ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 185/7288/21
провадження № 61-458св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник (боржник) - Приватне підприємство "Завод Металомонтаж",
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У травні 2023 року Приватне підприємство "Завод Металомонтаж" (далі -
ПП "Завод Металомонтаж") звернулось до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2023 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2022 року у справі № 185/7288/21 за позовом ОСОБА_1 до ПП "Завод Металомонтаж" про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.
Не погодившись з ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2023 року, ОСОБА_1 оскаржив її
в апеляційному порядку.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду.
Копію ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_1 отримав 18 серпня 2023 року.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2023 року визнано неподаною
і повернено заявнику.
Ухвала суду мотивована тим, що оскільки у визначені судом строки недоліків апеляційної скарги станом на 23 листопада 2023 року заявник не усунув, судового збору не сплатив, доказів звільнення від сплати судового збору не надав, відповідно до статей 185, 357 ЦПК України апеляційну скаргу слід вважати неподаною та повернути заявнику.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
05 січня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від
23 листопада 2023 року, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував норми закону у неправильній редакції. Вказує, що статтею 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено сплату судового збору за звернення із заявою
в порядку контролю за виконанням судового рішення, а тому і немає обов?язку сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року ОСОБА_1 поновленострок на касаційне оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від
23 листопада 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
12 березня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що "не можна припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) ґрунтовно описував процесуальні гарантії, що їх надано учасникам судового процесу, а саме справедливий, прилюдний і швидкий розгляд справи, не охоплюючи виконання судових рішень; якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується лише доступу до суду та здійснення судочинства, це означало б привести до стану, несумісного
з принципом правовладдя, що його Договірні держави зобов`язалися додержувати, ратифікувавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невіддільна частина "судового розгляду" для цілей статті 6" (рішення у справі "Шмалько проти України" / Shmalko v. Ukraineвід 20 липня 2004 року (заява № 60750/00), § 43); "право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна юридична система Високої Договірної Сторони уможливлювала, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Дійовий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без безпідставних зволікань" [рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04), § 51].
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення ЄСПЛ у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі "Bellet v. France", заява № 23805/94, 4 December 1995, § 36)). Вочевидь, оскаржувати
і рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
За Конституцією України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження й забезпечення прав і свобод людини
є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).
В Основному Законі України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права" (частина перша статті 8); Конституція України має найвищу юридичну силу; "закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй" (частина друга статті 8); норми Конституції України є нормами прямої дії; "звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується" (частина третя статті 8); лише закони України визначають, зокрема, права і свободи людини
і громадянина, гарантії цих прав і свобод (пункт 1 частини першої статті 92), судоустрій, судочинство, порядок виконання судових рішень (пункт 14 частини першої статті 92).
Відповідно до Конституції України "права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (частина перша статті 55); "кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб" (частина друга статті 55); однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129); суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання (частина перша статті 129-1); держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частина друга статті 129-1).
Суди при здійсненні правосуддя повинні вирішувати питання, пов`язані
з судовими витратами, у чіткій відповідності до законодавства, забезпечуючи належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, й інтересами заявника щодо можливості звернення до суду для забезпечення реальної можливості захистити порушене право, з другого боку (тим паче, що через право на ефективне виконання судового рішення реалізується публічний інтерес у належній роботі судової системи).
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України "Про судовий збір" (далі - Закон).
Стаття 1 Закону визначає поняття судового збору як збору, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат, які є коштами учасників справи, понесеними у зв`язку з її розглядом та вирішенням,
а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе
у зв`язку з вирішенням конкретної справи.
Стаття 3 Закону визначає як загальний перелік об`єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується.
Детальний і конкретний перелік найменувань процесуальних документів, дій, за які справляється судовий збір, та його ставки закріплені у частині другій статті 4 Закону, і цей перелік є вичерпним. А тому справляння судового збору за подання до суду інших процесуальних документів, які не визначені
у частині другій статті 4 Закону, суперечить його вимогам.
Попри унормування в Законі питання справляння судового збору, розмірів його ставок, до об`єктів справляння судового збору (частина перша статті 3) не віднесено заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Зазначені заяви не включено також і до переліку заяв та клопотань, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 Закону).
Процедура розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, здійснюється відповідно до статті 432 ЦПК України
у порядку вирішення процесуальних питань, пов?язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) (розділ VI ЦПК України) і у межах єдиного провадження, в якому питання сплати судового збору вже було вирішене при зверненні до суду з позовом. Очевидно, що саме через це у Законі немає норм щодо сплати судового збору за подання відповідної скарги.
Обов`язок сплати судового збору має існувати або на всіх стадіях процесу
(з урахування диференціації його ставки на відповідній стадії), або ж такого обов`язку не має бути, коли законодавство передбачає звільнення від сплати судового збору чи не містить прямих норм щодо необхідності його сплати.
ЄСПЛ у рішенні від 28 листопада 2006 року у справі "Apostol v. Georgia"
(заява № 40765/02) наголосив, що "наявність остаточного та такого, що підлягає примусовому виконанню, судового рішення на користь заявника, яке набрало законної сили, навпаки, свідчить про те, що його судовий спір був обґрунтованим. Отже, покладення обов`язку сплатити витрати для того, щоб це рішення було виконано, є обмеженням суто фінансового характеру і тому вимагає особливо ретельної перевірки з погляду інтересів правосуддя" (§ 60); "виконання обов`язку щодо забезпечення дійових прав за пунктом 1 статті 6 Конвенції не означає лише брак утручання, але може вимагати від держави вжиття різних форм позитивних дій. Суд вважає, що, перекладаючи на заявника відповідальність за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження, держава намагалася уникнути свого позитивного обов`язку організувати систему виконання судових рішень, яка була б дійовою як відповідно до приписів права, так і на практиці" (§ 64).
Установлено, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив відшкодувати моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, оскільки, працюючи у відповідача на підприємстві, він був травмований внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, змушений був тривалий час лікуватися, що порушило його звичне життя.
Тобто спірні правовідносини у справі виникли з приводу відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.
Відповідно до пункту 2 частини першої статі 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.
Таким чином, ОСОБА_1 є особою, яка звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
А оскільки процедура розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, здійснюється відповідно до статті 432 ЦПК України
у порядку вирішення процесуальних питань, пов?язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) (розділ VI ЦПК України) у межах єдиного провадження, в якому питання сплати судового збору вже було вирішене при зверненні до суду з позовом,
ОСОБА_1 є таким, що звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену в порядку розділ VI ЦПК України.
За таких обставин апеляційний суд помилково застосував до апеляційної скарги ОСОБА_1, який є особою, що звільнена від сплати судового збору згідно із законом, наслідки, встановлені частиною другою статті 357 ЦПК України, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання апеляційної скарги ОСОБА_1 неподаною та повернув її.
Повернення апеляційної скарги із зазначених підстав не відповідає принципу розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі
й порушує сутність права на доступ до суду, що з огляду на статтю 6 Конвенції є недопустимим.
За таких обставин ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.