ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 487/3019/24
провадження № 61-16081св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа- відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2024 року в складі судді Лагоди А. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року в складі колегії суддів Крамаренко Т. В., Тищук Н. О., Яворської Ж. М. у справі за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
- позбавити батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стосовно їх неповнолітньої дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнути аліменти на користь дитини;
- позбавити батьківських прав ОСОБА_3, ОСОБА_4 стосовно їх неповнолітнього сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та стягнути аліменти на користь дитини.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Діти проживали за адресою: АДРЕСА_1 з матір`ю ОСОБА_3, яка систематично вживала наркотичні засоби та ухилялася від виконання батьківських обов`язків. Службою у справах дітей за вказаною адресою, за результатом перевірки, встановлено, що умови проживання дітей незадовільні, мати не заперечувала про вживання наркотичних засобів (підтверджено випискою з медичної карти амбулаторного хворого). Батько неповнолітнього ОСОБА_6 мешкає за адресою: АДРЕСА_2, участі у вихованні дитини не бере та не спілкується з ним, категорично відмовився від спілкування. Батько неповнолітньої ОСОБА_7, проживає за адресою: АДРЕСА_3, ухиляється від належного виконання батьківських обов`язків та, зі слів дитини, зловживає алкоголем.
Дітей госпіталізовано до КНП ММР "Міська дитяча лікарня № 2", вони перебувають на обліку як такі, що опинилася у складних життєвих обставинах у зв`язку з ухиленням батьків від належного виконання батьківських обов`язків. Влітку 2023 року малолітня ОСОБА_7, перебуваючи у дитячій лікарні, самостійно зателефонувала на спецлінію "102" та просила вжити заходів стосовно її матері, яка не доглядає за нею та її братом, не забезпечує продуктами харчування та вживає наркотичні засоби, дитина відмовилась проживати з матір`ю, мати неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків.
26 березня 2024 року, на засіданні комісії з захисту прав дитини Миколаївської міської ради, розглядалось питання щодо належного виконання батьками батьківських обов`язків та негайного відібрання дітей від батьків.
Посилаючись на викладене та на статті 150, 164, 166 СК України, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 25 липня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду мотивовано тим що, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог щодо необхідності позбавлення батьківських прав відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 суд, встановивши дійсні обставини справи та взявши до уваги її поведінку, яка свідчить про її виправлення, а також думку сина ОСОБА_1, дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення її батьківських прав є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Фактично на підтвердження позовних вимог позивач надав лише висновок органу опіки та піклування про доцільність такого позбавлення, який не має для суду обов`язкового характеру.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 25 вересня 2024 року апеляційну скаргу Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради задовольнив частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2024 року змінив, доповнивши його таким.
Попередив ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Попередив ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Попередив ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Поклав на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітнього ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 .
Поклав на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_4 своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітнього ОСОБА_1 .
Поклав на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_5 своїх батьківських обов`язків стосовно малолітньої ОСОБА_2 .
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що такі висновки є правильними та обґрунтованими, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами винної поведінки відповідачів як батьків, свідомого нехтування ними своїми батьківськими обов`язками та умисного ухилення від їх виконання. Крім цього, суд, врахувавши думку неповнолітнього ОСОБА_1, дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Водночас апеляційний суд, врахувавши те, що відповідачі з березня 2024 року не здійснили усіх необхідних заходів щодо повернення дітей у родину, що свідчить про неналежні дії щодо достатньої участі у вихованні дітей, здобуття освіти, утримання, дійшов висновку, що наявні підстави для попередження ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 та роз`яснення їм, що у разі відсутності реальних змін у поведінці відповідачів як батьків стосовно дітей протягом розумного строку після ухвалення судового рішення не виключається можливість повторного ініціювання питання про позбавлення їх батьківських прав.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 листопада 2024 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1, ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права;
- не дослідили зібрані у справі докази;
- необґрунтовано відхилили клопотання позивача про долучення до матеріалів справи інформації Управління патрульної поліції у Миколаївській області від 11 вересня 2024 року;
- не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021року в справі № 202/7712/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 635/2771/17, від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18, від 18 травня 2019 року в справі № 661/2532/17.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не надали належної оцінки характеристикам на дітей з Миколаївської гімназії № 10, актам обстеження умов проживання дітей від 21 березня 2024 року, від 24 жовтня 2023 року, від 13 липня 2023 року та від 01 червня 2023 року. Не взяли до уваги, що ОСОБА_3 визнала вживання наркотичних засобів, у тому числі у присутності дітей, а також не зверталась до медичного закладу з метою лікування від наркозалежності. Відповідач не надала будь-яких доказів, які б характеризували її як матір, яка здатна задовольнити хоча б базові потреби дитини, та підтвердили б зміну її поведінки, ставлення до вживання наркотиків тощо. Крім того, відповідач не надала відомостей про джерела доходу або перебування на обліку у центрі зайнятості населення. Мати дітей перебуває на утриманні співмешканця, який навіть не має наміру одружитися з нею, тому не здатна самостійно утримувати дітей.
Також суди не врахували, що ОСОБА_3 під час розгляду справи втратила паспорт громадянина України та не звернулася до відповідних державних органів для його відновлення, що свідчить про її безвідповідальність.
Також зазначає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4, будучи повідомленими в установленому законом порядку про дату, час і місце розгляду судової справи, не подали до суду відзиву на позовну заяву, за час відібрання дітей (березень 2024 року) не звернулися до служби у справах дітей та не цікавились їх станом здоров`я, фізичним, духовним та моральним розвитком, що свідчить про їх байдужість до дітей.
До того ж суди не взяли до уваги, що ОСОБА_3 неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків. Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги інформацію Управління патрульної поліції у Миколаївській області від 11 вересня 2024 року про те, що ОСОБА_3 вже під час розгляду справи двічі вчинила домашнє насильство в стані алкогольного сп`яніння стосовно свого співмешканця ОСОБА_8, що свідчить про те, що відповідач не змінила свій спосіб життя.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 05 грудня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Заводського районного суду м. Миколаєва.
Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2025 року.
Ухвалою від 20 лютого 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
Суди встановили, що батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є мати ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4 (а. с. 4 зв.).
Батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (а. с. 4).
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2018 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 розірвано, прізвище ОСОБА_9 змінено на дошлюбне " ОСОБА_10" (а. с. 6).
З повідомленням Служби у справах дітей адміністрації Центрального району від 20 червня 2023 року № 193/08.01-17 вбачається, що здійснено вихід за місцем проживання ОСОБА_5, проведено обстеження умов його проживання за адресою: АДРЕСА_3, та встановлено, що це житло є однокімнатною квартирою з усіма зручностями, у кімнаті наявне місце для занять та відпочинку дитини. Батько ОСОБА_2 пояснив, що регулярно спілкується з дочкою, щотижня дитина залишається у нього на декілька днів, він купує їй одяг та взуття, приділяє увагу її навчанню. У вихованні та догляді за дитиною батькові допомагає його мати ОСОБА_11, яка проживає у цьому ж будинку в квартирі № 5, де також наявні належні умови проживання для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. ОСОБА_11 дуже хвилюється за долю онуки, мати приводила постійно дитину брудну, бабуся наголошувала матері на необхідності систематичного навчання дитини, допомагала надолужити дитині навчальний план, мати не слухалась. Батько бажає, щоб дочка проживала з ним, адже мати ОСОБА_3 зловживає наркотичними засобами та не приділяє уваги дитині (а. с. 8).
Відповідно до повідомлення Служби у справах дітей адміністрації Центрального району від 29 червня 2023 року № 196/08.01-17 за адресою: АДРЕСА_2 проживає матир відповідача ОСОБА_4, яка повідомила, що її син ОСОБА_4 тривалий час проживає зі своєю новою сім`єю за іншою адресою. Повідомила, що син перераховує аліменти на онука, мати хлопця тривалий час створювала перешкоди у спілкуванні сина з батьком, дитина не бажає тепер спілкуватись з батьком та бабусею, ОСОБА_4 звинувачує ОСОБА_3 у неможливості своєї участі у вихованні сина (а. с. 7).
Згідно з характеристикою Миколаївської гімназії від 08 червня 2023 року № 10 учениця 3-А класу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, характеризується позитивно, але батьки не цікавляться успіхами дитини, не контролюють виконання домашніх завдань, не відвідують батьківські збори, спілкування з матір`ю тільки у телефонному режимі, батько жодного разу не відвідав школу, мати приділяє дитині недостатньо уваги (а. с. 9).
Згідно з характеристикою Миколаївської гімназії від 08 червня 2023 року № 10 учень 7-А класу ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, характеризується позитивно, завдання виконував не систематично, не має мотивації до навчання, під час дистанційного навчання протягом першого семестру майже не виходив на уроки, дуже рідко виконував домашні завдання, мати поцікавилася успіхами дитини в останній навчальний день, класний керівник спілкується з матір`ю виключно у телефонному режимі, вона не відвідує батьківські збори (а. с. 9 зв.).
З інформації Головного управління національної поліції в Миколаївській області від 04 липня 2023 року встановлено, що 27 червня 2023 року ОСОБА_2, перебуваючи на лікуванні в міській дитячій лікарні, зверталася до оператора "102" та просила вжити заходів стосовно своєї матері ОСОБА_3, яка не доглядає за нею та її братом, вдома немає їжі, остання вживає наркотичні засоби (а. с. 10).
За актами обстеження умов проживання, складеними Службою у справах дітей Заводського району м. Миколаєва від 01 червня 2023 року, 13 липня 2023 року, 24 жовтня 2023 року, 21 березня 2024 року за адресою: АДРЕСА_5, у помешканні неприємний запах, розкидані речі, посуд брудний, діти голодні, брудні, на матір складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 184 КУпАП (а. с. 11-13).
Згідно з випискою медичної карти амбулаторного хворого від 18 березня 2024 року № 603 у ОСОБА_3 внаслідок вживання наркотичних засобів наявна гостра інтоксикація (а. с. 14).
З наданої відповідачем виписки КП "Миколаївський обласний центр психічного здоров`я" від 14 липня 2024 року № 1058 ОСОБА_3 є тверезою, наркотичних засобів в організмі не виявлено (а. с. 55).
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 17 квітня 2024 року № 4227/02.02.01-22/03/020/24 є доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_3, ОСОБА_5 стосовно дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стосовно дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 30, 31).
Підставою для прийняття зазначеного висновку є той факт, що спеціалісти служби у справах дітей неодноразово проводили профілактичну роботу з батьками щодо належного виховання та утримання дітей, однак батьки не змінили своє ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Допитаний у судовому засіданні 06 червня 2024 року неповнолітній ОСОБА_1 заперечив проти задоволення позову щодо позбавлення стосовно нього батьківських прав матері та батька. Зазначив, що на сьогодні разом із сестрою проживає у прийомній сім`ї, однак він та сестра бажають проживати разом із матір`ю, оскільки люблять її та вона змінила свою поведінку.
Допитаний у судовому засіданні 25 липня 2024 року як свідок ОСОБА_8 зазначив, що проживає у цивільному шлюбі разом із ОСОБА_3 у його квартирі, де є всі необхідні умови для проживання дітей. Також додав, що бажає, щоб діти проживали разом із ними, він має можливість забезпечити сім`ю, оскільки має постійний заробіток, крім того, додав, що ОСОБА_3 вже значний час не вживає наркотичні засоби та стала на шлях виправлення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 51 Конституції України, частин другої, третьої статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її належне виховання є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У частині першій статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені у статті 150 СК України.
Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі "Ілля Ляпін проти росії", заява № 70879/11).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Стаття 263 ЦПК України визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог щодо необхідності позбавлення батьківських прав відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 суди, врахувавши, що остання заперечує проти позову про позбавлення її батьківських прав, врахувавши її поведінку, яка свідчить про її виправлення, а також думку сина ОСОБА_1, дійшли висновку, що позовні вимоги про позбавлення її батьківських прав є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Із такими висновками Верховний Суд погодитися не може з огляду на таке.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що якщо відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, ще не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Так, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) зроблено висновок, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
У справі № 459/3411/18 (постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року (провадження № 61-10531св21)) суди вирішили позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, керуючись тим, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин саме лише заперечення ОСОБА_3 проти позбавлення її батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення її батьківських прав. А щодо позбавлення батьківський прав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 суди взагалі не врахували те, що відповідачі відзиву на позовну заяву не подавали, свої заперечення щодо позбавлення їх батьківських прав не висловлювали.
У справі, яка переглядається, встановлено, що родина неодноразово потрапляла в поле зору служби у справах дітей. Діти ОСОБА_2 та ОСОБА_12 перебувають на обліку як такі, що опинилися у складних життєвих обставинах у зв`язку з ухиленням батьків від належного виконання батьківських обов`язків.
Діти проживали з матір`ю ОСОБА_3, яка систематично вживала наркотичні засоби, що не заперечувалось останньою, та ухилялася від виконання батьківських обов`язків.
Службою у справах дітей за адресою проживання ОСОБА_3 за результатом перевірки, встановлено, що умови проживання дітей незадовільні, у помешканні неприємний запах, розкидані речі, посуд брудний, діти голодні, брудні.
Відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було достеменно відомо, що мати дітей веде асоціальний спосіб життя, вживає наркотичні засоби, не забезпечує їх дітям належних умов життя. Однак заходів на відібрання дітей від матері ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не вживали.
Згідно з характеристиками Миколаївської гімназії від 08 червня 2023 року щодо учениці ОСОБА_2 та учня ОСОБА_1 батьки не цікавляться успіхами дітей, не контролюють виконання домашніх завдань, не відвідують батьківські збори, спілкування з матір`ю тільки у телефонному режимі, батьки жодного разу не відвідували школу та приділяють дітям недостатньо уваги.
З інформації Головного управління національної поліції в Миколаївській області від 04 липня 2023 року встановлено, що 27 червня 2023 року ОСОБА_2, перебуваючи на лікуванні в міській дитячій лікарні, зверталася до оператора "102" та просила вжити заходів стосовно своєї матері ОСОБА_3, яка не доглядає за нею та її братом, вдома немає їжі, остання вживає наркотичні засоби.
У зв`язку з тим, що існувала загроза життю та здоров`ю дітей, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було госпіталізовано до КНП ММР "Міська дитяча лікарня № 2", а в подальшому дітей влаштовано до дитячого будинку сімейного типу.
Крім того, як відомо з матеріалів справи, спеціалісти служби у справах дітей неодноразово проводили профілактичну роботу з батьками дітей щодо належного виконання ними своїх обов`язків, відповідачам неодноразово надавалися випробувальні терміни та рекомендації щодо усунення складних життєвих обставин, проте жодних дій вони не вчиняли.
Суди не звернули уваги на те, що з часу відібрання дітей (березень 2024 року) відповідачі не звернулися до служби у справах дітей та не цікавились їх станом здоров`я, фізичним, духовним та моральним розвитком, що свідчить про їх байдужість до дітей.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Так, відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 17 квітня 2024 року № 4227/02.02.01-22/03/020/24 є доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стосовно дитини ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стосовно дитини ОСОБА_1 .
Підставою для прийняття цього висновку є той факт, що спеціалісти служби у справах дітей неодноразово проводили профілактичну роботу з батьками щодо належного виховання та утримання дітей, однак батьки не змінили своє ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Сумніви судів першої та апеляційної інстанцій в обґрунтованості такого висновку органу опіки та піклування колегія суддів вважає належним чином необґрунтованими, оскільки самі собою такі сумніви не можуть бути підставою для встановлення фактичної відсутності будь-яких підстав для позбавлення батьківських прав. Відповідачі не були позбавлені права надати необхідні пояснення, які б спростовували висновки уповноваженого органу, зокрема обставини, які передбачають застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України (постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), від 11 грудня 2024 року в справі № 199/5456/23 (провадження № 61-12046св24)).
Отже, висновки суду першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про небажання відповідачів брати участь у вихованні та розвитку дітей, позивач не надав, не ґрунтуються на матеріалах справи.
Не можна вважати, що суди повно та всебічно встановили обставини справи, надали належну оцінку доказам у справі, поведінці батьків, виклали мотиви та аргументи.
Лише той факт, що ОСОБА_3 заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку й не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав. Крім того, матеріали справи взагалі не містять жодних заперечень ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо позбавлення їх батьківських прав стосовно їхніх дітей.
У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У зв`язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваних рішеннях достатньою мірою викладено мотиви, на яких вони ґрунтуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").
На підставі положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.