ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 761/12772/22
провадження № 51 - 4756 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7,
їх представника адвоката ОСОБА_8,
засудженого ОСОБА_9,
його захисника адвоката ОСОБА_10,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100000001368
від 19 листопада 2021 року, щодо
ОСОБА_9,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Київ, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого
за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2023 року
ОСОБА_9 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено
на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11 задоволено частково, стягнуто на їх користь з ОСОБА_9 відповідно 676 000, 476 000 та 422 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
18 листопада 2021 року близько 18 години 00 хвилин ОСОБА_9, керуючи автомобілем "Dacia Logan", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись
по просп. Алішера Навої від вул. Райдужної в напрямку бульв. Перова в м. Києві, порушив пункти 1.3, 1.5, п. 2.3 пп. "б", п. 18.1 Правил дорожнього руху,
не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу навпроти будинку № 2
на вул. Старосільській не зменшив швидкість, не зупинився та здійснив наїзд
на ОСОБА_12, який переходив дорогу по вказаному пішохідному переходу, внаслідок чого йому спричинені тілесні ушкодження, від яких він наступного дня помер у лікарні.
Вироком Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 залишено без задоволення, апеляційні скарги представника потерпілих
ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_13 задоволено частково, а апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_14 задоволено.
Вищезазначений вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 призначено
за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а в решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 65, 66 КК України, дійшов необґрунтованого висновку щодо неможливості застосування
до ОСОБА_9 положень статей 69, 75 КК України та призначив йому занадто суворе покарання, не врахувавши таких обставин: ДТП сталася в місці,
де відсутнє освітлення та житлова забудова, був інтенсивний дорожній рух,
що ускладнювало видимість пішохода; потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння середнього ступеня; швидкість руху автомобіля була невисока (48 км/год). Крім того, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_9 вчинив злочин вперше, цей злочин вчинений з необережності, при цьому він визнав вину, сприяв слідству та розкриттю злочину, неодноразово вибачався перед потерпілими
і добровільно частково відшкодував завдану шкоду (54 000 грн), обставини,
які обтяжують покарання, відсутні.
Вказує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою також інші дані про особу
ОСОБА_9, який раніше не судимий, має вищу освіту, працює,
за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога
та психіатра не перебуває, має подяки від військових, залучений до волонтерської діяльності, здійснював благодійні внески на користь збройних сил, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Вважає, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме: прийняв подані з пропуском строку на апеляційне оскарження апеляційні скарги потерпілих, не вирішуючи питання про поновлення вказаного строку; порушив право на захист ОСОБА_9,
оскільки не надав можливості підготуватись до апеляційного розглядустороні захисту, яку повідомив про дату судового засідання за день до розгляду справи, коли захисник перебував у відпустці; провів апеляційний розгляд за відсутності потерпілої та третьої особи на стороні відповідача (страхової компанії).
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження
не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений і захисник в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали її обґрунтованою та просили задовольнити.
В судовому засіданні потерпілі, їх представник та прокурор вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_9 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)
та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого
без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи,
дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання
з випробуванням.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_9 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи
та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.
Приймаючи рішення про неможливість виправлення ОСОБА_9
зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та ухвалюючи в цій частині новий вирок, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог кримінального закону не мотивував свого рішення
про застосування до ОСОБА_9 положень ст. 75 КК України
та належним чином не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку
про можливість його виправлення без відбування покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи такий висновок, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 злочину, який згідно ст. 12 КК України є тяжким, обставини, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття та часткове відшкодування потерпілим шкоди; відсутність обставин,
що обтяжують покарання; дані про особу ОСОБА_9, який працевлаштований, за місцем роботи характеризується позитивно, на спеціальних обліках не перебуває, вперше притягується до кримінальної відповідальності, проте апеляційний суд вважав, що такі обставини давали суду першої інстанції підстави для призначення ОСОБА_9 мінімального покарання за ст. 286 ч. 2
КК України.
При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що, звільняючи ОСОБА_9
від відбування основного покарання з випробуванням, місцевий суд формально зазначив про наявність підстав, передбачених ст. 75 КК України, проте не дав належної правової оцінки фактичним обставинам справи, наслідкам вчиненого
та безпідставно дійшов висновку про можливість виправлення
ОСОБА_9 без відбування покарання, не умотивувавши належним чином своє рішення у цій частині.
Врахувавши вказані обставини в їх сукупності, апеляційний суд констатував помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_9 без ізоляції від суспільства і, погоджуючись із доводами апеляційної скарги прокурора та представника потерпілих, визнав неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України та скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку.
За новим вироком апеляційний суд визначив, що покарання у виді позбавлення
на строк 3 роки, яке є мінімальним згідно із санкцією ст. 286 ч. 2 КК України,
з реальним його відбуванням буде справедливим за своїм видом, достатнім для виправлення ОСОБА_9 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
При цьому апеляційний суд врахував дані та обставини, на які посилається захисник в касаційній скарзі, зокрема ті, що пом`якшують його покарання, характеризують особу ОСОБА_9, не визнавши їх достатніми для висновку
про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Водночас апеляційний суд, з огляду на наслідки вчиненого злочину - смерть потерпілого, що знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із ДТП,
не встановив підстав для не призначення ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, визнавши відповідні доводи захисника необґрунтованими.
Посилання захисника на неврахування апеляційним судом при призначенні покарання конкретних умов, за яких сталася ДТП, а саме: місця, де відсутнє освітлення та житлова забудова, наявність інтенсивного дорожнього руху, що ускладнювало видимість пішохода, та перебування потерпілого в стані алкогольного сп`яніння середнього ступеня є безпідставними.
Так, згідно досліджених судом першої інстанції доказів, зокрема відеозапису
з відеореєстратора, ДТП сталася на пішохідному переході в місці, добре освітленому вуличними ліхтарями, при цьому біля пішохідного переходу перебували й інші перехожі. Потерпілий переходив дорогу справа наліво по ходу руху автомобіля, наїзд стався в другій смузі для руху, при цьому права смуга була вільна, тобто видимість у ній не була обмежена перешкодами (іншим транспортом тощо). Крім того, захисник у касаційній скарзі не обґрунтував, яким чином перебування потерпілого у стані алкогольного сп`яніння сприяло виникненню ДТП та зменшенню ступеня вини ОСОБА_9, з урахуванням того, що наїзд стався в другій смузі для руху, коли пішохід уже був на переході та йшов, як встановлено місцевим судом, в темпі кроку.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про незастосування апеляційним судом до ОСОБА_9 положень ст. 69 КК України,
то як вбачається з апеляційної скарги захисника, він вказаного питання
перед апеляційним судом не порушував, а суд апеляційної інстанції підстав для призначення ОСОБА_9 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, не встановив, не вбачає для цього підстав і Верховний Суд.
Таким чином, призначене засудженому апеляційним судом покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, воно забезпечить дотримання засад призначення покарання,
є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_9, а також пропорційним і таким, що відповідає тяжкості кримінального правопорушення,
є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відповідає даним
про особу винного. Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через суворість за матеріалами провадження не встановлено.
Доводи захисника про допущення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону є безпідставними і спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, апеляційні скарги на вирок місцевого суду від 27 листопада 2023 року представник потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_13 подав шляхом їх направлення на електронну адресу Дніпровського районного суду м. Києва 27 грудня 2023 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення (т. 3, а.к.п. 139, 166, 193). Подані скарги наступного дня були роздруковані та зареєстровані в місцевому суді і долучені
до матеріалів кримінального провадження (т. 3, а.к.п. 113, 140, 167). В подальшому, вже після відкриття 22 січня 2024 року апеляційного провадження за всіма поданими апеляційними скаргами, на адресу апеляційного суду надійшли апеляційні скарги представника потерпілих в паперовому вигляді з клопотаннями
про поновлення строку на апеляційне оскарження. З огляду на те, що вказаний строк не був пропущений, а апеляційне провадження за цими апеляційними скаргами вже було відкрито, у суду апеляційної інстанції не було підстав для розгляду зазначених клопотань про поновлення строку на апеляційне оскарження (т. 4, а.к.п. 2, 12, 27, 32, 34, 39, 44).
Як вбачається з оскаржуваного вироку апеляційного суду та журналу судового засідання Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року, у вказаному засіданні брали участь ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_10 . Клопотань про відкладення апеляційного розгляду, в тому числі у зв`язку
з необхідністю додаткової підготовки до розгляду, ознайомлення з новими матеріалами по справі тощо, від вказаних учасників не надходило, не заперечували вони і проти розгляду справи за відсутності потерпілої та третьої особи на стороні відповідача.
Крім того, у вказаному судовому засіданні захисник ОСОБА_10 заявляв клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження документів, які характеризують особу ОСОБА_9, що вказує
на його підготовку до захисту та відсутність перешкод для участі в судовому засіданні.
За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_10 в касаційній скарзі про те, що апеляційний суд порушив право на захист ОСОБА_9, оскільки не надав стороні захисту можливості підготуватись до апеляційного розгляду є безпідставними.
Крім того, за змістом касаційної скарги захисник не заперечує, що інформування учасників судового розгляду про дати судових засідань під час апеляційного провадження здійснювалося секретарем судового засідання по телефону, а тому його доводи про неналежне повідомлення апеляційним судом потерпілої ОСОБА_11 та третьої особи на стороні відповідача - ПАТ "Страхова група "ТАС" є необґрунтованими. До того ж представник останнього надіслав до суду першої інстанції заяву, в якій просив проводити розгляд справи без участі представників ПАТ "Страхова група "ТАС". Крім того, за матеріалами провадження ні третя особа на стороні відповідача, ні потерпіла ОСОБА_11
не зазначали про порушення їхнього права бути поінформованими про час і місце судового розгляду, брати участь у судовому провадженні та не оскаржували
вирок апеляційного суду (т. 3, а.к.п. 12).
Таким чином, за результатом касаційного розгляду встановлено, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України
є законним, обґрунтованим і мотивованим. ПокаранняОСОБА_9 призначено відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, підстав для його пом`якшення чи застосування ст. 69, 75 КК України за матеріалами кримінального провадження та встановленими судами обставинами колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для скасування чи зміни судового рішення, не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд