ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 585/5019/18
провадження № 51-4860 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 грудня 2022 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових №12018200100000636 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Олексіївка Роменського району Сумської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 грудня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 80 000 моральної шкоди та 4 000 грн процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 07 серпня 2018 року о 13:00, керуючи автомобілем "Volkswagen Transporter", рухаючись по вул. Полтавській у м. Ромни в напрямку центра міста, порушуючи вимоги п.10.1, 16.13 Правил дорожнього руху, перед виконанням маневру повороту ліворуч не переконався в безпечності виконання маневру, не надав переваги в русі водію ОСОБА_9, який керував мотоциклом "Lifan Road Wander 150" та рухався в зустрічному напрямку, в результаті чого відбулося зіткнення транспортних засобів, й ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник зазначає, що вирок та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 підлягає закриттю за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Вказує, що судами була допущена неповнота судового розгляду, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи, а призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання внаслідок його суворості не відповідає тяжкості вчиненого з необережності кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Також вказує, що апеляційний суд не дотримався вимог ч. 3 ст. 419 КПК України і своє рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення, а вироку - без зміни, належним чином не обґрунтував та не вмотивував, й безпідставно погодився з оцінкою доказів, які були досліджені в суді першої інстанції та покладені в основу обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки даним, що містяться у висновку експерта від 29.11.2018 № 19/119/9-1/4216 судової автотехнічної експертизи, про наявність порушень в діях водія мотоцикла ОСОБА_9 п. 12.3 Правил дорожнього руху, які знаходилися в причинному зв`язку з виникненням цієї дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Також апеляційний суд залишив поза увагою, що судом першої інстанції при мотивуванні свого рішення щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 не з`ясовано, хто з водіїв і якими діями створив небезпечну дорожню обстановку, а далі - й аварійну ситуацію, тобто не з`ясовано ступінь участі кожного з водіїв у спричиненні злочинного наслідку.
При цьому захисник наголошує, що з огляду на конкретні обставини справи, те, що водій ОСОБА_7 не зміг уникнути зіткнення, не може бути поставлено йому у провину, тому що він не зобов`язаний був виходити з можливості грубого порушення Правил дорожнього руху іншим водієм, а саме водієм мотоцикла ОСОБА_9 .
Він не передбачав і не мав можливості передбачити, що, завершуючи маневр повороту ліворуч з головної дороги вул. Полтавської на другорядну дорогу вул. Берегова, де і відбулася дорожньо-транспортна пригода, в цей час на переріз його руху буде здійснювати рух мотоцикл під керуванням ОСОБА_9 .
Тому вважає, що висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, є непереконливим, суперечливим та передчасним.
Також вбачає, що досліджені під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій докази не підтверджують обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди, що не узгоджується зі стандартом доказування "поза розумним сумнівом".
Суд апеляційної інстанції, на думку захисника, не провів ретельного аналізу і оцінки обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди за участю водіїв ОСОБА_7 та ОСОБА_9, яка фактично відбулася не на вулиці Полтавській, а на вулиці Береговій у місті Ромни Сумської області, а зосередився виключно на висновках, викладених у вироку; обґрунтованих мотивів залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі не навів, обмежившись переліченням доказів, які викладені у вироку суду першої інстанції.
Крім цього, апеляційний суд не обґрунтував правових підстав для залишення вироку суду першої інстанції без зміни, зокрема щодо правомірності виду та розміру призначеного судом першої інстанції покарання ОСОБА_7 у виді 3 років позбавлення волі, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжкого; особу обвинуваченого, який раніше не судимий, страждає на ряд тяжких хронічних захворювань, виключно позитивно характеризується за місцем проживання, під наглядом у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, має похилий вік. Не враховано також відсутність обставин, що обтяжують покарання.
У запереченні прокурор просить касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор в судовому засідання заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Іншим учасникам провадження були надіслані повідомлення про дату і час судового засідання, однак в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового засідання не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно з положеннями ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.
Викладені в касаційній скарзі доводи захисника про неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК України.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_8, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.
Оскаржувані судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі доводам сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів вважає обґрунтованими й такими, що в цілому відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Вимогами ст. 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час ухвалення відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Згідно зі змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів Верховного Суду вбачає таке.
Вирішуючи питання про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, місцевий суд послався на докази, що були зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
У мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки. З позицією місцевого суду погодився й апеляційний суд, який зауважив про безпідставність доводів сторони захисту стосовно незаконності та необґрунтованості оскарженого вироку з мотивів невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження щодо доведеності вини обвинуваченого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року №13-31кс19 зазначила, що диспозиція статті 286 КК України сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, яка керувала транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК України, є злочином з матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень Правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК України, тобто тільки такі порушення Правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.
Таким чином, об`єктивна сторона цього складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановку; суспільно небезпечні наслідки; причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення Правил дорожнього руху, які мали місце під час конкретної дорожньо-транспортної пригоди, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених статтею 286 КК України, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення за частиною 2 статті 286 КК України в тому, що він своїми необережними діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, заподіяв потерпілому ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження.
З обставин, встановлених органом досудового розслідування та судом першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_7 керував транспортним засобом "Volkswagen Transporter", рухаючись по вул. Полтавська в м. Ромни в напрямку центра міста, порушуючи вимоги п.п.10.1, 16.13 Правил дорожнього руху, перед виконанням маневру повороту ліворуч не переконався в безпечності виконання маневру, не надав переваги в русі водію мотоцикла ОСОБА_9, що знаходиться в причинному зв`язку із заподіянням потерпілому ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень.
При цьому судом враховано характер і черговість порушень, причинний зв`язок між порушеннями правил безпеки дорожнього руху кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, причиною яких стали в тому числі й дії водія автомобіля ОСОБА_7 .
Мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого правопорушення, суд послався у вироку, зокрема на показання:
- потерпілого ОСОБА_9, який вказав, що він 07.08.2018 рухався в напрямку круга по вул. Полтавській. При під`їзді до повороту на вул. Артема його обганяв автобус, а він рухався ближче до правої сторони. Обставин зіткнення він не пам`ятає. Автобус обганяв його безпосередньо перед поворотом. Контакт був на перехресті. За мостом він рухався на відстані 20-30 см від правого краю проїзної частини. Швидкість його руху була не більше 50 км/год;
- свідка ОСОБА_10, який вказав, що він як слідчий виїздив на місце дорожньо-транспортної пригоди. На місці було виявлено мотоцикл в районі перехрестя з вул. Береговою, уламки приладів мотоцикла, подряпини на дорожньому покритті. На мікроавтобусі пошкодження були в районі бампера і номерного знаку. Місце зіткнення було встановлено приблизно. Сліди дорожньо-транспортної пригоди розташовувалися в районі перехрестя вул. Полтавської з вул. Берегової. Зі схемою були ознайомлені всі учасники. Від автомобіля уламків не виявляли, крім частини бампера. Контактування відбулося в районі правого краю проїзної частини вул. Полтавської по руху з м. Ромни в напрямку вул. Сумської. Самі подряпини ідуть по вул. Береговій. Подряпини на дорожньому покритті були свіжими і залишені були мотоциклом, адже вели прямо до місця, де лежав мотоцикл;
- експерта ОСОБА_11, який пояснив, що водій автомобіля в даній ситуації створив небезпеку для руху. Водій автомобіля перед поворотом зупинився під кутом до проїзної частини. Після зупинки він відновив рух, і саме відновлення руху для іншого водія вже було підставою реагувати. Зіткнення відбулося в межах перехрестя вул. Полтавської з вул. Береговою.
Суд також дослідив письмові докази, зокрема:
- протокол огляду місяця події із планом-схемою та фототаблицею від 07 серпня 2018 року, згідно з яким огляд проводився від автомобільного мосту через р. Сула в бік перехрестя з вул. Сумською. Місце дорожньо-транспортної пригоди розташоване на перехресті вул. Полтавської та Берегової, елемент вулиці - перехрестя. Дорожнє покриття загальною шириною 12,12 м призначено для руху в двох напрямках, число смуг для руху в напрямку огляду - 1, зустрічному напрямку - 1; на проїзній частині є розмітка пішохідного переходу. Є дорожній знак "Головна дорога" по вул. Полтавській. Об`єктів, що обмежують оглядовість з робочого місця водія у напрямку праворуч та ліворуч не виявлено; локалізація пошкоджень та слідів контактної взаємодії, нашарувань, відшарувань речовин на т/з "Volkswagen Transporter" має пошкодження у районі переднього бампера. До мотоцикла "Lifan", д.н.з. НОМЕР_1, ведуть сліди на проїзній частині у вигляді подряпин. Виявлено сліди ковзання мотоциклу у вигляді подряпин на асфальтобетонному покритті проїзної частини. Також на проїзній частині виявлені відокремлені частини у вигляді осипу битого скла. Мотоцикл лежить в кінці проїзної частини вул. Берегової в безпосередній близькості до проїзної частини вул. Полтавської (т. 1 а.п. 72-80);
- протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 від 14 листопада 2018 року, з якого вбачається, що потерпілий на перехресті вул. Полтавської і Берегової у м. Ромни вказав на місце зіткнення та положення його мотоцикла на час початку зміни напрямку руху зустрічного транспортного засобу (т. 1 а.п. 87-90);
- протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 14 листопада 2018 року, згідно з яким останній на перехресті вул. Полтавської та Берегової у м. Ромни пояснив, що 07.08.2018 він був за кермом свого автомобіля. Рухаючись по вул. Полтавській зі швидкістю 30 км/год, він мав намір повернути ліворуч на вул. Берегову. Перед цим він зупинився на середині проїзної частини вул. Полтавської, пропустив зустрічний автобус та продовжив маневр повороту на вул. Берегову, під час якого відбулося зіткнення з зустрічним мотоциклом (т. 1 а.п. 15-152);
- висновки експертів від 26 листопада 2018 року № 19/119/9-1/404е та 23.11.2018 № 19/119/9-1/405е судової експертизи транспортних засобів, згідно з якими на період проведення експертного огляду мотоцикла "Lifan Road Wanderer 150" та автомобіля "Volkswagen Transporter" система рульового керування, робоча гальмівна система та ходова частина цих транспортних засобів знаходилися у працездатному стані (т. 1 а.п. 99-105);
- висновок експерта від 07 грудня 2018 року № 387 судово-медичної експертизи щодо спричинення ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя (т. 1 а.п. 122,123);
- висновок експерта від 27 листопада 2018 року № 19/119/9-1/406 судової транспортно-трасологічної експертизи, згідно з яким місце зіткнення транспортних засобів в поперечній площині розташоване в районі правого краю проїзної частини по вул. Полтавській та в поздовжній площині перед подряпинами дорожнього покриття відносно напрямку руху мотоцикла. На момент первинного контакту, який відбувся між переднім номерним знаком автомобіля на відстані близько 1 м від лівого габариту його кузова та лівою захисною дугою мотоцикла на відстані близько 0,85 м від переднього його габариту, кут між умовними поздовжніми осями транспортних засобів склав близько 100±5, при цьому він був розгорнутий ліворуч проти ходу умовної годинникової стрілки відносно умовної поздовжньої осі автомобіля (т. 1 а.п. 129-138);
- висновок експерта від 29 листопада 2018 року № 19/119/9-1/421е судової автотехнічної експертизи, згідно з яким водій автомобіля повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 16.13, 10.1 Правил дорожнього руху; в діях водія автомобіля вбачаються невідповідності вимогам п. 16.13, 10.1 Правил дорожнього руху, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди; водій автомобіля мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди; водій мотоцикла повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху; в діях водія мотоцикла вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди; водій мотоцикла мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортну пригоду (т. 1 а.п. 145-149).
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що зіткнення транспортних засобів відбулося через недотримання Правил дорожнього руху потерпілим ОСОБА_9 були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнанні безпідставними, оскільки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Зокрема, висновок експерта судової автотехнічної експертизи від 29.11.2018 № 19/119/9-1/421е в тій частині, що в діях водія мотоцикла вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди через те, що він мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортну пригоду, зроблений на підставі порівняння відстані, на якій знаходився мотоцикл від траєкторії руху правого переднього габаритного кута автомобіля в момент виникнення небезпеки для руху, з відстанню, яка необхідна для зупинки даного мотоцикла при його русі зі швидкістю 50 км/год.
Однак такий критерій, як момент виникнення небезпеки для руху водію мотоцикла, експерту наданий не був, тому вибір цього моменту відбувався з урахуванням того, що автомобіль перед виконанням маневру повороту ліворуч зупинився та розпочав свій рух, а також, що у водія не було перешкод для виявлення автомобіля, який розпочав виконувати цей маневр. Тобто при проведенні дослідження моментом виникнення небезпеки для руху водію мотоцикла експерт визначив момент початку руху автомобіля (т. 1 а.п. 145-149).
Також на підставі досліджених доказів було встановлено, що перед зіткненням потерпілий рухався на мотоциклі ближче до правого краю проїзної частини, а зліва від нього рухався автобус у тому ж самому напрямку, але з більшою швидкістю. Ця обставина підтверджується показаннями потерпілого, обвинуваченого, свідка ОСОБА_12 й даними слідчих експериментів за їхньою участю.
На підставі цього суд дійшов висновку, що для виявлення небезпеки у потерпілого ОСОБА_9 була перешкода у виді автобуса, який рухався в попутному напрямку, але ця обставина при проведенні автотехнічної експертизи не врахована, що вплинуло на її дослідження та результати в частині надання оцінки діям потерпілого.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що, хоча п. 12.3 Правил дорожнього руху і є обов`язковим, однак при переїзді перехресть водій керується і загальними положеннями Правил дорожнього руху, зокрема п. 1.4, тобто потерпілий мав право розраховувати на те, що інші учасники дорожнього руху будуть виконувати Правил дорожнього руху (зокрема 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху), тому він не був зобов`язаний виходити з можливості порушення Правил дорожнього рухуіншим водієм.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що будь-яких підстав вважати, що потерпілий передбачав або міг передбачити, що безпосередньо після виїзду на перехрестя зустрічний транспортний засіб при здійсненні повороту ліворуч не надасть йому дорогу в порушення п. 16.13 Правил дорожнього руху, не встановлено.
Окрім того, з показань засудженого ОСОБА_7, які він надавав в судовому засіданні, вбачається, що він не виключає те, що мотоцикліст міг потрапити за дзеркало автомобіля, внаслідок чого він його не помітив.
Крім цього свідок ОСОБА_12, яка їхала разом із засудженим, також вказала в судовому засіданні, що вона бачила мотоцикл, який їхав на них, і казала ОСОБА_7, щоб він гальмував, що також свідчить про те, що водій автомобіля мав об`єктивну можливість виявити мотоцикліста та запобігти виникненню дорожньо-транспортної пригоди.
Також цілком правильно були визнані апеляційним судом необґрунтованими й доводи сторони захисту відносно того, що обвинувачений порушив Правила дорожнього руху вимушено через створення аварійної ситуації потерпілим, адже фактичні обставини події вказують на те, що аварійна ситуація була спричинена діями обвинуваченого, а саме по собі не уникнення зіткнення потерпілим не спростовує і не виключає вину ОСОБА_7 .
Предметом перевірки суду апеляційної інстанції також були доводи сторони захисту про те, що дорожньо-транспортна пригода відбулася не на вул. Полтавській, а на вул. Береговій, й ці доводи були визнані необґрунтованими, оскільки, як встановлено з досліджених судом першої інстанції доказів, потерпілий рухався по вул. Полтавській ближче до правого краю проїзної частини, у той час як обвинувачений почав здійснювати поворот ліворуч, після чого відбулося зіткнення транспортних засобів під кутом, у результаті чого мотоцикл потерпілого по інерції відкинуло вправо, а після падіння на проїзну частину відбувся осип уламків.
Такий висновок об`єктивно підтверджується протоколом огляду місця події від 07.08.2018 з додатками, згідно з яким мотоцикл знаходиться в межах перехрестя вказаних вулиць, а також висновком експертизи від 27.11.2018 № 19/119/9-1/406е судової транспортно-трасологічної експертизи про те, що з урахуванням слідової картини, взаємного положення транспортних засобів на момент первинного контакту, в тому числі розташування, характеру та напрямку утворення пошкоджень на транспортних засобах, місце зіткнення транспортних засобів розташоване в поперечній площині в районі правого краю проїзної частини вул. Полтавської.
Будь-яких суперечностей у показаннях потерпілого та свідків, які б могли істотно вплинути на доведеність вини ОСОБА_7, при перевірці кримінального провадження не встановлено.
З урахуванням вищенаведених доказів місцевий та апеляційний суди дійшли обґрунтованого переконання про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильно кваліфікували його дії за ч. 2 ст. 286 КК України.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись положеннями статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 за скаргою його захисника, доводи якої здебільшого є аналогічними доводам касаційної скарги, ретельно перевірив зазначені в ній аргументи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, вказавши в ухвалі підстави необґрунтованості таких доводів.
Верховний Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК України, а тому твердження сторони захисту про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставним.
Що стосується доводів касаційного скарги про те, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину й даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
Зокрема, судом враховано, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до положень ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких.
Обставин, які пом`якшують покарання, судом не встановлено. У вироку місцевого суду окремо наголошено на тому, що обвинувачений збитки не відшкодував, вину не визнав, щирого каяття чи активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення не виказав.
Окрім цього судом взято до уваги, що ОСОБА_7,керуючи технічно справним транспортним засобом, порушив декілька вимог Правил дорожнього руху. Також судом враховано наслідки, які настали від вчиненого кримінального правопорушення, а саме спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
При цьому суд, зваживши на зазначені обставини в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому основного покарання у мінімальному розмірі санкції, яке потрібно відбувати реально; дійшов висновку про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, мотивувавши належним чином своє рішення; й не знайшов достатніх підстав для застосування положень ст. ст. 69, 75 КК України, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.
Не мають істотного впливу на ці аспекти й посилання у касаційній скарзі на окремі дані, які позитивно характеризують засудженого, його стан здоров`я та вік.
З огляду на викладене, переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність вироку суду, умотивованість його висновків щодо правильності призначення покарання та справедливості обраного заходу примусу, у касаційній скарзі не наведено.
Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд