ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
Справа № 758/5187/24
Провадження № 61-13480св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кирей Олени Василівни на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_1, про стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову
29 квітня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Штокало Т. В. звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 12 липня 2019 року в розмірі 103 271,60 доларів США в еквіваленті в гривнях за курсом на день ухвалення рішення.
30 квітня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Штокало Т. В. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення шляхом накладення арешту та встановлення заборони відчуження і розпорядження на все нерухоме, рухоме майно та корпоративні права у товариствах (юридичних особах), власником яких є ОСОБА_3 в межах суми позовних вимог; заборони всім суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо нерухомого, рухомого майна та корпоративних прав у товариствах (юридичних особах), власником яких є ОСОБА_3 в межах розміру позовних вимог; накладення арешту на грошові кошти та рахунки (виявлені державним/приватним виконавцем), відкриті в банківських установах на ім`я ОСОБА_3 ; накладення арешту та встановлення заборони відчуження і розпорядження на частки всього нерухомого, рухомого майна та корпоративних прав у товариствах (юридичних особах), власником яких є ОСОБА_1, як частки ОСОБА_3 в спільній сумісній власності у межах розміру позовних вимог; заборони всім суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців щодо нерухомого, рухомого майна та корпоративних прав у товариствах (юридичних особах), власником яких є ОСОБА_1, як частку ОСОБА_3 у спільній сумісній власності; накласти арешт на грошові кошти та рахунки (виявлені державним/приватним виконавцем), відкриті в банківських установах на ім`я ОСОБА_1 в межах суми боргу, як грошові кошти які є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
02 травня 2024 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
26 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кирей О. В. звернулася до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
09 вересня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги: надання інших доказів поважності причини пропуску строку на апеляційне оскарження.
01 жовтня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала суду мотивована тим, що протягом строку, визначеного ухвалою апеляційного суду від 09 вересня 2024 року, заявник недоліків апеляційної скарги не усунув, з відповідною заявою до суду не звернувся.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адовокат Кирей О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року, в якій просить її скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судового рішення особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що ухвала суду про повернення апеляційної скарги є необґрунтованою та передчасною, оскільки заявником під час подання 26 липня 2024 року апеляційної скарги було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та надано належні докази поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, а саме копію розписки про отримання оскаржуваної ухвали суду 24 липня 2024 року та копію самої оскаржуваної ухвали з відміткою про видачу її судом 24 липня 2024 року, що відповідно до частини другої статті 354 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, тому апеляційний суд безпідставно залишав апеляційну скаргу без руху та безпідставно повернув її у зв`язку з неусуненням недоліків.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11рп/2007 в справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (рішення від 06 грудня 2007 року в справі "Воловік проти України" заява № 15123/03, § 53).
Право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено рішеннями суду (справи "Голдер про Сполученого Королівста" (Golder v. the United Kingdom), § 38; справи "Станев проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), § 230). Теж саме застосовується у справах щодо критеріїв прийнятності заяви, що за своїм характером регулюються державою, яка користується певною свободою розсуду у цьому питанні (справа "Луордо проти Італії" (Luordo v. Italy), § 85). Однак застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження не входить у сферу застосування статті 6 § 1, якщо не переслідує "законну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (справа "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), § 57; "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), § 65; "Марковіч та інші проти Італії" (Markovic and Others v. Italy), § 99).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (справа"Кромбах проти Франції" (Krombach v. France), § 96).
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
Отже, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 17 ЦПК України).
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (частина перша статті 42 ЦПК України).
У пункті 5 частини першої статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право, зокрема, оскаржувати судові рішення у визначених законом порядках.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до вимог статті 354 ЦПК України (в редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії) апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Із матеріалів справи вбачається, що 02 травня 2024 року Подільським районним судом м. Києва постановлено в справі дві ухвали: 1) про відкриття провадження в справі; 2) про забезпечення позову.
02 травня 2024 року суд направив на поштові адреси відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_1 копію ухвали від 02 травня 2024 року на 3 арк. (без ідентифікації якої саме), проте листи з вкладенням повернулися з поміткою працівника пошти "адресат відсутній за вказаною адресою" (а. с. 102, 105, 106, 108, 109).
Копію ухвали від 02 травня 2024 року з копією позовної заяви і додатками отримано представником ОСОБА_1 - адовокатом Кирей О. В. 04 липня 2024 року (а. с. 111). Того ж дня адвокат подала клопотання про відкладення попереднього розгляду справи у зв`язку з тим, що третя особа ні копії позовної заяви, ні ухвали суду про відкриття провадження в справі не отримувала (а. с. 114).
08 липня 2024 року через систему "Електронний суд" представник ОСОБА_1 - адовокат Кирей О. В. подала до суду першої інстанції заяву, в якій зазначила, що третя особа копії ухвали Подільського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року про забезпечення позову не отримувала, тому просила видати їй копію цієї ухвали (а. с. 126, 127).
26 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кирей О. В. звернулася до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року про забезпечення позову із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідно до частини другої статті 354 ЦПК України.
На підтвердження поважності підстав пропуску строку заявниця зазначила, що 04 липня 2024 року вона отримала копію ухвали від 02 травня 2024 року про відкриття провадження в справі, проте із Єдиного державного реєстру судових рішень дізналася про існування іншої ухвали Подільського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року - про забезпечення позову, яку вона отримала тільки 24 липня 2024 року, що підтверджується копією розписки, яку вона додала до апеляційної скарги (а. с. 200). Додатковим підтвердженням отриманням оскаржуваної ухвали саме 24 липня 2024 року заявниця просила врахувати копію посвідченої у встановленому законом порядку ухвали суду про забезпечення позову, виданої їй помічником судді із зазначенням дати видачі - 24 липня 2024 року (а. с. 198).
Незважаючи на такі доводи заявниці та той факт, що матеріали справи не містили жодних доказів направлення та вручення третій особі та (або) її представнику ухвали Подільського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року про забезпечення позову, оскільки з супровідного листа не вбачається яка саме ухвала суду направлялася 02 травня 2024 року, суд апеляційної інстанції, з посиланням на те, що матеріали справи не містять оригіналу вказаної заявницею розписки про отримання 24 липня 2024 року оскаржуваної ухвали суду, визнав причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними, залишив апеляційну скаргу без руху з наданням строку на усунення недоліків апеляційної скарги - подати інші докази підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
26 вересня 2024 року Подільський районний суд м. Києва направив, а 27 вересня 2024 року Київський апеляційний суд отримав оригінал розписки від 24 липня 2024 року щодо отримання адвокатом Кирей О. В. копії ухвали про забезпечення позову в справі № 758/5187/24, яка, вочевидь, у зв`язку з технічною помилкою вчасно не була долучена судом першої інстанції до матеріалів справи (а. с. 144, 145).
Однак суд апеляційної інстанції 01 жовтня 2024 року повернув апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кирей О. В. у зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду апеляційної інстанції про надання доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам статті 354 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) звернула увагу на те, що згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, потрібно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм є порушенням права на справедливий судовий захист.
Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу без належних правових підстав, без врахування причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду, які є поважними відповідно до пункту 2 частини другої статті 354 ЦПК України. Такі дії не відповідають принципу верховенства права, порушують право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції.
Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до обмеження права третьої особи на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.