ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 300/2457/19
адміністративне провадження № К/9901/26414/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 (головуючий суддя Хобор Р.Б., судді Нос С.П., Сеник Р.П.) у справі №300/2457/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про стягнення шкоди.
I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив суд стягнути з Державного бюджету шкоду завдану законом, що визнаний неконституційним шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби 46572,26 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що з жовтня 2016 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, де отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, на підставі яких, щомісячно, починаючи з жовтня 2016 року по лютий 2018 року, з довічного грошового утримання позивача, утримувались суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Всього утримано 46572,26 грн.
Позивач стверджує, що застосування пенсійним органом закону, який не відповідає положенням Конституції України призвело до звуження змісту та обсягу гарантованого Основним Законом права на майно, зокрема на пенсійні виплати, на які він міг очікувати. Позивач вважає, що суми податку, які утримані із його довічного грошового утримання, підлягають відшкодуванню державою як упущена вигода. Це право, як зазначив позивач, передбачене статтею 152 Конституції України та статтею 1175 Цивільного кодексу України.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з жовтня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, та отримує довічне грошове утримання судді у відставці.
4. Тисменицьке об`єднане управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, керуючись абзацом першим підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, у період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року включно, з щомісячного довічного грошового утримання позивача утримало податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в загальному розмірі 46572,26 грн.
5. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
6. Незважаючи, що зміни, внесені до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" визнані неконституційними і втратили свою чинність з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, утримання коштів з грошового утримання позивача мало місце з жовтня 2016 року по лютий 2018 року.
7. Позивач, вважаючи, що застосування пенсійним органом закону, який не відповідає положенням Конституції України призвело до звуження його прав та завдало збитків у вигляді упущеної вигоди, звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 15.01.2020 позов задовольнив: стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шкоду завдану законом, що визнаний неконституційним, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 46572,26 грн.
9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 недоотримав належні йому виплати в розмірі 46572,26 грн саме через дію неконституційної норми закону, тому і компенсація цих коштів повинна бути здійснена за рахунок коштів Державного бюджету України. Тобто суб`єктом відшкодування завданої шкоди є держава і шкода відшкодовується за рахунок Державного бюджету України. При цьому, незважаючи на ту обставину, що зміни, внесені до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" визнані неконституційними і втратили свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, однак незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача у зв`язку з дією вищевказаних норм мало місце з жовтня 2016 року по лютий 2018 року.
10. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 15.09.2020 скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.
11. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що Конституція України не передбачає зворотну дію в часі рішень Конституційного Суду України, однак визнає право особа на компенсацію матеріальної чи моральної шкоди, яка заподіяна фізичній чи юридичній особі, актом, який визнаний неконституційним. Відповідний закон, який би визначав порядок відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка завдана фізичній або юридичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, на цей час не прийнятий. Цивільний кодекс України визнає, що особа вправі вимагати відшкодування шкоди у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Проте, апеляційний суд вважав, що вказані норми не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, з тих підстав, що на момент утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору із довічного грошового утримання судді, державний орган діяв відповідно до правових норм, які були чинними і закріплювали відповідне право державного органу так діяти, а тому його дії чи рішення не можна визнати неправомірними, що є обов`язковою умовою для застосування цієї норми.
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
12. Позивач з постановою суду апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити без змін рішення суду першої інстанції.
13. Заявник мотивує вимоги своєї касаційної скарги тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-237цс16, щодо застосування до спірних правовідносин частини другої статті 22 Цивільного кодексу України щодо відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
14. На думку позивача, апеляційний адміністративний суд не врахував того, що згідно статтею 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана в результаті прийняття органом державної влади нормативно- правового акта, відшкодовується державою, а не відповідним органом. Вказане обумовлено складністю процедури прийняття нормативно-правових актів, необхідністю їх узгодження в різних інстанціях, державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, тощо. Отже, суб`єктом відповідальності та відшкодування завданої шкоди є держава.
15. Від Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області і Державної казначейської служби України надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі просять суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції.
16. У відзивах на касаційну скаргу відповідачі вважали висновки суду апеляційної інстанції законними і обґрунтованими, стверджували про те, що недоотримане позивачем щомісячне грошове утримання судді не може вважатися збитками у розумінні цивільного законодавства.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд ухвалою від 11.03.2024 передав справу №300/2457/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі частини другої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з тим, що вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
18. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.06.2024 повернув справу №300/2457/19 відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду з огляду на відсутність підстав для здійснення провадження в цій справі об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду.
19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, виходить з такого.
20. Конституцією України встановлено, що Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24).
21. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України). Основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність.
22. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується, зокрема, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
23. Конституційні приписи, передбачені статтями 1, 3, 8, 21, частиною першою статті 24, статтею 46 Основного Закону України, забезпечують реалізацію прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на пенсійне забезпечення, правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки вчинених ними дій і бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях стосовно того, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізовано в повному обсязі.
24. Відносини у сфері пенсійного забезпечення регулюються спеціальним Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відносини з пенсійного забезпечення суддів також регулюються нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також Закону України "Про державну службу", на підставі яких судді, який вийшов у відставку виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання, яке є альтернативою пенсії.
25. У Рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п`ятий, шостий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).
26. Розглядаючи питання зниження досягнутого рівня гарантій незалежності суддів в аспекті реалізації їх права на щомісячне довічне грошове утримання, Конституційний Суд України сформулював юридичну позицію, згідно з якою конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013).
27. Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII (далі - Закон №1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
28. В подальшому Конституційним Судом України прийнято Рішення від 27.02.2018 №1-р/2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
29. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.02.2018 №1-р/2018 констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов`язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.
Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.
На підставі викладеного, Конституційний Суд України у даному рішенні від 27.02.2018 №1-р/2018 дійшов висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.
30. Судами установлено, що позивач з жовтня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке є правонаступником Тисменицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, та отримує довічне грошове утримання судді у відставці.
31. Тисменицьке об`єднане управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на підставі абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, у період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року включно з щомісячного довічного грошового утримання позивача утримувало податок на доходи фізичних осіб.
32. Відповідно до довідки Тисменицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 14.09.2018 №4576/03.2 з нарахованого позивачу довічного грошового утримання за вказаний період відраховано податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 46572,26 грн.
33. Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
34. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
35. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
36. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
37. Частиною 2 цієї статті визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
38. Згідно з частиною третьою статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
39. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
40. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовуються державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 Цивільного кодексу України).
41. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
42. Відтак, чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №460/5153/21, від 18.02.2020 у справі №815/7279/15.
43. За правилами статті 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
44. Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
45. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення, дійшов висновку, що позивач недоотримав належні йому виплати в розмірі 46572,26 грн через дію неконституційної норми закону, тому і компенсація цих коштів повинна бути здійснена за рахунок коштів Державного бюджету України і суб`єктом відшкодування завданої шкоди є держава, атому шкода відшкодовується за рахунок Державного бюджету України. Також суд зазначив, що діями третьої особи було порушено конкретно право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, в приватних власних інтересах, встановлених національним законодавством. Мається на увазі, що набуваючи страховий стаж, позивач мав право очікувати отримання пенсійних виплат у певному розмірі. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу.
Задовольняючи позов та стягуючи з Державного бюджету України на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 46572,26 грн, суд першої інстанції виходив з того, що саме таку суму збитків поніс позивач в результаті незаконних дій органу пенсійного фонду.
На підтвердження такого висновку суд першої інстанції послався на недоотримані позивачем належні йому виплати в розмірі 46572,26 грн.
46. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позивача на момент, коли з його довічного грошового утримання до державного бюджету відраховувався податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, не було законних сподівань на отримання довічного грошового утримання без оподаткування, оскільки на цей момент діяли правові норми абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, які визначали цивільне право позивача на отримання довічного грошового утримання судді у відставці шляхом його оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором.
47. Крім того, апеляційний суд вказує, що право на компенсацію шкоди, заподіяної внаслідок прийняття акта, який визнаний неконституційним, не може виникнути, на підставі частини 3 статті 152 Конституції України, без відповідного закону, який визначає порядок реалізації цього права.
Однак, Верховний Суд не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, яким реалізацію конституційно закріпленого права ставить у залежність від наявності закону, що визначає порядок реалізації такого права, оскільки це суперечить частині третій статті 8 Конституції України.
Відсутність відповідного закону не може бути підставою для відмови у позові щодо компенсації шкоди, оскільки право на відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, є конституційною нормою прямої дії.
48. Не погоджується Верховний Суд й з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність закону, що визначає порядок реалізації права на відшкодування моаральної та матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним. Таким законом є Цивільний кодекс України (статті 16, 22, 1166, 1173, 1175) з урахуванням положень статті 56 Конституції України, юридичних позицій, сформулованих у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, а також висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 18.02.2020 у справі №815/7279/15.
49. Судами попередніх інстанцій не були досліджені і не встановлені фактичні обставини у цій справі, зокрема, не досліджені і не перевірені доводи позивача щодо наявності неправомірних дій органу пенсійного фонду, чи заподіяна шкода, не перевірено чи зазнав позивач збитків від неправомірних дій органу пенсійного фонду та у якому розмірі, не було надано оцінку розрахунку суми цієї шкоди, не досліджувалось питання наявності належних доказів в підтвердження понесеної шкоди, не було встановлено розмір цієї шкоди.
50. Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в справі.
51. Визначення вини та розміру шкоди є першочерговим у цих правовідносинах, при цьому слід враховувати дію наведених норм права у часі (до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 та після прийняття цього Рішення).
52. Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
53. Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Результат такого дослідження має бути відображений у мотивувальній частині судового рішення відповідно до положень частини четвертої статті 246 КАС України.
54. При наданні оцінки наданим сторонами доказам підлягають врахуванню приписи частин першої та другої статті 77 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень), відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
55. У межах цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися обов`язку із безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення та порушивши правила офіційного з`ясування обставин справи. Обставини справи щодо понесеної позивачем шкоди та її розміру, наявності вини і причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою не були з достовірністю встановлені та перевірені.
56. За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги заявлені позивачем до відповідачів: Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області та Державної казначейської служби України.
Разом з тим, позивач у позові посилається на неправомірні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, які, на думку позивача, призвели до заподіяння шкоди.
57. Приписами частини третьої статті 48 КАС України визначено, що у разі, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 КАС України).
58. Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні.
59. Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача. При цьому, заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції
60. Отже визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності, або залучення співвідповідачів.
61. Проте суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір по суті позовних вимог, не з`ясував, хто є належним відповідачем у цій справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі співвідповідача.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.06.2021 у справі №460/2903/20.
62. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
63. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про наявність або відсутність протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень без залучення співвідповідача є передчасними, адже суди встановили, що питання про виплату грошового утримання позивача відноситься до повноважень пенсійного органу, який не залучений до участі у справі у якості відповідача.
64. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
65. Колегією суддів встановлено, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено поверхневий підхід до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, а тому Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.
66. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 328 цього Кодексу.
67. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає передчасними висновки судів першої та апеляційної інстанції з підстав порушення ними норм процесуального права в частині дослідження доказів, а тому Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і направлення цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд