iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня2025 року

м. Київ

справа № 179/36/22

провадження № 61-10371св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - керівник Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2022 року у складі судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року керівник Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу, визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що Указом Президента України від 09 грудня 1998 року № 1341/98 "Про території та об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення" з метою збереження та відтворення цінних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу оголошено заказниками і пам`ятками природи загальнодержавного значення території та об`єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та пізнавальну цінність. Відповідно до додатку № 1 до зазначеного Указу до природно-заповідного фонду загальнодержавного значення віднесено ландшафтний заказник "Приорільський", загальною площею 8377 га, який включає 1602 га земель водного фонду, природні комплекси Приорілля на території Новомосковського та Магдалинівського районів, Котівського лісництва.

Положенням про ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Приорільський" передбачено, що заказник оголошено з метою збереження і відтворення унікальних і типових для різнотравно-типчаково-ковилового степу солонцевих, солончакових і лукових екосистем, збереження і відновлення чисельності популяцій багатьох рідкісних видів рослин і тварин, у тому числі занесених до Червоної книги України. На території заказника забороняється будь-яка діяльність, що суперечить його цільовому призначенню і загрожує збереженню природного комплексу, зокрема, знищення та пошкодження дерев, чагарників і трав`янистої рослинності, випасання худоби на силових степових цілинках і на усіх ділянках деревно-чагарникової рослинності.

У порушення встановленого режиму ландшафтного заказника та за відсутності визначених законодавством повноважень з розпорядження землями природно-заповідного призначення наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-803/15-21-СГ від 14 січня 2021 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби на території Чернеччинської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, загальною площею 44,4622 га, в тому числі пасовища площею 32,3450 га, інші лісовкриті площі площею 12,1172 га (кадастровий номер 1222387200:01:001:0801) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для сінокосіння та випасання худоби, розташовану на території Чернеччинської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

24 лютого 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56880202 від 02 березня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку з кадастровим номером 1222387200:01:001:0801, площею 44,4622 га (номер запису про право власності 40794223) та право оренди цієї ж земельної ділянки за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право 40794388). Підставою для здійснення вказаної реєстрації зазначено наказ ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-803/15-21-СГ та договір оренди земельної ділянки № 61/57-21-ДО від 01 лютого 2021 року, укладений між ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі голови комісії з ліквідації ? начальника ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області Свердліна Д. В., з однієї сторони, та ОСОБА_1 з іншої. Відповідно до умов договору в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Чернеччинської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Таким чином, посадовими особами ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області в області фактично змінено цільове призначення спірної земельної ділянки всупереч вимогам статті 20 ЗК України. Крім того, на час формування земельної ділянки з кадастровим номером 1222387200:01:001:0801 Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської облдержадміністрації не погоджував проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в межах заказника.

Розташування спірної земельної ділянки у межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський" свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, на які поширюється особливий режим територій об`єктів природно-заповідного фонду. Водночас, режим території зазначеного заказника і встановлені обмеження унеможливлюють використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням "для випасання худоби і сінокосіння".

Крім того, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до статті 122 ЗК України не мало жодних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками природно-заповідного призначення державної власності, тому його наказ не міг бути підставою для проведення державної реєстрації прав на земельну ділянку. Розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду неуповноваженим органом, зміна її цільового призначення та порушення режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду в межах земельної ділянки природно-заповідного призначення з кадастровим номером 1222387200:01:001:0801, площею 44,4622 га, порушує права та інтереси її власника ? держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації на законне володіння належною їй земельною ділянкою та забезпечення збереження екомережі та природних ресурсів на ній. Порушення інтересів держави полягає у недодержані встановленого чинним законодавством особливого режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду на землях природно-заповідного призначення, незаконній зміні цільового призначення та передачі її неуповноваженим органом для цілей, що суперечать встановленим видам використання, що може призвести до порушення цілісності екомережі держави в цілому та загибелі рідкісних видів рослин, комах тощо, з метою охорони та збереження яких вказану територію віднесено до ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський".

Прокурор просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-803/15-21-СГ від 14 січня 2021 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду";

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 61/57-21-ДО від 01 лютого 2021 року, укладений між ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі голови комісії з ліквідації - начальника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Свердліна Д. В. та ОСОБА_1, що зареєстрований 24 лютого 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Богдан Т. Л., предметом якого є земельна ділянка, площею 44,4622 га, з кадастровим номером 1222387200:01:001:0801, з одночасним припиненням права оренди ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

витребувати земельну ділянку природно-заповідного призначення, площею 44,4622 га, кадастровий номер 1222387200:01:001:0801, яка розташована на території Чернеччинської сільської об`єднаної територіальної громади, від ОСОБА_1 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації;

стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-803/15-21-СГ від 14 січня 2021 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 61/57-21-ДО від 01 лютого 2021, укладений між ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі голови комісії з ліквідації - начальника ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області Свердліна Д. В. та ОСОБА_1, що зареєстрований 24 лютого 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Богдан Т. Л., предметом якого є земельна ділянка, площею 44,4622 га, кадастровий номер 1222387200:01:001:0801, з одночасним припиненням права оренди ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Витребувано земельну ділянку природно-заповідного призначення площею 44,4622 га, кадастровий номер 1222387200:01:001:0801, як розташована на території Чернеччинської сільської об`єднаної територіальна громади від ОСОБА_1 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної держави адміністрації.

Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір в розмірі 6 178,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір в розмірі 6 178,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розташування спірної земельної ділянки у межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський" свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, на які поширюється особливий режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Водночас, режим території зазначеного заказника і встановлені обмеження унеможливлюють використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням "для випасання худоби і сінокосіння". Тому спірна земельна ділянка природно-заповідного фонду відноситься до земель державної власності, право розпорядження якою належить Дніпропетровській обласній державній адміністрації. У свою чергу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до статті 122 ЗК України не мало повноважень щодо розпорядження земельними ділянками природно-заповідного призначення державної власності, тому оскаржуваний наказ не міг бути підставою для проведення державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Отже, розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду неуповноваженим органом, зміна її цільового призначення та порушення режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду в межах спірної земельної ділянки порушило права та інтереси її власника - держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації на законне володіння належною їй земельною ділянкою та забезпечення збереження екомережі та природних ресурсів на ній.

Враховуючи викладене, наказ ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-803/15-21-СГ від 14 січня 2021 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" є незаконним і підлягає скасуванню.

У зв`язку із цим є недійсним договір оренди № 61/57-21-ДО від 01 лютого 2021 року, укладений між ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 .

Виходячи з обставин справи розпорядником спірної земельної ділянки є Дніпропетровська обласна державна адміністрація, яка згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України має право на витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була передана в оренду неуповноваженим на те органом.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський" належить до земель природно-заповідного фонду, форма власності земельної ділянки - державна, і право розпорядження нею належить Дніпропетровській обласній державній адміністрації, тоді як ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не мало повноважень та правових підстав щодо розпорядження земельною ділянкою і передачі її у користування іншим особам.

Доводи апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про те, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту прав Дніпропетровської ОДА є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Безпідставними визнано й доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування судом норм матеріального права. Доводи апеляційних скарг ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують його правильність.

Аргументи учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що до предмета позовних вимог не належить зміна цільового призначення спірної земельної ділянки, яку позивач вважає землями природно-заповідного фонду, скасування результатів проведеної інвентаризації, внаслідок якої було сформовано спірну земельну ділянку з категорією земель сільськогосподарського призначення, а отже визначене та внесене до відомостей Державного земельного кадастру сільськогосподарське призначення спірної земельної ділянки не є предметом цього спору та не є скасованим.

Відсутні будь-які порушення вимог природоохоронного законодавства з його боку як землекористувача, який у встановлений чинним законодавством спосіб добросовісно набув право користування цією земельною ділянкою та використовує таку за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 20, 91, 103 ЗК України та обмежень діяльності на землях сільськогосподарського призначення щодо розорювання сіножатей та пасовищ відповідно до частини третьої статті 37 Закону України "Про охорону земель".

Внаслідок задоволення позовних вимог порушено його право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та позбавлено його права користуватися земельною ділянкою, відносно якої відсутні порушення ним законодавства.

Скасування оскарженого наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14 січня 2021 року з подальшим визнанням недійсним договору оренди земельної ділянки також не відповідає належному та ефективному способу відновлення порушеного права володіння спірною земельною ділянкою. Апеляційний суд залишив поза увагою доводи апеляційних скарг щодо неефективності обраного прокуратурою способу захисту прав Дніпропетровської ОДА, застосував норми матеріального права (статті 387, 388 ЦК України) та задовольнив позов без врахування усталеної судової практики Великої Палати Верховного Суду щодо додержання під час розгляду судами справ принципу процесуальної економії та захисту судом порушених прав у спосіб, який є ефективним. Відповідним доводам апеляційний суд не надав будь-якої правової оцінки, проте визнав їх безпідставними.Неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права полягає в пред`явлені прокуратурою віндикаційного позову про витребування спірної земельної ділянки у орендаря, а не її титульного володільця (ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області), що не відповідає меті такого позову, адже рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не іншою особою. Належним відповідачем у віндикаційних позовах є така особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги. Обрання неналежного способу захисту своїх прав, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів порушення прав позивача саме його діями та такі порушення не встановлені судом, а обов`язок виконати вимоги про витребування спірної земельної ділянки покладається саме на набувача спірної земельної ділянки, відомості про власність за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав. Відтак суди не встановили належність відповідачів й обґрунтованості позову.

Згідно з текстом Указу Президента України "Про території та об`єкти природно- заповідного фонду загальнодержавного значення" від 09 грудня 1998 року № 1341/98 ландшафтний заказник "Приорільський" площею 8377 га було заплановано створити за рахунок земель сільськогосподарського призначення та за рахунок 325 га земель лісогосподарського призначення, а не за рахунок земель природоохоронного призначення або іншого. Відповідно до статті 3 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття вказаного указу) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. Таким чином, до повноважень Президента України не належало питання розпоряджання землею, у зв`язку із чим Указ Президента України від 09 грудня 1998 року № 1341/98 не належав до розпорядчих документів у сфері землеустрою і не міг бути безпосередньою підставою набуття або припинення права на землю. Крім того, межі земельної ділянки ландшафтного заказника "Приорільський" в натурі (на місцевості) не було встановлено та документ, що посвідчує право на земельну ділянку, не було оформлено, тому право власності на землю або право користування зазначеною земельною ділянкою за фактичним розміщенням ландшафтного заказника "Приорільський" в силу чинної на час його створення норми статті 22 ЗК України не виникало. Після прийняття вказаного указу для створення ландшафтного заказника "Приорільський" необхідно було вилучити земельні ділянки з користування колективних сільськогосподарських підприємств, а також з користування Новомосковського держлісгоспу Держкомлісгоспу України, змінити їх цільове призначення та перевести з категорії земель сільськогосподарського та лісогосподарського призначення в категорію природоохоронного призначення. Однак згідно з даними Державного земельного кадастру землевпорядна документація щодо вилучення земель, зміни категорії та їх цільового призначення не розроблялася, не погоджувалася та не затверджувалася. На цей час ландшафтний заказник "Приорільський" як юридична особа не створений, тобто його не існує.

Статтею 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися для сінокосіння та випасання худоби у встановленому порядку. Спірна земельна сформована та внесена до Державного земельного кадастру в 2019 році з категорією земель ? землі сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням ? землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) в результаті проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до наказу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 21 лютого 2019 року № 59. Наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-803/15-21-СГ від 14 січня 2021 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби на території Чернеччинської сільської ради та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, загальною площею 44,4622 га, в тому числі пасовища площею 32,3450 га, інші лісовкриті площі площею 12,1172 га (кадастровий номер 1222387200:01:001:0801) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для сінокосіння та випасання худоби (без зміни цільового призначення) на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який з метою об`єктивності та неупередженості було погоджено за принципом екстериторіальності експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Львівській області без жодного зауваження, що підтверджується висновком про розгляд документації із землеустрою від 16 грудня 2020 року № 23558/82-20, у зв`язку із чим порушень вимог земельного законодавства України під час оформлення зазначеної земельної ділянки допущено не було.

Судами першої та апеляційної інстанцій доводи відповідачів, викладені у відзиві на позовну заяву, апеляційних скаргах, у повній та всебічній мірі не досліджено, оцінку наданим доказам не надано, у більшості залишено поза увагою та як наслідок ухвалено рішення, які підлягають скасуванню.

11 вересня 2023 року керівник Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивовано тим, що задоволення позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки природно-заповідного призначення з чужого незаконного володіння забезпечує ефективний спосіб захисту прав позивача в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, який полягає у витребуванні такого майна (земельної ділянки природно-заповідного призначення) на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права власності на спірну земельну ділянку, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка міститься у матеріалах справи, документами, які стали підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1222387200:01:001:0801, площею 44,4622 за ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, є наказ ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-803/15-21-СГ від 14 січня 2021 року та договір оренди земельної ділянки № 61/57-21-ДО від 01 лютого 2021 року. Ці ж самі документи використані державним реєстратором під час державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, керівником окружної прокуратури у позовній заяві заявлено вимоги про визнання незаконним та скасування зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, тобто документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію як права власності, так і права оренди на спірну земельну ділянку. Тому за результатами виконання судового рішення щодо їх скасування державну реєстрацію речових прав власності та оренди буде припинено, що свідчить про належний спосіб захисту, обраний прокурором. Крім того, судові рішення вже частково виконані, запис про право оренди ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасовано, а отже відповідне право оренди спірної земельної ділянки припинено. Таким чином, твердження відповідача про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту інтересів держави є необґрунтованим.

Судами встановлено та відповідачами у справі не оскаржується той факт, що ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Приорільський" оголошено Указом Президента України від 09 грудня 1998 року № 1341/98, тобто нормативно-правовим актом, який є обов`язковим не лише для всіх органів державної влади, але і громадян. Більш того, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області як органу, який відповідно до свого Положення здійснює державний нагляд (контроль) за охороною та використанням земель, веде облік всіх земель, слідкує за достовірністю інформації про використання земель, в силу повноважень мало бути відомо про статус земель природоохоронного призначення та наявність обмежень у їх використанні. Заказники належать до земель природно-заповідного фонду України та відповідно до статті 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" оголошуються з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Територіям природно-заповідного фонду, в тому числі заказникам, законодавець надав особливий, виключний статус. Використання земель, територій та об`єктів природно-заповідного фонду можливе лише за умови, що така діяльність не суперечить їх цільовому призначенню, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Суди вірно встановили, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський", який оголошено відповідним Указом Президента України від 09 грудня 1998 року. З 09 грудня 1998 року спірна земельна ділянка отримала статус земель природно-заповідного призначення та до земель сільськогосподарського призначення державної власності не належала. Тому щодо неї в 2019-2020 роках не могла бути проведена інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної власності.

ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не заперечувало той факт, що не має жодних повноважень щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду. Право на розпорядження спірної земельної ділянки належить Дніпропетровській обласній державній адміністрації. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду проведена за неуповноваженим органом зі зміною її цільового призначення та порушенням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду в межах земельної ділянки природно-заповідного призначення.

У зв`язку із тим, що спірна земельна ділянка розташована в межах об`єктів та територій ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський" і належить до земель державної власності, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, тобто її захист становить суспільний інтерес, в цьому випадку наявні законні підстави для втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння землею.

ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_1, з урахуванням наявності на земельній ділянці водних об`єктів та лісових насаджень, які видно навіть шляхом огляду загальнодоступних ресурсів (таких як кадастрова карта та гугл-мапс), не могли не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський". В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, так і ОСОБА_1, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка розташована у особливій охоронній зоні, яка впродовж десятків років є об`єктом природно-заповідного фонду. Тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації мали місце недобросовісні дії лише з боку ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, особливо з урахуванням того, що законодавство України ОСОБА_1 ефективні засоби відновлення прав, якими він на цей час не скористався.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справіза касаційною скаргою ОСОБА_1 .

В зазначеній ухвалі вказано, що в касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Зокрема, у касаційній скарзі зазначено, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 910/7122/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 904/4470/19, від 07 березня 2023 року у справі № 911/632/19. Також, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частина третя статті 411 ЦПК України)).

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2023 року касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області у справі повернуто заявнику.

11 січня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

УхвалоюВерховного Суду від 11 лютого 2025 року відмовлено ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області у задоволенні клопотання про участь його представника у судовому засіданні та про проведення судового засідання у режимі відеоконференції. Справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-803/15-21-СГ від 14 січня 2021 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби на території Чернеччинської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Пунктом 2 цього наказу визначено надати ( ОСОБА_1 ) в оренду земельну ділянку загальною площею 44,4622 га, в тому числі пасовища площею 32,3450 га інші лісовкриті площі площею 12,1172 га (кадастровий номер 1222387200:01:001:0801) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для сінокосіння та випасання худоби на території Чернеччинської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

01 лютого 2021 року між ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди спірної земельної ділянки № 61/57-21-ДО. Строк дії договору визначено - 49 років.

24 лютого 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Богдан Т. Л. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56880202 від 02 березня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку з кадастровим номером 1222387200:01:001:0801, площею 44,4622 га (номер запису про право власності 40794223).

24 лютого 2021 року зареєстровано право оренди земельної ділянки за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право 40794388).

Земельна ділянка з кадастровим номером 1222387200:01:001:0801, площею 44,4622 га, розташована у межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський", оголошеного Указом Президента України від 09 грудня 1998 року № 1341/98, відноситься до земель природно-заповідного фонду державної власності, право розпорядження якою належить Дніпропетровській обласній державній адміністрації (т. 1 а. с.40-73, 82-85, 89-96).

Відповідно до додатку № 1 до зазначеного Указу Президента України ландшафтний заказник "Приорільський" загальною площею 8377 га віднесено до природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, що має особливу природоохоронну, наукову, естетичну та пізнавальну цінність, який включає 1602 га земель водного фонду, природні комплекси Приорілля на території Новомосковського та Магдалинівського районів, Котівського лісництва.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див., зокрема, постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу. Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судувід 04 листопада 2024 року в справі № 465/4230/22 (провадження № 61-16265сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження

№ 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі

№ 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частини перша, друга статті 20 ЗК України тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України).

Відповідно до пунктом "г" частини першої статті 150 ЗК України землі природно-заповідного фонду належать до особливо цінних земель.

Погодження питань, пов`язаних із зміною цільового призначення особливо цінних земель державної та комунальної власності, припиненням права постійного користування ними відповідно до цього Кодексу належить до повноважень Верховної Ради України (пункт "ґ" статті 6 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

У частині третій статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів (стаття 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

У частині першій статті 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання (частина п`ята статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п`ята статті 122 ЗК України.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) вказано:

"7.20. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

7.21. Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

7.23. Враховуючи, що Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території парку-пам`ятника садово-паркового мистецтва місцевого значення "Перемога" у місті Полтаві із комунальної власності, право власності територіальної громади на цю ділянку не припинилося і до фізичних осіб-відповідачів не перейшло.

7.24. Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, одним із яких є Парк "Перемога". У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (стаття 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 7.20)).

7.28. Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено. Надання земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва "Перемога" суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на здійснення діяльності з такого будівництва на відповідних землях. Тому за змістом наведених вище приписів, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і органи місцевого самоврядування, і фізичні особи-відповідачі знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передання й отримання у приватну власність земельної ділянки на території Парку "Перемога" для вищевказаної мети. Отже, втручання судом у право ОСОБА_2 мирно володіти цією ділянкою відповідає закону.

7.29. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

7.30. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

7.50. Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Полтави, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_2, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку до земель запасу Полтавської міської ради як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Полтави за правилами негаторного позову.

8.4. Разом з тим, як зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за останніми права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України).

8.6. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказати, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання прокурора на те, що апеляційний суд мав урахувати висновки щодо застосування положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц і від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц.

9.8. Відповідно до абзацу третього преамбули до Закону № 2456-XII природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Тому на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (частина третя статті 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

9.9. Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти "а" і "б" частини першої статті 91, пункти "а" і "б" частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

9.10. Контроль за використанням земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади міста Полтави зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні парку-пам`ятки місцевого значення садово-паркового мистецтва "Перемога", що, як встановили суди попередніх інстанцій, став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин і на території якого заборонене житлове будівництво. Повернення територіальній громаді Полтави земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вона належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду. З огляду на вищевказане у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

9.13. Враховуючи, зокрема, поведінку як органів місцевого самоврядування, які прийняли протиправні рішення, так і поведінку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо отримання у власність земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальний інтерес у контролі за використанням цієї ділянки для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Перемога" переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні нею контролю за цією ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду повинна встановити, чи забезпечує така перевага за обставин справи справедливий баланс між вказаними інтересами.

9.15. На думку Великої Палати Верховного Суду, за обставин цієї справи і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 (обидвоє - мешканці Полтави) не могли не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах Парку "Перемога", розміщеному у цьому місті. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 могли і повинні була знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який впродовж десятків років є об`єктом природно-заповідного фонду. Тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації, мали місце недобросовісні дії лише боку органів місцевого самоврядування. А крім того, законодавство України надає і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 як сторонам відповідного договору купівлі-продажу ефективні засоби відновлення їхніх прав, якими вони на цей час, виходячи зі змісту матеріалів справи, не скористалися".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) вказано, що:

"118. При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-10008/14-18-сг від 21 грудня 2018 року у частині передання у комунальну власність земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки на зазначені земельній ділянці розташовані пам`ятки археології, що свідчить про її належність до земель історико-культурного призначення.

119. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

120. У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

121. Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

122. З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Плисківській ОТГ як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 і підстави для відступу від цього висновку не встановлені.

123. Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини".

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду, розташована в межах об`єктів та територій ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Приорільський", право на розпорядження якою належить Дніпропетровській обласній державній адміністрації; наказом ГУ Держземагенства у Дніпропетровській області від 14 січня 2021 року № 4-803/15-21-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби на території Чернеччинської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, загальною площею 44,4622 га, в тому числі пасовища площею 32,3450 га, інші лісовкриті площі площею 12,1172 га (кадастровий номер 1222387200:01:001:0801) із земель сільськогосподарського призначення державної власності; земельну ділянку фактично виведено із земель природно-заповідного фонду, які в силу вимог закону є особливо цінними землями, без погодження уповноваженими на те органами;

тому за встановлених обставин суди зробили правильні висновки, що ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не мало право розпоряджатись вказаною земельною ділянкою та про незаконність фактичної зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, неможливість відведення ОСОБА_1 земельної ділянки як земель сільськогосподарського призначення в оренду для сінокосіння та випасання худоби;

з метою захисту порушеного права держави прокурор пред`явив вимоги про: визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14 січня 2021 року; визнання недійсним договору оренди з одночасним припиненням права оренди та витребування спірної земельної ділянки;

за встановлених судами конкретних обставин цієї справи вимога про визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14 січня 2021 року, на підставі якого здійснено державну реєстрацію прав за ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки природно-заповідного фонду та особи її власника;

суди не звернули увагу на те, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право власності (інше речове право) на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов;

оскільки мета позову у цій справі спрямована на усунення перешкод державі, яка не втратила володіння земельною ділянкою природно-заповідного фонду, у користуванні та розпорядженні останньою, вимогу про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки слід розглядати як вимогу про повернення цієї земельної ділянки державі;

касаційний суд акцентує увагу, що задоволення вимог про визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та повернення спірної земельної ділянки державі повністю поновлює її права, приведе до ефективного усунення порушення прав держави на особливо цінні землі, і таке судове рішення відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення речових прав на неї відповідачів. При цьому повернення спірної земельної ділянки не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди (зареєстроване право тимчасового володіння). Тому такий спосіб захисту порушеного права держави як вимога про недійсність договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами, з одночасним припиненням права оренди, за вказаних умов не є належним (ефективним).

Колегія суддів враховує, що контроль за використанням земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для держави і суспільства загалом. Суди встановили, ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Приорільський" став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин, режим території зазначеного заказника і встановлені обмеження унеможливлюють використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням - сільськогосподарським (для випасання худоби і сінокосіння). Повернення земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. З огляду на вказане у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою для сінокосіння та випасання худоби на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами. Така мета переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні контролю за цією ділянкою.

За таких обставин оскаржені судові рішення в частині визнання незаконним наказу та витребування земельної ділянки належить частково змінити, а в частині задоволеної вимоги про визнання недійсним договору оренди - скасувати та в позові прокурора в цій частині відмовити.

................

Перейти до повного тексту