ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 362/1998/23
провадження № 61-6092св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Шумило Наталією Миколаївною, на постанову Київськогоапеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Верланова С. М., Невідомої Т. О.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності.
Позов мотивований тим, що у період з 03 грудня 2003 року по 28 квітня 2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування у шлюбі, в кінці 2008 року, сторони розпочали будівельні роботи з будівництва садового будинку в Садовому товаристві "Вільха" (далі - СТ "Вільха") на земельній ділянці площею 0,0786, кадастровий номер 3221485501:01:015:0209, за адресою: АДРЕСА_1 . Власником зазначеної земельної ділянки є відповідач.
У кінці 2012 року - на початку 2013 року сторони вселилися до будинку. Вказаний будинок збудований частково за спільні кошти подружжя та частково за особисті кошти позивача, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Будівництво будинку закінчено та він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформляється з вини відповідача, що перешкоджає йому реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна.
У травні 2023 року позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій зазначив, що після пред`явлення ним позову відповідач вчинила відповідні дії щодо прийняття спірного будинку в експлуатацію та зареєструвала на своє ім`я право власності на закінчений будівництвом об`єкт - садовий будинок загальною площею 202,1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:
визнати спільною сумісною власністю подружжя садовий будинок літера "А-2", цокольний поверх літера "Ацок", ганок, веранда літера "а1", за адресою: АДРЕСА_1, та складові частини об`єкта нерухомого майна: будівля, навіс, Б; споруда, септик 1; споруда, хвіртка 2; споруда, скважина, 3; споруда, огорожа, 4; споруда, огорожа, 5; споруда, ворота, 6;
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 3/4 частини садового будинку літера "А-2", цокольний поверх літера "Ацок", ганок, веранда літера "а1", за адресою: АДРЕСА_1, та складові частини об`єкта нерухомого майна: будівля, навіс, Б; споруда, септик 1; споруда, хвіртка 2; споруда, скважина, 3; споруда, огорожа, 4; споруда, огорожа, 5; споруда, ворота, 6.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що:
24 листопада 2020 року між сторонами було укладено шлюбний договір. Тобто, майнові відносини сторін як подружжя врегульовано положеннями укладеного між ними договору. Як наслідок, при вирішенні спору суд керується не нормами цивільного законодавства щодо поділу майна подружжя, а положеннями укладеного між сторонами шлюбного договору. За умовами зазначеного шлюбного договору в пунктах третьому, четвертому і шостому визначено, що: все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте; все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, яке буде придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення даного договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте; у випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого і нерухомого майна належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане або набуте (т. с. 2, а.с. 103 - 104);
спірний садовий будинок як завершений будівництвом об`єкт нерухомого майна набутий відповідачем після реєстрації шлюбу із позивачем та після укладення із ним шлюбного договору, а тому на підставі положень укладеного між сторонами шлюбного договору від 24 листопада 2020 року зазначений садовий будинок належить на праві особистої приватної власності відповідачу, оскільки саме на її ім`я таке майно було набуте і зареєстроване.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, задоволено частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності задоволено частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину садового будинку літера "А-2", цокольний поверх літера "Ацок", ґанок, веранда літера "а1", за адресою: АДРЕСА_1, та складові частини об`єкта нерухомого майна: будівля, навіс Б; споруда, септик, 1; споруда, хвіртка, 2; споруда, скважина, 3; споруда, огорожа, 4; споруда, огорожа, 5; споруда, ворота, 6.
В порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину садового будинку літера "А-2", цокольний поверх літера "Ацок", ґанок, веранда літера "а1", за адресою: АДРЕСА_1, та складові частини об`єкта нерухомого майна: будівля, навіс Б; споруда, септик, 1; споруда, хвіртка, 2; споруда, скважина, 3; споруда, огорожа, 4; споруда, огорожа, 5; споруда, ворота, 6.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
аналіз шлюбного договору свідчить про те, що сторонами врегульовано правовий режим майна, набутого сторонами, в тому числі після укладення цього договору, і до моменту розірвання шлюбу між сторонами. Разом з цим, шлюбний договір не визначає правовий статус майна, набутого кожною із сторін після розірвання шлюбу, оскільки на таке майно апріорі не поширюється режим спільної сумісної власності;
право власності на спірний будинок зареєстровано за відповідачем 17 травня 2023 року, тобто після розірвання шлюбу із позивачем. Таким чином, положення пунктів 4, 6 шлюбного договору від 24 листопада 2020 року не поширюють свою дію на спірні правовідносини. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що на підставі положень укладеного між сторонами шлюбного договору від 24 листопада 2020 року спірний садовий будинок є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності відповідачу;
встановивши, що у період перебування сторін у шлюбі вони збудували спірний садовий будинок та він фактично експлуатувався за своїм функціональним призначенням, але не був введений в експлуатацію та право власності на нього не було зареєстровано, тобто жодна із сторін не набула права власності на спірний будинок до моменту розірвання шлюбу, колегія суддів доходить висновку, що у сторін в період їхнього перебування у шлюбі виникло право власності на матеріали, обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного будинку. Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б підтверджували факт придбання матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного садового будинку, за особисті кошти одного із подружжя, а тому таке майно в силу положень статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та у позивача виникло право на частку в такому майні. При цьому частка у такому майні є рівною, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована. Доводи позивача про наявність у нього права на 3/4 частини у спірному майні не підтверджена належними та достатніми доказами;
Із урахуванням конкретних обставин цієї справи, а саме того, що під час розгляду справи право власності на спірний будинок було зареєстровано за відповідачем та майно, яке набуте сторонами у шлюбі, втратило статус об`єкта незавершеного будівництва та внаслідок проведеної такої реєстрації трансформувалося в самостійний об`єкт нерухомого майна, колегія суддів вважає, що права позивача підлягають захисту шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частку в спірному садовому будинку;
такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності й добросовісності, оскільки без проведення поділу спірного садового будинку, який був повністю побудований сторонами у період шлюбу, позивач позбавляється як можливості користуватися спірним майном, право власності на яке зареєстровано за відповідачем після розірвання шлюбу, так і грошової компенсації за частку в спірному майні;
водночас вимога позивача про визнання спірного садового будинку спільною сумісною власністю подружжя не підлягає задоволенню, оскільки при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна визначається на момент розірвання шлюбу або припинення фактичних шлюбних відносин та є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним;
таким чином, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та визнання за сторонами права власності на спірне нерухоме майно в рівних частинах.
Аргументи учасників справи
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що умовами шлюбного договору було врегульовано правовий статус майна придбаного/набутого кожним з них до реєстрації шлюбу, після реєстрації шлюбу, після укладення договору та після розірвання шлюбу. Таким чином між сторонами було вирішено всі майнові питання.
Тому відповідач у будь який момент - чи під час шлюбу чи після його розірвання мала беззаперечне право оформити на себе право власності на спірний будинок в силу укладеного між сторонами договору. Будь-яких додаткових домовленостей між сторонами з цього приводу ніколи не існувало.
Висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки у пункті 6 договору зазначено, що у випадку розірвання шлюбу (а не на момент розірвання шлюбу) всі об`єкти рухомого і нерухомого майна належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане або набуте. Як вбачається зі змісту договору, ним не визначено термін його дії. Пункт 25 договору передбачає, що договір набуває чинності у день його нотаріального посвідчення.
Судом апеляційної інстанції зроблені висновки, що у сторін у справі в період їхнього перебування у шлюбі виникло право власності на матеріали, обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного будинку. Однак виходячи з положень пункту 3 договору будівельні матеріали, які були використанні у будівництві спірного будинку, який будувався на належній відповідачу на праві особистої приватної власності земельній ділянці та був заінвентаризований на відповідача як члена СТ "Вільха" ще у 2009 році, є особистим майном відповідача.
Дійсно, незавершений будівництвом спірний будинок та будівельні матеріали після введення позивачем в експлуатацію та реєстрацію за нею права власності на будинок трансформувались в об`єкт нерухомості і автоматично припинили своє існування як майно, яке могло бути поділене між сторонами, але за умови відсутності договору (пункт 3). Натомість з`явився об`єкт нерухомості - спірний будинок, на який відповідач набула право власності, і який в силу вимог пункту 6 договору є її особистим майном, що не підлягає поділу з позивачем.
Суд апеляційної інстанції зазначаючи, що спірний будинок був повністю побудований сторонами у період шлюбу, не взяв до уваги надані відповідачем докази, що будівництво спірного будинку розпочав ще її батько на власній земельній ділянці задовго до укладення шлюбу між сторонами, яке закінчене відповідачем на її власній земельній ділянці та за власні кошти, виручені від продажу не одного об`єкта нерухомого майна, що перебували в особистій власності відповідача.
Підписуючи договір, позивач усвідомлював його правові наслідки. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права: статті 96, 97 СК України, 331 ЦК України.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.
Зазначає, що з аналізу положень шлюбного договору слідує, що спірний будинок не віднесений до особистої власності одного із подружжя, тому не був охоплений шлюбним договором та має статус спільного майна подружжя, що було враховано апеляційним судом. Аналогічних висновків дійшов Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 січня 2020 року у справі № 752/17100/17.
Шлюбний договір не визначає правовий статус майна, набутого кожною із сторін після розірвання шлюбу, оскільки на таке майно апріорі не поширюється режим спільної сумісної власності. Враховуючи, що право власності на спірний будинок зареєстровано за відповідачем 17 травня 2023 року, тобто після розірвання шлюбу із позивачем, положення пунктів 4, 6 шлюбного договору від 24 листопада 2020 року не поширюють свою дію на спірні правовідносини.
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що спірний будинок був побудований лише за її власні кошти.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови апеляційного суду відмовлено.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 201/4255/16-ц, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та розподілу судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Фактичні обставини
03 грудня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
Під час перебування сторін у шлюбі побудовано садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на 31 грудня 2012 року право власності на спірний садовий будинок не було зареєстровано, проте він був заінвентаризований на ім`я ОСОБА_2, а процент готовності складав 100 %, що підтверджується архівною довідкою КП КОР "Київське обласне бюро технічної інвентаризації" від 16 травня 2023 року № 73.
24 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Здоренком О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1552.
