iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 207/5073/21

провадження № 61-18436св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року під головуванням судді

Погребняк Т. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада

2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати за Акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) право іпотекодержателя на нерухоме майно, яке перебуває у власності ОСОБА_1, - на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, кадастровий номер: 1210400000:006:0010, площею 0,1474 га на умовах, передбачених договором іпотеки № DNUHGA0000000001 від 19 грудня 2007 року;

- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором

№ DNUHGA0000000001 від 19 грудня 2007 року у розмірі 179 688,75 доларів США, що за курсом 26,0575 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11 листопада 2021 року складає 4 682 239,60 грн (22 700,47 доларів США - заборгованість за кредитом; 22 104,40 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 022,40 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 127 861,55 доларів США - заборгованість з пені) звернути стягнення на вказаний будинок та земельну ділянку шляхом продажу цього майна на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 19 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" та

ОСОБА_2 уклали кредитний договір № DNUHGA0000000001 про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав.

19 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки для забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором. На підставі вказаного договору іпотекодавець в якості забезпечення виконання зобов`язань надала в іпотеку нерухоме майно - будинок загальною площею 60,20 кв. м, житловою площею

32,60 кв. м. Майно передане в іпотеку з невід`ємними приналежностями, що знаходяться в ньому. Предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення предмета іпотеки - житлова нерухомість. Згідно договору іпотеки, іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку загальною площею 1 375 кв. м на яку заставодавець зобов`язується набути право власності і отримати відповідні документи протягом 9 місяців від дати підписання цього договору. Земельна ділянка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Позивач зазначив, що заочним рішенням від 17 квітня 2014 року у справі

№ 208/10290/13-ц Заводський районний суд м. Дніпродзержинська позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: АТ КБ "ПриватБанк", приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлов О. Г. задовольнив, визнав недійсним договір іпотеки від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001.

11 квітня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" ухвалив рішення, яким скасував заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 квітня 2014 року у справі № 208/10290/13-ц.

Проте, 17 вересня 2021 року згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позивачу стало відомо, що на підставі заочного рішення суду, яке в подальшому було скасоване, ОСОБА_2 вчинила дії щодо зняття заборони з предмета іпотеки та відчужила предмет іпотеки ОСОБА_3, яка 13 грудня 2014 року згідно договору купівлі-продажу № 1643 відчужила предмет іпотеки ОСОБА_1 .

Позивач зазначив, що майно, яке складає предмет іпотеки відчужене з порушенням Закону України "Про іпотеку" та умов договору іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя.

Недобросовісність полягає в тому, що ОСОБА_2 спочатку відчужила майно ОСОБА_3, яка зареєстрована у м. Сніжному Донецької обл., при цьому сама ОСОБА_2 до купівлі зазначеного будинку також мешкала у м. Сніжному

Донецької обл., що свідчить про дружні стосунки між ними.

Позивач також зазначив, що на теперішній час, незважаючи на подальший продаж предмета іпотеки ОСОБА_1, ОСОБА_2 продовжує із своєю родиною мешкати в будинку, який є предметом іпотеки.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором від 19 грудня

2007 року № DNUHGA000000000l ОСОБА_2 станом на 29 жовтня 2021 року має загальну заборгованість у розмірі 179 688,75 доларів США, яка позичальницею не сплачена.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 10 січня 2023 року позов задовольнив.

Визнав за АТ КБ "ПриватБанк" право іпотекодержателя на нерухоме майно, яке згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 вересня 2021 року перебуває у власності ОСОБА_1, а саме на житловий будинок загальною площею 60,2 кв. м, житловою площею 32,6 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер: 1210400000:04:006:0010 площею 0,1474 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на умовах, передбачених договором іпотеки від 19 грудня

2007 року № DNUHGA0000000001.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором

від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001, в розмірі 179 688,75 доларів США, що за курсом 26,0575 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11 листопада 2021 року складає 4 682 239,60 грн (22 700,40 доларів США - заборгованість за кредитом; 22 104,40 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 022,40 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 12 7861,55 доларів США - заборгованість з пені) звернув стягнення на житловий будинок загальною площею 60,2 кв. м, житловою площею 32,6 кв. м, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер: 1210400000:04:006:0010 площею 0.1474 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 шляхом продажу зазначеного майна на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що кредитний договір від 19 грудня

2007 року № DNUHGA0000000001 та договір іпотеки від 19 грудня 2007 року

№ DNUHGA0000000001 є чинними, договори не визнані недійсними, укладені договори відповідають вимогам закону, визначені в договорах умови кредитування АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 погоджені та підписані, кредитний договір виконувався позичальником до грудня 2008 року, що підтверджується розрахунком заборгованості.

ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, чим порушила його умови тому у позивача виникло право вимагати виконання зобов`язання за договором.

Суди встановили, що вчиняючи дії з відчуження предмета іпотеки відповідачі діяли недобросовісно, а тому банк має право на визнання за ним права іпотекодержателя на нерухоме майно

Суди вважали, що позивач надав до суду копію розрахунку заборгованості за кредитом, який є допустимим доказом у справі, при цьому відповідач ОСОБА_2 не надала жодного доказу, що спростовують наявність боргу за кредитним договором.

Врахувавши, що позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконав, а за договором іпотеки та за вимогами законодавства передбачено право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі ігнорування вимоги позивача про погашення заборгованості, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку про обґрунтованість вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Переверзев І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Баглійського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди не врахували правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 01 грудня 2015 року у справі № 6-1707цс15 і висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15-ц та вказує, що позовна давність у спірних правовідносинах розпочалась 24 травня 2012 року, оскільки 24 квітня 2012 року банк звертався з письмовою вимогою до боржника ОСОБА_2 про дострокове погашення заборгованості.

Додатково зазначає, що позивач 22 березня 2016 року оскаржив у апеляційному порядку рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 січня 2014 року, тобто на момент оскарження рішення банку було достеменно відомо про те, що у Державному реєстрі іпотек був скасований запис про іпотеку, проте банк звернувся із цим позовом лише у січні 2022 року, тобто із пропуском трирічного строку.

Також касаційна скарга містить посилання на те, що суди не врахували тієї обставини, що нарахування відсотків та пені здійснювалось позивачем після

2012 року, тобто після того моменту, коли банк втратив право на таке нарахування та не звернув увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 23 травня 2018 року у справі

№ 910/1238/17, від 27 липня 2021 року у справі № 910/18943/20.

Представник заявника також вказує на те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна, під час набуття спірного майна у власність відомості щодо його обтяжень у реєстрі речових прав на майно були відсутні, а тому вважається таким, що набув право на майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у квітні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник АТ КБ "ПриватБанк" адвокат Шевченко А. О. просив у задоволенні касаційної скарги відповідача відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Представник банку вказує, що суди правильно встановили всі фактичні обставини у справі, а тому дійшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки дії відповідачів не відповідають критеріям добросовісності. Відповідачі під час всього розгляду справи як у суді першої так і у суду апеляційної інстанції демонстрували довірчі (дружні) відносини між собою.

Договір іпотеки є чинним, а тому новий власник майна стає новим іпотекодавцем навіть у тому випадку, коли він не знав про обтяження іпотечного майна.

Про порушення прав іпотекодержателя банк дізнався лише 17 вересня 2021 року, що унеможливлювало звернення із позовом раніше.

Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, відповідачі із клопотанням про призначення у справі економічної експертизи не звертались, а тому висновки судів у цій частині не спростовані також.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська.

17 травня 2024 року цивільна справа № 207/5073/21 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2025 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

19 грудня 2007 року ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", яке було перейменоване у АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № DNUHGA0000000001 про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії.

За змістом п. 7.1 кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредитні кошти на строк до 19 грудня 2022 року у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в розмірі 22 800 доларів США на споживчі цілі, а також на оплату страхових платежів в сумі 4 152,90 доларів США, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит у межах узгодженого сторонами кредитного ліміту, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 .

За умовами договору, щомісячно, в період сплати, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 307,52 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається з заборгованості за кредитом та відсотками. Період сплати вважається з "01" по "05" число кожного місяця.

Згідно п. 7.4 договору, при порушенні позичальником будь-яких зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Відповідно до п. п. 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору, позичальник зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом згідно п.7.1, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 3.1, 3.2 цього договору.

Суди встановили, що в порушення відповідних умов договору та приписів законодавства ОСОБА_2 не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, не сплатила заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості. На час подачі цього позову у позичальника наявна прострочена заборгованість.

19 грудня 2007 року ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", яке було перейменоване у АТ КБ "ПриватБанк" (позивач, іпотекодержатель) з одного боку та ОСОБА_2 (іпотекодавець) уклали договір іпотеки № DNUHGA0000000001.

Відповідно до п. 35.2 договору іпотеки, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника - ОСОБА_2 на підставі кредитного договору від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001, з повернення кредиту в сумі 26 952 доларів США на строк з 19 грудня 2007 року по 19 грудня 2022 року включно.

Згідно п. 35.3 договору іпотеки, в забезпечення виконання позичальником зобов`язань зa кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно - будинок загальною площею 60,20 кв. м, житловою площею 32,60 кв. м. Майно передане в іпотеку з невід`ємними приналежностями, що знаходяться в ньому. Предмет іпотеки знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . Цільове призначення предмета іпотеки - житлова нерухомість.

Згідно п. 35.4 договору іпотеки, іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку загальною площею 1 375 кв. м, на яку заставодавець зобов`язується набути право власності і отримати відповідні документи протягом 9 місяців від дати підписання цього договору. Земельна ділянка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 8, 9, 10 договору іпотеки, іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку. Майно складає предмет іпотеки за цим договором. Іпотека за цим договором поширюється і на частину об`єкта предмета іпотеки, яка не може бути виділена в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення цього договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 квітня 2014 року у справі № 208/10290/13-ц позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: АТ КБ "ПриватБанк", приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлов О. Г. задоволені, визнаний недійсним договір іпотеки

від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001.

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням 11 квітня 2016 року, ухваленим за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", скасував заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 квітня 2014 року у справі

№ 208/10290/13-ц.

Суди встановили, що 17 вересня 2021 року, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позивачу стало відомо, що на підставі заочного рішення суду, яке в подальшому було скасоване, ОСОБА_2 вчинила дії щодо зняття заборони з предмета іпотеки та відчужила предмет іпотеки ОСОБА_3, яка 13 грудня

2014 року згідно договору купівлі-продажу № 1643 реалізувала ОСОБА_1 предмет іпотеки (житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій він розташований площею 0,1474 га).

Суди встановили, що майно, яке складає предмет іпотеки, відчужене з порушенням Закону України "Про іпотеку" та умов договору іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя. Відповідачі діяли недобросвісно, адже ОСОБА_2 спочатку відчужила майно ОСОБА_3, яка зареєстрована у м. Сніжному Донецької обл., при цьому сама ОСОБА_2 до купівлі зазначеного будинку також мешкала у

м. Сніжному Донецької обл., що свідчить про дружні стосунки між ними.

Служба безпеки позивача встановила, що на теперішній час, незважаючи на подальший продаж предмета іпотеки ОСОБА_1, ОСОБА_2 продовжує із своєю родиною мешкати в будинку, який є предметом іпотеки.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 вересня 2021 року позивач дізнався, що ОСОБА_1 набув у власність житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій він розташований площею 0,1474 га на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 1643.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором від 19 грудня

2007 року № DNUHGA000000000l ОСОБА_2 станом на 29 жовтня 2021 року має заборгованість у розмірі 179 688,75 доларів США, яка складається з наступного:

- 22 700,40 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 22 104,40 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом;

- 7 022,40 доларів США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом;

- 127 861,55 доларів США - заборгованість за нарахованою пенею.

Вказану заборгованість відповідач не сплатив.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України "Про іпотеку", згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням). Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 12 цього Закону в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Згідно з абзацем третім статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі

№ 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 09 вересня 2024 року у справі

№ 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі

№ 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23).

Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження

№ 12-24гс23)).

Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю.

Встановивши, що позивач, як іпотекодержатель вищезазначеного майна переданого в іпотеку, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметом іпотеки та враховуючи те, що суди встановили недобросовісність дій відповідачів, спрямованих на виведення майна з під іпотечного обтяження, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання за банком прав іпотекодержателя спірного майна.

Щодо доводів касаційної скарги про застосування строків давності колегія суддів доходить таких висновків.

Аналогічні за змістом аргументи були зазначені у апеляційній скарзі, яка була подана ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції надаючи оцінку таким доводам апеляційної скарги, встановив та вказував, що позивач зауважував, що він дізнався про продаж предмета іпотеки 17 вересня 2021 року (а. с. 38-42, том 1), доказів на спростування цього доводу матеріали справи не містять, тож з моменту, коли позивач дізнався, що його право порушене до моменту звернення до суду за захистом свого права строки давності не пройшли, бо сплив лише рік, а відтак, позов поданий до суду у межах строку звернення до суду.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статі 3 Закону України "Про іпотеку"). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі

№ 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) у ЦК України та в Законі України "Про іпотеку" відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17,

від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 та у справі № 911/3677/17. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18).

У постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/7076/19 та від 18 серпня 2021 року у справі № 201/153130/16 викладено висновок про те, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Апеляційний суд надав оцінку аналогічним за змістом арґументам апеляційної скарги та встановив, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 вересня

2021 року позивач дізнався, що ОСОБА_1 набув у власність спірний житловий будинок та земельну ділянку.

Врахувавши, що доказів на спростування цього доводу матеріали справи не містять, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права в межах позовної давності.

Суди встановили, що кредитні зобов`язання позичальником належним чином виконані не були, відомості про їх повне чи часткове виконання до суду не надані. Виконання грошових зобов`язань було забезпечено укладенням іпотечного договору, який зберігає свою чинність до моменту виконання грошових зобов`язань відповідно до договору. Банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки під час існування невиконаного зобов`язання.

Положеннями статті 590 ЦК України врегульоване звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

З матеріалів справи відомо, що 24 квітня 2012 року банк звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про дострокове повернення простроченої заборгованості. У разі неповернення такої повідомляв про свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки та запропонував ОСОБА_2 звільнити належне їй житлове приміщення

(а. с. 96, 97, том 1).

У постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/7076/19 та від 18 серпня 2021 року у справі № 201/153130/16 викладений висновок про те, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 22 грудня 2005 року "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 06 січня 2014 року у справі № 404/5246/12 розглянув позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, яка діяла також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з предмета іпотеки без надання іншого жилого приміщення, зняття з реєстраційного обліку.

Суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня

2007 року № DNUHGA 0000000001 у розмірі 386 937,58 грн звернув стягнення на будинок АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 2007 року на праві власності, загальною площею 60,2 м. кв та жилою площею 32,6 кв. м та земельну ділянку площею 1 375 кв. м шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору іпотеки, який був укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, зобов`язання приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлова О. А. скасувати заборону відчуження предмета іпотеки відмовив.

Зі змісту мотивувальної частини наведеного рішення суду відомо, що відповідач умов укладеного кредитного договору не виконувала у зв`язку з чим, станом на 09 липня 2012 року, утворилась заборгованість у розмірі: 48 488,42 доларів США, що у гривневому еквіваленті, відповідно до курсу НБУ - 7,98 грн за 1 долар США, складає

386 937,58 грн, які відповідач повертати добровільно не бажає.

Обставина надіслання банком дострокової вимоги також підтверджується змістом наведеного рішення, де суд вказує, що з вимоги банку від 24 квітня 2012 року вбачається, що відповідачем зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконується. Прострочена заборгованість складає 48 412,44 доларів США. Відповідач на виконання п. 2.3.3 укладеного кредитного договору, була зобов`язана повернути суму кредиту у повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій у 30-денний строк з дня отримання вимоги. Цією вимогою відповідач була попереджена, що у разі її невиконання банк вправі задовольнити свої вимоги шляхом зверненні стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для виселення всіх мешканців із житлового приміщення Цією вимогою відповідач також була попереджена, що у разі невиконання зобов`язання за кредитним договором банк має намір продати предмет іпотеки будь-кому. Також відповідач вказаною вимогою була попереджена про добровільне звільнення нерухомого майна, предмета іпотеки -житлового будинку АДРЕСА_1 разом з усіма членами сім`ї та іншими мешканцями.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі

№ 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.

У постановах Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 201/6750/16 (провадження № 61-6433св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 363/4951/18 (провадження № 61-16554св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 127/16249/18 (провадження № 61-11369св20) також зазначено про обов`язковість встановлення дійсного розміру заборгованості за кредитним договором на момент прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не врахував доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності в матеріалах справи обґрунтованого розміру заборгованості, та не навів жодних мотивів правильності наданого розрахунку складових заборгованості за кредитним договором у цій справі.

Колегія суддів зазначає, що слід звернути увагу на те, що розрахунки заборгованості, які надані позивачем під час розгляду справ № 404/5246/12 та справи, яка є предметом касаційного перегляду, складені станом на різний часовий проміжок, а отже не можуть бути достатніми для встановлення справжнього розміру заборгованості у справі, яка переглядається, оскільки не з`ясований період за який ця заборгованість підлягає стягненню.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині доводів апеляційної скарги, апеляційний суд не перевірив належним чином та не встановив строк дії договору з урахуванням вимоги банку про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, рішення у справі № 404/5246/12, а також умов договору, що має вирішальне значення для визначення обґрунтованого розміру заборгованості.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Отже апеляційний суд не перевірив належним чином нарахування заборгованості за кредитним договором, з урахуванням вимоги про дострокове погашення заборгованості та рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 січня 2014 року у справі № 404/5246/12, процентів за користування кредитом, а також неустойки у виді пені, її розміру та строку такого нарахування.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про зміну судового рішення лише в частині мотивів з підстав, викладених у постанові.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Вказані у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції судового рішення.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, доводів апеляційної скарги та сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

................

Перейти до повного тексту