ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 201/974/22
провадження № 51-2994км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 6 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041650001090, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в умисному вбивстві потерпілої ОСОБА_8, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 5 січня 2024 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК (вбивство, вчинене через необережність) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.
За встановлених судом обставин 7 грудня 2021 року приблизно о 20:20 ОСОБА_6 перебував з потерпілою ОСОБА_8 за адресою її мешкання ( АДРЕСА_2 ), де на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин та особистої неприязні один до одного, між ними виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_6, перебуваючи на відстані витягнутої руки навпроти ОСОБА_8, котра стояла на тазику спиною до відчиненого вікна, штовхнув останню лівою рукою у праве плече, від чого вона не втрималась на ногах, впала з балконного вікна з висоти восьмого поверху на землю та в результаті отриманих травм наступила її смерть.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. При цьому, прокурор вважає невмотивованими висновки апеляційного суду про правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 119 КК, як вбивство, вчинене через необережність, та на його думку, їх слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК, як умисне вбивство, оскільки фактичні обставини вчинення злочину свідчать про те, що засуджений, знаходячись у вказаних обставинах та обстановці, повинен був і міг передбачити, що потерпіла, знаходячись на хиткому предметі спиною до відчиненого вікна, впаде від єдиного поштовху, в результаті чого неминучою є смерть людини. Крім цього стверджує, що суд першої інстанції у вироку не виклав формулювання обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 119 КК, яке він визнав доведеним, а невмотивована перекваліфікація дій засудженого призвела до призначення надто м`якого покарання. Також вважає, що судом безпідставно звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання на підстави ст. 75 КК. Про вказані порушення сторона обвинувачення зазначала в апеляційній скарзі, однак вони залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, тому його рішення є незаконним і підлягає скасуванню.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судове рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Засуджений та його захисник заперечували проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
За приписами ч. 1 ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як передбачено ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За правилами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК, де закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді.
Проте, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_6 апеляційний суд зазначених закону вимог в повному обсязі не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він 7 грудня 2021 року приблизно о 20:20 перебував з потерпілою ОСОБА_8 за адресою її мешкання ( АДРЕСА_2 ), де на ґрунті раптово виниклих неприємних відносин та особистої неприязні один до одного виник словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_6 виник умисел на вбивство ОСОБА_8 .
Далі ОСОБА_6, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій злочинний умисел, перебуваючи на балконі в приміщенні квартири, стоячи обличчям до потерпілої, лівою рукою штовхнув в праве плече ОСОБА_8, від чого остання впала з балконного вікна з висоти восьмого поверху на землю, та в результаті отриманих травм наступила смерть останньої.
Отже, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні умисного вбивства потерпілої.
Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 119 КК, як вбивство, вчинене через необережність.
Не погодившись із вироком суду прокурор та захисник подали апеляційні скарги. Зокрема, прокурор вказував на неправильність кваліфікації дій ОСОБА_6 та вважав, що всіма дослідженими у провадженні доказами підтверджується наявність у обвинуваченого саме умислу на умисне вбивство ОСОБА_8 . Крім іншого стверджував, що неправильна кваліфікація дій обвинуваченого призвела до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного через м`якість.
Однак, всупереч приписам статей 370, 419 КПК, залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, суд апеляційної інстанції не навів переконливих мотивів прийнятого рішення, не зважив на зміст доводів скаржника щодо правильного застосування положень закону України про кримінальну відповідальність, залишив без аргументованої відповіді твердження про безпідставність рішення місцевого суду щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 119 КК.
Зокрема, апеляційний погодився з висновком місцевого суду про те, що умислом ОСОБА_6 не охоплювалось заподіяння смерті потерпілій, а у його діях убачається необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості. Тобто, коли особа, яка позбавила потерпілого життя, не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність.
Проте, на думку колегії суддів, оскаржене рішення апеляційного суду не містить належного обґрунтування висновку про необережну форму вини щодо заподіяних наслідків, що є обов`язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 119 КК, а ухвала апеляційного суду - спростування доводів про вчинення умисного вбивства, інкримінованого за ч. 1 ст. 115 КК.
В цій справі суд не надав належної оцінки сукупності всіх установлених обставин вчиненого діяння, за наслідком чого необґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про застосування закону про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 119 КК.
Так, доказування суб`єктивної сторони злочину досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) елементів суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню.
Ознаки суб`єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК, та оцінених відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Суд повинен ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту психічного ставлення до вчиненого діяння і заподіяних наслідків у провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи. Питання про форму вини, яка характеризує вчинене діяння, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Як установив суд першої інстанції, між засудженим і потерпілою виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_6, перебуваючи навпроти ОСОБА_8, котра стояла на тазику спиною до відчиненого вікна, штовхнув її у плече, від чого вона не втрималась на ногах, впала з балконного вікна з висоти восьмого поверху на землю та отримала травми, від яких настала її смерть.
Причинний зв`язок між діянням засудженого та наслідками у вигляді смерті потерпілої під сумнів не ставиться, і об`єктивних підстав для того матеріали провадження не містять.
Водночас, юридична оцінка судом установлених обставин не містить відомостей про те, що засуджений не усвідомлював змісту своїх дій, не усвідомлював розвитку причинного зв`язку між його діянням і заподіяним наслідком. З урахуванням установлених судом фактичних обставин судові рішення не містять обґрунтування такого психічного ставлення засудженого до наслідків, спричинених його діями, за якого він не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків (ч. 3 ст. 25 КК).
Оскаржене судове рішення не містить обґрунтування того, чому саме в цьому провадженні усвідомлене завдання засудженим поштовху в плече потерпілій, котра, перебувала на балконі квартири, стоячи на нестійкому предметі (тазику), спиною до відчиненого вікна, не пов`язане з усвідомленням засудженим суспільної небезпечності своїх дій (їх здатності заподіяти фізичну шкоду в конкретному випадку), передбаченням відповідних наслідків для життя чи здоров`я конкретного потерпілого і бажанням або свідомим припущенням заподіяної смерті.
В контексті встановлення підстави кримінальної відповідальності, юридичної оцінки суб`єктивного ставлення до вчиненого, суд мав враховувати, що за ступенем конкретизації в свідомості суб`єкта передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків виокремлюють визначений (пов`язаний із передбачення конкретного наслідку) і невизначений (альтернативний) умисли, коли свідомістю винного охоплюється можливість настання двох або більше альтернативних наслідків. При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний, кваліфікація здійснюється залежно від тих наслідків, які були фактично заподіяні, оскільки винний передбачав настання будь-якого з них і бажав або свідомо припускав їх настання.
За наявності умислу на заподіяння смерті проміжок часу до її настання, потенційна можливість врятувати потерпілому життя за умови втручання інших осіб із наданням відповідної допомоги, намагання викликати медичних працівників тощо на кваліфікацію дій винуватого не впливають. Небажання смерті потерпілого не виключає умисної вини до її заподіяння.
Колегія суддів зауважує, що з`ясування змісту психічного ставлення винної особи до вчиненого діяння та його наслідків мають отримувати юридичну оцінку в сукупності з іншими доказами стосовно вирішення питання про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину.
З огляду на викладене вище, завдання засудженим поштовху потерпілій в плече, в результаті чого вона впала з восьмого поверху та від отриманих травм померла, за встановлених судом обставин, свідчить про передчасність висновків про відсутність підстав для кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 115 КК, у зв`язку з чим передчасними є і висновки судів про те, що призначене йому покарання відповідає приписам статей 50, 65, 75 КК.
Отже, доводи сторони обвинувачення про неправильну кваліфікацію дій засудженого, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не надав на них вичерпні відповіді, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.
Враховуючи наведене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора, з урахуванням її доводів, підлягає до часткового задоволення.
Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах, і обставини, що становлять предмет доказування, та з дотриманням положень гл. 31 КПК ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд