ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/113/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Адаманова А. Д.,
відповідача - Андрійко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Централ Парк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (судді: Гаврилюк О. М. - головуючий, Ткаченко Б. О., Коротун О. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Отато"
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Централ Парк"
про виселення з нежитлового приміщення,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Отато" (далі - ТОВ "Отато") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Централ Парк" (далі - ОСББ "Централ Парк") про усунення перешкод у здійсненні права власності ТОВ "Отато" шляхом виселення ОСББ "Централ Парк" з нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 449Б, загальною площею 12,9 м2.
1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач за відсутності відповідних правових підстав та на порушення прав позивача щодо володіння, користування та розпорядженням майном здійснює користування належним на праві власності позивачеві спірним нежитловим приміщенням.
1.3. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався, зокрема, на те, що спірне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням для загального користування; доказів на підтвердження незаконного користування відповідачем таким приміщенням позивач не надав, як і не довів порушення своїх прав, за захистом яких він звернувся до суду.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 (суддя Мандичев Д. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із недоведеності позивачем обставин фактичного користування відповідачем спірним нежитловим приміщенням, що свідчить про відсутність підстав для застосування такого правового механізму як виселення.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (судді: Гаврилюк О. М. - головуючий, Ткаченко Б. О., Коротун О. М.) рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 скасовано. Позов задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності ТОВ "Отато" шляхом виселення ОСББ "Централ Парк" із нежитлового приміщення 449Б, загальною площею 12,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що у наведеному випадку не підлягають встановленню обставини фактичного користування відповідачем спірним нежитловим приміщенням; таке нежитлове приміщення є власністю позивача, договір купівлі-продажу, на підставі якого позивач набув у власність спірне приміщення, є чинним; відповідач не надав доказів приналежності вказаного приміщення до категорії допоміжних.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСББ "Централ Парк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у цій справі.
Скаржник вважає, що оскаржена постанова у справі прийнята з порушенням статті 391 Цивільного кодексу України, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 стосовно того, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, у постанові від 09.10.2023 у справі № 638/5304/21 щодо особливостей статусу допоміжних приміщень, у постанові від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц щодо розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку.
Звідси підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник визначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Зокрема, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував особливостей правового статусу допоміжних приміщень, які є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій, що виключає можливість набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав; не звернув уваги на те, що, виходячи саме із неможливості набуття позивачем права власності на спірні приміщення (оскільки реальним їх власником є співмешканці будинку) ОСББ звернулось до суду з позовом про витребування цього майна з чужого незаконного володіння ТОВ "Отато" на користь співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, а така позовна вимога як визнання недійсним чи розірвання договору купівлі-продажу в наведеному випадку є неефективною формою захисту права.
Скаржник наголошує на тому, що до предмету доказування у цій справі входить як факт наявності у позивача права власності на спірне нежитлове приміщення, так і обставини, якими він обґрунтовує створені з боку відповідача перешкоди у користуванні чи розпорядженні цим приміщенням. Разом із цим, під час розгляду цієї справи позивачем не було доведено належними та допустимими доказами створення йому з боку відповідача реальних перешкод у користуванні чи розпорядженні спірними нежитловими приміщеннями, у зв`язку з чим суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки наявність чи відсутність доведеності порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та у разі відсутності такого порушення є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
3.2. ТОВ "Отато" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 19.10.2017 між ТОВ "Отато" та ТОВ "БУДЖИТЛОСТАНДАРТ" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 449, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
У подальшому, приміщення № 449 було поділено на № 449А і № 449Б (12,9 м2).
19.07.2018 на підставі договору купівлі-продажу приміщення № 449Б продано ТОВ "Отато" ОСОБА_1 . Також в цей же день між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки об`єкта нерухомого майна.
