ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 908/460/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
позивача - Самар Т.Г.,
відповідача - Гриценко В.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду Запорізької області
у складі судді Левкут В.В.
від 25.04.2024 та
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Іванов О.Г., Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
від 01.10.2024
за позовом Приватного підприємства "ЕНХОЛ"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 5 060 577,05 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне підприємство "ЕНХОЛ" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 5 060 577,05 грн, які складаються з: 1 454 929,19 грн - 3% річних та 3 605 647,86 грн - інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 07.06.2023 у справі № 908/1966/22.
Позовні вимоги мотивовано тим, що заборгованість за договором № 75/217-20/48-121-01-20-10022 від 21.12.2020, 3% річних й інфляційні втрати, які визначені рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.06.2022 у справі № 908/1966/22, відповідачем сплачено лише 13.02.2024, без урахування 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення, що, відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України, надає позивачу право для їх нарахування за період з 23.11.2022 по 12.02.2024 та стягнення у судовому порядку.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
29 грудня 2020 року між Приватним підприємством "Енхол" (надалі - Виконавець) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (надалі - Замовник) укладений договір №75/217-20/48-121-01-20-10022 (надалі - Договір).
За умовами пунктів 1.1-1.7, 3.1 Договору Виконавець зобов`язався надавати Замовнику в період січня-грудня 2021 року послуги за кодом ДК 021:2015 - 50730000-1 "Послуги з ремонту і технічного обслуговування охолоджувальних установок" (послуга: "Надання комплексу послуг в області холодильної техніки, систем кондиціювання повітря й систем холодопостачання об`єктів ВП ЗАЕС"). Вимоги до результатів послуг визначені в технічній специфікації (відповідно до додатку №1 до договору), що є невід`ємною частиною договору. Послуги розповсюджуються на обладнання СВБ. Клас безпеки згідно з НП 306.2.141-2008:ЗН;ЗНО:4Н. Послуги відносяться до робіт підвищеної небезпеки. Послуги не відносяться до таких, які підлягають ліцензуванню. Код класифікатора ДК 016:2010- 33.12. Місцем надання послуг Виконавцем за Договором №75/217-20 визначено об`єкти ВП ЗАЕС Замовника.
Відповідно до пункту 2.1 Договору та додатку № 2 "Протокол узгодження Договірної ціни" вартість послуг встановлюється на підставі акцептованої Замовником цінової пропозиції Виконавця та складає 79 680 000,00 грн, в тому числі ПДВ - 13 280 000,00 грн.
Згідно з пунктом 2.2 Договору оплата наданих послуг здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 календарних днів з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Оплата Замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Виконавця податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Відповідно до пункту 3.1 Договору Виконавець зобов`язався надати послуги в наступний строк: січень 2021 року - грудень 2021 року.
Пунктом 4.7 Договору передбачено, що право власності на отримані за Договором результати послуг переходить до Замовника з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг.
Згідно з пунктом 5.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.
Відповідно до пункту 11.1 Договору він вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до 31.03.2022.
Обставини виконання сторонами вказаного Договору стали предметом дослідження Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1966/22.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.06.2023 у справі № 908/1966/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2023, позов (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог) задоволено. Стягнуто (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22.06.2023) з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на користь Приватного підприємства "ЕНХОЛ" 39 689 772,32 грн основного боргу за договором № 75/217-20/48-121-01-20-10022 від 29.12.2020, 1 714 387,29 грн 3% річних у розмірі та 11 919 997,35 грн інфляційних втрат. Також, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16.06.2023 стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 764 236,34 грн.
Вказаним рішенням Господарського суду Запорізької області, встановлено, зокрема, таке:
- на виконання умов Договору Виконавцем надані, а Замовником прийняті послуги, про що уповноваженими представниками сторін підписано акти здачі-приймання наданих послуг за період з 31.01.2021 по 30.06.2021 на загальну суму 39 856 474,80 грн (згідно з переліком);
- Виконавцем згідно з пунктом 4.8 Договору зареєстровано в ЄРПН та направлено Замовнику електронною поштою на адресу pdvzaes@mgw.npp.zp.ua відповідні податкові накладні на загальну суму ПДВ 6 642 745,80 грн, що підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом у судовому засіданні оригіналами податкових накладних, квитанціями про їх реєстрацію у ЄРПН;
- дослідженими судом письмовими доказами підтверджено, що позивач взяті на себе зобов`язання за Договором у вказані спірні періоди часу виконав належним чином і у повному обсязі. Однак, в порушення умов пунктів 2.2, 6.3.1 Договору відповідач не виконав належним чином свої грошові зобов`язання, сплативши лише частково суму у розмірі 166 702,48 грн за надані позивачем послуги у січні 2021 року, сума основного боргу відповідача перед позивачем станом на 30.09.2022 складала 39 689 772,32 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.01.2024 у справі № 908/1966/22 про процесуальне правонаступництво здійснено заміну відповідача - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.04.2024 у справі № 908/460/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Приватного підприємства "ЕНХОЛ" 1 454 554,85 грн 3% річних, 2 772 873,10 грн інфляційних втрат та 50 729,14 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- факт несплати відповідачем наданих позивачем послуг за договором № 75/217-20/48-121-01-20-10022 від 29.12.2020 у визначеній позивачем сумі встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.06.2023 у справі № 908/1966/22;
- на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за надані за Договором послуги позивач нарахував та заявив до стягнення 1 454 929,19 грн 3% річних за період з 23.11.2022 по 12.02.2024 включно та 3 605 647,86 грн інфляційних втрат за період з листопада 2022 року по січень 2024 року;
- оскільки заборгованість, остаточно визначену рішенням господарського суду, відповідачем сплачено в ході примусового виконання рішення суду, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним;
- перевіривши правильність розрахунку 3% річних за заявлений позивачем загальний період з 23.11.2022 по 12.02.2024, виходячи з простроченої суми заборгованості за кожним окремим актом здачі-приймання наданих послуг, суд визнав правильним період прострочення з 23.11.2022 по 11.02.2024, тому вимога про стягнення 3% річних задоволено частково в сумі 145 454,85 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3% річних (374,34 грн) відмовлено через необґрунтованість;
- перевіривши розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період з листопада 2022 року по січень 2024 року, виходячи з простроченої суми заборгованості за кожним окремим актом здачі-приймання наданих послуг, судом встановлено, що за заявлений позивачем період сума інфляційних втрат становить 2 772 873,10 грн. В решті вимог про стягнення інфляційних втрат (832 774,76 грн) відмовлено через необґрунтованість;
- відносно посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин у зв`язку з військовою агресією РФ, суд відзначив, що: відповідач доказів настання для нього форс-мажорних обставин, які заважали виконанню умов Договору, суду не надав; строк для оплати по актам закінчився до початку збройної агресії (01.04.2021 - 29.08.2021), а отже заборгованість за договором № 75/217-20/48-121-01-20-10022 від 29.12.2020 виникла у відповідача ще до введення на території України воєнного стану; введення на території України воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, у тому числі позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату визначених законом нарахувань як способу захисту його майнових прав, передбаченого законом.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі № 908/460/24 рішення Господарського суду Запорізької області від 25.04.2024 у даній справі в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у сумі 832 774,76 грн скасовано, та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 25.04.2024 у справі № 908/460/24 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- факт надання позивачем послуг за договором від 29.12.2020 № 75/217-20/48-121-01-20-10022 у період з січня 2021 року по червень 2021 року на загальну суму 39 856 474,80 грн встановлений рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.06.2023 у справі № 908/1966/22, що не потребує доказування при розгляді даної справи в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України;
- відповідач суму основної заборгованості за договором від 29.12.2020 № 75/217-20/48-121-01-20-10022 остаточно сплатив тільки 13.02.2024 (перерахування коштів 13.02.2024 в сумі 53 324 156,96 грн);
- посилаючись на приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивач зазначав, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання;
- згідно з розрахунком до заяви про збільшення позовних вимог від 22.11.2022 у справі № 908/1966/22, яку додано до позовної заяви, 3% річних були нараховані до 22.11.2022 включно, інфляційні втрати були нараховані до жовтня 2022 року включно. Отже, у позивача виникає право на стягнення інфляційних втрат за період листопад 2022 року - січень 2024 року та 3% річних з 23.11.2022 по 12.02.2024 включно;
- висновок суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат в сумі 832 774,76 грн не відповідає висновкам, зробленими у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 від 26.06.2020, від 13.08.2020 у справі № 905/600/18. Так, суд першої інстанції вирішив, що базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями. Місцевий господарський суд здійснив власний розрахунок інфляційних збитків на загальну суму 2 772 873,10 грн, з якого було виключено інфляційну складову боргу за попередній місяць;
- об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 дійшла висновку що, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;
- таким чином, позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця було правильно розраховані інфляційні втрати в сумі 3 605 647,86 грн;
- суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення 3% річних, зазначивши, що судове рішення місцевого господарського суду містить вірний правовий висновок та правильне застосування норм матеріального права.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2021 у даній справі та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 832 774,76 грн; рішення Господарського суду Запорізької області від 25.04.2024 у даній справі змінити в частині вимог щодо стягнення процентів річних, зменшивши їх розмір на 90%.
Підставою касаційного оскарження скаржниками зазначено пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- судами попередніх інстанцій не враховано висновків щодо застосування норм права про можливість зменшення 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 910/12277/23;
- необхідністю відступлення від висловленої раніше правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постановах від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням конкретних обставин у справі № 908/460/24, про застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування інфляційних втрат.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскаржувані судові рішення у даній справі скаржником оскаржуються виключно в частині задоволених позовних вимог, отже, з урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій Судом не переглядаються.
Здійснюючи касаційне провадження Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Отже, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який, як встановлено судами попередніх інстанцій, у цій справі має місце.
Водночас, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
Так, у справі № 902/417/18, врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних. Тобто, у постанові від 18.03.2020 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, врахувала фактичні обставини справи № 902/417/18.
У постанові від 27.03.2024 у справі № 910/12277/23 Верховний Суд зазначив про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо можливості, за виняткових випадків, зменшення судом заявлених до стягнення відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Водночас, у цій постанові Верховний Суд не вбачав правових підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в частині розміру стягнутих процентів річних, оскільки вони за своєю суттю є правильними та обґрунтованими. Тобто, у постанові від 27.03.2024 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, враховував фактичні обставини справи № 910/12277/23.
При цьому, у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Натомість у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, судами встановлено, що відповідач своєчасно не погасив суму основного боргу за Договором, а сума основної заборгованості у розмірі 39 689 772,32 грн, присуджена до стягнення рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.06.2023 у справі № 908/1966/22, була сплачена лише 13.02.2024. При цьому сума нарахованих відповідачу 3% річних не перевищує розміру заборгованості за Договором, з урахуванням чого та з огляду на встановлені фактичні обставини, відсотки річних, розраховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3%, у спірному випадку не можна розцінювати як такі, що порушують принципи розумності, справедливості та пропорційності. Тобто суди першої та апеляційної інстанцій не встановили винятковий випадок (порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності) для зменшення відсотків річних.
Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях (в частині вирішення питання щодо зменшення 3% річних), не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які скаржник посилається у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.
До того ж, як вже було зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень.
Доводи в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також є безпідставними, з огляду на таке.
Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (щодо розрахунку нарахування інфляційних втрат), викладеного у постановах від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Суд зазначає, що у постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, зокрема, таке:
"Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).".
У постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, зокрема, таке:
"Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ № 1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:
"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",
де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).".
При цьому у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачала необхідності відступати від висновку, викладеному у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 про те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ № 1078).
Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини 2статті 287 Господарського процесуального кодексу України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, та від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.
У цьому аспекті Суд зазначає, що фактично, викладені скаржником в касаційній скарзі доводи зводяться до власного суб`єктивного тлумачення ним норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у наведеній скаржником постанові.
Суд також зауважує, що посилання скаржника на пункт 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" в аспекті відступу від висновків Верховного Суду, не можуть бути підставою для такого відступу, оскільки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначених скаржником справах № 905/21/19 та № 905/600/18 (2019 та 2020 роки, відповідно) не здійснювала формування висновків щодо розрахунку нарахування інфляційних втрат з врахуванням положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з огляду на те, що вказаний Закон набрав чинності лише 01.01.2023.
При цьому, скаржник не мотивує вплив прийняття законодавцем цього Закону на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначених скаржником справах № 905/21/19 та № 905/600/18 щодо методики розрахунку інфляційних витрат.
Враховуючи наведене, Суд вважає, що скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, а саме, не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту).
Отже, у межах цієї справи № 908/460/24 Суд вважає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження .
Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, касаційна скарга скаржника є необґрунтованою, а тому, постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.