ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
Справа № 714/1281/23
Провадження № 61-13186св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рендюк Наталі Василівни на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 12 червня 2024 року в складі судді Єфтемія С. М.та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року в складі колегії суддів Одинака О. О., Кулянди М. І., Литвинюк І. М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Орган опіки та піклування Волоківської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, Орган опіки та піклування Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про визначення місця проживання дитини та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що в період із серпня 2016 року до лютого 2022 року він проживав із ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 .
Разом з ще трьома дітьми відповідачки: ОСОБА_5, яку він вдочерив, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вони проживали на АДРЕСА_1 .
У лютому 2022 року відповідачка проходила курс реабілітації в Благодійній організації "Благодійне товариство "Центр відновлення особистості "Фрідом" у зв`язку зі зловживанням спиртними напоями, а діти проживали з ним.
Наразі діти проживають з матір`ю в належному Благодійній організації "Благодійне товариство "Центр відновлення особистості "Фрідом" будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Навідувати сина для нього стає дедалі проблематичним через те, що відповідачка чинить йому перешкоди в побаченнях з дитиною.
З огляду на те, що відповідачка самовільно змінила місце проживання сина ОСОБА_4, незважаючи на те, що останній відвідував дошкільний опорний заклад освіти Волоківського ліцею Волоківської сільської ради та був зарахований до 1 класу загальноосвітньої школи за місцем його проживання, сам він працевлаштований, має стабільний достатній дохід, виключно позитивно характеризується за місцем проживання, для дитини створені всі необхідні умови для проживання у належному позивачу будинку, а відповідачка житлом не забезпечена, позивач просив визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із батьком.
Заперечуючи проти первісного позову, відповідачка ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з нею.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що після проходження курсу реабілітації у лютому 2022 року позбулася алкогольної залежності, як волонтерка Благодійної організації "Благодійне товариство "Центр відновлення особистості "Фрідом" отримала квартиру, в якій проживає разом із дітьми. Окрім волонтерської діяльності вона є підприємцем та має достатній дохід. Діти, зокрема ОСОБА_4, відвідують навчальні заклади за місцем проживання.
Підтвердила, що син ОСОБА_4 до серпня 2023 року проживав із позивачем, вона підтримувала із ним зв`язок, сам позивач привозив їй сина для побачень та спілкування, залишав його на декілька днів. Позивач за сином не доглядав, його лікуванням не займався, речі, в яких батько приводив сина, завжди були брудними, одягнутий не по сезону.
Наголошувала, що всі діти бажають проживати разом із матір`ю, проживання сина ОСОБА_4 із сестрами та братом буде відповідати його якнайкращим інтересам, нею створені всі належні умови для проживання та виховання дитини, орган опіки та піклування виснував про доцільність проживання сина із матір`ю, тому для забезпечення найкращих інтересів дитини необхідно визначити місце проживання сина ОСОБА_4 разом із нею.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12 червня 2024 року рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області позови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволені частково.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, почергово з кожним з батьків у такому порядку: два тижні з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ; два тижні з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Двотижневий період проживання дітей з кожним з батьків починається з 10 год. 00 хв. неділі та завершується через два тижні о 10 год. 00 хв. неділі.
Перші два тижні, починаючи з 14 липня 2024 року, дитина проживає з матір`ю.
За завершенням двох тижнів, протягом яких дитина проживала з матір`ю чи батьком, той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
22 серпня 2024 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 12 червня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що батьки проживають в межах одного району, в сусідніх населених пунктах та створили належні умови для проживання з ними дитини, у кожного із батьків є дохід, а також наявність сталих соціальних зв`язків дитини за місцем проживання матері та батька, тому доцільним буде розподіл батьківського часу та визначення почергового проживання дитини з обома батьками, а саме два тижні з матір`ю та два тижні з батьком.
Вказаний порядок має сприяти, з одного боку, адаптації дитини до нових умов проживання, тобто налагодженню між ними та батьками емоційного контакту та створенню комфортних умов для проживання й спільних звичок, подоланню тимчасових незручностей, а, з іншого боку, не буде мати наслідком появи проявів відчуженості від іншого з батьків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рендюк Н. В. засобамипоштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 12 червня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову та відмову в задоволенні первісного позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, сформульовані в постановах Верховного Суду:
- від 10 січня 2024 року в справі № 183/3958/20, про те, що сторонами не були надані належні докази, зокрема висновки відповідних фахівців, які б підтвердили, що почергова зміна місця проживання не матиме негативного впливу на стан дитини з особливими потребами (дитини з інвалідністю підгрупи А). Орган опіки та піклування також не висвітлив у своєму висновку вказані особливості, не розглянув можливість й доцільність застосування спільної фізичної опіки щодо дітей, а представник вказаного органу пояснень суду касаційної інстанції не надав;
- від 26 жовтня 2022 року в справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року в справі № 742/2571/21, про те, щопитання встановлення спільної фізичної опіки над дитиною сторонами справи не ініціювалося та судом першої інстанції не досліджувалося. Суд касаційної інстанції в силу своїх повноважень позбавлений такої можливості.
- від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, про те, що місце проживання малолітньої дитини може бути змінено в подальшому, як за рішенням суду так і за згодою батьків з урахуванням думки дитини, зокрема із застосуванням моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком).
Вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, не взяли до уваги висновок органу опіки та піклування, житлово-побутові умови проживання кожного з батьків, а також створення матір`ю більш сприятливих умов для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку, що не впливає на реалізацію батьком його прав на участь у вихованні сина, та помилково виснували про встановлення режиму почергового проживання дитини з батьками.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій без змін. Послався на те, що позбавлення права спілкуватись і проживати з батьком завдасть непоправної шкоди для психоемоційного розвитку малолітнього синові сторін. Відсутність контакту з дитиною спричинено виною матір`ю дитини, тому що вона чинить батькові перешкоди в спілкуванні із сином.
У справі відсутні будь-які докази, які б давали підстави стверджувати, що проживання зі батьком може нести загрозу для здоров`я сина, на відміну від матері, щодо якої відсутні докази, що вона остаточно вилікувалась від алкогольної залежності.
Оскільки в справі обома сторонами заявлено вимоги щодо визначення місця проживання дитини з кожним з них, за матеріалами справи таке проживання дитини можливе в оселі кожного з батьків, де створені для цього відповідні умови, суди правильно виснували щодо можливості і необхідності застосування моделі спільної фізичної опіки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4, батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 9).
Із 03 липня 2017 року ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3,що підтвердженовитягом про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 30 жовтня 2023 року № 581/04-29/7, виданим виконавчим комітетом Острицької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області. За цією ж адресою зареєстровані ОСОБА_1 та інші діти: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 142).
Відповідно до акта обстеження умов проживання від 12 червня 2023 року № 17, складеного Службою у справах дітей Волоківської сільської ради на підставі звернення матері дитини з метою налагодження стосунків в сім`ї, малолітній ОСОБА_4 проживав разом з батьком ОСОБА_2 у житловому будинку на АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні, для дитини є окреме ліжко, дитина забезпечена одягом. За результатами бесіди встановлено контроль комісії стосунків в сім`ї і забезпечено право дитини на побачення з матір`ю (т. 1, а. с. 10).
30 червня 2023 року постановою Глибоцького районного суду Чернівецької області ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування транспортним засобом особою в стані алкогольного сп`яніння), і накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного штрафу в розмірі 17 000,00 грн в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік (т. 1, а. с. 80-82).
Згідно з актом від 30 серпня 2023 року про проведення начальником Служби у справах дітей Великокучурівської сільської ради бесіди з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановлено, що: "дитина бажає проживати з матір`ю, а не з татом, оскільки з татом йому було погано. Тут йому добре, мама не ображає. Він не проти спілкуватися з батьком. Хоче до школи, куди його водить мати" (т. 1, а. с. 115).
Із 01 вересня 2023 року ОСОБА_4 навчається в Годилівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів в першому класі, що підтверджується листом від 02 листопада 2023 року № 377, на підставі заяви матері ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 135).
Відповідно до акта обстеження умов проживання від 15 вересня 2023 року, складеного Службою у справах дітей Великокучурівської сільської ради, малолітній ОСОБА_4, проживає разом з матір`ю ОСОБА_1, старшим братом та сестрами в будинку, розташованому на АДРЕСА_2 . Умови проживання задовільні, в кімнаті, де проживає сім`я, прибрано. Дитина має окреме ліжко, місце для прийому їжі, ігор, відпочинку. Стосунки в сім`ї хороші. За результатами бесіди встановлено, що дитина хоче жити з матір`ю та ходити до місцевої школи (т. 1, а. с. 113)
Згідно з довідкою № 8 від 27 вересня 2023 року, виданою Благодійною організацією "Благодійне товариство "Центр відновлення особистості "Фрідом", ОСОБА_1 з 27 травня 2022 року до 27 травня 2023 року пройшла курс відновлення особистості від алкогольної залежності. Станом на день видачі довідки веде тверезий та добропорядний спосіб життя (т. 1, а. с. 110).
Із 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (т. 1, а. с. 119).
Із 21 листопада 2023 року ОСОБА_2 працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ФТД-Ритейл" молодшим комірником магазину (т. 1, а. с. 198).
Згідно з висновком виконавчого комітету Великокучурівської сільської ради як органу опіки та піклування від 10 жовтня 2023 року вирішено недоцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 та доцільне подальше проживання з матір`ю ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 60-63).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 11 червня 2024 року ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 68).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі "Хант проти України", заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі "Johansen v. Norway").
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
Під час визначення місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні в справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
У справі, що переглядається, з позовами про визначення місця проживання дитини звернулися як батько, так і мати малолітнього ОСОБА_4 .
У частині четвертій-шостій статті 19 СК України закріплено, що під час розгляду судом спорів щодо, зокрема, місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.
Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються в Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).
Зокрема, в ньому зазначено, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.
Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
Згідно із пунктом 74 зазначеного Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.
Тлумачення змісту частин четвертої, шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування під час розгляду справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19, Верховним Судом в постанові від27 листопада 2024 року справі № 752/21544/18.
У матеріалах справи міститься висновок виконавчого комітету Великокучурівської сільської ради як органу опіки та піклування від 10 жовтня 2023 року (т. 1, а. с. 60-63), згідно з яким під час комісійного вивчення умов проживання малолітнього ОСОБА_4 та його сестер і братів з матір`ю за адресою АДРЕСА_2 встановлено, що умови проживання задовільні, дитина доглянута, має необхідні речі, місце для сну, підготовки уроків, прийому їжі, відпочинку. ОСОБА_4 навчається у першому класі Годилівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, де йому подобається, має друзів. ОСОБА_4 пригадав, як батько приходив до школи і він злякався. Дитина переживає, що тато хоче забрати в нього телефон. Ні мати, ні будь хто інший за місцем проживання в с. Кучурів його не ображає. Дитина висловила бажання проживати з матір`ю, сестрами і братом.
Результати патопсихологічного обстеження медичним психологом встановили у ОСОБА_4 наявні ознаки перенесеного тривалого стресу. Труднощі у спілкуванні з батьком (страх). Страх дитини до батька підтверджено і практичним психологом Годилівського закладу загальної середньої освіти. Зафіксовані неодноразові вияви агресивної поведінки батька в закладі освіти, де навчається ОСОБА_4 .
Враховуючи встановлені обставини та бажання дитини проживати з матір`ю, сестрами і братом, виконавчий комітет Великокучурівської сільської ради як орган опіки та піклування визнав недоцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком та доцільне подальше проживання з матір`ю.
На момент ухвалення рішення в справі судом першої інстанції (12 червня 2024 року) дитині ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, майже виповнилося 7 років.
У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року в справі № 679/1413/14-ц, від 25 вересня 2024 року в справі № 759/11903/23 виснував, що частина друга статті 171 СК України відносить вирішення спору про визначення місця проживання дитини між батьками до випадків, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково.
Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та при цьому не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див. постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).
Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віком і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Із матеріалів справи вбачається, що в дитини ОСОБА_4 неодноразово з`ясовувалася думка про те, з ким із батьків він бажає поживати, і завжди відповідь була єдина і беззаперечна - з матір`ю ОСОБА_1 та з братом і сестрами (т. 1, а. с. 63, 115).
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що суди, якщо це можливо, не повинні допускати розлучення братів і сестер, що узгоджується з пунктом 52 рішення Європейського суду з прав людини в справі "Савіни проти України" (див. постанови від 04 вересня 2024 року в справі № 526/1809/22, від 12 квітня 2023 року в справі № 569/22963/21).
У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року в справі № 465/6496/19 зазначено: "під час визначення роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо".
Із матеріалів справи вбачається, що між дитиною ОСОБА_4, сестрами ОСОБА_5, ОСОБА_7 та братом ОСОБА_6 існує тісний взаємозв`язок, хлопець неодноразово наголошував на тому, що бажає проживати з матір`ю разом з братом і сестрами, ходити з ними в місцеву школу.
З урахуванням викладеного, встановлених обставин справи, колегія суддів вважає рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо можливості і необхідності застосування до спірних правовідносин моделі спільної опіки щодо дитини узагальненими та формальними.
Ні батько, ні матір питання встановлення спільної фізичної опіки над дитиною у справі не ініціювали, орган опіки піклування можливості проживання дитини почергово у батька і матері не досліджував, відповідних висновків, зокрема, яким чином така модель опіки та постійна зміна звичного стабільного сімейного середовища вплине на психологічний стан дитини, не надавали. Не було досліджено судами і того факту, яким чином під час спільної опіки дитина буде відвідувати навчальний заклад, оскільки ОСОБА_4 навчається в Годилівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів за місцем проживання матері, а батьки проживають в різних населених пунктах.
У постановах Верховного Суду, на які посилалися суди першої та апеляційної інстанцій як на релевантну практику застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною (від 10 січня 2024 року в справі № 183/3958/20, від 14 грудня 2022 року в справі № 742/2571/21, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 26 жовтня 2022 року в справі № 750/9620/20), навпаки було виснувано про визначення місця проживання дитини з одним із батьків та наголошено, що питання встановлення спільної фізичної опіки над дитиною сторонами в справах не ініціювалося, орган опіки та піклування доцільність застосування спільної фізичної опіки щодо дітей не розглядав.
Отже, суди неправильно застосували практику Верховного Суду в спірних правовідносинах.
Крім того, суди не врахували поведінку позивача за первісним позовом та ставлення дитини до батька на час розгляду справи, зокрема: ухвалення в період проживання дитини у батька постанови суду про визнання ОСОБА_2 винним у керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння; влаштування скандалів у закладі освіти, де навчається дитина; висновки профільних спеціалістів - психологів та працівників органу опіки та піклування про те, що дитина боїться батька.
Отже, не можна вважати, що результат судового розгляду, без відповідного висновку органу опіки та піклування, без врахування поведінки батька та ставлення дитини та батька повністю спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Колегія суддів звертає увагу на сталу практику Верховного Суду, що в такій категорії справ, незалежно від вирішення спору, сторони не позбавлені в майбутньому права на зміну моделі опіки із врахуванням змін поведінки позивача за первісним позовом, відповідних вікових змін дитини, її розвитку та потреб, що буде відповідати, насамперед, засадам якнайкращого забезпечення інтересів дитини (схожі висновки висловлені в постанові від 29 травня 2024 року в справі № 354/608/15).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У зв`язку з наведеним не можна вважати, що оскаржуваних судових рішеннях суди в достатній мірі виклали мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.