ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 693/1218/20
провадження № 61-12271св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фатєєва Андрія Олександровича на ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 10 червня 2024 року в складі судді Коцюбинської Ю. Д. та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року в складі колегії суддів Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця, стягувач - ОСОБА_2, заінтересована особа - Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця, в якій просив визнати дії державного виконавця щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України неправомірними; скасувати вказану постанову та зобов`язати уповноважених осіб Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Фастівський відділ ДВС) скерувати відомості до Державної прикордонної служби України щодо видалення з державних баз інформації щодо тимчасового обмеження.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій
10 червня 2024 року ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
13 серпня 2024 року постановою Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 10 червня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що предметом розгляду справи є встановлення правомірності прийняття державним виконавцем постанови про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника. Законність такої постанови за наявної заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, судом встановлена, як і встановлений безальтернативний обов`язок державного виконавця виносити таку постанову за наявної заборгованості у відповідному розмірі. У разі усунення заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, виконавцем будуть вжиті заходи щодо скасування тимчасового обмеження. Неврахування державним виконавцем наданих заявником квитанцій на підтвердження сплати аліментів, відмова в здійсненні перерахунку заборгованості, незгода боржника з розрахунком заборгованості не є предметом розгляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Фатєєв А. О. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 10 червня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, просить скасувати судові рішення та задовольнити скаргу на дії державного виконавця.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та особи без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI) не передбачено правових підстав для обмеження громадянина Німеччини у праві виїзду з України за наявності нарахованої заборгованості зі сплати аліментів. Він не ухиляється від фінансового утримання дітей, аліменти сплачуються також на території Німеччини (за місцем проживання дітей, їх матері та боржника), що є подвійним стягненням. Він подав позов про звільнення від сплати заборгованості та припинення стягнення аліментів, який розглядається в суді (справа № 693/1545/23).
На території Німеччини він проходить щотижневе спеціальне лікування, що неможливо на території України в разі його прибуття, він обмежений у праві зворотнього виїзду і не зможе повернутися до Німеччини для продовження лікування.
Забороною виїзду за межі України порушено право іноземця на вільне залишення території України, передбачене Конституцією України та Законом № 3773-VI. Також порушено його право здійснення підприємницької діяльності на території України.
За подання касаційної скарги він поніс 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 грудня 2022 року Жашківським районним судом Черкаської області видано виконавчий лист у справі № 693/1218/20, яким ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання трьох неповнолітній дітей по 10 000,00 грн на кожну дитину, починаючи з 10 грудня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття (а. с. 14).
Державним виконавцем Фастівського відділу ДВС на підставі виконавчого листа прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 09 січня 2023 року № НОМЕР_1.
18 липня 2023 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем прийнято: постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові/електронні кошти, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях. А також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .
21 липня 2023 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем прийнято постанову про доручення на проведення виконавчих дій, якою постановлено провести опис квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
18 вересня 2023 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем прийнято: постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на цінні папери Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2 ПЛЮС", що належить боржнику ОСОБА_1, в межах суми звернення стягнення з урахуванням усіх зборів та витрат у розмірі 460 551,38 грн;постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на цінні папери Іноземного підприємства "АГРО ВІЛЬД Україна", що належить боржнику ОСОБА_1, в межах суми звернення стягнення з урахуванням усіх зборів та витрат у розмірі 460 551,38 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів сукупний борг у січні 2023 року складає 780 000,00 грн, у березні 2023 року - 303 658,86 грн (а. с. 33).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (Рішення в справі "Хорнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року). У рішенні в справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII"Про виконавче провадження" (далі - Закон про виконавче провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 2 Закону про виконавче провадження зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із частиною першою статті 10 Закону про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України (частина перша статті 71 Закону про виконавче провадження.)
Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону про виконавче провадження за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Під час встановлення державним виконавцем наявності заборгованості зі сплати аліментів і того, що її сукупний розмір перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, застосування вказаних обмежень прямо передбачено частиною дев`ятою статті 71 Закону про виконавче провадження.
Указана стаття не зобов`язує державного виконавця перевіряти наявність таких прав у боржника, а містить припис у вигляді імперативного обов`язку виконавця винести постанови, перелік яких визначено у цій статті, оскільки застосування заходів, прямо передбачених частиною дев`ятою статті 71 Закону про виконавче провадження, направлені на належний захист прав дітей та сприяють встановленню механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення боржників у подальшому від виконання призначеного обов`язку зі стягнення за несплату аліментів, зменшенню заборгованості зі сплати аліментів (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 496/3889/19).
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що Законом № 3773-VIне передбачено правових підстав для обмеження громадянина Німеччини у праві виїзду з України за наявності нарахованої заборгованості зі сплати аліментів; забороною виїзду за межі України порушено право іноземця на вільне залишення території України, передбачене Конституцією України та Законом № 3773-VI, необхідно зазначити таке.
ОСОБА_1 є громадянином Німеччини.
Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов`язань про утримання від 02 жовтня 1973 року (набрала чинності для України 01 серпня 2008 року) діє у відносинах України, зокрема, з Федеративною республікою Німеччиною (далі - Конвенція 1973 року).
Відповідно до статті 1 Конвенції 1973 року ця Конвенція застосовується до рішень, постановлених судовим чи адміністративним органом Договірної Держави стосовно зобов`язань про утримання, які виникають із сімейних відносин, материнства, батьківства, шлюбу чи родинних зв`язків по чоловіку чи дружині, зокрема зобов`язань про утримання щодо дитини, народженої поза шлюбом, між 1) одержувачем аліментів і платником аліментів; або 2) платником аліментів і державним органом, який стягує відшкодування коштів, виплачених одержувачу аліментів.
Згідно із статтею 7 Конвенції 1973 року орган держави походження вважається таким, що має юрисдикцію для цілей цієї Конвенції: 1) якщо платник аліментів чи одержувач аліментів зазвичай проживали в Державі походження на момент відкриття провадження у справі; або 2) якщо платник аліментів чи одержувач аліментів були громадянами Держави походження на момент відкриття провадження у справі; або 3) якщо відповідач прийняв юрисдикцію цього органу, висловивши це або подавши докази під час розгляду справи по суті, не заперечуючи проти юрисдикції.
За статтею 8 Конвенції 1973 року без шкоди для положень статті 7, орган договірної держави, який постановив судове рішення стосовно позову про стягнення аліментів, уважається таким, що має юрисдикцію для цілей цієї Конвенції, якщо аліменти призначено в результаті розлучення чи окремого проживання подружжя або визнання шлюбу недійсним чи скасованим органом тієї держави, який визнаний таким, що має юрисдикцію із цього питання згідно із законодавством запитуваної держави.
Згідно із статтею 18 Конвенції 1973 року рішення, постановлене проти платника аліментів за заявою державного органу, який вимагає відшкодування коштів, виплачених одержувачу аліментів, визнається й виконується згідно із цією Конвенцією: 1) якщо відшкодування може бути одержане державним органом відповідно до законодавства, якому він підпорядковується; та 2) якщо існування зобов`язань про утримання між одержувачем і платником аліментів передбачене внутрішнім законодавством, що застосовується відповідно до положень міжнародного приватного права запитуваної держави.
Відповідно до частини першої статті 67 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" зобов`язання щодо утримання, що виникають із сімейних відносин, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.
У справі № 693/1218/20 про стягнення аліментів суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками трьох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти є громадянами України та проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
З огляду на громадянство дітей та їх місце проживання на час ухвалення рішення про стягнення аліментів, зобов`язання щодо їх утримання регулюється правом України і за міжнародними угодами Федеративна республіка Німеччина (далі - ФРН) визнає юрисдикцію судів України й українського законодавства щодо обов`язку ОСОБА_1 утримувати неповнолітніх дітей.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 22 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.
Виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
За наявності підстав, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.
Статтею 26 Конвенції з питань цивільного процесу від 01 березня 1954 року (набрала чинності для України 26 липня 1967 року), яка діє у відносинах України з Німеччиною (далі - Конвенція 1954 року), передбачено, що тримання під вартою за борги як спосіб виконання або лише як запобіжний захід не може бути застосовано у цивільних або комерційних справах до іноземців, які є громадянами однієї з договірних держав, якщо воно не застосовується до громадян цієї країни.
Конвенція 1954 року не забороняє тимчасову заборону виїзду іноземця з території договірної держави у випадку невиконання ним майнових зобов`язань.
Отже, громадянство ОСОБА_1 само собою не зумовлює неможливість тимчасового обмеження його права виїзду з України через невиконання майнових зобов`язань з утримання дітей.
Однак Верховний Суд не може погодитися з висновками судів щодо співмірності вжитих щодо боржника заходів.
Спірною постановою про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 18 липня 2023 року встановлено, що з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у боржника утворилась заборгованість зі сплати аліментів на суму 428 477,87 грн.
Суди під час вирішення справи керувалися тим, що рішення суду на час розгляду скарги боржником самостійно не виконано, доказів відсутності заборгованості зі сплати аліментів ним не надано, дії державного виконавця під час винесення постанови про тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України відповідали вимогам Закону про виконавче провадження, який спрямований на забезпечення належного виконання рішень, зокрема щодо стягнення аліментів, а також на забезпечення захисту інтересів і належного утримання осіб, які отримують аліменти. Неврахування органами державної виконавчої служби наданих заявником квитанцій на підтвердження сплати аліментів, відмова державного виконавця у здійсненні перерахунку заборгованості, незгода боржника з розрахунком заборгованості за аліментами не є предметом розгляду цієї справи. Дій щодо оскарження розрахунку заборгованості заявник не вчиняв, відповідне судове рішення за результатами такого оскарження в матеріалах справи відсутнє.
Із такими висновками Верховний Суд не погоджується, адже відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Розмір заборгованості зі сплати аліментів з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання безпосередньо стосується підстав встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, а тому входить до предмета доказування. Перевіряючи правильність дій виконавця, суд має з`ясувати, чи перевищує борг суму відповідних платежів за чотири місяці, чи правильні розрахунки цієї заборгованості, чи достатньо іншого майна боржника для погашення прострочених платежів.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди встановили, що в межах виконавчого провадження 18 липня 2023 року державним виконавцем крім встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 прийнято:постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові/електронні кошти, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях. А також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1; про арешт майна боржника, якою накладено арешт на цінні папери Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2 ПЛЮС", що належить боржнику ОСОБА_1, в межах суми звернення стягнення з урахуванням усіх зборів та витрат у розмірі 460 551,38 грн; про арешт майна боржника, якою накладено арешт на цінні папери Іноземного підприємства "АГРО ВІЛЬД Україна", що належить боржнику ОСОБА_1, в межах суми звернення стягнення з урахуванням усіх зборів та витрат у розмірі 460 551,38 грн.
Тобто щодо боржника в межах виконавчого провадження вже застосовано заходи примусового виконання рішення, за рахунок яких можливо повністю забезпечити погашення заборгованості зі сплати аліментів на суму 428 477,87 грн.
Суди не дали оцінки тому, чи ґрунтується обмеження в праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, встановлене 18 липня 2023 року, на законі, чи переслідує воно легітимну мету такого обмеження, чи є справедливим і пропорційним до мети, заради якої воно застосовано.
Крім того, ОСОБА_1 спростовував наявність боргу, посилаючись на те, що протягом 2021 року-січня 2024 року сплатив на користь ОСОБА_2 на утримання дітей 1 107 558,56 грн; рішенням Окружного суду м. Майсена від 21 квітня 2023 року в справі F6F 226/22 з нього стягнуто аліменти на трьох дітей в сумі 1370 євро та він з квітня 2024 року сплатив на території Німеччини аліменти в сумі 5 512 євро й продовжує виконувати рішення суду ФРН. Відповідні квитанції містяться в матеріалах справи, проте залишені без оцінки судами, хоча такі обставини входять до предмета доказування.
Суди залишили поза увагою той факт, що й діти, і стягувачка проживають на території ФРН, отримують утримання за законодавством ФРН.
Обставини про те, що ОСОБА_1 не ухиляється від фінансового утримання дітей, аліменти сплачуються також на території Німеччини (за місцем проживання дітей, їх матері та боржника), становлять зміст заперечень щодо законності дій виконавця, проте безпідставно відхилені судами без оцінки.
Тобто судами не встановлено, що тимчасові обмеження прав ОСОБА_1 зумовлені його власною протиправною поведінкою, однак не мотивовано пропорційність застосованого заходу стосовно права боржника на лікування й здійснення підприємницької діяльності на території України. Заявник в апеляційній скарзі зазначав, що в Німеччині він проходить щотижневе спеціальне лікування, неможливе на території України в разі його прибуття, він обмежений у праві зворотнього виїзду і не зможе повернутися до Німеччини для продовження лікування; що не має можливості вирішувати питання організації фінансово-господарської діяльності власних підприємств на території України.
Отже, в справі не перевірено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, не встановлено, чи перевищує сукупний її розмір суму відповідних платежів за чотири місяці, чи є пропорційним вжитий захід тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.