У шлюбному договорі від 24 листопада 2020 року сторони домовилися про те, що:
все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте (пункт 3);
все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, яке буде придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення даного договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте (пункт 4);
у випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого і нерухомого майна належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане або набуте (пункт 6)(т. 2, а. с. 103 - 104).
Шлюб сторін розірвано на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року.
17 травня 2023 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19)).
Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 СК України).
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21).
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293 сво 23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).
Касаційний суд вже звертав увагу, що автономія волі та приватний інтерес є "підвалинами" сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у "напрацюванні" таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).
Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (стаття 103 СК України).
Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України).
Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (частина друга статті 97 СК України).
Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження
№ 61-8829сво21)).
Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження
№ 61-8829сво21)).
При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Шлюбний договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками приватних відносин, покликаний забезпечити регулювання приватних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року в справі № 755/3563/21).
У постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року в справі № 6-230цс14 зазначено, що "норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права. Таким чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, висновок суду про відповідність шлюбного договору вимогам статей 64, 74, 93, 97 СК України, статей 203, 215 ЦК України є правильним. Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано шлюбним договором, суд обґрунтовано застосував до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 201/4255/16-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що "норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства".
Касаційний суд вже вказував, що:
положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. У статті 103 СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору. З урахуванням того, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми § 2 "Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону" глави 16 ЦК України. Для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору. Під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 334/7687/21);
у статті 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України. Тобто, сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (стаття 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року в справі № 755/5802/20).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, зокрема, щодо тлумачення змісту шлюбного договору, обов?язковості договору;
сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності шлюбного договору мають тлумачитися судом з урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) на користь його дійсності, чинності та виконуваності;
при застосуванні умов шлюбного договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту шлюбного договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту шлюбного договору;
одним із фундаментів сучасного приватного права є обов`язковість договору. Цей принцип без сумніву поширюється й на шлюбний договір. Тобто з укладенням договору його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених шлюбним договором, може відбуватися при: розірванні шлюбного договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні шлюбного договору в судовому порядку; припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності шлюбного договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду);
сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (стаття 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
24 листопада 2020 року під час шлюбу між сторонами укладено шлюбний договір, за умовами якого все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу (після укладення даного договору, у випадку розірвання шлюбу), є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте (пункти 3, 4, 6);
у пункті 14 шлюбного договору сторони передбачили виключення із такої домовленості та передбачили, що в спільній сумісній власності сторін залишається: речі, що використовуються сторонами спільно (меблі, побутова техніка тощо); домашні тварини;
шлюбний договір не містить інших виключень стосовно інших видів майна або часу його придбання (набуття), зокрема незавершеного будівництвом спірного садового будинку або матеріалів і обладнання, які були використані в процесі його будівництва, порядку поділу такого майна, у тому числі і після розірвання шлюбу;
тлумачення змісту вказаних умов шлюбного договору,з урахуванням принципу тлумачення favor contractus на користь їх виконуваності, свідчить, що сторони домовилися про непоширення на все придбане та/або набуте ними під час шлюбу майно положень статті 60 СК України; до такого майна відноситься як те, право на яке було зареєстроване під час шлюбу, так і те, на яке право зареєстроване після розірвання шлюбу; таке майно вважається особистою приватною власністю кожного з них, на чиє ім`я воно було придбане (набуте);
апеляційний суд не врахував, що сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності шлюбного договору мають тлумачитися судом з урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) на користь його дійсності, чинності та виконуваності; при застосуванні умов шлюбного договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту шлюбного договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту шлюбного договору;
апеляційний суд не звернув уваги, що одним із фундаментів сучасного приватного права є обов`язковість договору. Цей принцип без сумніву поширюється й на шлюбний договір. Тобто з укладенням договору його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених шлюбним договором, може відбуватися при: розірванні шлюбного договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні шлюбного договору в судовому порядку; припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності шлюбного договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (стаття 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності. Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно);
суд першої інстанції встановив, що спірний садовий будинок побудовано під час перебування сторін у шлюбі; станом на 31 грудня 2012 року садовий будинок як незавершений будівництвом об`єкт був заінвентаризований на ім`я ОСОБА_2, а процент готовності складав 100 %, що підтверджується архівною довідкою КП КОР "Київське обласне бюро технічної інвентаризації" від 16 травня 2023 року № 73; сторони не заперечували, що вказаний будинок побудований на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 ; після розірвання шлюбу ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на садовий будинок як завершений будівництвом об`єкт нерухомого майна;
за таких обставин та відповідно до змісту шлюбного договору спірний садовий будинок, набутий на ім`я ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_1, належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 ;
у зв`язку з цим обставини придбання матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного садового будинку, момент реєстрації права власності на садовий будинокяк завершений будівництвом об`єкт нерухомого майна не мають правового значення у спірних правовідносинах.
Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що з урахуванням умов укладеного між сторонами шлюбного договору від 24 листопада 2020 року, спірний садовий будинок належить на праві особистої приватної власності відповідачці, проте частково помилився у мотивах такого висновку.
Суд апеляційної інстанції помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції в оскарженій частині.
За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині належить скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині.