ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 599/2615/23
провадження № 51-3075км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6, який брав участь у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 березня 2024 року стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Попасної Луганської області, зареєстрованої в цьому ж місті, жительки АДРЕСА_1,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 4362 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені обставини
За вироком Зборівського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2023 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 4362 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки без конфіскації майна, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватою в тому, що вона за викладених у вироку обставин у період 23 березня 2022 року - 15 червня 2023 року, використовуючи свій мобільний телефон, на особистій сторінці (обліковий запис) у забороненій для українських користувачів соціальній мережі "Одноклассники", доступ до якої отримувала за допомогою спеціалізованої програми "VPN", поширила серед невизначеного кола осіб 24 дописи з різними висловлюваннями, у тому числі у вигляді ілюстрованих текстових фрагментів, котрі виправдовують, заперечують розпочату в 2014 році збройну агресію російської федерації проти України, шляхом представлення цієї агресії як внутрішнього громадянського конфлікту, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України і глорифікації осіб, котрі здійснювали таку агресію.
Справу було розглянуто за правилами ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 27 березня 2024 року змінив вирок у частині вирішення долі речового доказу: виключив указівку про повернення ОСОБА_7 мобільного телефона та сім-карток і на підставі п. 4 ч. 1 ст. 962 КК вилучив це майно у власність держави. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів зводиться до того, що застосування до ОСОБА_7 інституту умовного звільнення є неправильним, унаслідок чого призначене покарання не відповідає його меті та є м`яким. На думку скаржника, при перегляді вироку суд не зважив на обставини, котрі мають значення під час вибору заходу примусу, зокрема способу його відбування. Як наголошує автор скарги, було залишено поза увагою, що засуджена попри достатній життєвий досвід для усвідомлення подій у державі почала поширювати антиукраїнські публікації до отримання статусу внутрішньо переміщеної особи і продовжила це робити, перебуваючи поза районами ведення бойових дій, не виявила сентиментів, емпатії та співчуття через загибель українців. Також зазначає, що всупереч положенням статей 65, 75 КК суд надав перевагу поведінці засудженої після вчинення злочину, не врахувавши практики касаційної інстанції та підвищеної суспільної небезпечності кримінальних правопорушень, передбачених розд. ХХ цього Кодексу. Вважає, що з огляду на характер учинених ОСОБА_7 дій звільнення її від відбування покарання з випробуванням є несправедливим, недостатнім для виправлення і попередження нових злочинів.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило. Засуджена ОСОБА_7 просила розглянути справу без її участі.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, правильність кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 4362 КК у поданій скарзі не оспорюються. Тому в цій частині судове рішення не перевіряється.
Доводи прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК і, як наслідок, несправедливість обраного засудженій заходу примусу не можна визнати прийнятними.
Відповідно до положень указаної норми матеріального права якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Цей інститут означає випробування особи впродовж іспитового строку та скасування звільнення у випадку, якщо засуджений не виконує покладених на нього обов`язків і не демонструє бажання стати на шлях виправлення.
У застосуванні ст. 75 КК є також особливості, які полягають у визначенні меж та способу здійснення дискреційних повноважень суду, тобто виборі між альтернативами, кожна з яких є законною. Аргументів про те, що в справі ОСОБА_7 апеляційний суд, погоджуючись із висновками місцевого, вийшов за визначені законом межі дискреції, у поданій скарзі не міститься.
Водночас міркування скаржника про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання через учинення діяння, передбаченого в розд. ХХ КК, є непереконливими, суперечать положенням ст. 75 КК, у якій немає застереження / заборони застосування її до осіб, обвинувачених за ч. 2 ст. 4362 цього Кодексу.
За змістом статей 50, 65 КК захід примусу суд обирає, керуючись принципами справедливості, співмірності та індивідуалізації, беручи до уваги не тільки суспільну небезпечність, але й обов`язково пом`якшуючі обставини та всі дані про особу винного.
Європейський суд з прав людини наголошує, що в аспекті пропорційності втручання держави у права та свободи людини необхідно виявляти особливу ретельність при розгляді справ, у яких стягнення за ненасильницьку поведінку включають покарання у виді позбавлення волі (рішення у справах "Швидка проти України", заява № 17888/12, пункти 33, 34, 41 та "Тараненко проти росії", заява № 19554/05, п. 87).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при перевірці законності вироку в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням було додержано законодавчих приписів.
Суд апеляційної інстанції з`ясував, що місцевий суд урахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке за класифікацією (ст. 12 КК) належить до категорії нетяжких; особу засудженої, котра вперше притягається до кримінальної відповідальності, на спеціальних обліках не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, має поважний вік (60 років), утратила житло (унаслідок окупації м. Попасної). Крім того, ОСОБА_7 повністю визнала свою провину, щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю злочину, що згідно зі ст. 66 КК є пом`якшуючими обставинами. Натомість обставин протилежного змісту не встановлено.
Такі висновки суду щодо обставин, які впливають на покарання, тотожні позиції, відображеній в обвинувальному акті, затвердженому автором касаційної скарги.
Відхиляючи аргументи прокурора про несправедливість заходу примусу, апеляційний суд дійшов переконання, що критичне ставлення ОСОБА_7 до своїх дій та усвідомлення їх злочинності, продемонстровані в судових засіданнях, учинення нею вперше нетяжкого злочину та конкретні обставини справи є достатніми для надання засудженій можливості довести своє виправлення без ізоляції від суспільства.
Твердження прокурора про те, що поведінка особи після вчинення злочину не має вагомого значення при виборі покарання, не ґрунтуються на законі України про кримінальну відповідальність.
Не можна визнати прийнятними і посилання скаржника на окремі ухвалені в інших справах постанови, в яких суд касаційної інстанції (далі - Суд) погодився з призначеним покаранням, що належить відбувати реально. Такі посилання прокурора не корелюються з принципом індивідуалізації, котрий послідовно реалізується Судом. А тому в кожній конкретній справі питання заходу примусу розглядається з урахуванням положень статей 50, 65 КК. Наприклад, постановою Суду від 26 листопада 2024 року (справа № 755/1821/23) інститут умовного звільнення (ст. 75 КК) було застосовано до особи, засудженої за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, частинами 2, 3 ст. 4362 цього Кодексу.
Усупереч твердженням у касаційній скарзі суд апеляційної інстанції врахував усі обставини, які мають правове значення під час обрання покарання та способу його відбування, і належним чином обґрунтував свою позицію.
Отже, висновок апеляційного суду про правильність застосування місцевим судом положень ст. 75 КК є слушним і обраний ОСОБА_7 захід примусу відповідає визначеній у ст. 50 цього Кодексу меті та узгоджується з принципами справедливості, співмірності й індивідуалізації.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оспорюваної ухвали, під час розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
Тому подана прокурором касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів