Постанова
Іменем України
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 161/5053/22
провадження № 51-423км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора
ОСОБА_6 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 липня
2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Вирішено долю речових доказів і процесуальних витрат.
Як установив суд та детально виклав у вироку, ОСОБА_7 27 липня 2021 року близько 22:10 в с. Оздів Луцького району, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним легковим автомобілем марки "Ford Focus", р.н.з. НОМЕР_1, та рухаючись ним у темну пору доби без увімкненого ближнього (дальнього) світла фар у напрямку до с. Гірка Полонка Луцького району по неосвітленій автодорозі вул. Гіркополонківської, яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, передбачаючи можливість настання суспільно - небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, проявив безпечність, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, й коли виявив на проїзній частині пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які неподалік будинку НОМЕР_2 йшли по проїзній частині автодороги в попутному напрямку, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, у результаті чого допустив наїзд на вказаних пішоходів.
У результаті порушення Правил дорожнього руху водій ОСОБА_7 спричинив потерпілому ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження.
У прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, а саме пунктів 2.3, 2.9, 12.3., 19.1, 31.6.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 27 липня 2024 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінив.
Призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням ч. 1
ст. 69 цього Кодексу у виді штрафу в розмірі 10 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (170 000 грн) із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років. В іншій частині вирок суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник публічного обвинувачення не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, просить його скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зокрема, прокурор вважає, що, застосовуючи положення ст. 69 КК, апеляційний суд не навів належних і достатніх мотивів для цього й, обираючи вид покарання,
не передбачений санкцією ч. 2 ст. 286-1 цього Кодексу, призначив покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого і не буде сприяти його виправленню.
Також касатор робить акцент на тому, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, свою винуватість у вчиненому визнав лише в апеляційному суді, протягом судового розгляду в суді першої інстанції категорично заперечував свою причетність до вчинення кримінального правопорушення, збитки за нього відшкодували інші особи, потерпілий в апеляційному суді не був присутній, а в місцевому суді щодо призначення покарання поклався на розсуд суду, згідно з довідкою медичного закладу ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом "психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Гостра інтоксикація".
Крім того, апеляційний суд належним чином не обґрунтував, як установлені пом`якшуючі покарання обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Водночас прокурор посилається на практику Верховного Суду щодо застосування приписів ст. 69 КК, викладену в постановах від 30 березня 2020 року у справі
№ 591/2221/19, 19 жовтня 2022 року у справі № 170/667/21 та від 17 жовтня
2024 року у справі № 699/334/23.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Прокурор підтримала доводи, наведені в касаційній скарзі представника публічного обвинувачення, просила Суд скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів уважає, що скарга представника публічного обвинувачення задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК, у касаційній скарзі не оспорюється.
Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
За змістом ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Тобто, у кожному випадку застосування вказаної вище норми кримінального закону, суд зобов`язаний у своєму рішення зазначити, які саме обставини справи або дані про особу засудженого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2
ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк3 роки 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Санкцією вказаної норми кримінального закону передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 5 до 8 років.
Суд апеляційної інстанції з такою позицією місцевого суду не погодився, та задовольняючи апеляційну скаргу засудженого, постановив ухвалу, якою з урахуванням положень ст. 69 КК, перейшов до іншого виду основного покарання не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 286-1 цього Кодексу, а саме у виді штрафу. Водночас суд вказав, що оскаржуване судове рішення не містить аргументів, які би доводили, що саме покарання у виді позбавлення волі на певний строк, буде достатнім для виконання мети покарання, визначеної ст. 50 КК.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_7 визнав винуватість у вчиненому, щиро розкаявся та вказав, що відшкодував потерпілому шкоду в повному обсязі і який не має до нього будь-яких претензій. Також апеляційний суд встановив, що факт добровільного відшкодування шкоди свідчить про активну поведінку винної особи, яка спрямована на усунення заподіяних нею негативних наслідків кримінально-караного діяння. Тобто апеляційний суд відповідно до приписів ст.66 КК визнав пом`якшуючими покарання ОСОБА_7 обставинами визнання ним винуватості та добровільне відшкодування шкоди завданої злочином.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, призначаючи засудженому покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, суд урахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відносить до тяжких злочинів, дані про особу засудженого, його похилий вік, на обліку у психіатра не перебуває, його стан здоров`я (наявність хронічних захворювань і потреба у постійному лікуванні), задовільну характеристику з місця проживання, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, обставини, які пом`якшують покарання - визнання винуватості та добровільне відшкодування шкоди завданої злочином, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, позицію потерпілого, який повідомив про відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_7 .
Крім того суд взяв до уваги фактичні дані досудової доповіді органу пробації, згідно із якою ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення і ризик небезпеки для суспільства визначено як низький та висловлена думка про можливість виправлення без ізоляції від суспільства.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені вище обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину та вважав за необхідне призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК перейшовши до іншого більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 286-1 КК, тобто у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 роки.
З огляду на вищенаведене, вказані висновки суду апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, в цілому, є належним чином вмотивованими, а призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що узгоджується з вимогами статей 50, 65 КК. Даних про те, що ОСОБА_7 після вчинення злочину притягувався до кримінальної або адміністративної відповідальності не має. Крім того, апеляційний суд ОСОБА_7 призначив реальне покарання у виді штрафу, розмір якого є достатньо високим.
Посилання прокурора в касаційній скарзі на судову практику, Суд не бере до уваги, оскільки висновки викладені в цих рішеннях не є релевантними обставинам цього кримінального провадження. Крім того Верховний Суд наголошує, що функція суду щодо вибору форми відбування покарання за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин, які впливають на вид і розмір покарання.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
У касаційній скарзі прокурора містяться також інші аргументи, які не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні, а тому не вливають на законність оскаржуваного рішення.
Оскільки у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення не встановлено, а призначене судом покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд