ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/492/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
офісу ГП - Красножон О.М.
позивача - не з`явився
відповідача - 1 - не з`явився
відповідача - 2 - Лисак О.О.
відповідача - 3 - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 (у складі колегії суддів: Крейбух О.Г. (головуючий), Коломис В.В., Юрчук М.І.)
та рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2024 (суддя Слободян О.Г.)
за позовом Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до: 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях,
2. Фізичної особи-підприємця Лисака Олега Олександровича,
3. Державного вищого навчального закладу "Нововолинський електромеханічний фаховий коледж"
про визнання недійсною додаткової угоди та повернення майна
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 21.05.2024 Заступник керівника Володимирської окружної прокуратури (далі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України, Позивач) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - РВ ФДМУ, Відповідач-1), Фізичної особи-підприємця Лисака Олега Олександровича (далі - ФОП Лисак О.О., Відповідач-2) про визнання недійсною додаткової угоди та повернення балансоутримувачу орендованого майна.
1.2. Підставами позову є, за доводами Прокурора, ті обставини, що ФОП Лисак О.О. не здійснював та не мав права здійснювати на момент укладення договору діяльності, пов`язаної з освітнім процесом, та надавати послуги у сфері освіти, а види діяльності Відповідача-2 не пов`язані з обслуговуванням учасників освітнього процесу та мають на меті виключно отримання прибутку. Як наслідок, ФОП Лисак О.О. не мав права оренди приміщення навчального закладу.
1.3. Ухвалою суду від 30.07.2024 до участі у справі в статусі співвідповідача залучено Державний вищий навчальний заклад "Нововолинський електромеханічний фаховий коледж" (далі - ДВНЗ "Нововолинський електромеханічний фаховий коледж", Відповідач-3).
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.10.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2025, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Суди визнали необґрунтованими і безпідставними доводи та твердження Прокурора про порушення інтересів держави при укладенні оспорюваної додаткової угоди № 3 до договору оренди нерухомого майна.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 18.02.2025 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У своїй касаційній скарзі Прокурор просить Суд скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 та рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2024 і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
3.3. Доводами касаційної скарги Прокурор визначив неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справах, правовідносини у яких є подібними до правовідносин у цій справі № 903/492/24, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди у разі її продовження на підставі статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
3.4. У відзиві на касаційну скаргу РВ ФДМУ просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
3.5. Інші учасники справи своїм правом надати суду відзив на касаційну скаргу не скористалися.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 02.07.2015 між РВ ФДМУ по Волинській області (орендодавець) та ФОП Лисаком О.О. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 924 (далі - Договір оренди), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину приміщення корпусу № 1 і № 2 площею 33,8 кв.м, що знаходиться за адресою: 45403, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 16 та обліковується на балансі Державного вищого навчального закладу Нововолинський електромеханічний коледж (далі - балансоутримувач).
Згідно з пунктами 1.2, 1.3 Договору оренди майно передається в оренду з метою використання орендарем для розміщення офісного приміщення. Стан майна на момент укладення договору вказано в акті приймання-передавання орендованого майна.
Пунктом 10.1 Договору оренди визначено його строк - 2 роки 364 дні, тобто з 03.07.2015 по 01.07.2018.
4.2. Згідно з актом приймання-передачі орендованого майна від 03.07.2015 балансоутримувач передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно.
4.3. У подальшому Договір оренди продовжувався згідно з додатковими договорами № 1 від 02.04.2018 та № 2 від 02.07.2018 на строк до 30.06.2021. Згідно з актом приймання-передачі орендованого майна від 02.07.2018 балансоутримувач передає, а орендар приймає в строкове платне користування спірне нерухоме майно.
4.4. До закінчення строку дії додаткового договору № 2 у визначений законом та договором строк Відповідач-2 звернувся з листом від 29.03.2021 до РВ ФДМУ про свій намір продовжити дію Договору оренди.
4.5. 28.05.2021 на офіційній платформі Прозорро. Продажі оголошено аукціон на продовження договору оренди спірного майна з урахуванням умов, визначених наказом РВ ФДМУ № 236 від 19.05.2021.
4.6. 14.06.2021 ФОП Лисак О.О. подав заяву про участь в аукціоні та став його переможцем, що підтверджується протоколом проведення електронного аукціону від 16.06.2021, затвердженого наказом РВ ФДМУ від 24.06.2021 № 312.
4.7. У подальшому за результатами проведеного аукціону 01.07.2021 між ФОП Лисаком О.О. (орендар), РВ ФДМУ (орендодавець) та ДВНЗ "Нововолинський електромеханічний коледж" (балансоутримувач) укладено Додаткову угоду № 3 до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 02.07.2015 № 924 (нова редакція) та продовжено на 5 років строк дії вказаного Договору оренди спірного нерухомого майна (далі - Додаткова угода № 3).
4.8. У пунктах 7 та 14 Додаткової угоди № 3 "Цільове призначення майна" визначено, що орендоване майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря, за винятком таких цільових призначень: бібліотеки, театри, кінотеатри, діяльність з кінопоказів, заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи, торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи, нічні клуби, ресторани з нічним режимом роботи, сауни, лазні, організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки, комп`ютерні клуби та інтернет-кафе, пункти обміну валюти, банкомати, платіжні термінали, торгівельні автомати, розміщення техінчних засобів, антен операторів телекомунікацій, суб`єктів підприємницької діяльності, які надають послуги зв`язку, послуги доступу до інтернету, телекомунікації, передання сигналу мовлення, розміщення зовнішньої реклами на будівлях і спорудах, продаж книг, газет і журналів, майстерні ательє, салони краси, перукарні, надання інших побутових послуг населенню.
4.9. За пунктом 2.1 Додаткової угоди № 3 орендар вступає в строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписаний між сторонами 06.07.2015 (в редакції від 02.07.2018).
4.10. У пункті 6.1 Додаткової угоди визначено, що орендар зобов`язаний використовувати орендоване майно відповідно до призначення, визначеного у пункті 7 змінюваних умов договору.
4.11. Згідно наявного у справі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником будівель Відповідача-3, зокрема приміщення за адресою: Волинська область, м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 16, є Держава.
4.12. Відповідно до витягу з Реєстру суб`єктів освітньої діяльності ДВНЗ "Нововолинський електромеханічний коледж" належить до сфери управління МОН України, форма власності державна.
4.13. Статут ДВНЗ "Нововолинський електромеханічний коледж", прийнятий загальними зборами колективу 24.06.2008 та затвердженим Міністерством освіти та науки 14.07.2008, визначає, що Відповідач-3 є бюджетною установою, заснований на державній формі власності, підпорядкований Міністерству освіти і науки України, основним видом діяльності якого є забезпечення умов для отримання особами вищої освіти та підготовка фахівців для держави.
4.14. Як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2021 Прокурором вже було пред`явлено позов в інтересах держави в особі МОН України до РВ ФДМУ та ФОП Лисака О.О. про визнання недійсним Договору оренди та зобов`язання повернути орендоване майно. Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.01.2022 у справі № 903/841/21, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2022, у позові відмовлено у зв`язку із пропуском позовної давності. При цьому суди виснували, що ФОП Лисак О.О. використовує приміщення всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, а саме для розміщення офісного приміщення, тобто не за освітнім призначенням та не в цілях, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.
4.15. Зважаючи на те, що Договір оренди за результатами аукціону продовжено на 5 років, тобто до 01.07.2026, Прокурор у цьому судовому провадженні доводить, що інтереси держави у сфері освіти потребують захисту шляхом визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 01.07.2021 до первинного Договору оренди.
4.16. Суди попередніх інстанцій з посиланнями на Закони України "Про управління об`єктами державної власності", "Про оренду державного та комунального майна", "Про освіту" зазначили, що одним із джерел фінансування суб`єктів освітньої діяльності є доходи від надання в оренду приміщень, споруд та обладнання, та з огляду на те, що спірне нерухоме майно не використовується балансоутримувачем тривалий час, відмовили у задоволенні позову Прокурора з огляду на недоведення ним порушення інтересів держави укладенням оскаржуваної Додаткової угоди № 3.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та ФОП Лисака О.О., дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
5.3. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
5.4. Частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
5.5. Звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 04.06.2024 у справі № 910/11425/21, від 13.08.2024 у справі № 922/2219/19.
5.6. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга) тощо.
5.7. Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу.
5.8. Тобто закон визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).
5.9. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
5.10. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічні висновки сформовано у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
5.11. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.
5.12. Таким чином, для визнання правочину недійсним у судовому порядку необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону або його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні висновки викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
5.13. Господарські суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справу № 903/492/24 вищевикладеного не врахували та дійшли помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.
5.14. Верховний Суд з такими висновками не погоджується та зазначає наступне.
5.15. Приписи Закону України "Про освіту" регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
5.16. За змістом частини першої статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
5.17. Відповідно до частини першої статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
5.18. Частиною четвертою статті 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
5.19. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що чинний на момент укладення як Договору оренди, так і оспорюваної у цій справі Додаткової угоди № 3 Закон України "Про освіту" імперативно забороняв використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.
5.20. Колегія суддів звертається до численних висновків Верховного Суду про те, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.
5.21. Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи, з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22.
5.22. Крім того, відповідно до пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483) не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди, як майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
5.23. Системний аналіз вищенаведених приписів закону передбачає, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23.
5.24. Проте, як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1.2 Договору оренди передбачено, що майно передається в оренду з метою використання орендарем для розміщення офісного приміщення.
У свою чергу у пунктах 7 та 14 Додаткової угоди № 3 "Цільове призначення майна" визначено, що орендоване майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря, за винятком таких цільових призначень: бібліотеки, театри, кінотеатри, діяльність з кінопоказів, заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи, торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи, нічні клуби, ресторани з нічним режимом роботи, сауни, лазні, організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки, комп`ютерні клуби та інтернет-кафе, пункти обміну валюти, банкомати, платіжні термінали, торгівельні автомати, розміщення технічних засобів, антен операторів телекомунікацій, суб`єктів підприємницької діяльності, які надають послуги зв`язку, послуги доступу до інтернету, телекомунікації, передання сигналу мовлення, розміщення зовнішньої реклами на будівлях і спорудах, продаж книг, газет і журналів, майстерні ательє, салони краси, перукарні, надання інших побутових послуг населенню.
5.25. Викладене свідчить про відсутність у Договорі оренди нерухомого майна конкретного цільового призначення та, навпаки, надання Відповідачу права самостійно, на власний розсуд використовувати орендоване приміщення, зокрема і для розміщення офісу та, як наслідок - про пряме порушення приписів частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту". Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23.
5.26. Водночас, хоча господарські суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до умов Договору оренди та Додаткової угоди № 3 майно може бути використане орендарем на його розсуд (тобто орендодавець не передбачив жодних умов використання орендованого майна в освітніх цілях), проте прийшли до помилкових висновків про відсутність у спірних правовідносинах порушення вимог частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту".
5.27. Так само безпідставно суди послалися на наявність реєстрації у ФОП Лисака О.О. таких видів економічної діяльності, як "Допоміжна діяльність у сфері освіти" та "Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук", оскільки відповідні КВЕДи Лисаком О.О. додано лише 21.10.2021 (після укладення Договору оренди та Додаткової угоди № 3).
Водночас матеріали справи не містять жодних відомостей про здійснення Відповідачем-2 освітньої діяльності станом на момент укладення вказаних правочинів. Не наведено відповідних доводів і відповідачами, так само як і не доведено того, що однієї лише наявності відповідного КВЕДу достатньо для отримання в оренду приміщення державного навчального закладу.
5.28. За таких обставин Верховний Суд висновує, що об`єкт оренди передано в оренду ФОП Лисаку О.О. всупереч забороні, встановленій законодавством про освіту, оскільки умовами Додаткової угоди передбачено використання орендарем майна за будь-яким цільовим призначенням.
5.29. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України "Про освіту" регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
5.30. За змістом статті 1 Закону України "Про освіту" заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
5.31. Як вже зазначалося, частиною четвертою статті 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
5.32. Верховний Суд у постанові від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, здійснивши комплексний аналіз приписів Закону України "Про освіту", зазначив, що обмеження, встановлені частиною четвертою статті 80 Закону України "Про освіту", поширюються на всі заклади освіти незалежно від рівня акредитації, в тому числі на заклади вищої та передвищої освіти.
5.33. Колегія суддів також вважає на необхідне врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування приписів частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" в подібних правовідносинах, викладені в постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, у якій констатовано, що вказаною нормою чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, можливе лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, та пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
5.34. Суд не може взяти до уваги доводи відзиву на касаційну скаргу РВ ФДМУ про фактичне тривале невикористання об`єкта оренди в діяльності закладу освіти та застосування у зв`язку з цим до спірних правовідносин підпункту 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, який передбачає, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
5.35. Так само Верховний суд вказує на незастосовність приписів пункту 29 Порядку № 483, оскільки за змістом пункту 1 цього Порядку він визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Механізм оренди майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Порядку, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.
5.36. Водночас відповідно до частини шостої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами.
5.37. В такий спосіб Перелік № 796 та Порядок № 483 не можуть мати перевагу над Законом України "Про освіту", оскільки є підзаконним нормативно-правовим актом і має застосовуватися лише з урахуванням приписів вказаного Закону, який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини четвертої статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.
5.38. Закон не містить виключень із такого правозастосування і у випадку укладення договору оренди за результатами аукціону (конкурсу).
5.39. За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваної Додаткової угоди № 3 недійсною, оскільки її умови суперечать приписам законодавства.
5.40. У свою чергу вищезазначені доводи касаційної скарги Прокурора знайшли своє підтвердження в ході касаційного розгляду справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень та задоволення позовної заяви.
5.41. Щодо посилання Прокурора у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди приміщення у разі його продовження на підставі статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваною Додатковою угодою № 3 Договір оренди фактично викладено у новій редакції. Про це прямо вказано у її назві, а також вбачається зі змісту. Крім того, зазначена угода укладена за результатами відкритого аукціону.
В такий спосіб Прокурором правильно визначено предмет позову у справі - визнання недійсною саме Додаткової угоди № 3, а не Договору оренди, та з урахуванням дати її укладення 01.07.2021 і дати пред`явлення позову у справі 21.05.2024 строк звернення до суду за захистом інтересів держави не пропущено.
5.42. З огляду на викладене Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку суду касаційної інстанції з зазначеного Прокурором питання.