У подальшому, 20.02.2023 між ТОВ "Отато" та ОСОБА_1 укладено договір про розірвання договору іпотеки об`єкта нерухомого майна та договір про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав від 20.02.2023 індексний номер 323408118, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1570068580000, позивач з 20.02.2023 є власником нежитлового приміщення № 449Б, загальною площею 12,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
У листах від 17.08.2023 № 1 і від 31.10.2023 позивач пропонував відповідачеві укласти договір оренди та сплатити орендні платежі та комунальні витрати за попередній період.
Між тим, як установили суди, доказів направлення листа від 17.08.2023 № 1 до матеріалів справи не надано, а з долученої позивачем роздруківки з веб-сайту АТ "Укрпошта" щодо пошуку поштового відправлення № 0216015200157 неможливо встановити, що за цим номером відправлення позивачем направлено саме вказаний лист.
Згідно з даними трекінгу з веб-сайта АТ "Укрпошта" лист від 31.10.2023 отриманий відповідачем 17.11.2023.
01.11.2023 позивач в одноосібному порядку склав акт № 1 щодо фактичного користування відповідачем нежитловим приміщенням із 21.02.2023 та наявністю в приміщенні обладнання відповідача.
22.12.2023 позивач направив відповідачу лист-вимогу про термінове залишення приміщення.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимога ТОВ "Отато" про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСББ "Централ Парк" з нежитлового приміщення № 449Б, загальною площею 12,9 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
4.4. Місцевий господарський суд у позові відмовив через його недоведеність та необґрунтованість.
4.5. Водночас, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції скасував рішення господарського суду першої інстанції про відмову в позові та прийняв нове рішення, яким вказаний позов задовольнив. В основу постанови суду апеляційної інстанції покладені висновки про те, що у наведеному випадку не підлягають встановленню обставини фактичного користування відповідачем спірним нежитловим приміщенням; таке приміщення є власністю позивача і договір купівлі-продажу, на підставі якого позивач набув у власність спірне приміщення, є чинним; відповідач не довів приналежності цьго приміщення до категорії допоміжних.
4.6. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник оскаржив постанову суду апеляційної інстанції у справі, визначивши підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.7. Верховний Суд, переглянувши оскаржену постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, визнає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення вимог заявленого позову та при цьому виходить із такого.
4.8. Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 316, частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 319 вказаного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України, яка визначена правовою підставою позову, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Звідси право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.
За усталеними висновками Верховного Суду умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.10.2024 у справі № 910/14543/23, від 11.12.2024 у справі № 914/1238/22, від 17.04.2024 у справі № 16/2381/22.
Отже, положення статті 391 Цивільного кодексу України регулюють захист права власності не у будь-якому випадку, а саме у разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном.
4.9. Переглядаючи справу в апеляційному порядку та задовольняючи вимоги заявленого позову про виселення відповідача із спірного нежитлового приміщення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що питання встановлення фактичного користування відповідачем нежитловим приміщенням не охоплюється предметом доведення у цьому спорі. Однак, такий висновок суду є помилковим, оскільки не ґрунтується на положеннях законодавства, яке регулює спірні правовідносини, адже визначальним для захисту права на підставі статті 391 Цивільного кодексу України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю; негаторний позов спрямований на усунення порушення прав позивача як власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Проте апеляційний господарський суд на порушення вимог процесуального законодавства не звернув належної уваги на підстави позову, якими позивач обґрунтував свої вимоги, не дослідив та не встановив наявності/відсутності об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх правомочностей щодо користування та розпорядження спірним приміщенням та фактичних обставин незаконного зайняття/перебування відповідача в спірному приміщенні, протиправності поведінки останнього, тобто не з`ясував підстав для задоволення цього негаторного позову з огляду на положення статті 391 Цивільного кодексу України та, відповідно, наявності чи відсутності порушення прав позивача у наведеному випадку.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 (на які посилався скаржник, серед іншого, на обґрунтування підстав касаційного оскарження), від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, та від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18).
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність унеможливлює вирішення спору відповідно до вимог законодавства та встановлення наявності підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.
Отже, зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги у цій частині знайшли підтвердження.