ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 756/161/23
провадження № 61-10037св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року в складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Імідж Фінанс", третя особа - Приватне акціонерне товариство "Енергополь-Україна", про стягнення пені та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "КУА "Імідж Фінанс", третя особа - Приватне акціонерне товариство (далі - ПрАТ) "Енергополь-Україна", в якому просив відшкодувати пеню за прострочення введення будинку в експлуатацію.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
06 березня 2024 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 18 квітня 2024 року
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
13 травня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду апеляційної інстанції оригіналу квитанції про сплату судового збору в розмірі 18 607,50 грн на реквізити Київського апеляційного суду.
12 червня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що заявник подав клопотання про відстрочення сплати судового збору, в обґрунтування якого зазначив, що проходить навчально-освітній курс, а тому кошти для сплати судового збору в нього відсутні. Апеляційний суд вважає, що цих підстав, на які посилається заявник, для задоволення клопотання недостатньо, оскільки вони не підтверджують з достовірністю скрутного майнового стану відповідача, що перешкоджає йому виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої апеляційної скарги судовим збором. ОСОБА_1 не додав до заяви про відстрочення від сплати судового збору будь-яких доказів або відсутність коштів на рахунках у банківських установах, документів, що свідчать про склад сім`ї, документів на підтвердження доводів заявника про те, що він не отримує дохід, тощо. Жодних доказів про відсутність у заявника доходу не надано. Враховуючи встановлений законом обов`язок сплатити судовий збір та відсутність у позивача пільг щодо його сплати, то належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами позивача стосовно можливості звернення до суду апеляційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати апеляційної скарги судовим збором) у справі дотримано. Апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору. Станом на 12 червня 2024 року вимоги, встановлені ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року, виконані не були. Будь-яких повідомлень щодо неможливості виконання вимог ухвали в строки, встановлені судом, від заявника на адресу суду також не надходило.
За пунктом 4 частини першої статті 358 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) Українисуд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Оскільки на день постановлення ухвали не усунуто недоліки апеляційної скарги, вказані в ухвалі Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року, то відповідно до статті 358 ЦПК України їй слід відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 липня 2024 року ОСОБА_1 через електронну пошту надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що його місячна заробітна плата становить 20-21 тис. грн, тому судовий збір у розмірі 18 607,50 грн є непомірним.
Крім того, він звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон про споживачів), адже його позов спрямований на захист прав, порушених невиконанням умов договору в установлений строк (несвоєчасне введення будинку в експлуатацію).
Стаття 5 Закону України від 08 липня 2011 року "Про судовий збір" (далі - Закон про судовий збір) не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору. У спеціальному законі, який звільняє споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначено, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону про споживачів). Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18). Споживачі звільняються від сплати судового збору лише в справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення їх прав як споживачів.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України вказано, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого належить застосовувати судам, вказав, що "право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 06 грудня 2007 року в справі "VOLOVIK v. UKRAINE", № 15123/03, параграфи 53, 55).
Згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
У статті 185 ЦПК України вказано, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 цього Кодексу.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Тобто несплата судового збору за подання апеляційної скарги є підставою для залишення апеляційної скарги без руху і якщо заявник не усунув зазначені судом недоліки у відведений строк, то апеляційна скарга вважається неподаною і повертається заявникові.
Однак апеляційний суд, виснувавши, що підстави для задоволення клопотання заявника про відстрочення сплати судового збору відсутні, а недоліки апеляційної скарги щодо сплати судового збору не усунуті, відмовив у відкритті апеляційного провадження за пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
Відповідно до наведеної норми суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Згідно із частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, не містить недоліків щодо пропуску строку на апеляційне оскарження.
Крім того, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 не пропущено, адже повний текст рішення суду складено 20 березня 2024 року, а з апеляційною скаргою позивач звернувся 18 квітня 2024 року - в межах тридцятиденного строку, визначеного частиною першою статті 354 ЦПК України.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд безпідставно керувався пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, який незастосовний до апеляційної скарги позивача.
Крім того, ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що є спадкоємцем об`єкта нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До моменту вступу в силу законного рішення про спадкування ним належним чином виконувалися умови інвестиційного договору від 04 вересня 2018 року № 4-191-138. Відповідно до підпункту 3.1 договору запланований термін введення об`єкта нерухомості в експлуатацію ІV квартал 2018 року. Згідно з умовами інвестиційного договору ним сплачено загальну суму інвестиційних внесків у повному обсязі в розмірі 1 530 615,68 грн. За сприяння відповідача, приватного нотаріуса та ініціативної групи мешканцями будинку було оформлено право власності, введено об`єкт в експлуатацію та присвоєно юридичну адресу. Будинок в експлуатацію було введено в І кварталі 2021 року. Але фактично станом на 27 грудня 2022 року ключі від помешкання позивач так і не отримав, оскільки будинок перебуває в стадії завершення.
Позивач зазначав, що договором не передбачено належний захист прав інвестора та зобов`язання відповідача в разі неналежного виконання умов договору, тому він звернувся до суду з метою захисту своїх прав відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону про споживачів, за якою в разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
Посилаючись на те, що відповідачем не було виконано зобов`язань щодо завершення будівництва в запланований термін, позивач просив відшкодувати пеню за прострочення введення будинку в експлуатацію в розмірі 24 780 900,00 грн.
Позов ОСОБА_1 стосуються порушення його прав як споживача.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону про споживачів).
Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19 частини першої статті 1 Закону про споживачів).
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону про споживачів споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
У статті 5 Закону про судовий збір визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону про споживачів дає правові підстави зробити висновок про те, що сама собою відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону про споживачів), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (під час пред`явлення позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Аналогічний висновок зроблений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
Законодавець не передбачив виключення чи непоширення звільнення від сплати судового збору, передбаченого в частині третій статті 22 Закону про споживачів, за позовом споживача, пов`язаним із неналежним виконанням умов інвестиційного договору стосовно житла. Тому частина третя статті 22 Закону про споживачів поширюється й на спірні правовідносини.
Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_1, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов`язок зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Внаслідок відмови ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою порушено його право на визначений статтею 6 Конвенції доступ до правосуддя, частиною якого є право на апеляційне оскарження.