ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 296/4277/22
провадження № 51 - 3432 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Житомирського апеляційного суду від 6 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021060400000205 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Корольовського районного суду м. Житомиравід 15 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього певні обов`язки. Вирішено цивільний позов.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілого, за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та представника цивільного відповідача ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" - адвоката ОСОБА_10 . Частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду в частині призначення покарання, та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційний суд призначаючи ОСОБА_7 реальне покарання у виді позбавлення волі, послався на ті ж самі обставини, які були враховані місцевим судом при застосуванні ст. 75 КК. Зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на "грубе" порушення ПДР є помилковим, оскільки чинне законодавство та ПДР не містить визначення такого поняття. Вказує, що порушення конкретних пунктів ПДР, які інкримінуються ОСОБА_7, не є обтяжуючою обставиною, що визнається як прокурором, так і судом апеляційної інстанції. Зазначає, що судом апеляційної інстанції проігноровано те, що ст. 75 КК містить виключний перелік підстав для незастосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, проте серед них відсутня підстава не застосування ст. 75 КК внаслідок порушення пунктів 12.3, 12.4, 18.1 ПДР. Вказує, що апеляційним судом проігноровано висновок Верховного Суду (постанова від 6 грудня 2023 року у справі №501/740/20), оскільки ОСОБА_7 у скоєному щиро розкаявся, неодноразово вибачався перед потерпілою як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду, відшкодував завдану ним шкоду в міру своєї фінансової спроможності. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, в супереч вимогам статей 370, 420 КПК, не врахував доводів сторони захисту та не навів обґрунтованих мотивів спростування заперечень на апеляційну скаргу прокурора. Вказує, що судом апеляційної інстанції також не враховано висновки Верховного Суду (справа №165/2070/17, №752/8309/16-к, №664/2526/16, №307/1605/18), відповідно до яких думка потерпілого щодо призначення обвинуваченому покарання сама по собі не може бути вирішальною, оскільки це відноситься до дискреційних повноважень суду. Зазначає, що апеляційний суд формально погодився із доводами прокурора, викладеними у апеляційній скарзі щодо неможливості виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, проте рішення про неможливість застосування ст. 75 КК належним чином не мотивував.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій за ч. 2 ст. 286 КК захисником не оспорюється, а тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє законності та обґрунтованості судового рішення в цій частині.
Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Так, поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК слід розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до положень ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок, зокрема, у разі: необхідності застосування більш суворого покарання. При цьому згідно з нормами ст. 370 КПК таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження Суд установив, що цих вимог закону при перегляді вироку щодо ОСОБА_7 апеляційний суд дотримався.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_7 покарання місцевий суд врахував обставини вчинення ним кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину, вчиненого з необережності. Думку потерпілої, яка щодо призначення обвинуваченому покарання поклалася на розсуд суду. Поведінку обвинуваченого, який після вчинення кримінального правопорушення не залишив місце події, викликав швидку медичну допомогу, у подальшому розкаявся у скоєному та вибачився у потерпілої. Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого суд визнав його щире каяття та добровільне часткове відшкодування завданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Також місцевим судом взято до уваги те, що обвинувачений згідно з укладеним контрактом від 28 березня 2022 року є добровольцем територіальної оборони Житомирської міської територіальної громади. За місцем роботи та проходження служби характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Крім цього місцевий суд врахував досудову доповідь, відповідно до якої враховуючи інформацію, що характеризує особу обвинуваченого, який не притягався до кримінальної відповідальності, а також низьку ймовірність вчинення ним повторних правопорушень та низький ризик небезпеки для суспільства, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_7 можливе без його позбавлення або обмеження волі на певний строк.
Врахувавши всі ці обставини у сукупності, суд призначив ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі на строк, у наближеному до мінімального розмірі, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК, на строк 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, та дійшов висновку про можливість його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного покарання та просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання, яке потрібно відбувати реально.
За наслідками перегляду вироку апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі з приводу невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому цей суд, дотримуючись вимог ст. 420 КПК скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив в цій частині новий вирок.
Зокрема апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, належним чином не мотивував своє рішення та фактично не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів, його наслідки, що він, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, порушив одночасно декілька пунктів ПДР, яке полягало у перевищенні швидкості в межах населеного пункту, і саме недотримання ним правил безпеки дорожнього руху призвело до наїзду на пішохода, який знаходився в цей момент на пішохідному переході, що значно підвищує як суспільну небезпечність особи винного, так і суспільну небезпечність вчиненого злочину, і це жодним чином не свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без відбування основного покарання.
Також апеляційний суд вказав на те, що судом першої інстанції не в повній мірі врахована думка потерпілої ОСОБА_8, яка в судових дебатах просила вирішити справу по справедливості та підтримала думку прокурора, в тому числі щодо міри покарання.
На переконання суду апеляційної інстанції, характер і ступінь суспільної небезпеки цього злочину, недотримання обвинуваченим, який керував транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху та наслідки, що настали, які потягли за собою смерть потерпілого, свідчить про неможливість виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів без реального відбування ним покарання з ізоляцією від суспільства.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, з чим погоджується й колегія суддів.
Водночас, при призначенні покарання суд апеляційної інстанції взяв до уваги й ті обставини та дані про особу засудженого, на які є посилання в касаційній скарзі. Зокрема, суд зважив на те, ОСОБА_7 раніше не судимий, є добровольцем територіальної оборони Житомирської міської територіальної громади, за місцем роботи та проходження служби характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, поведінку обвинуваченого, який після вчинення кримінального правопорушення не залишив місце події, викликав швидку медичну допомогу, у подальшому розкаявся у скоєному та вибачився перед потерпілою. Обставинами, що пом`якшують покарання апеляційний суд визнав щире каяття та добровільне часткове відшкодування завданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено. Також судом апеляційної інстанції враховано висновок органу пробації стосовно характеристики особистості обвинуваченого, відповідно до якого, виправлення ОСОБА_7 можливе без його позбавлення або обмеження волі на певний строк, думку потерпілої, яка щодо призначення обвинуваченому покарання підтримала прокурора.
З огляду на викладене, та з врахуванням того, що засуджений вчинив злочин, який відноситься до категорії необережних тяжких злочинів, обставини скоєної дорожньо-транспортної пригоди, а саме вчинення в результаті грубого порушення Правил дорожнього руху, внаслідок якого настала смерть особи, апеляційний суд правильно визначив, що справедливим і необхідним для виправлення обвинуваченого буде призначення основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке, відповідно до санкції ч. 2 ст. 286 КК є мінімальним.
Щодо додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то з урахуванням характеру та ступеню тяжкості вчиненого злочину, обставин його вчинення та особи обвинуваченого, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення його в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК на строк 3 роки.
На думку касаційного суду, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, невідворотних наслідків у виді смерті потерпілого, а також підвищену суспільну небезпеку скоєного, рішення суду апеляційної інстанції про неможливість застосування положень ст. 75 КК та звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробовуванням, є законним та обґрунтованим.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам. Крім того, воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Щодо доводів захисника про помилкове посилання суду апеляційної інстанції на "грубе" порушення засудженим ПДР, оскільки чинне законодавство та ПДР не містить визначення, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, ПДР регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. З матеріалів кримінального провадження убачається, що порушення ОСОБА_7 пунктів 12.3, 12.4, 18.1 ПДР, у відповідній дорожній обстановці, були небезпечними і призвели до тяжких наслідків у виді смерті потерпілого. Тому, з урахуванням зазначеного, вищенаведені доводи сторони захисту є безпідставними.
Що стосується доводів захисника про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду з приводу того, що думка потерпілого щодо призначення обвинуваченому покарання сама по собі не може вирішальною, то колегія суддів зазначає, що дійсно, позиція потерпілої, хоча і не є вирішальною, але обґрунтовано врахована судом апеляційної інстанції при призначенні покарання в сукупності з іншими встановленими обставинами.
Переконливих доводів, які би спростовували висновки апеляційного суду у частині призначеного покарання, захисник у касаційній скарзі не навів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд