ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 569/10289/23
провадження № 61-3648св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - Департамент патрульної поліції,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2023 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі № 569/13816/22 його апеляційну скаргу задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2022 року у цій справі скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №856743, винесену 14 вересня 2022 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП скасовано та закрито провадження у справі.
Вказував, що йому діями відповідача завдано моральну шкоду, яку він оцінює у два мільйони грн, полягає у тому, що він постійно нервував, відчував психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення державним органом його права на мирне володіння майном (грошовими котами) визначене статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якого Департамент патрульної поліції хотів позбавити його шляхом незаконного присудження штрафних санкцій. Недовіра та розчарування у протиправних діях державного органу завдала відчутної зміни його психологічного стану. Також він отримував постійні моральні страждання через зміну звичайного способу життя, що було викликано необхідністю захисту порушених прав у суді, витратив багато часу на складання документів для подання до суду.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, врахувавши, зокрема, тривалість вчинення позивачем дій щодо захисту його порушених прав у суді у зв`язку з неправомірним прийняттям відповідачем постанови про накладення адміністративного стягнення, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди та вважав, що грошова сума у розмірі 1 000 грн є відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану відповідачем позивачу моральну шкоду.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника про необхідність застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки вона застосовується тільки у разі перебування особи під слідством чи судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким призначити йому завдану моральну шкоду у розмірі не менше визначеного державою відшкодування у частині третій статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", що становить 38 860 грн.
Відповідач судове рішення не оскаржив у касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовується положення частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
При цьому, вказує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09 червня 2011 року у справі "Лучанінова проти України" (заява № 1634/02) адміністративна відповідальність за частиною першою статті 122 КУпАП, яка передбачає накладення штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - є по суті кримінальною і тому підлягає застосуванню положення частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Зазначає, що розмір моральної шкоди слід обчислювати за період з 21 вересня 2022 року (день реєстрації його позову до адміністративного суду) до 13 березня 2023 року (набрання судовим рішенням законної сили), тобто за 5 місяців і 24 дні.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
06 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 335/6977/22 за позовом ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2023 року (провадження № 14-87цс24).
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року касаційне провадження у справі поновлено у зв`язку з тим, що Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі № 335/6977/22.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі № 569/13816/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2022 року у цій справі скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП18 № 856743, винесену 14 вересня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП скасовано та закрито провадження у справі.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною першою статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Так, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Аналогічну норму містить частина перша статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відповідно до якої, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Суд апеляційної інстанцій правильно вказав, що конструкція частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" свідчить про те, що відшкодування шкоди на підставі зазначеної норми права може мати місце лише у разі незаконного перебування під слідством чи судом, а тому посилання позивача на наявність підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до вказаної норми права є безпідставним.
За обставинами цієї справи позивач під слідством чи судом не перебував, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті122 КУпАП у виді штрафу була складена в день фіксації події, відповідно шкоди позивачу заподіяно внаслідок здійснення щодо нього адміністративного провадження, тому норма цієї статті, а також статті 1176 ЦК України, не підлягають до застосування.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що відшкодування шкоди у даному випадку відбувається, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що врегульовано статтями 1173, 1174 ЦК України.
Вказані висновки відповідають правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та вони відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що Департаментом патрульної поліції безпідставно винесено щодо ОСОБА_1 постанову про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, що призвело до необхідності її оскарження у судовому порядку, завдало останньому моральних страждань та необхідності вчиняти додаткові зусилля для відновлення своїх прав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення його позовних вимог.
Посилання касаційної скарги на практику ЄСПЛ є безпідставним, оскільки в наведеній ним справі "Лучанінова проти України" правовідносини стосувалися визнання особи винною у вчиненні дрібної крадіжки, щодо якої передбачена відповідальність за частиною першою статті 51 КУпАП, а повноважним органом для розгляду такої справи та ухвалення в ній рішення є суд.
У цій справі постанову про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, було складено Департаментом патрульної поліції. А судове провадження по оскарженню цієї постанови було ініційоване вже добровільно, за ініціативи самого ОСОБА_1 .
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому, відповідач судове рішення не оскаржував у касаційному порядку, підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги не вбачається.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,