ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 164/423/20
провадження № 51 - 3071 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_6,
його захисника адвоката ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030160000446
від 19 грудня 2019 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Старий Чорторийськ Маневицького району Волинської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Луцького міськрайонного суду
Волинської області від 07 березня 2017 року за ст. 186 ч. 2, ст. 70 ч. 4 КК України
до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, звільненого
21 листопада 2019 року по відбуттю покарання,
за ст. 186 ч. 3 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 12 травня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 03 липня 2024 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Маневицького районного суду Волинської області від 12 травня 2020 року за ст. 186 ч. 3 КК України засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
ОСОБА_6 - на строк 6 років; ОСОБА_8, ОСОБА_9 - на строк 4 роки
6 місяців кожного.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звільнено
від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на кожного з них обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Прийнято рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
19 грудня 2019 року близько 13 години 00 хвилин ОСОБА_6 повторно,
за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_8 та ОСОБА_9,
у стані алкогольного сп`яніння, на АДРЕСА_3 неподалік
від с. Новосілки Маневицького району Волинської області, відкрито викрали майно ОСОБА_10 за детально наведених у вироку обставин. При цьому, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого ОСОБА_10, ОСОБА_8 наніс два удари потерпілому в живіт, після ОСОБА_8 та ОСОБА_9 разом з ОСОБА_6 схопили ОСОБА_10, проникли до його будинку, зв`язали потерпілого та відкрито викрали належні йому 10 000 грн і мобільний телефон, вартістю 250 грн.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 05 червня 2024 року ОСОБА_8 оголошено в розшук, а судове провадження щодо нього зупинене до розшуку обвинуваченого.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 липня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_11 задоволено частково.
Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 скасовано, кримінальне провадження
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 3 КК України, закрито на підставі ст. 284 ч. 1 п. 5 КПК України у зв`язку
зі смертю обвинуваченого, а в решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вищезазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що під час розгляду цього кримінального провадження було порушено право ОСОБА_6 на захист, зокрема усупереч вимогам ст. 330 ч. 1 КПК України його без попередження було видалено із залу судового засідання, внаслідок чого
ОСОБА_6 був позбавлений можливості брати участь у допиті потерпілого
ОСОБА_10 . Крім того, суд безпідставно взяв до уваги показання потерпілого, якого перед допитом не привів до присяги відповідно до положень статей 352, 353
КПК України, та необґрунтовано поклав в основу вироку протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 грудня 2019 року, який був складений
з порушенням вимог статей 228, 240 КПК України.
Захисник вказує, що апеляційний суд не звернув увагу на вищезазначені порушення, які допустив суд першої інстанції, та необґрунтовано відмовив йому у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, чим порушив ст. 404 ч. 3
КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження
не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали
її обґрунтованою та просили задовольнити.
В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою
і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, визначення якої дано у ст. 410
КПК України та на яку є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог
ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб та поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, підтверджуються безпосередньо дослідженими і оціненими судом доказами.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред`явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_6 . У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи необґрунтованими, і на підтвердження винуватості ОСОБА_6 увчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 3 КК України, послався на такі докази.
В суді обвинувачений ОСОБА_6 вину не визнав, надавати суду показання відмовився.
Обвинувачені ОСОБА_8, ОСОБА_9 в суді першої інстанції вину
визнали частково, надали суду показання про те, що 19 грудня 2019 року вони
з ОСОБА_6, у стані алкогольного сп`яніння, прийшли на хутір Ковлі і в присутності ОСОБА_10 продовжили розпивати спиртні напої. Коли останній відмовився випити разом з ними, ОСОБА_8 наніс йому два удари в живіт, після чого вони разом
з ОСОБА_6 заштовхали ОСОБА_10 до будинку, кинули на ліжко, зв`язали йому руки і ноги скотчем, а ОСОБА_6 обшукав будинок та забрав із шафи гроші
й мобільний телефон.
Потерпілий ОСОБА_10 показав суду як в грудні 2019 року до нього прийшли ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 . Коли ОСОБА_10 відмовився вживати
з ними спиртне, ОСОБА_8 двічі вдарив його в живіт, ОСОБА_6 вимагав віддати гроші, однак він не погодився, після чого його силою заштовхали до будинку, кинули
на ліжко, зв`язали, а потім ОСОБА_6 обшукав будинок та забрав із шафи
10 000 грн і мобільний телефон. Після того як вказані особи пішли, він розв`язався та зайшов до сусіда ОСОБА_12, якому про все розповів.
Свідок ОСОБА_12 надав суду показання про те, як зі слів ОСОБА_10 він дізнався про вчинення злочину щодо нього, про що свідок повідомив у поліцію.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 19 грудня 2019 року було оглянуто територію та будинок домоволодіння АДРЕСА_3, в ході чого вилучено фрагмент липкої стрічки, якою зв`язували ОСОБА_10 .
Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 20 грудня 2019 року ОСОБА_10 показав та розказав про обставини вчинення злочину щодо нього.
Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 23 грудня 2019 року ОСОБА_9 показав та розказав про обставини вчинення 19 грудня 2019 року грабежу ОСОБА_10 .
Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками
від 20 грудня 2019 року ОСОБА_10 вказав на ОСОБА_6 як на особу, яка 19 грудня
2019 року спільно із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вчинила злочин щодо нього.
Крім того, суд першої інстанції дослідив інші докази та процесуальні документи,
які підтверджують законність проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, з урахуванням яких обґрунтував свої висновки.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 186 ч. 3
КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При цьому, з метою перевірки доводів сторони захисту щодо недопустимості протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 грудня
2019 року, суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_13 та понятих
ОСОБА_14 і ОСОБА_15, які надали показання щодо обставин проведення вказаної слідчої дії, в ході якої на одному з фотознімків потерпілий ОСОБА_10 вказав на ОСОБА_6 як на особу, яка вчинила злочин щодо нього.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження, зокрема
й за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив відповідні доводи останнього про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При цьому апеляційний суд врахував і надав відповіді на доводи захисника ОСОБА_7, який не подавав апеляційну скаргу, оскільки вступив
у справу на стадії апеляційного провадження.
Зокрема, апеляційний суд встановив, що місцевий суд видалив ОСОБА_6 із зали судового засідання за порушення порядку, оскільки обвинувачений неодноразово під час проведення засідання не підкорявся розпорядженням головуючого, голосно викрикував образливі вислови та перебивав учасників процесу, на що суд звертав його увагу, а отже ОСОБА_6 не міг не розуміти неприпустимість такої поведінки. Після повернення до зали судового засідання ОСОБА_6 не висловлював бажання ознайомитись з показаннями потерпілого ОСОБА_10 і задавати йому запитання. Крім того, ОСОБА_6 неодноразово із захисником ознайомлювався з матеріалами кримінального провадження, тобто був обізнаний з показаннями потерпілого.
Відповідно до технічного запису в судовому засіданні Маневицького районного суду Волинської області 04 травня 2020 року під час допиту потерпілого ОСОБА_10 . ОСОБА_6 почав нецензурно висловлюватися на адресу останнього, на зауваження та попередження головуючого не реагував, у зв`язку із чим об 11 годині 57 хвилин його було видано із зали судового засідання та продовжено допит потерпілого до оголошення перерви о 12 годині 24 хвилини (т. 1, а.к.п. 56-59).
Після перерви ОСОБА_6 повернули до зали судового засідання, надавши можливість задати потерпілому запитання, якою ОСОБА_6 скористався.
За час відсутності ОСОБА_6 в залі судового засідання протягом 27-хвилинного допиту потерпілого інтереси обвинуваченого представляв захисник ОСОБА_16,
а тому посилання захисника ОСОБА_7 на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 травня 2018 року в справі № 399/10/14-к (захисник помилково зазначив № 399/301/17, який не має відношення до провадження
№ 51-1900км18) є не релевантним, оскільки у вказаній справі колегія суддів встановила порушення судом вимог ст. 330 КПК України, яке полягало в тому,
що обвинувачений, після його видалення із зали судового засідання на весь час судового розгляду, не був представлений захисником.
Отже, під час розгляду цієї справи у місцевому суді порушень вимог ст. 330
КПК України не було встановлено, а тому відповідні доводи захисника про порушення права на захист ОСОБА_6 також є безпідставними.
Апеляційний суд перевірив та визнав необґрунтованими доводи захисника про те,
що ОСОБА_10 не проголошував присяги потерпілого. При цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, аудіозаписом судового засідання підтверджується, що перед початком допиту ОСОБА_10 головуючий у місцевому суді попередив його
про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
Недотримання вимог ст. 352 ч. 2 КПК України в частині оголошення присяги
не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду законне та справедливе рішення. Врахував апеляційний суд і те, що показання потерпілого сторона захисту
не ставила під сумнів.
Крім того, апеляційний суд не встановив підстав для визнання недопустимим доказом протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками
від 20 грудня 2019 року, зазначивши, що потерпілого перед проведенням вказаної слідчої дії було попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, після чого він повідомив дані, які пам`ятав. Під час скоєння злочину ОСОБА_6 не приховував обличчя, а перед вчиненням злочину він разом
з іншими обвинуваченими розпивали алкогольні напої на подвір`ї домоволодіння потерпілого, тому повідомлення останнього слідчому про те, що він може упізнати
ОСОБА_6 за загальними рисами обличчя, яке особливими прикметами
не виділялося, не суперечить вимогам ст. 228 КПК України.
Безпідставним є посилання захисника на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 липня 2017 року в справі № 331/2390/17, в якій,
як зазначає захисник, суд констатував, що відсутність відомостей про особу,
яку свідок впізнав на фото, є підставою для визнання відповідного протоколу недопустимим доказом. В указаній справі місцевий суд визнав недопустимими доказами протоколи пред`явлення особи для впізнання з підстав порушення вимог ст. 228 КПК України при оформленні протоколів (відсутній опис усіх осіб, які пред`являлись для впізнання за номерами від одного до чотирьох, не зазначено про те, хто є тією особою (ПІБ), яку свідок впізнав на відповідних фото).
Натомість суди попередніх інстанції встановили, що у цьому кримінальному провадженні складений за результатами пред`явлення особи для впізнання
за фотознімками протокол відповідає вимогам статей 104, 223, 228 КПК України.
Посилання захисника на порушення вимог ст. 240 КПК України при проведенні вказаної слідчої дії є безпідставним, оскільки вказана стаття процесуального закону регламентує порядок проведення слідчого експерименту.
У цьому кримінальному провадженні слідчий експеримент із ОСОБА_10 був проведений за участі понятих, а для фіксування ходу його проведення здійснювалася відеозйомка. Під час слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_10 показав та розказав про обставини вчинення злочину щодо нього, після закінчення процесуальної дії відповідно до вимог статей 104, 223, 240 КПК України складено протокол, до якого долучено відеозапис вказаної слідчої дії.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході апеляційного розгляду захисник ОСОБА_7 подав клопотання про повторне дослідження доказів, в якому просив апеляційний суд повторно дослідити докази, а саме висновок судово-медичної експертизи від 20 грудня 2019 року № 75, висновок дактилоскопічної експертизи від 26 лютого 2020 року № 76, протоколи слідчих експериментів з ОСОБА_10 та ОСОБА_9, протоколи огляду місця події
та пред`явлення особи впізнання за фотознімками (т. 5, а.к.п. 158).
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим
не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,
які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження
має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Апеляційний суд відмовив захиснику у задоволенні вказаного клопотання, оскільки він не обґрунтував, чому відповідні докази, а саме протоколи слідчих дій, були досліджені судом першої інстанції неповністю чи з порушеннями, також
захисник не обґрунтував і необхідності дослідження висновків експертиз. При цьому апеляційний суд врахував, що згідно з висновком судово-медичної експертизи від 20 грудня 2019 року № 75 у потерпілого ОСОБА_10 було виявлено легке тілесне ушкодження у виді садна, а відповідно до висновку дактилоскопічної експертизи від 26 лютого 2020 року № 76 всі виявлені сліди пальців рук визнані непридатними для ідентифікації. Крім того, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 не ставилося за вину заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень. У своєму клопотанні захисник не вмотивував для встановлення яких саме обставин було необхідно дослідження вищезазначених доказів та яким чином це могло покращити становище ОСОБА_6 .
Отже, доводи захисника про недотримання апеляційним судом вимог
ст. 404 ч. 3 КПК України через відмову у задоволенні клопотання
про повторне дослідження доказів є необґрунтованими.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_6 з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_6,
а також на доводи адвоката ОСОБА_7, які він наводив під час апеляційного розгляду, які є аналогічними доводам його ж касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу і доводи захисника необґрунтованими, та належним чином мотивував свої висновки.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів
не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 3
КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений
винний у його вчиненні.
Покарання, призначене ОСОБА_6, за своїм видом і розміром є необхідним
та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції за результатом касаційного розгляду не встановлено.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд