ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2025 року
м. Київ
справа № 361/8159/20
провадження № 51-4222км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110130002577, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2023 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна; на підставі статей 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього ряд обов`язків.
Зараховано ОСОБА_9 у строк відбування покарання строк його перебування під вартою у період з 10 жовтня 2020 року по 04 листопада 2021 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Цим же вироком ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. Судові рішення стосовно ОСОБА_10 у касаційному порядку не оскаржуються.
Вироком Київського апеляційного суду від 10 червня 2024 року вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2023 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в частині призначеного їм покарання скасовано.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким:
- ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 187 КК України кожному призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна;
- строк відбування покарання ОСОБА_9 визначено обчислювати з дня його затримання в ході звернення вироку до виконання та зараховано у строк покарання попереднє ув`язнення з 10 жовтня 2020 року по 04 листопада 2021 року;
- строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_10 визначено обчислювати з 10 червня 2024 року, зарахувавши згідно ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання попереднє ув`язнення з 10 жовтня 2020 року по 10 червня 2024 року.
В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вироком місцевого суду ОСОБА_9 і ОСОБА_10 визнано винуватими у розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб за обставин, детально наведених у судових рішеннях.
Місцевий суд встановив, що 09 жовтня 2020 року приблизно о 14:10 ОСОБА_9 та ОСОБА_10, перебуваючи неподалік залізничної станції "Княжичі", що знаходиться у м. Бровари Київської області, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб та переслідуючи корисливий мотив, здійснили розбійний напад на неповнолітню ОСОБА_11, в ході якого ОСОБА_10 висловив вимогу про передачу йому майна, схопив потерпілу за волосся і приставив до її шиї ніж, а ОСОБА_9 - став душити та завдав їй не менше тринадцяти ударів каменем по туловищу, кінцівках та голові, внаслідок чого остання отримавши легкі та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, втратила свідомість.. Подолавши опір ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заволоділи мобільним телефоном та іншим майном потерпілої, чим заподіяли їй матеріальної шкоди на загальну суму 1825 гривень.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що у даному кримінальному провадженні наявні правові підстави для застосування положень ст. 69 КК України, а тому рішення апеляційного суду є незаконним.
Стверджує, що без належної уваги апеляційного суду залишися дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9, наявність обставин, які пом`якшують покарання, відсутність тяжких наслідків та позиція потерпілої.
Крім цього, на переконання сторони захисту, суд безпідставно не застосував положення ст. 75 КК України, оскільки ОСОБА_9 не є суспільно небезпечною особою і його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Захисник ОСОБА_7 підтримала вимоги касаційної скарги захисника ОСОБА_6 .
Прокурор ОСОБА_5 вважав подану касаційну скаргу необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 187 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Твердження захисника, щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі ОСОБА_9 через суворість, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання, врахував наступне: характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким; дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо, до кримінальної відповідальності притягується вперше, на спеціалізованих обліках не перебуває, критично оцінює свою протиправну поведінку та готовий понести покарання за вчинене ним діяння; обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття і повне відшкодування шкоди потерпілій; відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З огляду на наведене й усі обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України. Крім цього, враховуючи ці ж обставини, місцевий суд прийняв рішення про те, що виправлення ОСОБА_9 можливе без його ізоляції від суспільства, а тому застосував до нього положення ст. 75 КК України.
Апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції та погодився із доводами прокурора про те, що у цьому кримінальному провадженні відсутні правові підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено ч. 2 ст. 187 КК України.
Приймаючи таке рішення колегія суддів зазначила, що місцевий суд належним чином не врахував дані про особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення і фактичні обставини його вчинення, унаслідок чого дійшов помилкових висновків, які призвели до призначення невиправдано м`якої міри примусу.
Зокрема, апеляційний суд вказав, що без оцінки залишилися обставини скоєного розбою - умисного тяжкого злочину, за який передбачено покарання до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, в ході якого до потерпілої було застосовано фізичне насильство, погроза ножем, удушення і удари каменем по голові та тулубу.
Крім цього, колегія суддів констатувала, що належним чином не враховано даних про особу обвинуваченого ОСОБА_9, який хоч раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, однак характеризується посередньо, ніде не працює та за встановлених фактичних обставин саме він душив і наносив удари каменем неповнолітній потерпілій ОСОБА_11 .
Вказані обставини обґрунтовано свідчать про підвищену суспільну небезпеку ОСОБА_9 та неможливість досягнення мети покарання, зокрема виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень за умов призначення покарання більш м`якого, ніж передбачено законом.
Верховний Суд погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції.
Слід вказати, що приписи ст. 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
У своєму рішення місцевий суд не навів як встановлені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення. Натомість апеляційний суд вмотивовано прийшов до переконання про те, що ці обставини жодним чином не впливають на суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_9 діяння та, відповідно, не знижують ступінь тяжкості вчиненого останнім злочину.
Крім цього, Верховний Суд погоджується із рішенням апеляційного суду про застосування додаткового покарання - конфіскації майна. Така міра примусу передбачена ч. 2 ст. 187 КК України як обов`язкова і злочин ОСОБА_9 скоїв саме з корисливих мотивів.
Що стосується доводів сторони захисту про безпідставне незастосування у цьому провадженні інституту звільнення від покарання з випробуванням, слід вказати таке.
За приписами ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Переглянувши вирок місцевого суду, апеляційний суд визнав слушними твердження прокурора про неможливість застосувати положення ст. 75 КК України до ОСОБА_9, а рішення місцевого суду - необґрунтованим, оскільки воно не містить підстав, з яких суд прийшов до переконання, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
Також, колегія суддів вірно зауважила, що звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, а тому застосування до ОСОБА_9 міри примусу на 7 років - виключає можливість застосування до нього положень ст. 75 КК України.
Урахувавши вказані обставини в їх сукупності, апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо можливості призначення ОСОБА_9 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства і, погоджуючись із доводами апеляційної скарги прокурора, визнав неправильним застосування судом першої інстанції положень статей 69 і 75 КК України та скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку.
За новим вироком апеляційний суд визначив, що покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з реальним його відбуванням буде справедливим за своїм видом, достатнім для виправлення ОСОБА_9 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
При цьому апеляційний суд врахував дані та обставини, на які посилається захисник в касаційній скарзі, зокрема ті, що пом`якшують його покарання, характеризують особу ОСОБА_9, в той же час не визнавши їх достатніми для висновку про те, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
Призначене засудженому апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України та забезпечить дотримання засад призначення покарання, в тому числі його індивідуалізації, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_9, а також пропорційним і таким, що відповідає тяжкості правопорушення і не буде становити для нього особистого надмірного тягаря.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України є законним, обґрунтованим і мотивованим.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника та зміни вироку апеляційного суду, колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд