iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 463/597/16-ц

провадження № 61-12407св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Винниківська міська рада Львівської області, правонаступником якої є Львівська міська рада

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року, ухвалене у складі судді Леньо С. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Винниківської міської ради Львівської області, правонаступником якої є Львівська міська рада, про скасування рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 04 червня 2014 року направив на адресу відповідача заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, із земель комунальної власності, в межах норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Указував, що у своїй заяві зазначив, що такій земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер та просив урахувати, що вона межує із земельною ділянкою, яка перебуває в його приватній власності.

Стверджував, що дізнався, що його заяву не винесено на розгляд сесії міської ради, що є порушенням вимог чинного законодавства. Натомість рішенням відповідача від 25 червня 2015 року затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 0,0521 га ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_2 . Вважає рішення незаконним. У мотивувальній частині рішення вказано, що земельна ділянка надається для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_3, хоча відстань від АДРЕСА_3 становить близько 2,5 км, отже, як стверджує позивач, земельна ділянка не могла надаватись з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_3 . Крім того, оскаржуване рішення містить посилання на рішення Винниківської міської ради від 30 квітня 2014 року про надання дозволу ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою, хоча на офіційному веб-сайті Винниківської міської ради немає інформації про те, що 30 квітня 2014 року відбувалась сесія міської ради.

ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1926 "Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2".

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1926 "Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2".

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності постанови Личаківського районного суду м. Львова від 02 березня 2016 року, яке набрало законної сили та яким встановлено протиправну бездіяльність міської ради щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 04 червня 2014 року на пленарному засіданні сесії Винниківської міської ради, та одночасно, зобов`язано винести на розгляд чергової сесії Винниківської міської ради питання щодо заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 із земель комунальної власності в межах норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Вказаною постановою суду також встановлено, що міська рада після отримання заяви позивача від 04 червня 2014 року не лише протиправно залишила таку заяву без вирішення протягом місячного строку, встановленого частиною сьомою статті 118 ЗК України, а 30 квітня 2015 року прийняла рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для спірної земельної ділянки третій особі ОСОБА_4, після чого, 25 червня 2015 року прийняла оскаржуване рішення № 1926 "Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2".

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки міська рада діяла односторонньо та передчасно, протиправно залишивши без вирішення заяву позивача від 04 червня 2014 року, задовольнивши після цього аналогічну, подану пізніше заяву третьої особи, про що в кінцевому підсумку 25 червня 2015 року прийняла рішення № 1926, то вказане рішення міської ради прийняте з порушенням вимог закону, порушує права та інтереси позивача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року скасовано.

Ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Винниківської міської ради, правонаступником якої є Львівська міська рада, третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення задоволено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, належним чином не повідомив про розгляд справи третю особу.

Переглядаючи справу та вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції зазначив, що виключно порушення норм процесуального права не свідчить про необхідність ухвалення іншого рішення по суті спору. Вказав, що враховуючи наявність судового рішення, яке набрало законної сили та яким зобов`язано Винниківську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610160300:04:002:0081), при цьому, така не розглянута, натомість земельну ділянку кадастровий номер 4610160300:04:002:0081 надано ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що оспорюване рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1926 "Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2" прийняте з порушенням вимог закону, порушує права та інтереси позивача ОСОБА_1, тому вважав, що є підстави для задоволення позову про визнання незаконним та скасування такого рішення.

Короткий зміст касаційної скарги

У вересні 2024 року ОСОБА_4 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

01 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Личаківського районного суду м. Львова, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-986апп18), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) та у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц (провадження № 61-3508св21), від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18 (провадження № 61-1746св22), від 14 лютого 2023 року у справі № 932/5120/21.

Вказує, що на час звернення його та позивача до органів місцевого самоврядування за дозволами про розробку проектів, спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності та не була сформована, їй було присвоєно кадастровий номер лише на підставі проекту землеустрою, який розроблений за його заявою.

Вважає, що суди не надали оцінку тому, що Винниківська міська рада розглянула заяву ОСОБА_1 від 04 жовтня 2014 року та 24 березня 2016 року прийняла рішення № 235, яким відмовила йому у відведенні земельної ділянки. Це рішення в судовому порядку позивач не оскаржив.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У жовтні 2024 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

У листопаді 2024 року ОСОБА_4 подав до Верховного суду відповідь на відзив Львівської міської ради, а ОСОБА_1 подав заперечення на відповідь на відзив, які слід залишити без розгляду, як такі, що не передбачені статтею 395 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 червня 2014 року ОСОБА_1 поштою направив до Вінниківської міської ради Львівської області заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, яка межує з придбаною ним земельною ділянкою, кадастровий номер 4610160300:03:002:0084. До заяви ОСОБА_1 долучив план-схему розташування земельних ділянок.

У заяві від 04 червня 2014 року ОСОБА_1 повідомляв про те, що земельна ділянка, яку він хоче отримати у власність, межує із його земельною ділянкою, кадастровий номер 4610160300:03:002:0084, яка знаходиться на АДРЕСА_1, однак не повідомляв кадастрового номеру (4610160300:04:002:0081) спірної земельної ділянки, оскільки така була вільною.

Із копії матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку гр. ОСОБА_4 у АДРЕСА_2 вбачається, що 30 квітня 2015 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0521 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2, а 06 травня 2015 року складено акт встановлення і показ меж земельної ділянки у АДРЕСА_2 та акт прийому-передачі межових знаків на зберігання.

Згідно з рішенням Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1926 "Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2", ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 4610160300:03:002:0081, площею 0,0521 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 за рахунок земель, що не надані у власність або користування, віднісши її до земель житлової та громадської забудови.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 02 березня 2016 року, яка набрала законної сили, у справі № 463/5450/15-а задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Зобов`язано Винниківську міську раду винести на розгляд наступної чергової сесії питання щодо заяви ОСОБА_1 від 04 жовтня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610160300:04:002:0081, із земель комунальної власності в межах норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Із вищевказаного судового рішення встановлено:

- листом виконкому Винниківської міської ради від 06 серпня 2014 року № 1.5/12Ж-547 ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, тому заява позивача не може бути розглянута по суті;

- 19 жовтня 2015 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Винниківської міської ради із заявою про надання копії протоколу засідання сесії Винниківської міської ради та рішення, яке було прийняте за результатами розгляду його заяви від 04 червня 2014 року, однак з відповіді дізнався, що його заява взагалі не виносилась на розгляд сесії ради;

- вказана у заяві позивача від 04 червня 2014 року земельна ділянка передана у власність ОСОБА_4 ;

- відповідачем допущена бездіяльність, що виразилась у порушенні порядку розгляду звернення позивача щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

У своєму запиті ОСОБА_4 просив повідомити, чи звертався ОСОБА_1 з проханням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідною площею за адресою: АДРЕСА_2 .

Із відповіді Департаменту міської агломерації Львівської міської ради від 18 березня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 01 вересня 2016 року звертався із заявою до Винниківської міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою у власність земельної ділянки, кадастровий номер 4610160300:04:002:0081, площею 0,0521 га, із земель комунальної власності. Долучено копію такої заяви.

Результат розгляду заяви ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції не надано.

Із відкритих даних Земельного кадастру України встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 4610160300:03:002:0084, яка знаходиться на АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 та спірна земельна ділянка, кадастровий номер 4610160300:04:002:0081, є дійсно суміжними (межують), тобто мають спільну межу, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями документів, із проекту землеустрою ОСОБА_4, а саме планом відведення земельної ділянки.

При цьому АДРЕСА_2 не є паралельними, зокрема, у місці, де АДРЕСА_4 фактично закінчується, обидві впираються у АДРЕСА_5 .

Встановлено, що на час подання заяви у 2014 році про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку, ОСОБА_1 не міг знати її майбутню приналежність (юридичну адресу).

Позивач просив про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою власне на спірну земельну ділянку, яка згодом була виділена ОСОБА_4 та отримала кадастровий номер 4610160300:04:002:0081, про що ОСОБА_1 вказав у заяві від 01 вересня 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову в надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з положеннями частин четвертої, п`ятої, шостої статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про державний земельний кадастр" Кабінет Міністрів України постановою від 17 жовтня 2012 року № 1051 затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), згідно з пунктом 107 якого державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Згідно з абзацом першим пункту 109 цього Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Частинами п`ятою, шостою статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Згідно зі змістом статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У частині першій статті 50 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що: "у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України "Про землеустрій"). Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Отже, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу. Водночас слід наголосити, що розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої земельної ділянки. Тому в разі неотримання в користування такої земельної ділянки особа, яка понесла витрати на розробку та погодження проекту землеустрою, за умови формування земельної ділянки, може претендувати на відшкодування здійснених витрат".

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту.

Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Встановивши що судовим рішенням, яке набрало законної сили, зобов`язано Винниківську міську раду розглянути заяву позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610160300:04:002:0081, при цьому, така не розглянута, а земельна ділянка, кадастровий номер 4610160300:04:002:0081 відведена ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюване рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1926 "Про затвердження гр. ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2", прийняте з порушенням вимог закону, порушує права та інтереси ОСОБА_1 .

При цьому доводи заявника ОСОБА_4 про те, що спірна земельна ділянка сформована на підставі проекту землеустрою, виготовленого на його замовлення (земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера), матеріалами справи не підтверджуються (том 1, а. с. 38-46).

Отже, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про переважне право заявника на відведення йому у власність спірної земельної ділянки власником - Виннківською міською радою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Цим та іншим обставинам було надано належну оцінку апеляційним судом, натомість вчинення таких дій Верховним Судом фактично є переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України.

Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

................

Перейти до повного тексту