ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
справа № 522/17409/22
провадження № 61-13053св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Завальнюка Дмитра Юрійовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Бондар В. Я., та постанову Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Назарової М. В., Коновалової В. А., Лозко Ю. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 30 серпня 2006 року між нею та АТПБ "Аваль" укладений договір іпотеки, предметом є квартира АДРЕСА_1 .
07 вересня 2018 року ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору іпотеки та договору про відступлення прав за договором іпотеки від 15 травня 2018 року.
Надалі 30 вересня 2019 року ОСОБА_4 продала вказану квартиру ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2019 року № 2859.
Позивач вказувала на те, що під час звернення стягнення на предмет іпотеки була відсутня оцінка предмета іпотеки, а також вона не отримувала вимогу про усунення порушень, що свідчить про порушення вимог пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила судвитребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 1641218351101, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав № 48672411 від 13 вересня 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 січня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Завальнюка Д. Ю. залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 січня 2024 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, установивши законність набуття у власність ОСОБА_5 спірного нерухомого майна, яке відчужене на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2019 року, дійшов висновку про відсутність правових підстав для його витребування на користь позивача від кінцевого набувача.
Водночас апеляційний суд зазначив, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію № 48672411 від 13 вересня 2019 року (про реєстрацію прав власності за останнім набувачем за договором купівлі-продажу), є неефективним способом захисту прав позивачки у спірних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Завальнюк Д. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що звіт про оцінку має бути внесений до Єдиної бази даних звітів про оцінку майна та не встановили, чи включена інформація зі звіту про оцінку майна до Єдиної бази даних звітів про оцінку.
Суд першої інстанції не розглянув клопотання представника позивачки про витребування оригіналу вимоги про усунення порушень від 16 травня 2018 року (а. с. 186, т. 1) та не повідомив позивачку та її представника про дату, час та місце проведення судового засідання, призначеного на 08 січня 2024 року.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23) та у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 310/2400/18 (провадження № 61-21539св19); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2024 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Єнчева О. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, зареєстрований у реєстрі за № 6684 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В. М.
Згідно з умовами пунктів 1.1, 1.2 договору іпотеки, іпотекодавець з метою забезпечення повного виконання зобов`язань іпотекодавця, визначених кредитним договором від 28 серпня 2006 року № 014/0027/82/64112, передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 4.1 договору іпотеки, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимоги іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.2 договору сторони передбачили випадки звернення стягнення на предмет договору: якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановленні кредитним договором строки сум кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкції); у разі порушення іпотекодавцем встановлено кредитним договором обов`язку цільового використання кредитних коштів.
27 квітня 2018 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПАТ "ОКСІ БАНК" укладений договір відступлення прав вимоги, згідно з яким до ПАТ "ОКСІ БАНК" перейшли права вимоги за кредитним договором від 28 серпня 2006 року № 014/0027/82/64112.
27 квітня 2018 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПАТ "ОКСІ БАНК" укладений договір відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 27 квітня 2018 року Данич О. Ф., за реєстровим № 1029, відповідно до якого ПАТ "ОКСІ БАНК" став новим іпотекодержателем за договором іпотеки.
27 квітня 2018 року між ПАТ "ОКСІ БАНК" та ТОВ "ФК "Укрфінансгруп" укладений договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 28 серпня 2006 року № 014/0027/82/64112.
27 квітня 2018 року між ПАТ "ОКСІ БАНК" та ТОВ "ФК "Укрфінансгруп" укладений договір відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. 27 квітня 2018 року, за реєстровим № 1030, відповідно до якого ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" стало новим іпотекодержателем за договором іпотеки.
08 травня 2018 року між ТОВ "ФК "Укрфінансгруп" та фізичною особою ОСОБА_6 укладений договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 28 серпня 2006 року № 014/0027/82/64112.
10 травня 2018 року між ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" та фізичною особою ОСОБА_6 укладений договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б. 10 травня 2018 року за реєстровим № 467, відповідно до якого фізична особа ОСОБА_6 став новим іпотекодержателем за договором іпотеки.
15 травня 2018 року між фізичною особою ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладений договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 28 серпня 2006 року № 014/0027/82/64112.
15 травня 2018 року міжфізичною особою ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В. М. 30 серпня 2006 року за реєстровим № 6684, згідно з умовами якого ОСОБА_2 набула статусу іпотекодержателя за договором іпотеки.
07 вересня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 30 серпня 2006 року № 6684, договору про відступлення права вимоги від 15 травня 2018 року № 475, вимоги від 16 травня 2018 року № 16/2, повідомлення від 16 травня 2018 року № 16/1.
13 вересня 2019 року між ОСОБА_2 в особі її представника ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу, за яким останній придбав квартиру АДРЕСА_1, договір зареєстрований у реєстрі за № 2859 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О. Ю.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Завальнюка Д. Ю. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Оскільки договір іпотеки між сторонами було укладено 30 серпня 2006 року, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку" в редакції від 12 травня 2006 року.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").
Згідно із частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
У статті 37 зазначеного Закону (у цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки) є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
З аналізу змісту наведених норм у їх поєднанні вбачається, що ЗакономУкраїни "Про іпотеку" застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" № 800-VI (далі - Закон № 800-VI), який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмети іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Нова редакція статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ "Перехідні положення" Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.
Аналіз наведених норм, як і Закону № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.
Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року у справі № 21-131а11, від 18 вересня 2012 року у справі № 21-236а12, від 21 лютого 2018 року у справі № 915/297/17, від 31 липня 2018 року у справі № 826/9658/15 (адміністративне провадження № К/9901/3238/18).
Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.
Судами попередніх інстанцій правильно установлено, що умовами договору іпотеки сторони передбачили можливість позасудового урегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, за змістом до пункту 4.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Способом задоволення вимог іпотекодержателя у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та/або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження відповідно Закону України "Про іпотеку" вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для, зокрема, реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.
У частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Тобто обов`язковою умовою для реалізації позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 16 травня 2018 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень договору вих. № 16/2, у якій вказано на необхідність виконання кредитних зобов`язань та попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки у тридцятиденний строк у разі невиконання вимог. На кожній з чотирьох сторінок вимоги стоїть власноручний напис "отримала 17 травня 2018 року /підпис/ ОСОБА_1 (мовою оригіналу ОСОБА_1 ).
У частині п`ятій статті 37 Закону України "Про іпотеку", у редакції, чинній станом на вересень 2019 року, визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23) виснувала: "до 26 лютого 2020 року Порядок № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, й зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18) дійшла висновку про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що іпотекодержатель провів оцінку іпотечного майна, яка була чинною на момент переходу права власності.
03 вересня 2018 року Товарною біржою "Профі-т" на замовлення ОСОБА_5 проведено оцінку вартості квартири АДРЕСА_1 та складено звіт, відповідно до його вартість майна складає 1 227 071,00 грн.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про дотримання ОСОБА_5 вимог частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку".
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що позов про витребування нерухомого майна є належним способом захисту прав іпотекодавця, який вважає, що його право порушене державною реєстрацією права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя). Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на таке майно не є необхідними для відновлення його права.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
У статті 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Установивши законність набуття у власність ОСОБА_5 спірного нерухомого майна, яке потім відчужене на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2019 року, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для його витребування на користь позивача від кінцевого набувача.
Водночас апеляційний суд правильно зазначив, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію № 48672411 від 13 вересня 2019 року (про реєстрацію прав власності за останнім набувачем за договором купівлі-продажу), є неефективним способом захисту прав позивачки у спірних правовідносинах.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання представника позивачки про витребування оригіналу вимоги про усунення порушень від 16 травня 2018 року (а. с. 186, т. 1), є безпідставним, оскільки 19 липня 2023 року у судовому засіданні суд ставив на обговорення вказане клопотання, однак представник позивача просив розглянути його пізніше і суд, порадившись на місці, вирішив вважати передчасним клопотання про витребування оригіналу вимоги про усунення порушень від 16 травня 2018 року (протокол судового засідання, а. с. 206, т. 1). Повторно представник позивача з таким клопотанням до суду не звертався.
Перевіряючи доводи касаційної скарги про порушення судом норм процесуального права, а саме неповідомлення позивачки та її представника про дату, час та місце проведення судового засідання, призначеного на 08 січня 2024 року, колегія суддів виходить із такого.
08 грудня 2023 року представник позивачки подав клопотання про відкладення розгляду справи, судом задоволено клопотання та відкладено розгляд справи на 08 січня 2024 року.
Суд першої інстанції надіславпредставнику позивачки повідомлення про призначення справи до розгляду на 08 січня 2024 року на електронну адресу, зазначену останнім у заяві про відкладення розгляду справи.
Верховний Суд зазначає, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування такого способу повідомлення позивача про судовий розгляд як адреса власної електронної пошти представника позивача, оскільки у матеріалах справи відсутня відповідна заява позивача та його представника про виклик у судове засідання шляхом надсилання повідомлень на електронну пошту представника позивача. За наведених обставин надсилання судом судової повістки на адресу власної електронної пошти представника позивача не може вважатися належним повідомленням позивача про розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
За таких обставин Верховний Суд визнає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.
Разом із тим, заявник не був позбавлений можливості брати участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції.
Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 07 червня 2021 року у справі № 643/2637/16-ц (провадження № 61-17945св19).
У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає, що порушення, допущені судом першої інстанції, не можуть бути достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки такі порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, були усунуті апеляційним судом.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23) та у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 310/2400/18 (провадження № 61-21539св19), є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судом у справі, яка переглядається в касаційному порядку.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.