ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 757/10393/24-ц
провадження № 61-17201св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві,
заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
01 березня 2024 року Головне управління Державної податкової служби у місті Києві через систему "Електронний суд" звернулося до суду із заявою, у якій просило: розкрити банківську таємницю щодо руху коштів платника податків - фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 ; зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") розкрити банківську таємницю по рахунку № НОМЕР_1, який належить платнику податків ФОП ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року до 07 вересня 2023 року у розрізі окремих операцій та призначень, що надасть можливість в повній мірі дослідити питання дотримання порядку проведення розрахунків ФОП ОСОБА_1, що має істотне значення для встановлення фактичного обігу грошових коштів, а також з метою перевірки щодо своєчасності та повноти сплати податків, зборів до бюджетів та державних цільових фондів, та в свою чергу, є банківською таємницею.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2024 року відкрито провадження у справі. Призначено судовий розгляд у закритому судовому засіданні.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року заяву Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про розкриття АТ КБ "ПриватБанк" інформації, яка містить банківську таємницю відносно ФОП ОСОБА_1, залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що сторона заявника, будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, маючи обов`язок приймати участь у судових засіданнях по справі, повторно не з`явилася в судові засідання та повторно не повідомила суд про причини особистої неявки в судові засідання. Крім того, сторона заявника до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності не зверталася.
Не погодившись з ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві 15 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" оскаржило її в апеляційному порядку. При цьому заявник просив суд поновити строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали. Запропоновано Головному управлінню Державної податкової служби у м. Києві навести інші поважні причини подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги з порушенням строку, встановленого цивільним процесуальним кодексом, оскільки не можна вважати зазначені заявником причини пропуску строку поважними. Також запропоновано заявнику надати суду документ, який підтверджує сплату судового збору.
На виконання вимог вказаної ухвали суду 17 жовтня 2024 року Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві надано заяву про усунення недоліків, у якій заявник просив суд про поновлення строку на апеляційне оскарження. До заяви заявником також долучено копію платіжної інструкції про сплату судового збору.
Зазначив, що через постійні оголошення повітряних тривог, які тривають внаслідок збройної агресії російської федерації, велике навантаження на одну штатну одиницю, великий обсяг роботи, та у зв`язку з малою чисельністю відповідальних осіб за супроводження судових справ, Головному управлінню Державної податкової служби у м. Києві не вдалося своєчасно виявити пропущений строк на апеляційне оскарження.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
УхвалоюКиївського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявник не навів поважні причини пропущення строку на апеляційне оскарження.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
24 грудня 2024 року Головне управління Державної податкової служби у місті Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалаКиївського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року постановлена з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, які мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
13 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Разом із тим, ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність та відповідає прецедентній практиці ЄСПЛ, наведеній, зокрема в його рішенні "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року та інших.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги передбачені статтею 356 ЦПК України, згідно з пунктом 4 частини четвертої якої до апеляційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).
Апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 357 ЦПК України).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частина четверта статті 357 ЦПК України).
Системний аналіз частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що апеляційний суд при пропущенні заявником строку на апеляційне оскарження має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.
При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку (у разі її неподання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку, неповажними).
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має керуватися тим, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише в тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 22 травня 2024 року в справі № 1522/13227/12 (провадження № 61-1036св24).
Встановлено, що ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року доставлено до електронного кабінету Головного управління Державної податкової служби у м. Києві 30 липня 2024 року.
Проте із апеляційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося до суду 15 серпня 2024 року (четверг), тобто з пропуском встановленого пунктом 2 частини другої статті 354 ЦПК України п`ятнадцятиденного строку.
Наявність інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження стороною заявника не доведена.
Зокрема, посилання скаржника на постійні оголошення повітряних тривог, які тривають внаслідок збройної агресії російської федерації, велике навантаження на одну штатну одиницю, великий обсяг роботи та на малу чисельність відповідальних осіб за супроводження судових справ є досить загальними та не є тими непереборними обставинами, що перешкоджали учаснику справи здійснити усі необхідні процесуальні дії для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою.
У відповідності до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, визнавши при цьому неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена судом з порушенням норм процесуального права.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").