ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/1733/23 (904/2680/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - Южда С.М.,
відповідача-2 - не з`явився,
третьої особи - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаст Агро Інвест"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2024 (колегія суддів у складі: Верхогляд Т.А. - головуючий, Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2024 (суддя Суховаров А.В.)
у справі №904/1733/23(904/2680/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артойл"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вінстар"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Буддевелопмент Київ"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаст Агро Інвест"
про визнання правочину недійсним
в межах справи №904/1733/23
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Артойл"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буддевелопмент Київ"
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи
1. У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/1733/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Буддевелопмент Київ" (далі - ТОВ "Буддевелопмент Київ", Боржник) на стадії розпорядження майном.
2. Повноваження розпорядника майна у справі виконує арбітражний керуючий Пасько Г.М.
Стислий виклад позовних вимог
3. У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Артойл" (далі - ТОВ "Артойл") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області в межах справи банкрутство №904/1733/23 з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вінстар" (далі - ТОВ "ФК "Вінстар"), ТОВ "Буддевелопмент Київ" про визнання недійсним договору факторингу №21/09/22 від 21.09.2022, укладеного між відповідачами (далі - Оспорюваний договір).
4. Обґрунтовуючи наявність порушеного права, ТОВ "Артойл" вказує на те, що воно є кредитором боржника, а позов поданий на захист власних законних прав та інтересів. Позивач зауважує, що укладення Оспорюваного договору, за умовами якого відповідач-2 відступив власне право грошової вимоги до ТОВ "Комплекс Агромарс" (та ряду поручителів) на суму 175584513,50 грн, визначивши при цьому оплату за нього у розмірі 71089629,00 грн, є економічно невигідно, оскільки актив підприємства у вигляді дебіторської вимоги було безпідставно зменшено, чим нанесено шкоди підприємству-боржнику та кредиторам боржника відповідно.
5. Мотивуючи заявлені вимоги, ТОВ "Артойл" зауважує, що станом на дату укладення Оспорюваного договору (21.09.2022) ТОВ "Буддевелопмент Київ" мало обов`язок з виконання зобов`язання перед ТОВ "Артойл" щодо повернення коштів за оплачений кредитором та не переданий боржником у його власність товар за договором №04-АВ-10 від 04.09.2020, що спричинило відкриття провадження про банкрутство ТОВ "Буддевелопмент Київ".
6. На переконання позивача, уклавши Оспорюваний договір, за яким ТОВ "Буддевелопмент Київ" відступило право вимоги до ТОВ "Комплекс Агромарс" (та ряду поручителів в тому числі) на суму 175584513,50 грн, визначивши при цьому оплату за нього у розмірі 71089629,00 грн, ТОВ "Буддевелопмент Київ", при недостатності коштів для виконання вимог власних кредиторів, в противагу меті здійснення підприємницької діяльності та всупереч власним фінансовим інтересам, вчинило правочин, що передбачав недоотримання прибутку.
7. У зв`язку з викладеним, позивач зазначає про наявність підстав для визнання недійсним Оспорюваного договору згідно з приписами ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ч. 1, ч. 2 ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
8. 21.09.2022 між ТОВ "ФК "Вінстар" (фактор) та ТОВ "Буддевелопмент Київ" (клієнт) укладено договір факторингу №21/09/22, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі 71089629,00 грн в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги за попереднім договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандісон" (далі - ТОВ "Грандісон") від 03.06.2019 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - ТОВ "Комлекс Агромарс") в розмірі: 142179258,00 грн основного боргу, 18045166,31 грн інфляційного збільшення боргу, 8251126,29 грн 3% річних, 7108962,90 грн штрафу згідно з п. 5.3 попереднього договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Грандісон" від 03.06.2019; 4540,00 грн - сума судового збору. Заборгованість підтверджується попереднім договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грандісон" від 03.06.2019, платіжними дорученнями, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №910/15043/21 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 у справі №910/15043/21 (п. 1 Оспорюваного договору).
