ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2025 року
м. Київ
справа № 345/4147/23
провадження № 51-4255 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 29 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120023091170000328, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2024 року ОСОБА_7 засуджено і призначено покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 307 КК України на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Суд залишив без змін запобіжний захід щодо ОСОБА_7 у вигляді застави до набрання вироком законної сили та зарахував у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 27 до 30 червня 2023 року.
Крім того, суд застосував спеціальну конфіскацію в дохід держави належного засудженому мобільного телефона.
Також у вироку суд розподілив процесуальні витрати й вирішив долю речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за невстановлених обставин незаконно придбав дві частини таблеток "Subutex", які містять наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - бупренорфін, і став незаконно зберігати їх з метою збуту. Далі 21 червня 2023 року близько 14:30, перебуваючи в м. Калуші, у під`їзді № 2 біля кв. АДРЕСА_1, він, діючи умисно, з корисливих мотивів, незаконно збув ОСОБА_8 за 400 грн. зазначені таблетки, які містили бупренорфін масою 0,0067 гр.
Також ОСОБА_7 за невстановлених обставин повторно незаконно придбав дві частини зазначених вище таблеток і став незаконно зберігати їх при собі з метою збуту. Далі 27 червня 2023 року близько 14:20 він, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи в зазначеному вище місці, збув за 400 грн указані таблетки, які містили бупренорфін масою 0,00696 гр, тій же особі.
Крім того, ОСОБА_7 за невстановлених обставин повторно незаконно придбав сім указаних вище таблеток і 12 частин цих таблеток, які містять бупренорфін загальною масою 0,0995 гр, та незаконно зберігав їх за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, з метою збуту, до моменту їх вилучення 27 червня 2023 року в ході санкціонованого обшуку.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 29 травня 2024 року змінив вирок і на підставі ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені пунктами 1 і 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу, а в решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд безпідставно застосував положення ст. 75 КК України, що призвело до призначення ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Так, прокурор зазначає, що апеляційний суд належним чином не мотивував свого рішення та залишив поза увагою підвищену суспільну небезпеку й конкретні обставини кримінальних правопорушень, зокрема вчинення засудженим з корисливих мотивів двох епізодів збуту наркотичних засобів і зберігання їх за місцем проживання з метою подальшого збуту.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 вважали ухвалу апеляційного суду законною, а касаційну скаргу прокурора - необґрунтованою.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_7 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 КК України, за обставин, встановлених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій прокурор у касаційній скарзі не оспорює.
Щодо наведених у касаційній скарзі прокурора аргументів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, що призвело до невиправданої м`якості заходу примусу, необхідно зазначити таке.
Як передбачено вимогами ст. 65 КК України, під час призначення покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування й оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду. Так, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Місцевий суд, мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_7 покарання, врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, які належать до тяжких злочинів, дані про його особу, зокрема те, що він не має судимості, характеризується позитивно, не перебуває на обліках у лікарів нарколога і психіатра. Також суд, урахувавши стан здоров`я засудженого, котрий є особою з інвалідністю ІІІ групи, переніс серцево-судинне захворювання, у сукупності з повним визнанням ним своєї вини та щирим каяттям у скоєному, що визнано обставинами, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, застосував положення ст. 69 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК України, з конфіскацією майна. У касаційній скарзі прокурор не оспорює розмір призначеного засудженому покарання у виді позбавлення волі.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду визнав слушними викладені в апеляційній скарзі сторони захисту доводи щодо можливості застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.
Мотивуючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням, апеляційний суд, всебічно, повно та неупереджено проаналізував усі обставини кримінального провадження та дані про особу винного в їх сукупності.
Апеляційний суд, зокрема, зважив на пояснення ОСОБА_7 про те, що він не вживає наркотичні засоби і не здійснював їх збут, крім тих епізодів, про які йдеться в обвинуваченні. Як пояснив засуджений, ці наркотичні засоби залишилися після смерті його дружини, котра страждала на онкологічне захворювання та вживала вказані препарати для полегшення болю. Залишки саме цих таблеток він збув за порадою іншої особи. Критично оцінює свої протиправні дії та осуджує свої вчинки. Суд апеляційної інстанції зазначив, що посткримінальна поведінка ОСОБА_7, його добропорядний спосіб життя і відсутність компрометуючих відомостей про нього підтверджують його дійсне щире розкаяння.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що з огляду на вік ОСОБА_7 і те, що він має незадовільний стан здоров`я, потребує лікування у зв`язку з наслідками серцево-судинного захворювання, реальне позбавлення його волі не відповідатиме вимогам пропорційності покладеного на нього обтяження.
Отже, з урахуванням тяжкості й конкретних обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких ОСОБА_7 щиро розкаявся, відсутності обставин, які обтяжують покарання, незадовільного стану його здоров`я та позитивної характеристики, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування положень ст. 75 КК України.
Щодо посилань прокурора на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, розмір наркотичного засобу, який є предметом злочинів, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
Натомість викладені вище конкретні обставини справи та дані про особу засудженого в сукупності, на переконання колегії суддів Верховного Суду, давали апеляційному суду достатні підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосування протягом іспитового строку широкого ряду соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.
Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки апеляційного суду та свідчили про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням прокурор у касаційній скарзі не навів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, не встановлено.
Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд