ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/3017/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Бакуліної С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А.В.,
за участю представників учасників справи:
позивача - Серафимова І.М. (адвокат),
відповідача - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області
(суддя Колесник Р. М.)
від 24.07.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Гаврилюк О. М., судді - Ткаченко Б. О., Демидова А. М.)
від 22.10.2024
у справі за позовом ОСОБА_1
до Релігійної організації "Релігійна громада Борисо-Глібська парафія Київської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Вишгород Київської області"
про визнання недійсним рішення загальних зборів та нову редакцію статуту.
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. 29.09.2023 ОСОБА_1 подав до Господарського суду Київської області позов до Релігійної організації "Релігійна громада Борисо-Глібська парафія Київської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Вишгород Київської області" про:
- визнання недійсним рішень, оформлених протоколом № 1 загальних зборів релігійної громади Української православної церкви Борисо-Глібської парафії Київської єпархії м. Вишгород Київської області від 17.06.2023;
- визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Борисо-Глібська парафія Київської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) м. Вишгород Київської області" у новій редакції, зареєстрований розпорядженням Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) від 28.07.2023 № 716 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій".
2. Позов обґрунтований порушенням прав позивача на свободу совісті та віросповідання, а також тим, що рішення загальних зборів релігійної організації та нова редакція статуту останньої була прийнята за відсутності реального волевиявлення членів релігійної громади.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. На підставі рішення облвиконкому № 152 від 12.09.1991, було зареєстровано Статут Борисо-Глебівської парафії Київської єпархії. Цього ж дня було проведено державну реєстрацію релігійної організації з юридичною назвою - Українська Православна Церква свв. Бориса і Гліба, код ЄДРПОУ 25565281.
4. На підставі указу Митрополита Київського і всієї України Володимира № 110 від 18.06.1994, позивача було призначено настоятелем даної релігійної організації.
5. Згідно з пунктом 1 Статуту Борисо-Глебівська парафія є релігійне об`єднання (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Київської єпархії.
Відповідно до пунктів 8, 9 Статуту органами парафіяльного управління є: Парафіяльні збори, очолювані настоятелем та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Пункт 38 Статуту передбачав, що зміни та доповнення до Статуту можуть вноситись парафією виключно зі згоди єпархіального архієрея.
6. В храмі за адресою відповідача 11.06.2023 були проведені загальні парафіяльні збори, на яких були присутні 243 члена парафії. Результати парафіяльних зборів оформлені протоколом № 1 від 11.06.2023. Протокол підписаний головою, секретарем парафіяльних зборів, уповноважених на підписання протоколів у 2023 році, протокол затверджений єпархіальним архієреєм - Митрополитом Антонієм. Перелік осіб, які приймали участь у голосуванні, оформлений окремим додатком до протоколу.
На цих зборах, серед іншого, були прийняті наступні рішення: 1) по третьому питанню порядку денного висловили довіру настоятелю релігійної громади протоієрею ОСОБА_1 ; 2) по четвертому питанню порядку денного визначили підлеглість релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях Українській Православній Церкві та підпорядкованість Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію і Священному Синоду Української Православної Церкви; 3) по сьомому питанню порядку денного обрали п`ятьох членів парафіяльних зборів, уповноважених на підписання протоколів парафіяльних зборів від імені релігійної громади у 2023 році, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ; по дев`ятому питанню порядку денного уповноважили протоієрея ОСОБА_1 затвердити список членів релігійної громади (реєстр) з числа віруючих християн, які в період з 1991 року по 2023 рік перебували або приєдналися до парафії.
Згідно з Додатком № 1 до цього рішення визначено перелік осіб, як членів парафіяльних зборів у загальній кількості 360 осіб.
7. 17.06.2023 на стадіоні "Енергетик" у м. Вишгороді були проведені загальні збори релігійної громади Української Православної Церкви Борисо-Глібської парафії Київської єпархії м. Вишгород Київської області (позивач іменує ці збори зборами мешканців м. Вишгорода).
8. За наслідками проведених зборів були прийняті спірні рішення, які оформлено протоколом № 1 загальних зборів релігійної громади Української Православної Церкви Борисо-Глібської парафії Київської єпархії м. Вишгород Київської області від 17.06.2023. Протокол підписаний головою зборів ОСОБА_8 і секретарем ОСОБА_9 . Перелік осіб, які приймали участь у голосуванні, оформлений окремим додатком до протоколу. Згідно з Протоколом № 1 від 17.06.2023 на зазначених зборах було прийнято рішення по 12 питанням порядку денного: 1) обрати головою загальних зборів ОСОБА_8, а секретарем ОСОБА_9 ; 2) обрати лічильну комісію загальних зборів у складі: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 ; 3) встановити список членів загальних зборів релігійної громади, які беруть участь у зборах-Додаток № 1; 4) змінити підлеглість релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України, а також визначити, що релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України); 5) змінити офіційне найменування релігійної громади, визначити таке нове найменування релігійної громади: Повне найменування: Релігійна організація "Релігійна громада Української Православної Церкви Борисо-Глібської парафії Київської єпархії м. Вишгород Київської області"; 6) визнали, що положення Статуту про необхідність отримання згоди чи затвердження змін до Статуту релігійної громади єпархіальним архієреєм є таким, що суперечить вимогам статті 98 Цивільного кодексу України та Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо права вільної зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади; 7) викласти та прийняти статут релігійної громади в новій редакції, що додається. Подати прийнятий статут релігійної громади у новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею "Управління Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Митрополиту Київському і всієї України"; 8) під час богослужінь здійснювати поминання таким чином: "Владику і отця нашого Епіфанія Блаженного Митрополита Київського і всієї України"; 8) обрати головою парафіяльної ради релігійної громади ОСОБА_13, помічником голови ОСОБА_21. Скарбником ОСОБА_14 ; 10) обрати головою ревізійної комісії релігійної громади ОСОБА_15, членами ревізійної комісії: ОСОБА_16, ОСОБА_17 ; 11) уповноважити голову та секретаря загальних зборів на підписання цього протоколу та додатків; 12) провести реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Уповноважити прот. ОСОБА_18 ( ОСОБА_18 ) на представництво інтересів релігійної організації перед органами державної влади з метою реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції, а також проведення державної реєстрації змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
На зазначених зборах були присутні 359 осіб. З питань порядку денного 1-3 голосування відбувалося одноголосно. З решти питань за проголосувало 273 особи, утрималися від голосування 86 осіб.
9. Розпорядженням Київської обласної військової адміністрації від 28.07.2023 № 716 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій" зареєстровано статут "Релігійна громада Української Православної Церкви Борисо-Глібської парафії Київської єпархії м. Вишгород Київської області" в новій редакції.
Відповідно до пункту 1.2. зареєстрованого Статуту у новій редакції парафія є складовою частиною релігійного об`єднання - Православної Церкви України (ПЦУ).
10. 19.08.2023 в храмі Бориса і Гліба були проведені парафіяльні збори релігійної громади. Результати парафіяльних зборів були оформлені протоколом від 19.08.2023. Протокол підписаний головою, секретарем загальних зборів, а також п`ятьма членами парафіяльних зборів, уповноважених на підписання протоколів у 2023 році. Перелік осіб, які приймали участь у голосуванні, оформлений окремим додатком до протоколу.
На цих зборах було визнано незаконними збори, щодо зміни підлеглості релігійної громади, що відбулися 17.06.2023 на стадіоні "Енергетик" у м. Вишгороді, а прийняті ними рішення недійсними, оскільки членів релігійної громади (з числа тих, які визначені зборами від 11.06.2023) ніхто персонально не повідомляв про дату та місце проведення зборів, в голосуванні приймали участь мешканці м. Вишгород, які не відвідують храм, не сповідаються, не причащаються разом з іншими членами релігійної громади і жодної іншої участі в житті релігійної громади не приймають. Також протоієрею ОСОБА_1 було доручено звернутися до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішень, оформлених протоколом №1 від 17.06.2023, а також визнання недійсним статуту релігійної громади у новій редакції. На зазначених зборах були присутні 268 членів із загального переліку членів парафії, визначеного рішенням від 11.06.2023 у кількості 360 осіб.
11. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги порушенням його прав на свободу совісті та віросповідання, що рішення загальних зборів релігійної організації та нова редакція статуту останнього була прийнята за відсутності реального волевиявлення членів організації. При цьому позивач зазначав, що внаслідок прийнято рішення про зміну підлеглості та проведення державної реєстрації відповідних змін первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, в якому позивач був настоятелем, перестав бути зареєстрованою юридичною особою, тому цей факт призводить до того, що релігійна громада УПЦ не може реалізувати свої права щодо володіння та користування об`єктами нерухомого майна, права на судовий захист. Реалізація таких прав Європейський суд послідовно визнав невід`ємною складовою здійснення прав на сповідування своєї релігії. А отже позивач вказує, що рішення загальних зборів мешканців м. Вишгород, оформлене протоколом № 1 від 17.06.2023, зачіпають його права сповідувати свою релігію спільно з іншими.
Також позивач посилався на те, що організацію проведення зборів, на яких були прийняті спірні рішення, було здійснено особами, які не є членами парафіяльних зборів релігійної громади та які взагалі не вірять в існування Бога; позивач, єпархіальний архієрей, а також дійсні члени релігійної громади участі у вищевказаних зборах не приймали; особи, що приймали участь у зборах, а також особи, яких було включено до складу лічильної комісії, парафіяльної ради та ревізійної комісії не є членами релігійної громади.
На парафіяльних зборах 19.08.2023 (після прийняття спірних рішень) дійсними членами релігійної громади було прийнято рішення вважати недійсними збори, що відбулися 17.06.2023, оскільки членів релігійної громади персонально не запрошували на ці збори, не повідомляли про дату та місце їх проведення, в голосуванні приймали участь мешканці м. Вишгород, які не відвідують храм, не сповідаються, не причащаються та жодної участі у житті релігійної громади не приймають. Цим же рішенням (від 19.08.2023) позивача уповноважено звернутися до суду із розглядуваним позовом.
Оскільки на зборах релігійної громади, що було проведено 11.06.2023, було визначено дійсний перелік членів релігійної громади у кількості 360 осіб, прийняття спірних рішень шляхом голосування за них лише 273 осіб є свідченням порушення вимог частини четвертої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо повноважного складу зборів для прийняття рішень про внесення змін до Статуту.
12. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що право позивача на свободу віросповідання та на вільне виявлення членства у релігійній організації не було порушено спірними рішеннями. Діюче законодавство прямо передбачає право релігійної громади на зміну підлеглості шляхом внесення змін до статуту релігійної громади. Якщо позивач не погоджується із прийнятим рішенням, він може утворити нову релігійну організацію, яка може укласти договір про порядок користування приміщенням церкви.
Твердження позивача про те, що дійсна кількість членів релігійної громади становить 360 осіб, перелік яких додано до протоколу від 11.06.2023 та відповідно ті особи, що голосували на зборах 17.06.2023 членами цієї громади не є, не відповідають дійсності. Членство у релігійній громаді реалізується за принципом вільного волевиявлення і не може обмежуватися положеннями статутів релігійних організацій, а тому саме особи, що приймають участь у зборах релігійної громади такою своєю участю ідентифікують себе, як її членів.
Законодавство України не передбачає фіксованого членства, чіткого порядку здійснення обліку дійсних членів, а тому членом релігійної громади може бути будь-яка особа, що є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає в населеному пункті, в якому проводяться загальні збори релігійної громади.
Спірним рішенням не припинялося релігійної громади УПЦ, а лише було змінено релігійний центр, якому, з канонічної точки зору, підпорядковується ця релігійна громада у зв`язку із входженням до Православної Церкви України. При чому члени релігійної громади, що не згоді зі зміною підлеглості, не обмежені у праві створити нову релігійну громаду.
Положення Статуту щодо погодження зміни підлеглості єпархіальним архієреєм не можуть застосовуватися та обмежувати релігійну громаду вільно змінити підлеглість шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
13. 24.07.2024 Господарський суд Київської області ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
14. Судові рішення, з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, мотивовані недоведеністю з боку позивача того, що спірні рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, а також за відсутності встановленої судом необхідності здійснення втручання у право релігійної громади самостійно визначати порядок організації та здійснення своєї діяльності, відповідно, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу
15. 29.11.2024 позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків та нової редакції касаційної скарги), в якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
16. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
17. Скаржник зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, які істотно впливають на розгляд справи, а саме: скріншоти сторінки Facebook ОСОБА_20, DVD-диск з відеозверненнями ОСОБА_20, протоколи загальних зборів № 1 від 11.06.2023 року, № 1 від 17.06.2023, від 19.08.2023. На переконання позивача суди, застосовуючи стандарт доказування "вірогідності доказів", мали б констатувати, що 17.06.2023 збори релігійної громади були скликані не її членом. Проте, суд першої інстанції не надав жодної оцінки відеозверненням ОСОБА_20 . В апеляційній скарзі позивач клопотав про повторне дослідження доказів але, суд апеляційної інстанції також ці докази не дослідив і не надав їм жодної оцінки (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу).
18. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції, проігнорувавши докази позивача, не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 8.78 постанови від 03.04.2024 у справі 906/1330/21, що з критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, об`єктивно можливо встановити досягнення особою 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
19. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" стосовно скликання загальних зборів релігійної організації не її членом, внаслідок чого було усунуто від голосування повноважних членів релігійної організації. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій хоча формально і дослідили протокол загальних зборів релігійної громади № 1 від 11.06.2023 і протокол загальних зборів релігійної громади від 19.08.2023, проте не надали жодної оцінки обставинам, які істотно впливають на розгляд справи, а саме: щодо наявності 360 повноважних членів, яких штучно було усунуто від голосування, і відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: чи вважаються рішення загальних зборів релігійної громади ухваленими, якщо за них проголосувало менше половини від загальної кількості її членів? Чи є це самостійною підставою для скасування рішень, прийнятих на загальних зборах релігійної організації? Яка кількість членів релігійної громади необхідна для ухвалення рішення про зміну підлеглості, якщо статут не містить положення, передбаченого частиною четвертою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"?.
20. Від представника відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
21. Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
22. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
24. Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
25. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 ЦК України.
26. Частиною першою статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
27. Відповідно до частини другої, четвертої статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон) ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.
28. Згідно зі статтею 7 вказаного Закону, релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
29. Предметом позову у даній справі є оформлене протоколом №1 рішення загальних зборів релігійної громади Української Православної Церкви Борисо-Глібської парафії Київської єпархії м. Вишгород Київської області від 17.06.2023, зокрема, щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади, зміни назви, прийняття Статуту релігійної громади у новій редакції.
Обґрунтовуючи своє звернення з цим позовом до суду, позивач вказував про захист свого права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним, у зв`язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі. Водночас позбавлення позивача можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, останній убачає в тому, що спірним рішенням загальних зборів релігійної громади змінено її підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях, відтак для визнання недійсним такого рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів позивача.
30. Суди першої та апеляційної інстанцій, у справі, що переглядається, дійшли висновку про її подібність зі справою № 906/1330/21, тому позовні вимоги ОСОБА_1 розглянуті судами з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21. Так, суди попередніх судових інстанцій, з посиланням на судову практику Верховного Суду, дійшли висновку про недоведеність позивачем як порушення своїх прав, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації " при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів, як наслідок, про відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним. При цьому суди встановили, що позивач не надав жодного доказу, на якій підставі він не вважає жителів міста Вишгорода, які брали участь у загальних зборах Борисо-Глебівської парафії та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, парафіянами релігійної громади, настоятелем якої він був. Крім того, в розрізі положень частини другої, четвертої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" позивач не зазначив критеріїв, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади, а також не послався на положення Статуту релігійної громади, які б дозволяли встановити кількість її членів, необхідну для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади. Крім того ані чинне законодавство України, ані Статут Борисо-Глібської парафії не визначають необхідну кількість присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умови (підстави) правомочності парафіяльних зборів. З огляду на відсутність даних, на які б посилався позивач і які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, судами слушно враховано критерій територіального зв`язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння. Відтак, суди дійшли висновку про те, що частина жителів міста Вишгорода вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразила своє право на свободу віросповідання, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмежена особистими інтересами особи, яка не згодна з прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. При цьому позивач не позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, оскільки будь-якого рішення про заборону позивача на свободу віросповідання оскаржуваними рішеннями не приймалось.
31. Зі змісту касаційної скарги (в новій редакції) вбачається, що позивач вважає, що суди попередніх судових інстанцій не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 8.78 постанови від 03.04.2024 у справі 906/1330/21. Скаржник зазначає, що оскільки суди не надали жодної оцінки доказам (скріншоти сторінки Facebook ОСОБА_20, DVD-диск з відеозверненнями ОСОБА_20, протоколи загальних зборів № 1 від 11.06.2023 року, № 1 від 17.06.2023, від 19.08.2023), тому і не вирішили питання щодо наслідків порушення частини третьої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", внаслідок чого було усунуто від голосування повноважних членів релігійної організації, а такий висновок Верховного Суду відсутній. Крім того скаржник стверджує, що суди, застосовуючи стандарт доказування "вірогідність доказів", мали б констатувати, що 17.06.2023 у голосуванні приймали участь мешканці м. Вишгорода, які не є членами релігійної громади. Також суди не дослідили зібрані у справі докази.
32. В контексті доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
33. Стаття 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
34. Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
35. Частинами третьою - шостою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.
Водночас, відповідно до частини третьої, четвертої статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
36. Поряд з цим, за частиною першою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.
37. Стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:
1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;
2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;
2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
38. Разом з тим закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
39. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації, зробила такі висновки:
"законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".
40. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).
41. У вищевказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.
42. Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд України у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов`язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об`єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.
43. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21: "… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".
44. Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходить з того, що: "законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання".
45. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 також виснувала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.
46. Суд не приймає доводи скаржника про неврахування судами висновку, викладеного у пункті 8.78 постанови від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами враховано вказаний висновок.
47. Так, Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.78 постанови від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 зазначила, що: " З огляду на зазначене вище, відсутність визначеного у статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, Велика Палата Верховного Суду при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, враховує встановлені у статуті Релігійної громади в редакції 1991 року критерії членів парафіяльних зборів (якими є парафіяльні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння".
48. У справі, що переглядається, суди, досліджуючи посилання позивача на те, що особи, що приймали участь у голосуванні на зборах, що відбулися 17.06.2023 на стадіоні "Енергетик" не є членами релігійної громади бо не відвідують храм, не сповідаються, не причащаються, а дійсними членами релігійної громади є ті особи, перелік яких було визначено зборами громади від 11.06.2023 (360 осіб), бо саме вони відвідують храм на постійній основі та приймають участь у діяльності релігійної громади, з посиланням на пункт 9 Статуту релігійної громади вказали, що відсутність визначеного у Статуті релігійної громади чіткого та передбачуваного порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорювані рішення, зокрема про зміну підлеглості у канонічних питаннях, необхідно враховувати встановлені у Статуті релігійної громади критерії членів парафіяльних зборів. Такими критеріями, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених в пункті 9 Статуту є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння. Позивач не стверджував, що будь-хто з тих осіб, які брали участь у зборах громади 17.06.2023, не досягнув 18-річного віку.
49. Як встановлено судами, на зборах 17.06.2023 були присутні 359 осіб. З огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, суди врахували критерій територіального зв`язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння (такого висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21).
50. З урахуванням висновків про недоведеність позивачем як порушення прав останнього, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів релігійної громади, як наслідок, про чинність такого рішення загальних зборів та відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та незазначення позивачем положень цього статуту, що, на його думку, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання такого статуту недійсним.
51. Отже, зі змісту судових рішень вбачається, що суди при вирішенні цього спору дослідили та оцінили, за правилами статті 86 ГПК України, всі зібрані у справі докази у їх сукупності з урахуванням встановлених конкретних обставин справи та дійшли заснованого на законі висновку про відмову у задоволенні позову.
52. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги, якими обґрунтовано підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не встановив неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій як норм матеріального права так і порушення норм процесуального права.
53. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, які склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх судових інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
54. Враховуючи викладене, підстава касаційного оскарження, а саме пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.
55. Колегія суддів відхиляє і посилання скаржника на положення пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України щодо недослідження судами доказів у справі. Скаржник вказує, що суди не дослідили скріншоти сторінки Facebook ОСОБА_20, DVD-диск з відеозверненнями ОСОБА_20, протоколи загальних зборів № 1 від 11.06.2023 року, № 1 від 17.06.2023, від 19.08.2023.
56. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
57. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
58. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
59. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про недослідження судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.
60. Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
61. Враховуючи викладене, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що наведені позивачем підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.