ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 314/4551/21
провадження № 61-12669св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, Служба у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кормушин Владислав Олександрович, на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області
від 29 травня 2024 року у складі судді Кіяшко В. О., рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року у складі судді Кіяшко В. О. та постанови Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року у складі колегії суддів Кочеткової І. В., Кухаря С. В., Полякова О. З. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському районі, Служба у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради, про визначення місця проживання дитини,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради
по Шевченківському районі (далі - орган опіки та піклування), Служба у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради (далі - служба у справах дітей), про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 вересня 2016 року сторони уклали шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась дочка ОСОБА_3 .
22 лютого 2021 року шлюб між сторонами розірвано.
За домовленістю сторін після розірвання шлюбу малолітня дочка ОСОБА_3 залишилася проживати разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказував, що опікується інтересами і потребами дитини, піклується
про неї, займається вихованням, слідкує за її розвитком та здоров`ям. Зазначав, що ніколи не перешкоджав і не має наміру у подальшому перешкоджати спілкуванню матері з дитиною. Дочка відвідує ДНЗ № 63 м. Запоріжжя. Мати дитини іноді телефонує та відвідує дитину, однак не бере участі в її житті та вихованні, відмовляється від зустрічей задля реєстрації місця проживання дитини та вирішенні організаційних моментів життя дочки. Після розлучення дитина проживала з батьком, який займається її вихованням, піклується про розвиток та навчання, дочка прив`язана до батька, а відповідачка останнім часом взагалі не турбується про організацію життєдіяльності дитини.
Позивач зазначав, що ним створені найкращі умови для дитини, в неї є свій дитячий куточок, де вона грається, є спальний куточок, де вона відпочиває, дитина забезпечена іграшками та іншими речами для розвитку. Таким чином, мешкаючи разом з дитиною в квартирі, позивач має змогу надати дитині власну кімнату, обладнану усім необхідним для її відпочинку та навчання.
Виходячи з інтересів дочки, на підставі викладеного позивач просив суд визначити місце проживання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
28 травня 2024 року в межах розгляду справи про визначення місця проживання дитини ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив: заборонити зміну фактичного місця проживання малолітньої ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1 ; тимчасово заборонити виїзд за межі України малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до ухвалення рішення у цій справі.
Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 липня 2021 року визначено місце проживання дитини з батьком. Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 травня 2023 року задоволено заяву відповідачки ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, скасовано заочне рішення від 05 липня 2021 року та призначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні 03 червня 2024 року.
26 травня 2024 року ОСОБА_2, яка приїздила у місто Запоріжжя, взяла дочку на прогулянку та без дозволу позивача самовільно вивезла її у невідомому напрямку, на телефонні дзвінки не відповідала. Того ж дня позивач звернувся до правоохоронних органів за фактом зникнення малолітньої дитини, відповідачку разом з дитиною було виявлено у місті Олександрія Кіровоградської області по дорозі до міста Львова. У телефонній розмові відповідачка повідомила, що планує провести з дочкою відпустку, проте де саме і протягом якого часу не сказала.
Посилаючись на те, що відповідачка, самовільно забравши дитину без погодження з батьком, може затягувати розгляд справи, а також вивезти дитину за межі України, що в подальшому унеможливить виконання рішення у разі задоволення позовних вимог, позивач просив вжити заходи забезпечення позову.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 травня
2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, фактичним місцем проживання наразі якої є разом з її батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, за адресою: АДРЕСА_1, до ухвалення рішення у справі № 314/4554/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському районі, Служба у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради, про визначення місця проживання дитини.
У задоволенні заяви про забезпечення позову в частині тимчасової заборони виїзду за межі України малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до ухвалення рішення у справі, відмовлено.
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив
з того, що захід забезпечення позову, який застосований судом до
вирішення спору між сторонами по суті, відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і
спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі
конфліктних ситуацій та інших судових спорів. Інтереси дитини та права сторін на час постановлення ухвали не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.
Місцевий суд врахував те, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Крім того, суд першої інстанції із посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження
№ 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19), зазначив, що у цій справі забезпечення позову шляхом обмеження права дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на виїзд за межі України є неможливим.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня
2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався найкращими інтересами дитини, оскільки під час вирішення спору суд встановив такі обставини, які свідчать про створення батьком значно кращих умов, ніж матір`ю. Доказів, які б свідчили про недбале або жорстоке ставлення батька до дитини, негативний вплив на її особистість, у справі не мітиться, відзив на позовну заяву від матері дитини до суду не надходив. За умови проживання дитини з батьком матір малолітньої ОСОБА_4 має достатньо можливостей впливати на виховання доньки і формування її особистості, на гармонічний розвиток здібностей і талантів дитини, та врахував, що територіальне розташування місць проживання сторін, не позбавляє матір можливості щоденного спілкування з дочкою.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 травня 2024 року, залишено без задоволення, оскаржену ухвалу залишено без змін.
Залишаючи без змін ухвалу місцевого суду, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, оскільки дійсно існували ризики утруднення виконання майбутнього рішення у справі у випадку задоволення позову. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини той із батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею, проте без зміни звичайного місця проживання малолітньої дитини.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року залишено без задоволення, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року залишено без змін.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що після розлучення сторін із лютого 2021 року малолітня ОСОБА_4 проживала разом із батьком, із початку повномасштабної війни мати дитини не вжила заходів до її евакуації з прифронтового міста, з вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, про визначення місця проживання до суду не зверталася.
Апеляційний суд вказав, що зміна відповідачкою без узгодження з батьком місця проживання малолітньої дитини у травні 2024 року під час знаходження справи у суді не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідачка має можливість брати участь у вихованні дочки в рівній мірі з батьком дитини, а батько має всі умови для проживання та виховання дитини, достатній фінансовий стан для утримання дитини, забезпечення лікування, тому дитину слід залишити проживати з батьком, що буде повністю відповідати правам та інтересам дитини, яка має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Знаходження міста Запоріжжя у безпосередній близькості до фронту також не є підставою для відмови у задоволенні позову. Така обставина не перешкоджала відповідачці у лютому 2022 року виїхати за межі України зі старшою дочкою, залишивши молодшу дитину разом із батьком у прифронтовому місті.
Також апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції не може бути перешкодою для мобілізації позивача до лав Збройних Силу України, оскільки мати малолітньої дитини не позбавлена батьківських прав і може опікуватися дочкою на період проходження батьком військової служби.
Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги додані до апеляційної скарги нові письмові докази: характеристики дитини від 25 червня 2024 року, висновок психолога від 20 червня 2024 року, декларації про вибір лікаря, оскільки вказані письмові докази створені після ухвалення оскаржуваного рішення місцевого суду
і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 серпня 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кормушин В. О., засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 травня 2024 року, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня
2024 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 травня 2024 року,
рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року
та постанови Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, з урахуванням заяви про уточнення її вимог, як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилалась на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/2561/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі 377/128/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 08 вересня 2021 року № 607/25451/19, від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, від 08 червня 2022 року у справі № 753/23626/17, від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21, від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судове
рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази).
Касаційну скаргу мотивовано тим, у рішенні суд першої інстанції вказав, що до суду не надходив відзив на позовну заяву, що не відповідає дійсності.
Вказує, що 02 червня 2024 року на адресу суду першої інстанції надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з хворобою, однак суд першої інстанції провів дослідження окремих доказів та судові дебати за відсутності сторони відповідача, у зв`язку з чим думка сторони відповідача щодо окремих доказів судом не врахована.
Зазначає, що суди не врахували висновок Служби у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради, відповідно до якого встановлено доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 разом з матір`ю на час військового стану. Вказує, що неприйняття до уваги зазначеного висновку вмотивовано розбіжностями у нумерації будинку, в якому проживає ОСОБА_2, тобто технічною помилкою, яка викликана упорядкуванням адрес населеного пункту радою. Натомість висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 06 жовтня 2023 року № 2721/01-34/22.01-1695 є неповним, оскільки відповідачку не було залучено до його складання, внаслідок чого цей висновок складений формально та поверхнево, без врахування поведінки матері. Суди не врахували умови проживання дитини з батьком та з матір`ю, не дослідили висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини, не врахували її матеріальне становище та способи життя, світогляд, керуючись виключно показаннями позивача. На думку заявниці, суди ухвалили рішення без достатніх доказів, а саме, батько дитини не надав суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дитини з матір`ю буде суперечити найкращим інтересам дитини, а також те, що в нього встановлено настільки сильний психологічний зв`язок із дитиною.
Опіки та піклування безпідставно визначив житлове приміщення - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, як майно, що належить ОСОБА_1, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження права власності ОСОБА_1 на це житлове приміщення.
Суди не врахували поведінку позивача, який у 2021 році силоміць забрав дочку, перешкоджаючи у спілкуванні матері з дитиною, постійно переховує місце проживання дитини без погодження з матір`ю дитини, чинить перешкоди у спілкуванні матері та старшій сестрі ОСОБА_5 з малолітньою ОСОБА_4 . Зазначає, що факти агресії зі сторони позивача підтверджуються скріншотами з особистої переписки, повідомленням про реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, відеозаписи спілкування сторін щодо спільної дитини.
Суди не встановили факту неналежного виконання батьківських обов`язків з боку матері, не взяли до уваги ту обставину, що малолітня дочка зареєстрована за місцем проживання матері, також не встановили обставин, які б свідчили про те, що проживання малолітньої дитини з матір`ю створює загрозу життю та здоров`ю дитині, негативно впливає на розвиток її розвиток чи суперечить інтересам дитини. ОСОБА_2 має можливість забезпечити дочку всім необхідним та забезпечити кращі і належні, безпечні умови проживання та виховання ніж батько. Має стійкий емоційний зв`язок зі своєю малолітньою дочкою, любить її та прагне спілкування і зустрічей з дитиною.
Наголошує, що на території України триває повномасштабне вторгнення рф, місто Запоріжжя знаходиться в 50 км від лінії фронту, вказує, що місце проживання позивача знаходиться в одному із найнебезпечніших районів міста. Водночас перебування дитини у Львівській області, на території якої не відбуваються бойові дії та яка не внесена до переліку територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, краще забезпечить безпеку малолітньої дитини, чим не порушить право батька на спілкування та участь у вихованні дитини.
Щодо застосування заходів забезпечення позову заявниця вказує, що запобіжний захід у вигляді заборони ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання малолітньої ОСОБА_4, фактичним місцем проживання якої разом з її батьком є: АДРЕСА_1, до ухвалення рішення у справі № 314/4554/21, не відповідає вимогам щодо розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову
і предметом позовної вимоги та суперечить вимогам частини десятій статті 150 ЦПК України. Застосоване судами попередніх інстанцій вжиття заходів забезпечення позову є тотожним позовним вимогам. Вказує, що забезпечуючи позов, суди не застосували норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Провадження у суді касаційної інстанції
18 листопада 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кормушин В. О., на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 31 липня 2024 року, на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
13 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу
ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 16 вересня 2016 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_4
22 лютого 2021 року рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області шлюб між сторонами розірвано.
Згідно з довідкою ОСББ "№ 146 Машинобудівник-13" ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира належить на праві власності батьку позивача, який на випадок своєї смерті заповів її ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку районної адміністрації Запорізької міської ради
по Шевченківському району про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 від 06 жовтня 2023 року № 2721/01-34/22.01-1695 адміністрація вважала за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 .
Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним Службою у справах дітей по Шевченківському району Запорізької міської ради від 14 вересня 2023 року, за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Житло розміщене на 8 поверсі дев`ятиповерхового будинку, складається з двох кімнат: кухні, сумісного санвузлу. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: для дитини створена ізольована кімната, у якій є двоповерхове ліжко, іграшки, шафа з одягом, засоби особистої гігієни. Батьком створені належні умови для проживання, розвитку, відпочинку та навчання дитини. Зі слів батька матір дитини приїздила до міста Запоріжжя близько двох місяців тому.
13 вересня 2023 року начальником СуСД ОСОБА_12, діловодом Старояричівського старостинського округу ОСОБА_13 складений акт обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_2, згідно з яким за адресою: АДРЕСА_2, проживають ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 . Житло складається з 4 кімнат: коридор, дві ванни, кухня, умови проживання: належні, нові меблі, чисто. Рівень матеріального забезпечення: зарплата чоловіка, підприємницька діяльність матері. Для виховання та розвитку дитини створені всі умови для навчання та виховання дитини. Також зафіксовано, що мати дитини проживає у орендованому будинку як внутрішньо переміщена особа.
За витягом із протоколу психо-діагностувальної консультативної зустрічі
з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, складеного сімейним клубом "Щасливе батьківство" від 20 грудня 2023 року, за результатами проведених психо-діагностичних вправ тест "Моя сім`я" показав, що мають місце емоційні переживання у дитини щодо сім`ї (спершу малювала свято, фон, потім членів родини: бабусю, дідуся, тата, тобто це ті люди, з якими дитина проводить найбільше часу). Маму дитина не зобразила, що може свідчити про конфліктні чи емоційно неприємні відносини.
Згідно з характеристикою ОСОБА_4, складеною 09 квітня 2024 року вихователем-методистом, вчителем-логопедом ЗДО комбінованого типу № 244 Запорізької міської ради ОСОБА_8, дівчинка на усіх консультаціях виглядала охайною, доглянутою. Батько дитини виконує всі рекомендації педагогів відповідно до індивідуальної програми розвитку дитини, відвідував всі рекомендовані консультації спеціалістів. Мати дитини за весь час не була присутня на жодній консультації та не цікавилася мовленнєвим розвитком дитини у телефонному режимі. Висновок логопедичного обстеження: значні порушення мовленнєвого розвитку, загальний недорозвиток мовлення І рівня, дизартрія.
З травня 2024 року малолітня дочка проживає разом з матір`ю. ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_4 уклала декларацію з сімейним лікарем КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області ОСОБА_9 .
За рекомендаціями психолога ТОВ "Повноділ" ОСОБА_10 від 20 червня 2024 року для збереження психічного та емоційного стану дитини потрібно мінімізувати події психотравмуючого характеру. Брати до уваги бажання дитини проживати разом з мамою.
25 червня 2024 року начальником СуСД ОСОБА_12, начальником СВГ ЛРУП № 1 ОСОБА_11 складений акт обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_2, згідно з яким за адресою: АДРЕСА_3, проживають ОСОБА_2,
ОСОБА_6, ОСОБА_7 та малолітня ОСОБА_4 . Житло розміщене на 2 поверсі двоповерхового будинку, складається з 4 кімнат: коридор, дві ванни, кухня, умови проживання: хороші, новозбудований будинок, який орендують, облаштований усіма необхідними меблями та електроприладами. Дівчата мають окремі кімнати, які облаштовані всім необхідним.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Зміст касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовні норми права
Щодо вирішення спору по суті
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Вказаним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає з огляду на таке.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за
домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків
покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги
до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних
і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини
до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 76).
У пункті 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
Під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базисні елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, провадження № 61-19210св20; від 31 жовтня 2024 року у справі № 686/23557/23, провадження № 61-6396св24; від 06 листопада 2024 року у справі № 756/8947/21, провадження № 61-6421св24).
Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зазначено, що при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) вказано, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, мотивував рішення тим, що після розлучення сторін з лютого 2021 року малолітня дочка проживала разом з батьком. Також суд взяв до уваги надані позивачем докази та дійшов висновку про те, що батьком створено значно кращі умови для проживання малолітньої дитини, ніж матір`ю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій зазначала, що суд ухвалив рішення без достатніх доказів на підтвердження того, що проживання дитини з матір`ю буде суперечити найкращим інтересам дитини.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказувала, що суду першої інстанції не надано беззаперечних доказів того, що виключно позивач здійснює догляд за дитиною, а також доказів неналежного виконання своїх батьківських обов`язків відповідачкою. Звертала увагу, що позивач чинить перешкоди у спілкуванні дитини із матір`ю. Зазначала, що на початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_2 запропонувала позивачу вивезти дочку за кордон, проте позивач у визначений нею час разом із дитиною на вокзал не прибув, на телефонні дзвінки не відповідав. Звертала увагу, що з травня 2024 року дитина проживає разом із відповідачкою у Львівській області в орендованій чотирикімнатній квартирі, де створені найкращі умови для її проживання, у дитини є все необхідне, вона спілкується із старшою сестрою, відвідує підготовчу групу дошкільного закладу. Вважала, що проживання дитини з матір`ю та сестрою у Львівській області безпечніше, ніж у місті Запоріжжі, яке перебуває під періодичними обстрілами. Також зазначала, що наразі дитина проживає у повній сім`ї разом із матір`ю, сестрою та вітчимом, вона спокійна та безтурботна, її емоційний стан покращився. Але такі доводи відповідачки не було враховано під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції.
Отже, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, повинен був проаналізувати зібрані у справі докази щодо об`єктивних підстав проживання дитини як з батьком, так і з матір`ю, врахувати умови проживання обох батьків, умови, які створені ними для проживання дитини, оцінити ці умови з урахуванням бажання дитини та можливостей кожного із батьків, зважаючи на емоційний стан дитини та безпеки її проживання.
Також суд апеляційної інстанції повинен був перевірити доводи апеляційної скарги про те, що враховуючи ситуацію в країні, дитині краще проживати у Львівській області, де безпечніше та створені усі умови для проживання дитини з урахуванням акта обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_2 від 25 червня 2024 року, складеного Службою у справах дітей виконавчого комітету Новояричівської селищної ради від 25 червня 2024 року, який апеляційний суд не взяв до уваги, мотивуючи це тим, що такий доказ подано після ухвалення судом першої інстанції судового рішення, а також не врахував доводи заявниці про те, що батько перешкоджає матері у спілкуванні з дитиною. Докази, які апеляційний суд не взяв до уваги, у такій чутливій сфері правовідносин, де головна увага повинна приділятися якнайкращим інтересам дитини, мають істотне значення і підлягають дослідженню.
Водночас суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, не врахував об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання дитини за новим місцем проживання, обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_2 від 25 червня 2024 року, характеристику психоемоційного стану дитини від 20 червня 2024 року, згідно з якою для збереження психічного та емоційного стану дитини потрібно мінімізувати події психотравмуючого характеру та взяти до уваги бажання дитини проживати разом з матір`ю, не врахував поведінку кожного батьків стосовно дитини та висновку органу опіки та піклування, не надав належної оцінки доказам перешкоджання батька зустрічам з матір`ю в контексті дотримання найкращих інтересів дитини.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази частково підтвердилися під час касаційного перегляду.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За таких обставин колегія суддів виснує, що касаційна скарга в частині оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2024 року, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін, підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.