iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 505/3189/18

провадження № 61-15863св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго",

третя особа - голова Первинної профспілкової організації Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" Приходько Олександр Микитович,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", третя особа - голова Первинної профспілкової організації Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" Приходько Олександр Микитович, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ДП "НЕК "Укренерго"), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго"), третя особа - голова Первинної профспілкової організації ПрАТ "НЕК "Укренерго" Приходько О. М., про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що з 05 лютого 2016 року він перебував у трудових відносинах із ДП "НЕК "Укренерго", де працював спочатку на посаді головного фахівця сектора економічної безпеки служби економічної та внутрішньої безпеки, а 21 листопада 2017 року був переведений на посаду інспектора (з дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго".

Наказом від 14 червня 2018 року № 213-к/оп "Про скорочення штату ДП "НЕК "Укренерго" виведено зі штатного розпису, зокрема, і посаду інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго", яку обіймав позивач.

15 червня 2018 року позивача попереджено про наступне вивільнення та повідомлено, що у разі відмови від переведення на іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю або у зв`язку з її відсутністю його буде звільнено з роботи 16 серпня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Цього ж дня, 15 червня 2018 року, йому надали перелік вакантних посад, який був неповний та не містив інформацію щодо посадових окладів.

Наказом відповідача від 16 серпня 2018 року № 605-к перенесено дату звільнення працівників відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго", в тому числі і позивача.

31 серпня 2018 року позивач отримав перелік вакантних посад станом на 31 серпня 2018 року, на якому він здійснив запис про надання згоди на переведення на посаду, на яку він погодився 21 серпня 2018 року, тобто на посаду керівника групи адміністрування процедур приєднання департаменту розвитку ринку електроенергії.

Незважаючи на надання згоди переведення, наказом ДП "НЕК "Укренерго" від 31 серпня 2018 року № 661-к його звільнено з посади інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає, що звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки йому не було запропоновано всіх наявних на підприємстві вакантних посад, які він міг би обіймати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду.

Крім того, профспілковий комітет, що діє на підприємстві, не надавав згоди на його звільнення, а наказ про звільнення підписаний неуповноваженою особою.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним і скасувати наказ ДП "НЕК "Укренерго" від 31 серпня 2018 року № 661-к про його звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

- поновити його на посаді інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго", робоче місце: вулиця Симона Петлюри, 27, місто Київ, з 01 вересня 2018 року та зобов`язати відповідача перевести його на посаду інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго", робоче місце: вулиця Симона Петлюри, 27, місто Київ;

- у випадку відсутності на момент поновлення посади інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго", робоче місце: вулиця Симона Петлюри, 27, місто Київ, здійснити з 01 вересня 2018 року формальне його поновлення на посаді інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго", робоче місце: вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, та перевести його на зазначену посаду;

- стягнути з ДП "НЕК "Укренерго" на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2018 року до дня ухвалення рішення у справі шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний рахунок № НОМЕР_1, який закріплено банком за заробітною карткою позивача;

- стягнути з ДП "НЕК "Укренерго" на свою користь вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний рахунок № НОМЕР_1, який закріплено банком за заробітною карткою позивача;

- стягнути з ДП "НЕК "Укренерго" на свою користь 70 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Котовський міськрайонний суд Одеської області ухвалою 01 квітня 2020 року замінив відповідача ДП "НЕК "Укренерго" на його правонаступника ПрАТ "НЕК "Укренерго".

Котовський міськрайонний суд Одеської області у складі судді Павловської Г. В. рішенням від 19 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що на підприємстві відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва, позивачу були запропоновані наявні вакансії з дотриманням порядку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, звільнення відбулося уповноваженою особою. У зв`язку з тим, що первинна профспілкова організація не повідомила ДП "НЕК "Укренерго" про прийняте рішення у строки, передбачені статтею 43 КЗпП України, відповідач обґрунтовано вважав, що первинна профспілкова організація дала згоду на розірвання трудового договору (частина п`ята статті 43 КЗпП України).

Отже, звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для його поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Вимога про стягнення вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку також не підлягає задоволенню, оскільки законом передбачено розмір такої допомоги лише за один місяць, який позивачу нараховано.

Одеський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2024 року, з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 12 листопада 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.

Визнав недійсним та скасував наказ ДП "НЕК "Укренерго" від 31 серпня 2018 року № 661-к про звільнення ОСОБА_1, інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго".

Поновив ОСОБА_1 на посаді інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ПрАТ "НЕК "Укренерго".

Стягнув з ПрАТ "НЕК "Укренерго" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2018 року до 17 жовтня 2024 року у розмірі 1 971 525,16 грн.

Судове рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 26 505,78 грн допустив до негайного виконання.

Стягнув з ПрАТ "НЕК "Укренерго" на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що згідно зі штатним розписом від 01 вересня 2018 року, який почав діяти за три дні до звільнення позивача, чисельність працівників у відокремленому підрозділі "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго" становила 316 працівників, тобто на 105 штатних одиниць більше, ніж у попередньому штатному розписі, а загалом чисельність працівників апарату управління ДП "НЕК "Укренерго" збільшилася до 2 540 штатних одиниць, тобто на 1 113 працівників, що підтверджується штатними розписами станом на 01 листопада 2017 року і на 01 вересня 2018 року.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ДП "НЕК "Укренерго" як роботодавець виконав свої зобов`язання, передбачені частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, у тому числі запропонував всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам (професії чи спеціальності позивача, іншу роботу), які існували у ПрАТ "НЕК "Укренерго", незалежно від того, в якому структурному підрозділі позивач, який вивільнювався, працював.

Оскільки наведені обставини є достатніми для висновку, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено без дотримання вимог трудового законодавства, то трудові права ОСОБА_1 підлягають відновленню шляхом скасування оскаржуваного наказу, поновлення його на посадіінспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ПрАТ "НЕК "Укренерго", яке є правонаступником ДП "НЕК "Укренерго", стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 971 525,16 грн, а також 5 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначив з урахуванням характеру та обсягу страждань позивача, а також засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про поновлення позивача на роботі, то відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у заявленому ним розмірі, оскільки вихідна допомога передбачена у разі припинення трудових правовідносин, а не у разі їх відновлення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2024 року ПрАТ "НЕК "Укренерго" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року, а рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував:

- положення частини п`ятої статті 82 ЦПК України без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17 (провадження № 61-48776св18), від 18 травня 2020 року у справі № 522/13192/15-ц (провадження № 61-7179св18);

- положення статті 89 ЦПК України без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19 (провадження № 61-13514св19), від 17 червня 2020 року у справі № 175/1125/17 (провадження № 61-45720св18);

- положення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 520/10385 (провадження № 61-11801св18), від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16 (провадження № 61-902св18), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), від 09 червня 2021 року у справі № 444/372/20 (провадження № 61-5325св21), від 10 серпня 2022 року у справі № 756/10674/19 (провадження № 61-21347св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 199/1144/15 (провадження № 61-7365св22) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно предмета спору у цій справі (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу ПрАТ "НЕК "Укренерго" мотивувало тим, що апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд, керуючись частиною п`ятою статті 82 ЦПК України, послався на обставини, що встановлені судом у справах № 756/12673/18 і № 754/13570/18, що не є тотожними цій справі, оскільки рішення ухвалено стосовно інших працівників ДП "НЕК "Укренерго" ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), за існування інших фактичних обставин справи.

З попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці ДП "НЕК "Укренерго" запропонувало позивачу всі наявні вакантні посади, які він міг обіймати відповідно до своєї освіти, кваліфікації та досвіду.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог частини другої статті 40, статей 43, 49-2 цього Кодексу.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Котовського міськрайонного суду Одеської області.

23 грудня 2024 року справу № 505/3189/18 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Наказом ДП "НЕК "Укренерго" від 05 лютого 2016 року № 83-к ОСОБА_1 прийнято на роботу головним фахівцем сектора економічної безпеки служби економічної та внутрішньої безпеки (робоче місце: місто Одеса, вулиця Коблевська, 11) з 08 лютого 2016 року (том 1, а. с. 120).

Згідно з наказом ДП "НЕК "Укренерго" від 23 березня 2017 року № 84-к ОСОБА_1 переведено на посаду професіонала з фінансово-економічної безпеки групи економічної безпеки відділу економічної та внутрішньої безпеки (робоче місце: місто Київ, вулиця Дорогожицька, 11/8) (том 1, а. с. 122).

Наказом ДП "НЕК "Укренерго" від 21 листопада 2017 року № 570-к ОСОБА_1 переведено на посаду інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго" (том 1, а. с. 123).

Згідно з наказом ДП "НЕК "Укренерго" від 14 червня 2018 року № 212-к/оп "Про зміни в організації виробництва і праці ДП "НЕК "Укренерго" із організаційної структури відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" виведено структурний підрозділ - відділ внутрішнього контролю (том 1, а. с. 116).

Наказом ДП "НЕК "Укренерго" від 14 червня 2018 року № 213-к/оп "Про скорочення штату ДП "НЕК "Укренерго" у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці підприємства виведено зі штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників та непромисловий персонал управління підприємства, у тому числі посаду інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго", яку обіймав позивач (том 1, а. с. 117).

Згідно з наказом ДП "НЕК "Укренерго" від 14 червня 2018 року № 416-к на виконання наказу підприємства від 14 червня 2018 року № 213-к/оп зобов`язано начальника відділу трудових ресурсів і соціальних відносин та обліку персоналу Красношапку М. М. підготувати попередження про наступне вивільнення у зв`язку із змінами в організації праці і зміною організаційної структури та ознайомити під підпис ОСОБА_1 (том 1, а. с. 118, 119).

15 червня 2018 року ОСОБА_1 попереджено про вивільнення (про зміну істотних умов праці) та повідомлено, що у разі відмови від переведення на іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю або у зв`язку з її відсутністю його буде звільнено 16 серпня 2018 року з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (том 1, а. с. 125).

15 червня 2018 року разом із попередженням позивачу надавався перелік вакантних посад станом на 01 червня 2018 року у кількості 26 посад. У попередженні позивач зазначив, що "у зв`язку з ненаданням необхідної інформації стосовно запропонованих посад прошу надати повний перелік вакансій із зазначенням посадових окладів. Дата 15.06.2018, підпис".

ОСОБА_1 є членом профспілкової організації ДП "НЕК "Укренерго".

24 липня 2018 року ДП "НЕК "Укренерго" в особі директора з управління персоналом Николенко С. Є. звернулося до голови Первинної профспілкової організації ДП "НЕК "Укренерго" Приходька О. М. із поданням про надання згоди на вивільнення зазначених у поданні працівників, у тому числі й ОСОБА_1, за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами виробництва і праці (том 1, а. с. 127-129).

Згідно з протоколом засідання Первинної профспілкової організації ДП "НЕК "Укренерго" від 14 серпня 2018 року № 34/1 після розгляду подання на скорочення працівників відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго" профспілковий комітет, враховуючи наявність розбіжностей процедури звільнення із законодавчими актами України, а саме: частини третьої статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"; статті 42, 49-2 КЗпП України; частини третьої статті 184 КЗпП України, ухвалив рішення не приймати та провести додаткові консультації з адміністрацією ДП "НЕК "Укренерго" (том 1, а. с. 88-90).

Листами від 15 серпня 2018 року № 15 та від 16 серпня 2018 року № 16 Первинна профспілкова організація ДП "НЕК "Укренерго" направила запит директору з управління персоналом ДП "НЕК "Укренерго" про надання до профспілкового комітету інформації щодо працівників відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс", які мали переважне право на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України, а також інформації щодо надання працівникам повного переліку вакантних посад ДП "НЕК "Укренерго" та надання цього переліку в разі його змін відповідно до статті 49-2 КЗпП України (том 1, а. с. 130, 131).

Наказом ДП "НЕК "Укренерго" від 16 серпня 2018 року № 605-к перенесено дату звільнення працівників, у тому числі ОСОБА_1, у зв`язку з відсутністю погодження або обґрунтованої відмови профспілкової організації щодо розірвання трудового договору із працівниками відділу внутрішнього контролю, а також через отримання 16 серпня 2018 року о 16:30 листа Первинної профспілкової організації ДП "НЕК "Укренерго" щодо уточнення інформації про працівників, що звільняються у зв`язку із скороченням штатів (том 1, а. с. 126).

21 серпня 2018 року ОСОБА_1 був наданий перелік вакантних посад від 20 серпня 2018 року, у зв`язку із чим позивач у попередженні від 15 червня 2018 року здійснив два записи про ознайомлення з новим переліком вакансій та надання згоди на його переведення на посаду керівника груп адміністрування процедур приєднання департаменту розвитку електроенергії.

Цього ж дня, 21 серпня 2018 року, директор з управління персоналом Николенко С. Є., начальник відділу економічної безпеки Департаменту економічної безпеки Чернишенко О. І. та начальник відділу трудових і соціальних відносин та обліку персоналу Красношапка М. М. склали акт про те, що посада керівника групи адміністрування процедур приєднання департаменту розвитку ринку електроенергії не пропонувалася ОСОБА_1, оскільки не відповідає його професії та спеціальності (в особовій справі працівника відсутні документи, що підтверджують наявність у ОСОБА_1 вільного володіння англійською мовою і стажу роботи у сфері електроенергетики відповідно до електротехнічної освіти не менше одного року з останніх трьох) (том 2, а. с. 30).

Листом від 21 серпня 2018 року ДП "НЕК "Укренерго" повідомило Первинну профспілкову організацію ДП "НЕК "Укренерго" про те, що працівники відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" не мають переважного права на залишення на роботі. Крім того, у цьому листі зазначено, що 21 серпня 2018 року працівникам зазначеного відділу надано для ознайомлення перелік вакантних посад ДП "НЕК "Укренерго" станом на 20 серпня 2018 року та їх звільнення перенесено на 31 серпня 2018 року (том 1, а. с. 132).

31 серпня 2018 року ОСОБА_1 було запропоновано ще 6 (шість) вакансій, у зв`язку із чим позивач на переліку цих посад від 31 серпня 2018 року здійснив запис про ознайомлення та надання згоди на переведення його на посаду, на яку він погодився 21 серпня 2018 року (керівника групи адміністрування процедур приєднання департаменту розвитку ринку електроенергії) (том 1, а. с. 134, 135).

Цього ж дня, 31 серпня 2018 року, директор з управління персоналом Николенко С. Є., начальник відділу економічної безпеки Департаменту економічної безпеки Чернишенко О. І. та начальник відділу трудових і соціальних відносин та обліку персоналу Красношапка М. М. склали акт про те, що ОСОБА_1 були запропоновані шість посад, від переведення на які він письмово не відмовився (том 1, а. с. 136).

Наказом ДП "НЕК "Укренерго" від 31 серпня 2018 року № 661-к ОСОБА_1, інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго" (робоче місце: місто Київ, вулиця Симона Петлюри, 27), звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (том 1, а. с. 31, 124).

Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2019 року № 321 затверджено Статут ПрАТ "НЕК "Укренерго". Згідно з пунктом 1.1 цього Статуту ПрАТ "НЕК "Укренерго" є юридичною особою, що утворено як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються у державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення ДП "НЕК "Укренерго" у приватне акціонерне товариство відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15 лютого 2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 829-р (том 2, а. с. 154-164).

Апеляційний суд також з`ясував, що станом на 20 серпня 2018 року у ДП "НЕК "Укренерго" були наявні також інші посади (усього 278 вакантних посад), що були запропоновані іншим працівникам відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго" для переведення, зокрема, такі обставини були встановлені у справі № 756/12673/18 за позовом ОСОБА_2 до ДП "НЕК "Укренерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та у справі № 754/13570/18за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (том 3, а. с. 194-219, 221-244).

Згідно зі штатним розписом від 01 вересня 2018 року, який почав діяти за три дні до звільнення ОСОБА_1, чисельність працівників у відокремленому підрозділі "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго" становила 316 працівників, тобто на 105 штатних одиниць більше, ніж у попередньому штатному розписі, а загалом чисельність працівників апарату управління ДП "НЕК "Укренерго" збільшилася до 2 540 чисельних одиниць, тобто на 1 113 працівників, що підтверджується штатними розписами станом на 01 листопада 2017 року і на 01 вересня 2018 року (том 1, а. с. 173-260; том 2, а. с. 109-248).

Довідкою ДП "НЕК "Укренерго" від 27 листопада 2018 року № 11-4/361 підтверджується, що середньоденний заробіток позивача за останні два місяці роботи перед звільненням (червень, липень 2018 року) становить 1 262,18 грн (том 1, а. с. 161).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 43 Конституції України визначено, щокожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Судам слід мати на увазі, що під час проведення звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Порядок вивільнення працівників, закріплений КЗпП України, містить такі вимоги, які повинні бути дотримані роботодавцем: строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (частина перша статті 49-2 КЗпП України); врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України); пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (частина третя статті 49-2 КЗпП України); отримання згоди профспілкового комітету, членом якого є працівник (стаття 43); у разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зробила висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 520/10385 (провадження № 61-11801св18), від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16 (провадження № 61-902св18), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), на які також посилався заявник у касаційній скарзі.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 758/2190/23 (провадження № 61-5749св24) зробив такий висновок: "При розгляді спору про поновлення працівника на роботі суд зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), однак не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Власник на свій розсуд визначає чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, може зменшити чисельність одних посад, а також здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад. Проведення роботодавцем заходів щодо зміни організації виробництва і праці - законне повноваження роботодавця. Відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 317/4223/16 (провадження № 61-24793св18), проведення заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника і суд не вправі обговорювати та вирішувати питання про доцільність змін в організації виробництва і праці. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 756/10727/16 (провадження № 61-42382св18) та від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16 (провадження № 61-38248св18)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зазначено, що правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи - сторони у справі" мають різний зміст. Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації. Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений у частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду під час вирішення трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17)).

У частині другій статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 15 червня 2018 року ОСОБА_1 разом з попередженням про вивільнення (про зміну істотних умов праці) надавався перелік вакантних посад станом на 01 червня 2018 року у кількості 26 посад, проте позивач не погодився на переведення на запропоновані вакантні посади, про що свідчить відповідна відмітка з підписом на попередженні (том 1, а. с. 125).

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, що ОСОБА_1 були запропоновані зазначені вакантні посади, розписка про ознайомлення позивача з цими посадами відсутня.

Апеляційний суд також встановив фактичну невідповідність запропонованих позивачу посад - переліку вакантних посад на підприємстві, який був наданий відповідачем до суду, а доказів, що роботодавець запропонував ОСОБА_1 усі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення за зазначеним вище переліком, а працівник відмовився від цієї пропозиції, до суду не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Доводи ОСОБА_1 про те, що згідно зі штатним розписом від 01 вересня 2018 року, який почав діяти за три дні до звільнення позивача, чисельність працівників у відокремленому підрозділі "Укренергосервіс" ДП "НЕК "Укренерго" становила 316 працівників, тобто на 105 штатних одиниць більше, ніж у попередньому штатному розписі, а загалом чисельність працівників апарату управління ДП "НЕК "Укренерго" збільшилася до 2 540 штатних одиниць, тобто на 1 113 працівників - знайшли підтвердження наявними у справі доказами (штатними розписами станом на 01 листопада 2017 року і 01 вересня 2018 року) (том 1, а. с. 173-260; том 2, а. с. 109-248).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач ДП "НЕК "Укренерго" під час звільнення позивача з роботи внаслідок скорочення його посади, маючи вакантні посади і реальну можливість їх запропонувати, а у випадку отримання згоди працівника - перевести позивача на іншу роботу, не виконав обов`язок, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, не запропонував всі інші вакантні посади (іншу роботу), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі висновки узгоджуються із правовою позицією в аналогічних справах за позовами інших працівників відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" до ДП "НЕК "Укренерго" про поновлення на роботі, викладеною у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 756/12673/18 (провадження № 61-2070св20) та від 09 червня 2021 року у справі № 754/13570/18 (провадження № 61-16808св20).

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що припинення з позивачем трудових відносин за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 цього Кодексу, що є підставою для скасування наказу про звільнення, поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора (із дипломом спеціаліста) з внутрішнього контролю відділу внутрішнього контролю відокремленого підрозділу "Укренергосервіс" ПрАТ "НЕК "Укренерго", виплати йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено з огляду на характер та обсяг страждань позивача і з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому апеляційний суд правильно зазначив про відсутність підстав для виплати позивачу вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, оскільки вихідна допомога передбачена у разі припинення трудових правовідносин, а не у разі їх відновлення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи ПрАТ "НЕК "Укренерго" у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявник, вказуючи зазначені підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, виконуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не навів обґрунтування щодо застосування якої саме норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, у яких цей висновок відсутній.

У свою чергу, наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 520/10385 (провадження № 61-11801св18), від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16 (провадження № 61-902св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17 (провадження № 61-48776св18), від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19 (провадження № 61-13514св19), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), від 18 травня 2020 року у справі № 522/13192/15-ц (провадження № 61-7179св18), від 17 червня 2020 року у справі № 175/1125/17 (провадження № 61-45720св18), від 09 червня 2021 року у справі № 444/372/20 (провадження № 61-5325св21), від 10 серпня 2022 року у справі № 756/10674/19 (провадження № 61-21347св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 199/1144/15 (провадження № 61-7365св22), суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, висновки, зроблені Верховним Судом у зазначених справах, не суперечать висновкам, зробленим судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain"), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ("Hirvisaari v. Finland"), заява № 49684/99).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

................

Перейти до повного тексту