Постанова
Іменем України
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 758/7584/23
провадження № 61-10572св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4, Подільська районна в місті Києві державної адміністрації,
третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 в інтересах яких діє його законний представник ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії та виселення.
Позов мотивований тим, що 20 березня 2015 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено договір позики грошових коштів. З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 20 березня 2015 року між сторонами був укладений договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку із невиконанням зобов`язань за договором позики ОСОБА_6, позивач задовольнила свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, а саме звернула стягнення на предмет іпотеки та зареєструвала право власності за собою 21 листопада 2016 року. Після передачі квартири у іпотеку ОСОБА_6 зареєструвала у ній дочку ОСОБА_2 (дата реєстрації 21 квітня 2016 року), онука ОСОБА_3 (дата реєстрації 21 листопада 2016 року згода матері дитини та батька), ОСОБА_4 (дата реєстрації 20 лютого 2020 року за згодою матері дитини та батька). Попри те, жодна згода іпотекодержателем (позивачем у справі) не надавалась.
Подільська районна в місті Києві державна адміністрація відмовилась зняти з реєстрації відповідача ОСОБА_2 у зв`язку із недопущенням порушення прав житлових та майнових прав її неповнолітніх дітей, а також відмовила у знятті з реєстрації неповнолітніх дітей через відсутність згоди органу опіки і піклування. У зв`язку із наведеними обставинами, відповідачка разом із дітьми надалі проживає у квартирі, яка належить на праві власності позивачу.
Окрім цього, відповідачу ОСОБА_2 направлялась вимоги про виселення, адже її проживання порушує право власності позивача щодо володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Однак у добровільному порядку відповідачка разом із дітьми відмовилась виселитись. Відповідно до статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право на підставі згоди іпотекодержателя передати предмет іпотеки у користування, однак така норма не була дотримана. ОСОБА_7 не зверталась за згодою до позивача щодо реєстрації місця проживання своєї дочки ОСОБА_2 . Таким чином, орган реєстрації місця проживання мав відмовити у реєстрації місця проживання ОСОБА_2, адже не було письмової згоди іпотекодержателя, тобто документа, який підтверджує право на проживання у житлі відповідно до статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" та підпункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207. Відтак, на думку позивача, орган реєстрації місця проживання відповідно до підпунктів 11, 19, 23 Правил мав відмовити у реєстрації, однак цього не зробив, у зв`язку із чим рішення про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 є незаконним, а відтак і похідні рішення про реєстрацію дітей відповідача ОСОБА_2 є також неправомірними, хоча при реєстрації дітей не вимагалась згода власника. Надалі, власник житла звернувся із заявою про зняття з реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_2 та її дітей, однак отримав відмову, у зв`язку із захистом майнових прав дітей. Разом із тим, такі особи підлягають виселенню відповідно до статті 40 Закону України "Про іпотеку", тобто за рішенням суду, адже добровільно це зробити вони відмовились.
ОСОБА_1 просила:
визнати незаконними та скасувати рішення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 21 квітня 2016 року, 21 листопада 2016 року, 20 лютого 2020 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним та скасувати рішення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 лютого 2023 року про відмову у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 ;
зобов`язати Подільську районну у місті Києві державну адміністрацію зняти ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 ;
виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення;
вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
судовими рішеннями у справі № 758/1323/17 встановлено, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_1 були дотримані усі вимоги, передбачені правовими нормами та умовами, укладеного договору іпотеки із ОСОБА_6 ;
позивач ототожнює поняття передачі предмету іпотеки в користування із реєстрацією місця проживання. Сама по собі реєстрація в певному місці проживання не дає особі права на користування певним житлом, якщо особа не проживала в ньому та втратила або не набула статусу члена сім`ї власника цього житла;
суд прийшов до переконання про те, що рішення Подільської районної в місті Києві державної реєстрації щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей прийнято з дотриманням чинного законодавства щодо декларування місця проживання, а тому у позовній вимозі визнати незаконними та скасувати такі рішення необхідно відмовити;
щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 лютого 2023 року про відмову у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1, суд зробив висновок, що відповідачем правомірно відмовлено у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та малолітніх дітей, яким належить право користування спірною квартирою, відповідно до підпункту 3 пункту 87 Порядку, адже власником нерухомого майна ОСОБА_1 не було надано до заяв про зняття з реєстрації місця проживання малолітніх осіб згоди органу опіки і піклування на вчинення таких дій, що своєю чергою унеможливлювало зняття з реєстраційного обліку їх матері ОСОБА_2 ;
щодо позовних вимог про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, суд зробив висновок, якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду з наданням іншого постійного житлового приміщення;
відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 758/1323/17, установлено, що враховуючи "дані обставини та вищезазначені норми права і усталену практику Верховного Суду, виселення позивача та її сім`ї зі спірної квартири має відбуватись з урахуванням ст. 109 ЖК України, тобто виселення осіб із наданням іншого житлового приміщення. Однак, ОСОБА_1 не вказано та не надано альтернативного житлового приміщення, куди б могла виселитися позивач зі своєю сім`єю. Тому у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення також слід відмовити";
оскільки судом не встановленого іншого житлового приміщення у відповідачів; позивачем не запропоновано відповідачу із малолітніми дітьми іншого житлового приміщення з дотриманням вимог частини другої статті 109 ЖК України, адже іпотечне майно було передбачене не за отримані кошти за договором позики; відсутністю доказів щодо неправомірного вселення відповідача ОСОБА_2, а подальше визначення місця проживання її малолітніх дітей здійснено відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України за місцем проживання їх батьків або одного з них, до житлового приміщення під час перебування спірної квартири в іпотеці, а відтак виселення із такої квартири відповідача та її малолітніх дітей без надання іншого житлового приміщення порушуватиме права відповідача та її дітей на житло, а тому у позовних вимогах про виселення ОСОБА_2 та її дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 необхідно відмовити.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;
рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
висилено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
зупинено виконання постанови в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 на період дії в Україні воєнного стану та на тридцяти-денний строк після його припинення або скасування.
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що під час реєстрації місця проживання вказаних осіб, іпотекодавцем не було порушено вимог Закону України "Про іпотеку" та умов договору іпотеки, адже не подано доказів, що вселення, тобто передача предмету іпотеки у користування відбулось після передачі квартири у іпотеку, адже після укладення договору іпотеки відбулось реєстрація її місця проживання, а тому суд не установив, що реєстрація місця проживання здійснена всупереч вимогам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься у Закону України "Про іпотеку" щодо отримання іпотекодавцем згоди у іпотекодержателя у разі передачі предмету іпотеки у користування, а не реєстрації місця проживання особи;
порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду з наданням іншого постійного житлового приміщення;
в цій справі встановлено та не заперечується сторонами, що іпотечне майно придбане не за кошти, які були отримані в борг;
втім, судом встановлено, що відповідачі вселились до житлового будинку, який є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя: згідно з вимогами частини третьої статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування; відповідно до пункту 2.4.2 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язаний виконувати обов`язки, покладені на іпотекодавця за Законом "Про іпотеку"; з договору іпотеки також вбачається, що на час укладення договору іпотеки іпотекодавцем була надана довідка, відповідно до якої в квартирі не проживали ні ОСОБА_8 ні жодна неповнолітня особа. Іпотекодавець гарантував, що передачею такого майна в іпотеку не будуть порушуватись права будь-яких третіх осіб. В тому числі неповнолітніх;
посилання представника відповідачів на те, що відсутність реєстрації ОСОБА_9 в спірній квартирі на момент укладення договору іпотеки не свідчить про те, що вона не мала на неї права користування, колегія суддів відхилила. Знімаючись з реєстрації в цій квартирі ОСОБА_8 діяла свідомо та добровільно обрала інше місце проживання. Надавши під час укладення кредитного договору довідку про проживаючих в іпотечному майні, ОСОБА_10 гарантувала кредитору, що право користування на вказане іпотечне майно має лише одна особа ОСОБА_6 . Відповідачами ці обставини, які відображені в договорі іпотеки жодним чином не спростовані. Іпотекодержатель за таких обставин надаючи борг, який забезпечувався іпотекою правомірно розраховував, що лише одна особа має право на користування іпотечним майном, а інші особи можуть набути такого права лише за його згодою, що чітко передбачено Законом "Про іпотеку";
не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в іншій формі. Повторно зареєструвавши в іпотечній квартирі, вже під час дії договору іпотеки ОСОБА_11, яка через сім місяців зареєструвала право неповнолітньої дитини, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 діяли з використанням "права на зло", всупереч принципам добросовісності;
таким чином, судом встановлено, що вселення ОСОБА_2 та малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 у спірний житловий будинок відбулося всупереч прямій забороні, що міститься в законі;
право неповнолітніх дітей на проживання в спірній квартирі є похідним від правомірності набуття цього права їх матір`ю. Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки доньки та онуків іпотекодавця ОСОБА_6 у житловому будинку, який є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу;
посилання відповідачів на наявність справи, за результатом розгляду якої суди прийшли до висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення є незаконним, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Верховний Суд у своїй постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 160/5671/21 зазначив, що преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи;
Апеляційний суд також встановив, що відсутні підстави для закриття провадження у даній справі, через те, що раніше вже розглядались вимоги про виселення, оскільки на переконання суду власник має право повторно звертатись з такими вимогами на захист свого права, крім того змінились підстави позову.
Аргументи учасників справи
20 липня 2024 року ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4, засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, на постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року, у якій просила:
скасувати постанову апеляційного суду;
рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційна скарга позивача свідчила, що нею було заявлено вимогу лише про виселення, тому оскарженою постановою не були скасовані та визнані незаконними рішення Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 квітня 2016 року, від 21 листопада 2016 року та від 20 лютого 2020 року про реєстрацію місця проживання відповідачів у квартирі. Саме указані рішення були підставами позову, а вимога про виселення була похідною. При цьому, позивачка не скористалась правом до початку розгляду справи по суті змінити предмет позову або підставу позову, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц. Фактично позивачка сплатила судовий збір за розгляд раніше заявленої вимоги про законність реєстрації відповідачів, при цьому суд апеляційної інстанції, вийшовши за межі вимог апеляційної скарги, всупереч своїм же висновкам про недоречність розгляду вимоги щодо законності рішень Подільської районної в місті Києві державної адміністрації щодо реєстрації відповідачів, безпідставно тоді ж розглянув ці ж обставини, та зробив висновки щодо порушень РДА при реєстрації без винесення в цій частині окремого рішення. Суд апеляційної інстанції, вийшов за межі заявленої вимоги в апеляційній скарзі, при цьому скасував рішення суду першої інстанції у тій частині, яка фактично не оскаржувалась;
безпідставний вихід за межі вимоги апеляційної скарги є порушенням принципів диспозитивності і змагальності процесу. Аналогічна позиція визначена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц та від 11 квітня 2018 року у справі № 643/3630/15-ц;
Київським апеляційним судом та Верховним Судом у справі № 758/1323/17 був розглянутий спір між тими ж сторонами щодо виселення сім`ї ОСОБА_12 з квартири без надання іншого житла. Апеляційним судом з посиланням на постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, постанови Верховного Суду: від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц; від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц було зазначено, що виселення відповідача та її сім`ї зі спірної квартири має відбуватись з урахуванням статті 109 ЖК УРСР, тобто виселення осіб із наданням іншого житлового приміщення. Апеляційним судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та виселення, оскільки позивачем не надано альтернативного житлового приміщення, куди б могла виселитися відповідач зі своєю сім`єю. Вказані судові рішення набрали законної сили, їх перегляд можливий тільки на підставі статті 423 ЦПК України. Наявність рішень суду, що набрали законної сили, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України;
позивачем в апеляційній скарзі заявлена тільки одна вимога в частині виселення відповідачів, при цьому фактично рішення Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 21 квітня 2016 року, від 21 листопада 2016 року, від 20 лютого 2020 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у квартирі не визнано незаконним.
судом апеляційної інстанції не досліджувалась позовна заява ОСОБА_1, що була подана у 2017 році з вимогою про виселення, тому на підставі чого апеляційний суд зрозумів, що змінились обставини позову не відомо. Оскільки позивачкою в апеляційній скарзі не заявлено вимогу про скасування рішень РДА про реєстрацію місця проживання відповідачів, то нові підстави позову про виселення відсутні;
посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 не може бути законним, оскільки у цій справі обставини не є подібними. Окрім цього, нова судова практика не є підставою для перегляду рішень суду, що набрали законної сили, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
апеляційний суд не обґрунтував, яке відношення мають всі відповідачі у цій справі до порушень іпотечного договору від 20 березня 2015 року, укладеного між позивачкою та ОСОБА_6, що на думку позивача та апеляційного суду були допущені при реєстрації місця проживання;
іпотечний договір від 20 березня 2015 року, укладений між позивачкою та ОСОБА_6 не містить жодних умов щодо заборони реєстрації місця проживання в указаній квартирі іпотекодавцем ОСОБА_6 членів своєї сім`ї в майбутньому. Малолітні діти народились та були зареєстровані у відповідності до місця реєстрації своєї матері відповідно до чинного на той час законодавства, оскільки до 27 травня 2020 року згода іпотекодержателя на реєстрацію у квартирі осіб, законодавством не вимагалась та за новим місцем проживання не реєструвались, оскільки іншого місця проживання не мали;
апеляційний суд в оскарженій постанові обмежився лише загальними фразами щодо заборони реєстрації, при цьому відповідного пункту договору, який саме було порушено не вказав, оскільки іпотечний договір не містить жодних умов щодо заборони реєстрації місця проживання в указаній квартирі іпотекодавцем ОСОБА_6 членів своєї сім`ї в майбутньому;
в матеріалах справи наявний висновок служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної у м. Києві адміністрації про недоцільність виселення малолітніх дітей;
посилання позивачки та апеляційного суду про те, що відповідачі порушили вимоги статті 9 Закону України "Про іпотеку" є помилковими, оскільки у цій статті встановлена заборона виключно для іпотекодержателя, яким є ОСОБА_6, яка до участі у справі не залучена. Відповідачі не можуть бути належними відповідачами у спорі про порушення іпотечного договору та Закону України "Про іпотеку", оскільки жодних зобов`язань для них вказаним законом та договором не передбачено;
висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_13 діяли з використанням "права на зло" всупереч принципам добросовісності є помилковими. Оскільки ОСОБА_2, дізнавшись про вагітність, зареєструвалась за фактичним місцем свого проживання для постановки на облік у лікарні і не знала про укладений договір іпотеки.
20 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу. підписаний представником ОСОБА_14, в якому просила продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу та залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
апеляційний суд не вирішував питання про зняття відповідачів з реєстрації та не переглядав судові рішення в цій частині, а тому висновки Верховного Суду на які посилається відповідач, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин;
стверджуючи про порушення норм процесуального права відповідач не обґрунтувала яким чином такі порушення привели до неправильного вирішення справи;
доводи відповідача про те, що позовна вимога про виселення була похідною безпідставні.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2024 року в частині підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК Україниповернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
16 вересня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного суду 07 листопада 2024 року
продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу;
в задоволенні клопотання ОСОБА_2 визнати поважними причини пропуску строку на подачу доповнень до касаційної скарги відмовлено;
доповнення до касаційної скарги ОСОБА_2 залишено без розгляду;
справу призначено до судового розгляду.