9. Разом із відступленням права грошової вимоги до ТОВ "Комплекс Агромарс" клієнт відступає право грошових вимог до поручителів: Товариства з обмеженою відповідальності "Курганський бройлер" на суму 175815190,67 грн, що виникли на підставі договору поруки від 11.06.2019 та підтверджені ухвалами Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 та 15.06.2022 у справі №910/15200/21; Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільський комбікормовий завод" на суму 175435090,75 грн, що виникли на підставі договору поруки від 11.06.2019 та підтверджені ухвалами Господарського суду Київської області від 29.09.2021 та 21.06.2022 у справі №911/2794/21; Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" на суму 163859153,20 грн, що виникли на підставі договору поруки від 11.06.2019 та підтверджені ухвалами Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 та 03.08.2022 у справі №910/18544/21, про що між клієнтом та фактором укладаються відповідні договори про відступлення права вимоги (п. 1.1 Оспорюваного договору).
10. Право грошової вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього договору, після чого фактор стає новим кредитором боржника стосовно його заборгованості. Разом з правом грошової вимоги фактору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. 1.4 Оспорюваного договору).
11. За договором клієнт відступає та передає факторові право грошової вимоги в сумі 175815190,67 грн (п. 2.1 Оспорюваного договору).
12. У свою чергу, фактор сплачує клієнтові грошові кошти в розмірі 71089629,00 грн протягом 2 (двох) календарних місяців, з дня отримання від клієнта підтвердження наявності та дійсності права грошової вимоги, що відступається, шляхом перерахування на банківський рахунок за реквізитами (п. 2.2 Оспорюваного договору).
13. Розрахунок між сторонами вважається здійсненим в момент зарахування на рахунок клієнта всієї грошової суми, що передбачена в п. 2.1 цього договору (п. 2.3 Оспорюваного договору).
14. Договір вважається укладеним і набирає чинності з 19.09.2022 моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії договору розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і становить з 19.09.2022 та до повного виконання його умов сторонами (п.п. 6.1, 6.2 Оспорюваного договору).
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
15. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
16. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2024 залишено без змін.
17. Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що позивач не довів обставин фраудаторності Оспорюваного договору, який укладений на шкоду кредиторам. Враховуючи, що така кваліфікуюча ознака, як завдання шкоди майновим інтересам кредитора шляхом укладання Оспорюваного правочину відсутня, господарські суди дійшли висновку, що вказані обставини виключають можливість визнання фраудаторним цього правочину з підстав, визначених позивачем.
18. При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про недійсність спірного договору з підстав відсутності у ТОВ "Буддевелопмент Київ" на момент укладання договору з відповідачем-1 права вимоги щодо якого здійснено уступку, оскільки такі підстави позовних вимог ТОВ "Артойл" не заявляв, і вони не є тими підставами, які досліджуються судом під час вирішення питання щодо наявності критеріїв фраудаторності правочину.
19. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам скаржника щодо обставин відсутності чи наявності у ТОВ "Буддевелопмент Київ" права вимоги, яке він уступив ТОВ "ФК "Вінстар" за Оспорюваним договором факторингу.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
20. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаст Агро Інвест" (далі - ТОВ "Фаст Агро Інвест", скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2024 в частині мотивування відмови у задоволенні позову ТОВ "Артойл". Викласти мотивувальну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2024 з урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, а саме відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Артойл" з підстави відсутності порушеного права позивача.
21. Також скаржник 09.01.2025 відповідно до вимог ст. 298 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, які подані в межах строків, визначених цією статтею.
22. У касаційній скарзі скаржник, з урахуванням поданих до неї доповнень, зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
23. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 про те, що якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити (застосування приписів ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України).
24. Також скаржник вважає, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20) про те, що ознак фраудаторного правочину, вчинено боржником на шкоду кредиторам, набуває правочин, який вчинено боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним.
25. Скаржник вказує, що суди не врахували висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 16.04.2024 у справі №910/3559/21(910/19810/20) стосовно встановлення фінансового стану боржника, розміру його зобов`язань та активів станом на момент укладання правочинів, а також обставин щодо того, чи боржник взявши на себе зобов`язання за оспорюваним правочином став неплатоспроможним та щодо того, чи виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливо внаслідок укладення оспорюваного правочину.
26. Скаржник зазначає, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 щодо застосування ст.ст. 203, 512-514 ЦК України.
27. На думку скаржника, ТОВ "Буддевелопмент Київ" не володіло спірним правом вимоги за попереднім договором купівлі-продажу частки та додатковою угодою №1 від 10.06.2019 до нього, не було кредитором ТОВ "Комплекс Агромарс" щодо вказаного договору та не було управненим суб`єктом на укладення договору факторингу №21/09/22 від 21.09.2022 з ТОВ "ФК "Вінстар". Скаржник зауважує, що на момент укладення договору факторингу спірні права вимоги ТОВ "Буддевелопмент Київ" як первісному кредитору вже не належали, а відтак, заміна кредитора у зобов`язанні за попереднім договором купівлі продажу частки на підставі зазначеного договору факторингу була неможливою.
28. Скаржник аргументує, що ТОВ "Буддевелопмент Київ" після укладення договору про відступлення права вимоги №1 від 01.10.2021 з ТОВ "Фаст Агро Інвест" в подальшому (через 1 рік) повторно здійснило відступлення неіснуючого права вимоги вже на користь третьої особи ТОВ "ФК Вінстар" на підставі Договору факторингу №21/09/22 від 21.09.2022, що з урахуванням норм чинного законодавства та правозастосовної практики Верховного Суду вказує на те, що заміна кредитора на підставі таких договорів не відбувається і відповідно права кредитора у даному зобов`язанні не переходять до набувача.
29. Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у дослідженні вказаних обставин, а також дійшли хибних висновків щодо неможливості врахування таких обставин, адже вирішуючи питання щодо недійсності оспорюваного правочину суд мав дослідити чи існує такий правочин взагалі, чи відбувся перехід права вимоги та чи порушується в такому випадку право позивача.
30. З урахуванням викладеного, на думку скаржника, заміна кредитора у основному зобов`язанні не відбулася, а права кредитора у даному зобов`язанні не перейшли до ТОВ "ФК "Вінстар", що свідчить про те, що у позивача були відсутні підстави для звернення до суду першої інстанції, оскільки право вимоги не перейшло до ТОВ "ФК "Вінстар", а отже Оспорюваним правочином не порушуються права ТОВ "Артойл", а тому суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позовних вимог на тій підставі, що правочин не створював жодних правових наслідків щодо спірного права вимоги, а отже не міг порушувати права позивача, адже право вимоги перейшло до ТОВ "Фаст Агро Інвест".
31. Скаржник вказує, що суд першої інстанції фактично усунувся від належного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи, оскільки відмовив у задоволенні низки клопотань ТОВ "Фаст Агро Інвест", що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, а суд апеляційної інстанції дослідив виключно ціну правочину, не торкаючись питання пов`язаності контрагентів та відсутності доказів оплати за договором.
32. Крім того, скаржник посилається на те, що судом першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справи не було враховано висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20 щодо застування норм права у подібних правовідносинах.
33. 11.02.2025 скаржник подав до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких він наводить додаткові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, зокрема щодо порушення господарськими судами норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, та просить Верховний Суд про задоволення касаційної скарги та направлення матеріалів справи №904/1733/23(904/2680/23) на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
34. Наведені пояснення, які є доповненнями до касаційної скарги скаржника, подані з порушенням ч. 1 ст. 298 ГПК України. Водночас, відповідно до положень ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відтак, подані ТОВ "Фаст Агро Інвест" додаткові пояснення до касаційної скарги залишаються без розгляду.
35. 13.03.2025 до Верховного Суду надійшло клопотання скаржника про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю участі адвоката Попова Р.В. в слідчих діях в той же день, коли призначено слухання у Верховному Суді справи №904/1733/23(904/2678/23). При цьому які саме слідчі дії вимагають участі у клопотанні не зазначено та відповідних доказів не надано.
36. Відповідно до ч. 1 ст. 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
37. Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 202 ГПК України відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним на власний розсуд, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними.
38. Верховний Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
39. Разом із тим, Верховний Суд зазначає, що відповідно до вимог ГПК України, участь представників учасників справи у судовому засіданні касаційної інстанції не є обов`язковою.
40. Крім того, позиція скаржника викладена в поданій ним касаційній скарзі та була заслухана Верховним Судом в судовому засіданні 13.02.2025, в якому брав участь представник скаржника - адвокат Попов Р.В.
41. Беручи до уваги, що явка представників учасників справи до суду касаційної інстанції не є обов`язковою; скаржник був завчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання суду касаційної інстанції, а відтак мав можливість підготуватись до розгляду справи та забезпечити явку в засідання іншого представника, доводи скаржника були заслухані Верховним Судом в попередньому судовому засіданні, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
42. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
43. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору факторингу.
44. Як зазначено позивачем у позові, підставою для визнання недійсним Оспорюваного договору є недотримання сторонами договору положень ст.ст. 3, 13, 203, 215, 509, 627 ЦК України, ст. 42 КУзПБ, оскільки договір є фраудаторним. Вчинення такого правочину було спрямовано на зменшення активів боржника, оскільки боржник відступив власне право грошової вимоги до ТОВ "Комплекс Агромарс" на суму 175584513,50 грн, визначивши при цьому оплату за нього у розмірі 71089629,00 грн, що економічно невигідно. Внаслідок укладення цього договору актив підприємства-боржника було зменшено, чим нанесено шкоди як боржнику так і кредиторам боржника. Обґрунтовуючи наявність порушеного права, позивач вказує на те, що він є ініціюючим кредитором боржника і визнання вимог ТОВ "ФК "Вінстар" за оспорюваним договором до боржника вплине на права ТОВ "Артойл".
45. Верховний Суд зауважує, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у справі про банкрутство врегульований ст. 42 КУзПБ.
46. Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство) господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.
47. Позивач оспорює правочин, датою укладення якого є 21.09.2022.
48. Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Буддевелопмент Київ" відкрито 04.05.2023, тобто оспорюваний позивачем правочин укладений у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство), визначений ст. 42 КУзПБ.
49. Згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог.
50. Системний аналіз частин першої та другої цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.
51. Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.
52. Тоді як ч. 2 ст. 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.
53. Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
54. На відміну від вимог ЦК України та Господарського кодексу України (далі - ГК України), законодавство про банкрутство (ст. 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
55. З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України, підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають додаткові, спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.
56. Крім того, укладення боржником договору з порушенням вимог ст. 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
57. Отже, господарські суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначили, що підставою недійсності Оспорюваного договору, крім спеціальних вимог - ст. 42 КУзПБ, можуть бути і загальні норми ЦК України, ГК України чи інших законів.
58. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
59. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
60. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
61. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.
62. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
63. Тобто кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (подібний за змістом висновок щодо права кредитора на оскарження правочину боржника викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №904/1907/15).
64. Верховний Суд погоджується з висновками обох судових інстанцій про те, що з урахуванням встановлених у справі обставин, заявлення ТОВ "ФК "Вінстар" грошових вимог на підставі Оспорюваного договору, надає позивачу право на оспорення цього договору як на підставі загальних засад цивільного та господарського законодавства та і на підстав вимог спеціального законодавства, зокрема КУзПБ, а такий позов направлений на захист порушеного права на отримання справедливого задоволення його кредиторських вимог та є ефективним способом захисту такого права позивача.
65. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, 16.10.2020 у справі №910/12787/17 про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством та/або його неефективність для захисту порушеного права/інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові (застосування приписів ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України).
66. Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсним Оспорюваного договору, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).
67. Так, у наведеній постанові від 24.11.2021 предметом судового розгляду був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.
68. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків:
69. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
70. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
71. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
72. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
73. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
74. Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
75. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20), на які в тому числі посилається скаржник).
76. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
77. Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч. 2 ст. 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.
78. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, мають перевірятися у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.
79. Під час вирішення питання щодо наявності/відсутності підстав вважати заниженою ціну відступленого права вимоги у контексті фраудаторності Оспорюваного правочину підлягає дослідженню питання вартості відступлених прав.
80. Господарські суди встановили, що:
- відповідно до умов укладеного між ТОВ "Буддевелопмент Київ" та ТОВ "Артойл" договору №04-АВ-10 від 04.09.2020 позивачем за наявними у справі платіжними дорученнями та банківськими виписками здійснено на користь відповідача-2 попередні оплати за паливно-мастильні матеріали, які відповідач-2 зобов`язався поставити позивачу протягом 365-ти днів з моменту отримання на свій рахунок оплати за відповідну партію товару;
- позивачем в період з 18.09.2020 по 27.10.2020 сплачено на користь ТОВ "Буддевелопмент Київ" суму 30823637,88 грн;
- станом на 21.09.2022 за ТОВ "Буддевелопмент Київ" обліковувалась заборгованість перед ТОВ "Артойл" з поставки передплаченого товару, сплата якого здійснена за період до 27.10.2020, що свідчить про укладення відповідачем-2 правочину, за наявності заборгованості перед ТОВ "Артойл" за договором №04-АВ-10 від 04.09.2020;
- ТОВ "ФК "Вінстар" здійснило на користь ТОВ "Буддевелопмент Київ" повну оплату відступленого права вимоги за умовами Оспорюваного договору у розмірі 71089629,00 грн;
- вартість частки у статутному капіталі ТОВ "Грандісон" в розмірі 142179258,00 грн була визначена сторонами попереднього договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грандісон" у додатковій угоді №1 від 10.01.2019, тобто більш ніж за рік до початку повномасштабної війни в Україні, а підписання і виконання спірного договору відбулось в реаліях повномасштабної війни, коли бойовими діями була охоплена значна частина території України, були зруйновані або знаходились під ризиком руйнування та знищення потужності промисловості та інфраструктури на всій без виключення території України, логістичні обмеження, що зумовили спад транспорту, скорочення внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, спад торгівлі;
- за висновками Національного Банку України у звіті "Економіка України в умовах війни", що розміщені в мережі інтернет за посиланням: https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/Poharska_pr_01-02.06.2023.pdf?v=4 та є загальнодоступною інформацією, падіння економіки України у 2022 році внаслідок повномасштабної війни було найглибшим за всю історію України;
- на час укладання Оспорюваного договору (21.09.2022) ТОВ "Комплекс Агромарс" (боржник за вимогою) знаходилось в процедурі банкрутства (ухвала господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі №910/15043/21 від 13.10.2021).
81. Верховний Суд враховує, що у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
82. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання Оспорюваного договору недійсним, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами зменшення дійсної ринкової вартості відступлених прав, визначених сторонами договору у розмірі 71089629,00 грн, оскільки укладення цього договору відбулось в реаліях повномасштабної війни під час спаду економіки України, а ТОВ "Комплекс Агромарс" (боржник за вимогою) знаходилось в процедурі банкрутства. При цьому, господарські суди встановили обставини реальності Оспорюваного договору, зокрема шляхом його виконання.
83. Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду в частині наявності підстав для скасування оскаржених судових рішень щодо задоволення позову, які, за твердженням скаржника не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник, водночас у постанові враховано специфіку процедури банкрутства боржника, передбачену спеціальним законодавством щодо банкрутства та роль в ній кредитора банкрута.
84. Щодо доводів скаржника про те, що господарські суди фактично усунулися від належного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи, зокрема, щодо обставин відсутності переходу права вимоги до ТОВ "ФК "Вінстар" та щодо питання пов`язаності контрагентів за Оспорюваним договором, Верховний Суд зазначає таке.
85. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано ГПК України.
86. Статтею 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
87. Згідно з положеннями ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
88. Отже, визначення відповідача/відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
89. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
90. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (ч. 3 ст. 46 ГПК України).
91. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
92. В свою чергу, на суд покладений обов`язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
93. Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
94. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України).
95. Згідно із ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
96. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (ч. 3 ст. 300 ГПК України).
97. Враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо відсутності переходу права вимоги до ТОВ "ФК "Вінстар" та щодо питання пов`язаності контрагентів за Оспорюваним договором, оскільки такі обґрунтування не були підставами позову і позивач не змінював підстави позову до закінчення підготовчого засідання. Крім того, з огляду на статус скаржника у справі, що переглядається, зокрема ТОВ "Фаст Агро Інвест" є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, в нього відсутнє право змінювати предмет або підстави позову, зокрема в судах апеляційної чи касаційної інстанцій.
98. У цьому ж зв`язку твердження скаржника про те, що суд апеляційної інстанції ухилився від дослідження відповідних обставин справи, які пов`язані з наведеними обставинами, є безпідставними, оскільки позивач таких підстав позову не заявляв, а суд першої інстанції під час вирішення спору досліджував питання щодо наявності критеріїв фраудаторності правочину.
99. Крім того, з урахуванням вимог ст. 300 ГПК України, твердження скаржника у касаційній скарзі про неповноту дослідження обставин та ненадання оцінки іншим доказам у справі, відхиляються Верховним Судом, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про те, що Оспорюваний договір не містить ознак фраудаторного договору.
100. Відхиляючи доводи скаржника суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
101. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").