ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня2025 року
м. Київ
справа № 391/832/23
провадження № 61-6900св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач -Головне управління Національної поліції у Кіровоградській області,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1, поданою адвокатом Тупалом Максимом Петровичем, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Голованя А. М., Письменного О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ГУНП у Кіровоградській області звернулося до Команіївського районного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позов мотивовано тим, що 11 вересня 2020 року сталась дорожня-транспортна пригода за участі інспектора сектору реагування патрульної поліції № 1 Компаніївського відділення поліції Долинського ВП ГУНП в Кіровоградській області капітана поліції Баннікова А. О., який керував службовим автомобілем марки "Skoda Rapid", реєстраційний номер НОМЕР_1 . У салоні транспортного засобі на передньому пасажирському сидінні в якості пасажира перебував начальник сектору реагування патрульної поліції № 1 Компаніївського відділення поліції Долинського ВП ГУНП в Кіровоградській області лейтенант поліції ОСОБА_2 . Під час дорожньо-транспортної пригоди позивач перебував у службовому наряді по патрулюванню території Компаніївського районну Кіровоградської області.
У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди службовий автомобіль "Skoda Rapid", що належить ГУНП України в Кіровоградській області, зазнав значних механічних пошкоджень. Відповідно до висновку судового експерта Кіровоградського НДЕКЦ МВС І. В. Ревм від 15 липня 2021 року № СЕ-19/112-21/5401-АВ сума матеріального збитку, завданого власнику службового автомобіля - ГУНП в Кіровоградській області, становить 530 228,62 грн.
Автомобіль "Mitsubishi Pajero", під керуванням ОСОБА_3, з яким відбулося лобове зіткнення на узбіччі дороги внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, також зазнав механічних пошкоджень. Крім того, учасники ДТП отримали тілесні ушкодження.
Наказом ГУНП в Кіровоградській області № 1747 від 08 грудня 2020 року до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення. Не погодившись з вказаним наказом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про його скасування. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 340/155/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
11 вересня 2020 року за фактом вказаного ДТП внесено відповідні відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення за № 62020150000000912, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 вересня 2023 року у справі № 391/387/21 звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 286 КК України на підставі частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито. Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової і моральної шкоди, цивільний позов ГУНП у Кіровоградській області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої майну внаслідок ДТП, залишено без розгляду, роз`яснено цивільним позивачам їх право на пред`явлення позовних вимог до ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства.
ГУНП в Кіровоградській області просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 530 228,62 грн майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
У листопаді 2023 року до Компаніївського районного суду Кіровоградської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ГУНП у Кіровоградській області, про стягнення майнової шкоди та компенсацію моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Розпорядженнями Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2023 року справу № 391/832/23 за позовом ГУНП у Кіровоградській області до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди та справу № 391/840/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди та компенсацію моральної шкоди, у зв`язку з неможливістю утворити новий склад суду для розгляду справи, передано до Бобринецького районного суду Кіровоградської області.
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 січня 2024 року об`єднано в одне провадження цивільні справи за вказаними позовами з присвоєнням єдиного номеру (№391/832/23).
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2024 року клопотання ОСОБА_1, подане адвокатом Тупалом М. П., про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у справі № 391/832/23 в частині позовних вимог ГУНП у Кіровоградській області до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, закрито. Повідомлено ГУНП у Кіровоградській області, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що у випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статі 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Вказані правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження
№ 11-892апп18), від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19), а також - Верховним Судом в постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 204/2763/18 (провадження № 61-6497св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 320/8119/17 (провадження № 61-2135св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 756/12568/18 (провадження № 61-3646св20).
З огляду на наведене, спір щодо відшкодування органу державної влади шкоди, завданої шляхом пошкодження службового автомобіля під час виконання службових обов`язків (несення публічної служби), є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства в порядку, передбаченому КАС України. За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог ГУНП у Кіровоградській області до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, слід закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу ГУНА у Кіровоградській області задоволено. Ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2024 року скасовано та направлено справу до того ж суду для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував значущих особливостей саме цієї справи, а саме: спір об`єднано з цивільним позовом фізичної особи, який не може бути розглянуто за правилами КАС України; стаття 13 ЦПК України декларує і забезпечує принцип диспозитивності судочинства, згідно з якого учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Вказане стосується і позивача який: самостійно визначає правовий статус процесуального документа і юрисдикцію суду до якого звертається із позовом; межі (розмір) позовних вимог; стратегію правового обґрунтування вимог. Крім того, завдана шкода не пов`язана із проходженням служби ОСОБА_1 . Згідно з матеріалами службового розслідування дії відповідача непропорційні використанню превентивного поліцейського заходу, кримінальна справа щодо нього закрита з нереабілітуючих підстав, а ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 вересня 2020 року цивільний позов ГУ НП у Кіровоградській області до ОСОБА_1 залишено без розгляду з роз`ясненням його подальшого пред?явлення у порядку цивільного судочинства. Зазначена ухвала є чинною. Посилаючись на загальні норми ЦК України, які регулюють відшкодування шкоди, позивач вимагає повної компенсації збитків з відповідача як з громадянина України, а не обмеженого (часткового) стягнення, як з поліцейського під час проходження служби.
За таких обставин оцінка законності вимог позивача чи ефективності способу захисту права, а також обґрунтованості застосування норм матеріального права можлива при продовженні розгляду спору по суті за правилами цивільного судочинства.
Аргументи учасників справи
09 травня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, у якій просив скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ГУНП України просить стягнути з нього майнову шкоду, зазначаючи про те, що шкоду спричинено внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час виконання ним службових обов`язків, а саме здійснення патрулювання на службовому автомобілі (несення публічної служби). Вказана теза спростовує посилання суду апеляційної інстанції про те, що завдана шкода не пов`язана із проходженням служби відповідачем.
У випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник щодо відшкодування органу державної влади шкоди, завданої відповідачем шляхом пошкодження службового автомобіля під час здійснення патрулювання, тобто під час виконання службових обов`язків (несення публічної служби), а тому є публічно- правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
14 червня 2024 року ГУНП в Кіровоградській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що правовідносини між сторонами в цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення відповідача з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень та не внаслідок заподіяння шкоди. З огляду на зазначене, за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Той факт, що майнової шкоди завдано суб`єкту владних повноважень під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий. Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє дорожньо-транспортну пригоду, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.
Крім того, вказана справа має особливості, що відрізняють її від справ, на які посилається ОСОБА_1, завдана шкода не пов`язана із проходженням служби відповідачем. Посилаючись на загальні норми ЦК України, які регулюють відшкодування шкоди, ГУНП в Кіровоградській області вимагає повної компенсації збитків з відповідача як з громадянина України, а не обмеженого (часткового) стягнення, як з поліцейського під час проходження служби.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі. В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права).
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба ? діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону України "Про Національну поліцію").
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про Національну поліцію" у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
У пункті 1 Розділу ІІІ Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 вересня 2017 року № 757, зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року № 848 "Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями" всі транспортні засоби органів поліції використовуються виключно в службових цілях, для забезпечення оперативної і господарської діяльності в межах установлених лімітів та передбачених у їх кошторисах асигнувань.
Патрульна служба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення належної охорони громадського порядку, громадської безпеки та контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки. У разі необхідності здійснює регулювання дорожнього руху (підпункт 1 пункту 1 Розділу ІІІ Положення про патрульну службу Міністерства внутрішніх справ, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України02 липня 2015 року № 796).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Аналогічні позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) зроблено висновок, що "спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби. З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах".
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 (провадження
№ 11-574апп19) Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що "за наслідками розгляду справи № 818/1688/16 (постанова від 5 грудня 2018 року) Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновку, викладеного, зокрема, й у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15 виходячи з таких міркувань. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини НОМЕР_1 шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів".
Подібні висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 761/19799/17 (провадження № 61-40378св18), від 07 серпня 2020 року у справі № 199/160/19 (провадження № 61-7126св20), від 30 вересня 2020 року у справі № 204/2763/18 (провадження № 61-6497св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 320/8119/17 (провадження № 61-2135св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 756/12568/18 (провадження № 61-3646св20), від 25 листопада 2020 року у справі № 202/124/19 (провадження № 61-7056св20), від 27 травня 2021 року у справі № 203/3782/19 (провадження № 61-16996св20), від 21 лютого 2022 року у справі 932/14855/19 (провадження № 61-17804св21), від 26 квітня 2022 року справі № 185/8266/20-ц (провадження № 61-20229св21), від 07 березня 2023 року у справі № 761/1366/20 (провадження № 61-19024св21), від 28 вересня 2023 року у справі № 182/3615/22 (провадження № 61-7241св23).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 932/14855/19 вказано, що "постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що спір з приводу відшкодування органу державної влади шкоди, завданої відповідачем шляхом пошкодження службового автомобіля під час здійснення патрулювання, тобто під час виконання службових обов`язків (несення публічної служби), є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема в постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 202/124/19 (провадження
№ 61-7056св20), від 09 грудня 2020 року у справі № 204/824/18 (провадження № 61-3383св19), від 14 грудня 2020 року у справі № 750/13126/19 (провадження № 61-10483св20), від 25 січня 2021 року у справі № 727/7203/18 (провадження № 61-7722св19), від 18 серпня 2021 року у справі № 205/4241/18 (провадження № 61-308св20), в яких спірні правовідносини були аналогічними (Департамент патрульної поліції пред`явив позови до працівників патрульної служби (поліції) про відшкодування завданої ними шкоди, спричиненої пошкодженням службового транспортного засобу під час ДТП) і суди попередніх інстанцій або ж сам Верховний Суд вказали на необхідність вирішення таких справ у порядку адміністративного судочинства. Посилання заявника на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 203/3237/16 (провадження № 61-10121св19), згідно з яким співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи, не можуть свідчити про недотримання судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції, оскільки у справі № 203/3237/16 вирішувалося питання про відшкодування шкоди, завданої потерпілій особі внаслідок ДТП, а в цій справі органом державної влади заявлені вимоги про відшкодування шкоди до свого працівника - поліцейського, який проходить службу в органах поліції".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 710/528/21 вказано, що "збитки, про стягнення яких просить позивач, виникли внаслідок визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 580/4158/19 протиправною бездіяльності Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (позивача у справі, що є предметом апеляційного розгляду) та одночасно і Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (відповідача у справі, що є предметом апеляційного розгляду) при розгляді скарги громадянина від 24 липня 2019 року. За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 818/1688/16 стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, оскільки обставини притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності та те, що він не є матеріально відповідальною особою, підлягають врахуванню судом при вирішенні питання міри відповідальності відповідача за шкоду, що завдана при проходженні публічної служби, а також визначенні розміру шкоди, та не свідчать про неподібність правовідносин. Тому суди зробили правильний висновок, що ця справа про відшкодування майнової шкоди, завданих особою, що проходила публічну службу (державна служба) за позовом суб`єкта владних повноважень має розглядатися у порядку адміністративного судочинства".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У справі, що переглядається, ГУНП у Кіровоградській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої відповідачем шляхом пошкодження службового автомобіля під час здійснення патрулювання, тобто під час виконання службових обов`язків (несення публічної служби). Тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв`язку з чим закрив провадження у справі в частині позовних вимог ГУНП у Кіровоградській області до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Апеляційний суд не врахував, що обставини притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності підлягають врахуванню судом при вирішенні питання відповідальності відповідача за шкоду, що завдана при проходженні публічної служби, проте не свідчить про те, що вказаний спір слід розглядати у порядку цивільного судочинства з огляду на зміст правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі. Те, що вказаний спір був об`єднаний з цивільним позовом фізичної особи, жодним чином не впливає на юрисдикційність спору за позовними вимогами ГУНП у Кіровоградській області, оскільки не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 20 ЦПК України).
За таких обставин апеляційний суд помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону. Тому суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі ухвалу суду першої інстанції.