ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 202/7809/23
провадження № 61-9305св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Акцент-Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Акцент-Банк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2023 року, додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2023 року, ухвалених у складі судді Слюсар Л. П., постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року ухвалених у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Максюти Ж. І., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - АТ "Акцент-Банк") про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів).
Позовна заява мотивована тим, що 11 березня 2021 року між ним та АТ "Акцент-Банк" підписано договір про надання послуги з фінансового лізингу № АРТЕ000000000127321ЗАЯВА у вигляді заяви про надання послуги з фінансового лізингу відповідно до умов та правил надання банківських послуг в АТ "А-Банк", що розміщений на офіційному веб-сайті лізингодавця - www.a-bank.com.ua. За цим договором лізингодавець передав лізингоодержувачу в лізинг автомобіль згідно специфікації у додатку № 1, строк лізингу 60 місяців. Сторонами погоджено графік та суми платежів. Авансовий платіж становив 68 000 грн та щомісячний платіж становить 8 640 грн.
На виконання умов договору АТ "Акцент Банк" передав йому автомобіль Volkswagen Passat, номер кузова НОМЕР_1, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
Загальна сума сплачених платежів становить 288 248,90 грн. На момент подання позову предмет лізингу знаходиться у нього.
Договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами є фізична та юридична особи, всупереч положенням статті 799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він відповідно до статті 220 цього кодексу є нікчемним.
Тлумачення змісту спірного договору лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім обов`язків щодо передачі предмету лізингу та передачі цієї речі належної якості, передбачених договором та законом, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", положеннях ЦК України, одночасно значно розширені права лізингодавця. Укладений договір з АТ "Акцент-Банк" не відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", а саме статті 18 (його умови є несправедливими), статті 19 (застосована нечесна підприємницька діяльність).
Ураховуючи наведене, посилаючись на стаття 216 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ "Акцент-Банк" на його користь 288 248,90 грн, як безпідставно отриманих відповідачем коштів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Застосовано наслідки нікчемності правочину до договору фінансового лізингу від 11 березня 2021 року № АРТЕ0000000001273213АЯВА та стягнуто з АТ "Акцент-Банк" на користь ОСОБА_1 суму сплачених платежів у розмірі 348 738,90 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична та юридична особи, усупереч положенням статті 799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому у силу положень статті 220 ЦК України є нікчемним, що дає підстави для застосування статті 216 ЦК України.
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з АТ "Акцент-Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 704 грн.
Суд виходив з доведеності заявником понесення витрат на професійну правничу допомогу та вимог ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу АТ "Акцент-Банк" залишено без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2023 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2023 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судові рішення, які відповідають вимогам закону.
Суд відхилив доводи апеляційної скарги з посиланням на внесення змін до законодавства про те, що договори фінансового лізингу не підлягають нотаріальному посвідченню, оскільки такі зміни внесені після укладення договору фінансового лізингу між сторонами.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з АТ "Акцент-Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 547,20 грн.
Апеляційний суд вважав, що, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи (яка, на думку колегії суддів, не є занадто складною), суд дійшов висновку про обґрунтованість розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, в обсязі, який підлягає відшкодуванню відповідачем у сумі 6 547,2 грн, а не у заявленій сумі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2024 року до Верховного Суду, АТ "Акцент-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2023 року, додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що відповідно до статті 809-1 ЦК України, яка доповнена до ЦК України Законом України "Про фінансовий лізинг" від 04 лютого 2021 року № 1201-ІХ, у разі визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного лізингоодержувач зобов`язаний негайно повернути лізингодавцю предмет договору лізингу у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому лізингові платежі, сплачені на момент визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, поверненню не підлягають.
Суди безпідставно не застосували вказану норму матеріального права, яка, на думку заявника, хоч і прийнята після укладення спірного договору лізингу, проте має зворотну дію в часі, так як пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність лізингодавця щодо повернення лізингових платежів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Базалицький Р. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, а стаття 809-1 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин, оскільки відповідно до абзацу другого пункту 2 Розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про фінансовий лізинг", яким внесено зміни до ЦК України шляхом доповнення його вказаною статтею, відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
12 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 березня 2021 року між АТ "Акцент-Банк" (Лізингодавець) і ОСОБА_1 (Лізингоодержувач) укладено договір про надання послуг з фінансового лізингу № АРТЕ000000000127321ЗАЯВА, відповідно до умов якого АТ "Акцент-Банк" передає лізингоодержувачу в лізинг автомобіль, згідно специфікації, Volkswagen Passat, номер кузова НОМЕР_3, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_2 (пункт 1.1.1 договору). Строк лізингу 60 місяців з моменту підписання додатку № 2 (графік лізингових платежів) (пункт 1.1.2 договору). Період сплати з 20 по 25 число кожного місяця. Після прийняття Лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу Лізингоодержувач вносить аванс в розмірі 68 000 грн (пункт 1.1.7 договору). Щомісяця в період сплати Лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж у розмірі 8 640 грн (пункт 1.2 договору).
Відповідно до виписки/особового рахунку АТ "Акцент-Банк" з 12 березня 2021 року до 05 жовтня 2023 року на виконання договору про надання послуг з фінансового лізингу ОСОБА_1 з 12 березня 2021 року до жовтня 2023 року сплачено АТ "Акцент-Банк" 348 738,90 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень АТ "Акцент-Банк" вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ "Акцент-Банк" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи тлумачення норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору з урахуванням правил статті 628 ЦК України.
За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Оскільки укладений між сторонами договір лізингу від 11 березня 2021 рокуне був посвідчений нотаріально, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильних висновків, що відповідно до статті 799 ЦК України він є нікчемним.
Разом з тим, Верховний Суд не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій в частині застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.
Так, статтею 216 ЦК України передбачені правові наслідки недійсності договору.
Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яка може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Всупереч вказаному, встановивши, що договір лізингу від 11 березня 2021 року є нікчемним, застосовуючи наслідки недійсності правочину, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, лише стягнув з лізингодавця (АТ "Акцент-Банк") на користь лізингоодержувача ( ОСОБА_1 ) сплачені за таким договором платежі, при цьому не вирішив питання про повернення об`єкта лізингу та відшкодування вартості користування майном, тобто застосував односторонню реституцію, що суперечить положенням статті 216 ЦК України, яка й була застосована судом.
Подібний підхід до застосування положень статті 216 ЦК України було підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21 (провадження № 12-35гс23), яка, зокрема, вказала, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Подібних висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 520/7627/17 (провадження № 61-591св22).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин положення статті 809-1 ЦК України, яка була внесена законодавцем до ЦК України на підставі Закону України "Про фінансовий лізинг" від 04 лютого 2021 року № 1201-ІХ, оскільки спірний у цій справі договір лізингу було укладено сторонами до внесення таких змін у ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 809-1 ЦК України у разі визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного лізингоодержувач зобов`язаний негайно повернути лізингодавцю предмет договору лізингу у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому лізингові платежі, сплачені на момент визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, поверненню не підлягають.
Проте, главу 58 ЦК України доповнено статтею 809-1 згідно із Законом України "Про фінансовий лізинг" від 04 лютого 2021 року № 1201-ІХ, який набирав чинність через три місяці з дня його опублікування, а саме 13 червня 2021 року.
При цьому, в абзаці другому пункту 2 Розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про фінансовий лізинг" законодавцем передбачено, що відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Посилання заявника на те, що вказана норма права має зворотну дію в часі, так як пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність лізингодавця щодо повернення лізингових платежів, є безпідставними, оскільки законодавцем у вказаному Законі чітко визначено, що до всіх правовідносин, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, слід застосовувати законодавство, яке діяло до того.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 № 1-рп/99
у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Таким чином, надання зворотної дії в часі законам та нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Вказані правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 757/23249/17 (провадження № 14-95цс22).
Натомість, щодо спірних правовідносин у Законі України "Про фінансовий лізинг" від 04 лютого 2021 року № 1201-ІХ навпаки міститься пряма вказівка про застосування законодавства, яке діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, які не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи скасування судових рішень по суті, то скасуванню підлягають й додаткові судові рішення, які не можуть існувати окремо від основних, незважаючи на те, що заявник не наводив мотивів щодо їх незаконності.
Верховний Суд не перерозподіляє судові витрати, оскільки справа направляється на новий розгляд.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,