. З урахуванням пояснень сторін, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, суди дійшли висновку, що перебування об`єкта лізингу у користуванні Відповідача-1 спростовується; докази використання чи володіння об`єктом лізингу Відповідачем-1, починаючи з 01 серпня 2016 року, відсутні.
64. Отже, Відповідач-1 довів, що Транспортний засіб не може бути повернутий за обставин, що не залежать від його вини.
65. На противагу цьому, Скаржник стверджує, що суди неправильно застосували частину другу статті 785 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 614 та частиною другою статті 218 ГК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у:
- постановах Верховного Суду від 30.08.2019 у справі №910/13695/18 та від 06.03.2024 №120/7955/21-а - про обов`язковість встановлення вини у діях орендаря щодо неповернення майна з оренди для застосування неустойки на підставі частини другої статті 785 ЦК України;
- постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17: до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини: 1) невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; 2) умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; 3) утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; 4) відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19: процесуальні обов`язки відповідача полягають у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Виходячи з принципу змагальності сторін у процесі, на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема, щодо вчинення боржником дій, які мають наслідком припинення зобов`язання, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.
66. У касаційній скарзі зазначається, що:
- Відповідач-1, на якого покладено обов`язок доведення відсутності вини, не надав доказів та пояснень, (1) які заходи щодо повернення об`єкта лізингу він вживав, починаючи з 14 грудня 2015 року, (2) умов, які б перешкоджали йому вчасно повернути майно Скаржнику, (3) що Скаржник ухилявся від обов`язку прийняти об`єкт лізингу;
- наявність відкритого виконавчого провадження за відсутності інших доказів, які б підтверджували дії чи намір Відповідача-1 повернути об`єкт лізингу, свідчить про ухилення від добровільного виконання ним своїх зобов`язань.
67. Верховний Суд звертає увагу, що Скаржник нарахував неустойку за період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2023 року. Натомість суди встановили, що Відповідач-1 не володів спірним Транспортним засобом протягом вказаного часу. Відповідно, це позбавило його можливості повернути об`єкт лізингу.
68. У розрізі здатності передання спірного майна Скаржнику та наявності вини у діянні Відповідача-1, що є передумовою для стягнення неустойки згідно з частиною другої статті 785 ЦК України, встановлення вказаної обставини мало істотне значення для правильного розгляду справи.
69. Крім того, суди послалися на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.10.2018 у справі №902/442/18.
70. Суд зауважує, що у вказаній справі доведенню підлягала наявність / відсутність перебування у користуванні Відповідача-1 об`єкта лізингу з вересня 2017 року до червня 2018 року. Натомість у цій справі (№902/51/24) спірним періодом є 01 січня 2021 року - 31 грудня 2023 року.
71. Господарський суд Вінницької області встановив у справі №902/442/18 початковий момент, з якого користування Транспортним засобом Відповідачем-1 не підтверджується, - 01 серпня 2016 року. Вказане було враховувано судами попередніх інстанцій сукупно з іншими доказами, при цьому наголошено, що:
- 20 лютого 2018 року державний виконавець склав акт про відсутність спірного автомобіля за адресою: Харківська область, смт Пісочин, вул. Транспортна, 1;
- з 22 жовтня 2018 року (дата ухвалення рішення у справі №902/442/18) фактичні обставини не змінилися. Сторони не надали нових доказів на підтвердження або спростування обставин перебування спірного Транспортного засобу в розшуку згідно з постановою головного державного виконавця Харківського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області від 01.08.2016 у виконавчому провадженні НОМЕР_3.
72. Таким чином, суди лише констатували, що в справі №902/442/18 зроблено висновок про відсутність доказів користування Відповідачем-1 Транспортним засобом, і з моменту ухвалення рішення в ній вказана обставина не змінилася.
73. Попри це, Скаржник стверджує, що суди неправильно застосували пункт 6 статті 3 та частину другу статті 785 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18: особливий статус неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання свого зобов`язання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі, визначеному статтею 785 ЦК України. Тому важливим при здійсненні оцінки правомірності заявлених вимоги про стягнення неустойки є урахування обставин невиконання зобов`язання орендарем щодо неповернення майна в контексті добросовісності поведінки останнього як контрагента за договором, її впливу на неповернення майна.
74. За доводами Скаржника, обов`язок повернути Транспортний засіб виник у грудні 2015 року, і саме з цього часу Відповідач-1 був зобов`язаний негайно повернути об`єкт лізингу у відповідному стані. Своєчасне повернення Транспортного засобу Скаржнику не призвело б до заволодіння ним третіми особами внаслідок шахрайських дій, і навіть якщо б це було так, то саме Скаржник ніс би негативні наслідки від його втрати. Про викрадення Транспортного засобу Відповідач-1 заявив лише у серпні 2017 року.
75. Суд відхиляє вказаний аргумент та звертає увагу, що періодом нарахування неустойки є 01 січня 2021 року - 31 грудня 2023 року. Отже, перебування Транспортного засобу у користуванні Відповідача-1 підлягає встановленню саме протягом вказаного часу - в аспекті можливості / неможливості його повернення Скаржнику та вини Відповідача-1 у цьому.
76. Крім того, на думку Скаржника, зважаючи на відсутність вироку щодо викрадення Транспортного засобу, вказана обставина підлягала доказуванню в цій справі; підстави для звільнення від доказування за преюдицією відсутні. За понад 7 років розслідування правоохоронці не відшукали автомобіль та не встановили осіб, підозрюваних у його викраденні.
77. Водночас у цьому спорі встановленню підлягає не факт викрадення Транспортного засобу, а неможливість його повернення Скаржнику Відповідачем-1; вказане останній обґрунтовував вибуттям майна зі свого володіння.
78. Обставини (факти), які мають значення для вирішення господарської справи та які водночас доказуються в кримінальному провадженні, не обов`язково мають бути встановлені вироком суду, ухваленим у кримінальній справі. Такі обставини (факти) можуть бути встановлені й у господарському судовому процесі (постанова Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №910/114/19).
79. Скаржник не згоден із висновком про відсутність у Відповідача-1 Транспортного засобу протягом спірного періоду, але у цій частині його позиція переважно зводиться до заперечення обставин, що були встановлені при вирішенні спору, незгоди з оцінкою доказів у справі, а також з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних рішень.
80. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
81. Зважаючи на фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, повернення Відповідачем-1 Транспортного засобу Скаржнику протягом спірного періоду було неможливим, і в цьому не було вини Відповідача-1. Зазначене виключає відповідальність у вигляді неустойки, нарахованої згідно з частиною другою статті 785 ЦК України.
82. Отже, висновки, яких дійшли суди у цій справі (№902/51/24), не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, від 30.08.2019 у справі №910/13695/18, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2024 №120/7955/21-а, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, зважаючи на підстави, предмет позову в справі №902/51/24 та встановлені в ній фактичні обставини.
83. Верховний Суд погоджується, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 809 ЦК України). Частина перша статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР закріплює аналогічну норму, однак додатково конкретизує, що моментом переходу вказаного ризику є передача предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу.
84. У постанові від 21.02.2020 у справі №910/10191/17 Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що ризик знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу перейшов до позивача відповідно до умов договору та в силу статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" та статті 809 ЦК України, отже сплачені позивачем на виконання умов договору лізингові платежі не є збитками і не підлягають стягненню з відповідача (лізингодавця) на користь позивача.
85. Попри те, що за обставинами справи №910/10191/17 автомобіль був викрадений, внесені лізингоодержувачем платежі за договором не були визначені як збитки та не стягнуті з відповідача (лізингодавця). Зокрема, у такий спосіб реалізовані наслідки покладення ризику пошкодження / втрати та знищення майна на лізингоодержувача.
86. Разом із тим у цій справі (№902/51/24), посилаючись на неправильне застосування судами статті 614 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 809 ЦК України та частиною першою статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР, Скаржник просить задовольнити вимогу про стягнення неустойки, що нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України, а не вимогу про стягнення лізингових платежів.
87. Як вже було зазначено, ризик пошкодження / втрати та знищення майна, що за загальним правилом покладається на лізингоодержувача, не виключає наявність його вини як загальної умови для стягнення неустойки (пункти 48-50, 54-59 цієї постанови).
88. Крім того, функціональне призначення неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України, зокрема, полягає у стимулюванні боржника виконати обов`язок щодо повернення майна, яке залишається у його володінні після припинення договору, власнику.
89. Суди попередніх інстанцій встановили, що нарахування неустойки Скаржником відбулося за відсутності доказів використання / володіння Відповідачами об`єкта лізингу, має безперервний характер та становить 2 254 713,08 грн, що значно перевищує первісний обсяг фінансування.
90. Втім, за таких обставин стимулююча функція неустойки втрачається і вона набуває карального характеру, що, зважаючи на викладене вище, може створити надмірний тягар для боржника.