ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 148/1136/23
провадження № 51-2373км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 листопада 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020180000158, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з часу набрання вироком законної сили, зарахувавши у строк відбування покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення з 24 квітня 2023 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешту, речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_7 у період дії воєнного стану в Україні, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (продовженого згідно з Указом Президента від 06 лютого 2023 року № 58/2023), 24 квітня 2023 року близько 12:35 з метою заволодіння чужим майном, вчинив розбійний напад, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, на ОСОБА_9 .
Так, ОСОБА_7, керуючись корисливим умислом, спрямованим на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, 24 квітня 2023 року близько 12:35, перебуваючи біля будинку № 2 на вул. Незалежності у м. Тульчин Вінницької області, діючи умисно та протиправно, підійшов до автомобіля марки Skoda Fabia д.н.з. НОМЕР_1, який був припаркований біля вищевказаного будинку № 2 на вул. Незалежності та в якому перебувала ОСОБА_9 . Достовірно розуміючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій та передбачаючи настання відповідних наслідків, з метою доведення свого злочинного умислу на заволодіння чужим майном до кінця, погрожуючи предметом, зовні схожим на пістолет, приставивши останній до голови потерпілої з лівої сторони, почав вимагати від останньої мобільний телефон марки Iphone 7+, вартість якого становить 4766,67 грн.
Дії ОСОБА_7 потерпіла ОСОБА_9 сприйняла як реальну погрозу застосування насильства, небезпечного для її життя та здоров`я, у зв`язку з чим вона почала голосно кричати та чинити опір, відбиваючись руками, що було почуто сторонніми особами, які почали кричати на ОСОБА_7 з метою припинення протиправних дій.
ОСОБА_7, який так і не отримав мобільного телефону від ОСОБА_9, злякавшись свого викриття, відійшов від автомобіля та невідкладно залишив територію подвір`я будинку АДРЕСА_2, однак був затриманий працівниками поліції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року прийнято відмову від апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10, апеляційне провадження в цій частині закрито. Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_7 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Стверджує, що немає технічного запису судових засідань Вінницького апеляційного суду у режимі відеоконференції, у якому обвинувачений ОСОБА_7 не брав безпосередньої участі в залі судових засідань апеляційного суду. Вважає, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ч. 2 ст. 336 КПК України, не постановив відповідну ухвалу з наведенням обґрунтувань та мотивів щодо обставин, які заважають брати безпосередню участь обвинуваченому в залі судових засідань, чим допустив порушення права обвинуваченого на захист. Зазначає, що у кримінальному провадженні немає журналу судового засідання про проголошення ухвали з повним текстом та відсутній технічний запис відеоконференції, в тому числі проголошення ухвали з повним текстом.
Стверджує, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України, оскільки належно не перевірив доводи, викладені у апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11, та не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою, не дав відповіді щодо прохання адвоката ОСОБА_11 змінити вирок і призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, не пов`язане з позбавленням волі.
Зазначає, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, безпідставно не врахував обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_7, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
На думку захисника, оскільки ОСОБА_7 раніше не судимий, притягується до кримінальної відповідальності вперше, у останнього відсутні обставини, що обтяжують покарання, та мають місце не менше кількох обставин, що пом`якшують його покарання: активне сприяння розкриттю злочину і щире каяття, також те, що потерпіла до обвинуваченого ні матеріальних, ні моральних претензій не має, а тому у суду були всі підстави для законного застосування ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України. Зазначає, що місцевий суд всупереч вимогам п. 5 ч. 3 ст. 56 КПК України не врахував думку потерпілої ОСОБА_9, яка просила суд суворо не карати обвинуваченого та призначити ОСОБА_7 покарання, не пов`язане з позбавленням волі.
Стверджує, що згідно всіх вищезазначених обставин у їх сукупності, з урахуванням принципу індивідуалізації покарання місцевий суд дійшов неправильного висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе з обранням йому покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 .
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_8 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви Суду
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.
За змістом положень ч. 1 указаної статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, зроблено з додержанням приписів ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу і у касаційній скарзі захисника не оспорюється. Захисник також не оспорює правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України.
Водночас неспроможними є твердження сторони захисту про наявність істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, через відсутність відеофонограми судових засідань, які відбулися 06 та 12 лютого 2024 року в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого ОСОБА_7 .
Частиною 4 ст. 107 КПК України передбачено, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов`язковим, крім випадків, визначених у цій нормі.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, є однією з підстав, за наявності якої судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню унаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі ст. 412 КПК України невід`ємною властивістю поняття "істотність порушення вимог кримінального процесуального закону" є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Колегія суддів не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань чи їх частин може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на цю обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення.
Разом з тим, у матеріалах кримінального провадження наявний технічний аудіозапис судового засідання, проведеного у суді апеляційної інстанції 06 лютого 2024 року в режимі відеоконференції з Вінницькою установою виконання покарань № 1 за участю обвинуваченого ОСОБА_7 . З цього відеозапису вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 був присутній під час апеляційного розгляду, відповідав на питання головуючого, давав пояснення з приводу апеляційної скарги свого захисника, виступав в дебатах, йому було надано останнє слово, а також він був присутнім на оголошенні резолютивної частини ухвали від 06 лютого 2024 року. Крім того, було уточнено позицію учасників кримінального провадження з приводу поставлених на обговорення питань, із зазначенням їхньої позиції. Отже, доводи захисника у цій частині є надуманими.
Відсутність обвинуваченого під час проголошення повного тексту ухвали апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, яке відбулося 12 лютого 2024 року о 15:25, про що захисник наголошує у своїй касаційній скарзі, не є істотним порушенням вимог КПК України в сенсі ст. 412 КПК України.
Доводи захисника про те, що апеляційний суд належно не перевірив та не зазначив обґрунтувань відхилення доводів адвоката ОСОБА_11 про пом`якшення покарання засудженому ОСОБА_7, зокрема шляхом застосування положень ст. 69 КК України, є безпідставними.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. За змістом ст. 404 цього Кодексу апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам кримінального провадження й дослідженим у судовому засіданні доказам.
З урахуванням наведених законодавчих положень та ст. 419 КПК України апеляційний суд зобов`язаний проаналізувати і співставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідний матеріальний чи процесуальний закон. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Апеляційний суд цих приписів закону дотримався.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирок місцевого суду в апеляційному порядку було оскаржено прокурором та захисником обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_11 . Зокрема, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 в апеляційній скарзі ставив питання про зміну вироку місцевого суду з призначенням останньому покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.
За наслідками апеляційного розгляду ухвалою від 06 лютого 2024 року, зокрема апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Законодавець надав дискреційні повноваження судам при призначенні покарання, зокрема і при застосуванні положень ст. 69 КК України та призначенні більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7, суд відповідно до ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, спрямованим проти життя та здоров`я особи, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліках у лікарів психіатра чи нарколога не перебуває, згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 26 серпня 2023 року № 92 у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, та на час проведення експертизи ОСОБА_7 не страждав на хронічне психічне захворювання, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, не потребував застосування примусових заходів медичного характеру. Відповідно до ст. 66 КК України до обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_7, суд врахував те, що потерпіла матеріальних і моральних претензій до обвинуваченого не мала, про що надала відповідну заяву. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого згідно зі ст. 67 КК України, суд не встановив.
Довід захисника про те, що місцевий суд всупереч вимогам п. 5 ч. 3 ст. 56 КПК України не врахував думку потерпілої ОСОБА_9, яка просила суд суворо не карати обвинуваченого ОСОБА_7, не є слушним, оскільки спростовується вироком суду.
Перевіряючи вказаний вирок суду першої інстанції, апеляційний суд врахував, окрім зазначеного вище, те, що ОСОБА_7 вину не визнав та пояснив, що купив пістолет з метою погратися чи не знає навіщо. Таке саме пояснення обвинувачений надав в апеляційному суді, що, на думку суду, спростовувало доводи апеляційної скарги сторони захисту стосовно визнання вини та щирого каяття обвинуваченим.
На переконання апеляційного суду, місцевий суд зробив обґрунтований висновок про можливість виправлення обвинуваченого лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши при цьому строк покарання, наближений до мінімального, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 187 КК України.
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК України.
Щодо неможливості призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України Верховний Суд зауважує таке.
Однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання.
Верховний Суд звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом`якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.
Тобто, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Проте, в будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що застосування у даному випадку положень ст. 69 КК України неможливе, оскільки правові підстави для її застосування відсутні.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК України. При цьому, залишаючи апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 без задоволення, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, з яких скаргу апелянта визнав необґрунтованою.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
З огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі через суворість, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, касаційна скарга захисника в інтересах засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд