ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/1734/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Адвокатського об`єднання "Макмел" - Мельника О. С.,
Фізичної особи-підприємця
Шевченка Дмитра Ігоровича - Тетері І. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шевченка Дмитра Ігоровича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 (у складі колегії суддів: Хрипун О. О. (головуючий), Мальченко А. О., Скрипка І. М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 (суддя Гулевець О. В.)
у справі № 910/1734/24
за позовом Адвокатського об єднання "Макмел"
до Фізичної особи-підприємця Шевченка Дмитра Ігоровича
про розірвання договору та стягнення 50 000,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2024 року Адвокатське об`єднання "Макмел" (далі - АО "Макмел") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Шевченка Дмитра Ігоровича (далі - ФОП Шевченко Д. І.) про розірвання договору та стягнення сплачених за договором 50 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг, укладеним у спрощений спосіб, щодо розробки сайту.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, позов задоволено повністю. Розірвано договір, укладений у спрощений спосіб, щодо розробки сайту. Стягнуто з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у грудні 2024 року ФОП Шевченко Д. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Також, у поданій касаційній скарзі ФОП Шевченком Д. І. надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 37 112,00 грн, докази понесення яких буде надано відповідно до вимог ГПК України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/1734/24 за касаційною скаргою ФОП Шевченка Д. І. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 з підстав, передбачених пунктами 1,4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.02.2025.
АО "Макмел" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що раніше АО "Макмел" було подано до суду позовну заяву про стягнення з ФОП Шевченка Д. І. помилково перерахованих коштів у розмірі 50 617, 81 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі № 910/2301/23, позов АО "Макмел" до ФОП Шевченка Д. І. задоволено, стягнуто з ФОП Шевченка Д. І. на користь АО "Макмел" заборгованість у розмірі 50 000,00 грн, 217,81 грн 3% річних та 400,00 грн інфляційних втрат.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі № 910/2301/23 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відносини, які склалися між сторонами, є договірними, а перерахування АО "Макмел" коштів здійснювалсь в якості оплати за кожен етап виконаної ФОП Шевченком Д. І. роботи.
Під час розгляду справи № 910/2301/23, судом було встановлено, що між АО "Макмел" до ФОП Шевченка Д. І. було укладено договір у спрощений спосіб, умови якого зафіксовані у повідомленнях у застосунку Telegram. Також судом було встановлено, що на виконання договору на підставі рахунків-фактури від 29.07.2022 № 20220729, від 12.08.2022 № 20220812, від 26.08.2022 № 20220826 АО "Макмел" перераховано ФОП Шевченка Д. І. 50 000,00 грн, а саме: 15 000,00 грн. за платіжною інструкцією від 29.07.2022 № 39, 15 000,00 грн за платіжною інструкцією від 12.08.2022 № 47 та 20 000,00 грн за платіжною інструкцією від 29.08.2022 № 55.
У застосунку Telegram сторонами було погоджено та розписано етапи виконання замовлених робіт, їх вартість, зазначено реквізити АО "Макмел" для виставлення рахунків та підтверджено готовність їх оплати.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до повідомлень в застосунку Telegram, сторонами договору були погоджені істотні умови договору, відповідно до яких:
1. рахунок на оплату від 29.07.2022 № 20220729 включає виконання ФОП Шевченком Д. І. у строк 7-10 днів наступних етапів розробки сайту: розробка головної сторінки сайту, розробка блогу, вартість яких складає 15 000,00 грн;
2. рахунок на оплату від 12.08.2022 № 20220812 включає виконання ФОП Шевченком Д. І. у строк 7-10 днів наступних етапів розробки сайту: верстка онлайн-конструктора документів; вартість - 15 000,00 грн;
3. рахунок на оплату від 26.08.2022 № 20220826 включає виконання ФОП Шевченком Д. І. у строк 10-14 днів наступних етапів розробки сайту: валідація даних користувача, внесення даних користувача в базу даних, формування документів, відправка даних в CRM-систему; вартість - 20 000,00 грн.
Рахунки на оплату від 29.07.2022 № 20220729, від 12.08.2022 № 20220812, від 26.08.2022 № 20220826 виставлялись відповідачем у спосіб прикріплення файлу до повідомлення у застосунку Telegram.
23.12.2022 позивач надіслав на юридичну адресу відповідача претензію № 4885/12 про повернення безпідставно набутих коштів, яку відповідач залишив без задоволення.
29.11.2023 позивач направив на юридичну адресу відповідача претензію про виконання умов договору надання послуг у тридцятиденний строк або повернення коштів у розмірі 50 000,00 грн протягом тридцяти календарних днів, обґрунтовану невиконанням відповідачем робіт у строк, визначений умовами договору.
14.12.2023 у відповідь на претензію відповідач надав позивачу посилання на хмарне сховище та повідомив, що за цим посиланням повторно направляє результати виконаних ним робіт, а також вимагав сплати обумовлену у договорі суму у розмірі 20 000,00 грн.
Предметом позову у справі, що розглядається, є позовні вимоги АО "Макмел" про розірвання договору про надання послуг та стягнення 50 000,00 грн, сплачених за цим договором.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив наявність між сторонами договірних правовідносин, виконання позивачем умов договору в частині оплати у розмірі 50 000,00 грн виконаних робіт, невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором у відповідні строки, у зв`язку з чим, враховуючи положення частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшов висновку про наявність у позивача права відмовитись від договору, що відповідно є підставою для повернення сплачених ним за цим договором коштів.
ФОП Шевченко Д. І., обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при прийняті оскаржуваних судових рішень положень частини 2 статті 651, частин 2, 4 статті 849 ЦК України та незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень частини 4 статті 612, частини 3 статті 613, статей 851, 856 ЦК України, частини 3 статті 220 Господарського кодексу України; на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування зазначених норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/23, від 05.04.2024 у справі № 916/101/23, від 25.10.2023 у справі № 925/1095/21, від 13.09.2019 у справі № 911/1433/18, від 18.11.2021 у справі № 915/212/20, від 19.01.2022 у справі № 909/240/19, від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19, від 25.06.2020 у справі № 910/2683/19, від 04.06.2024 у справі № 910/466/22, від 03.04.2018 у справі № 923/2110/15, від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20.
За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанції при вирішенні спору не врахували, що сторонами у договорі не було встановлено порядку передачі відповідачем результатів виконаних ним робіт; відповідач відповідно до частини 1 статті 856 ЦК України мав право на притримання результатів робіт.
Крім того, ФОП Шевченко Д. І. підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктом 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Положеннями частин 1, 2 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі № 910/1734/24, що розглядається, сторони не заперечують факт укладення договору щодо розробки сайту у спрощений спосіб, погодження його умов та перерахування позивачем відповідачу на виконання умов цього договору 50 000,00 грн.
Крім того, укладення між сторонами договору щодо розробки сайту у спрощений спосіб та перерахування позивачем відповідачу на виконання умов цього договору 50 000,00 грн встановлено також у постанові Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2023 у справі № 910/2301/23, що правомірно враховано судами попередніх інстанцій при розгляді справи № 910/1734/24 відповідно до положень частини 4 статті 75 ГПК України.
При цьому, судами попередніх інстанцій також вірно встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договору підряду та надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини 1, 2 статті 837 ЦК України).
Частино 1 статті 843 ЦК України передбачено, що договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України).
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 ЦК України).
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору ( частина 1 статті 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (Частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
Частиною 2 статті 849 ЦК України передбачено, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (частина 2). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина 3).
Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Як зазначалось вище судами попередніх інстанцій установлено, що позивач на виконання умов договору перерахував на користь відповідача кошти у розмірі 50 000,00 грн.
Разом з цим, судами попередніх інстанцій установлено відсутність у матеріалах справи як доказів виконання відповідачем зобов`язань за договором у визначений цим договором строк, так і доказів передачі відповідачем та прийняття позивачем простроченого виконання зобов`язань за договором.
Ураховуючи зазначені обставини суди попередніх інстанцій, встановивши факт порушення відповідачем умов договору, а саме, невиконання робіт з розробки сайту, дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для розірвання оспорюваного договору та відповідно повернення позивачу сплачених за цим договором коштів.
Доводи скаржника про те, що умовами договору не було встановлено порядку передачі результатів виконаних ФОП Шевченком Д. І. робіт за цим договором позивачу, не спростовують правильніть висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки при вирішенні спору судами установлено факт порушення відповідачем умов договору (невиконання робіт з розробки сайту), що не заперечувалось і сторонами під час розгляду справи.
При цьому, за встановлених судами попередні інстанцій обставин, цитування судом апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові положень частини 4 статті 849 ЦК України не вплинуло на правильність вирішення спору у справі, що розглядається.
Посилання скаржника на наявність у нього права на притримання результатів робіт відповідно до положень статті 856 ЦК України є безпідставними з огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не встановлено обставин порушення позивачем зобов`язань за договором.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
ФОП Шевченко Д. І., обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 925/1095/21, від 13.09.2019 у справі № 911/1433/18, від 18.11.2021 у справі № 915/212/20, відповідно до яких суд має визначити чітку підставу (частина 2 чи частина 4 статті 849 ЦК України), з якої замовник відмовився від договорів. Якщо буде з`ясовано, що відмова замовника від договорів ґрунтується на приписах частини 2 статті 849 ЦК України, то суд має встановити факт допущення з боку підрядника порушень умов договорів. Законність відмови замовника від договору підряду на підставі частини 2 статті 849 ЦК України у випадку недоведеності порушень умов договору підряду зі сторони підрядника не може "виправдовуватись" безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі її частини 4 цієї статті.
Разом з тим у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили факт порушення з боку підрядника (відповідача) умов договору, тому дійшли висновку про наявність підстав, передбачених частиною 2 статті 849 ЦК України, для задоволення позову.
Також, у поданій касаційні скарзі скаржник посилається на неврахування судами висновку, видаленого у постанові Верховного Суду від 04.06.2024 у справі № 910/466/22, відповідно до якого за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як-то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
При цьому, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності з урахуванням конкретних обставин справи, встановили факт невиконання відповідачем робіт за договором, тобто відсутність реального надання послуг.
Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях не суперечать висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 925/1095/21, від 13.09.2019 у справі № 911/1433/18, від 18.11.2021 у справі № 915/212/20, від 04.06.2024 у справі № 910/466/22, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
Верховним Судом також не приймаються до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.04.2024 у справі № 916/101/23 щодо підстав та умов виникнення у кредитора права на притримання речі боржника як у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі, так і у разі наявності боргу, який не пов`язаний з оплатою речі та відшкодуванням витрат на неї; та у постанові від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19, у якому зазначено, що в силу частини 4 статті 612 ЦК України та частини 3 статті 220 ГК України, боржник (підрядник) не визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (замовника); згідно з частиною другою статті 613 ЦК України, у разі прострочення кредитора у вчиненні дії, до вчинення якої боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, оскільки у справі № 910/1734/24, що розглядається, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не встановлено обставин порушення позивачем зобов`язань за договором, чи прострочення позивачем вчинення дії, до вчинення якої відповідач не міг виконати свій обов`язок.
У справі № 909/240/19 (за позовом про стягнення сплаченого авансу за договором підряду на виготовлення та монтаж дитячої ігрової зони та збитків, здійснення демонтажу та звільнення приміщення), на неврахування висновків судами попередніх інстанцій у якій посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд (постанова від 19.01.2022), залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зокрема, з огляду на встановленні судами попередніх інстанцій обставини перерахування замовником частини авансу після закінчення встановленого договором строку виконання робіт, що в свою чергу, свідчить про відсутність у останнього наміру відмовлятися від договору підряду.
Водночас у справі № 910/1734/24, що розглядається, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору обставин відсутності у позивача наміру відмовитись від договору підряду встановлено не було.
У справі № 910/2683/19 (за позовом про розірвання договору про надання комплексних послуг та стягнення коштів, сплачених за цим договором), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд (постанова від 25.06.2020), залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на відсутність підстав для розірвання оспорюваного договору у зв`язку з недоведеністю факту порушення підрядником умов договору.
Разом з тим у справі, що розглядається, вирішуючи спір суди попередніх інстанцій встановили факт порушення підрядником (відповідачем) умов договору, а тому дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У справі № 923/2110/15 (за позовом про стягнення заборгованості за договором про виконання комплексу робіт по розробці корисних копалин), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд (постанова від 03.04.2018), скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що суди не дослідили, чи надавав відповідач (замовник) відмову від підписання акту, в тому числі, з посиланням на те, що виконані позивачем за зазначеним актом підрядні роботи не були передбачені договором, на яку він мав би посилатися у спірних правовідносинах як на підставу відсутності у нього зобов`язань оплатити такі роботи.
При цьому, як вже зазначалось вище, у справі № 910/1734/24, що розглядається, суди попередніх інстанцій, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності з урахуванням конкретних обставин справи, встановили факт невиконання відповідачем робіт за договором.
Отже, аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у справі № 910/1734/24, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05.04.2024 у справі № 916/101/23, від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19, від 19.01.2022 у справі № 909/240/19, від 25.06.2020 у справі № 910/2683/19, від 03.04.2018 у справі № 923/2110/15, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, які зумовлюють зміст спірних правовідносин.
Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/23 (за позовом про зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості з оплати виконаних робіт) та від 17.08.2021 у справі № 910/16308/20 (за позовом про стягнення заборгованості з оплати виконаних робіт), суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки спори у зазначених справах виникли у зв`язку з невиконанням замовниками зобов`язань за договорами будівельного підряду, який є окремим видом договору підряду, а тому правовідносини у справі № 910/1734/24, що розглядається, та у справах на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є подібними з огляду на відмінний зміст та правове регулювання спірних правовідносин.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Також підставою касаційного оскарження судового рішення у справі, що розглядається, ФОП Шевченко Д. І. зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Так, на обґрунтовування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ФОП Шевченко Д. І. посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), а також на те, що суд апеляційної необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової експертизи (пункт 3 частини 3 статті 310 ГПК України).
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, відповідно до наведеної норми процесуального права підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені.
У справі, що розглядається, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено обставин необхідності призначення комп`ютерно-технічної експертизи, а наявні у матеріалах справи докази дозволяють суду вирішити питання, що входять до предмету доказування без призначення у справі відповідної експертизи.
Суд касаційної інстанції зауважує, що питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Наведені у касаційній скарзі доводи за своїм змістом фактично зводяться виключно до незгоди скаржника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою наявних у справі доказів та встановленими обставинами, та спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції
За таких обставин, відсутні підстави вважати такими, що порушують норми процесуального права дії суду апеляційної інстанції, який не задовольнив клопотання скаржниці про проведення експертизи.
Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі щодо необґрунтованої відмови судом апеляційної у задоволенні клопотання скаржника про проведення експертизи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, не вбачає підстав для їх скасування.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ФОП Шевченка Д. І., дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд