ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7495/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 (суддя Кирилюк Т. Ю.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 (Коробенко Г. П. - головуючий, судді Кравчук Г. А., Тарасенко К. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "І ДЖІ ЕФ Трейдінг"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Банк Альянс"
про визнання укладеною додаткової угоди до індивідуального договору до рамкового договору купівлі-продажу природного газу,
1. Короткий зміст судових рішень
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "І ДЖІ ЕФ Трейдінг" (далі - ТОВ "І ДЖІ ЕФ Трейдінг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування") про визнання укладеною додаткової угоди до індивідуального договору до рамкового договору купівлі-продажу природного газу.
1.2. Представник позивача 26.06.2024 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд заборонити Акціонерному товариству "Банк Альянс" (далі - АТ "Банк Альянс") здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями №4486-22 від 26.10.2022 та №4487-22 від 26.10.2022 по будь-яким вимогам Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 910/7495/24.
Заява обґрунтована тим, що є ризик виконання банком гарантії в порядку безспірного перерахування на користь відповідача грошових коштів без врахування внесених змін до договору купівлі-продажу природного газу, які є предметом розгляду у цій справі, що в подальшому знівелює значення прийнятого судом рішення та унеможливить відновлення порушених прав позивача в межах цього позову.
1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі № 910/7495/24, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024, заяву про забезпечення позову задоволено.
Рішення судів аргументовані тим, що у випадку не вжиття заходів забезпечення позову, гарант (АТ "Банк Альянс") може в безспірному порядку перерахувати на користь бенефіціара (АТ "Укргазвидобування") суму банківської гарантії, (не дивлячись на те, що строк та порядок виконання гарантії буде змінено у разі задоволення позовних вимог), а відтак, ефективний захист в даному судовому процесі втрачає свій зміст, оскільки виплата коштів гарантом за банківською гарантією, знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ". В такому випадку для ефективного захисту ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" необхідно буде ініціювати новий судовий спір про стягнення з бенефіціара безпідставно отриманих грошових коштів.
У разі сплати гарантом на користь бенефіціара грошових коштів за банківськими гарантіями гарант набуває право на зворотню вимогу (регрес) до боржника (принципала) в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, і оскільки ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" не визнає законність вимог АТ "Укргазвидобування", ним не будуть задоволені регресні вимоги гаранта, у зв`язку з чим останнім будуть нараховуватись штрафні санкції у вигляді пені та штрафу за порушення принципалом зобов`язання відшкодування гаранту витрати за банківською гарантією. Отже, невжиття заходів забезпечення позову у даній справі зумовить нарахування штрафних санкцій, відповідальність за які буде покладено на ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" та зумовить виникнення інших судових спорів, що у свою чергу не відповідає принципам господарського судочинства та ефективному захисту порушеного права.
Господарська діяльність АТ "Банк Альянс" як банківської установи полягає у залученні у вклади коштів не конкретної особи або обмеженої кількості осіб, а необмеженої (на розсуд банку) кількості фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик. Тимчасова (до вирішення спору по суті) заборона АТ "Банк Альянс" здійснювати будь-які виплати на виконання банківських гарантій від 26.10.2022 за певним переліком вимог бенефіціара не є втручанням в господарську діяльність АТ "Банк Альянс" у розумінні статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльності". Захід забезпечення позову, запропонований заявником, не призведе до зупинення господарської діяльності Акціонерного товариства "Укргазвидобування", так само як не припинить права на банківську гарантію.
2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
2.1. АТ "Укргазвидобування" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що виконання банком-гарантом своїх зобов`язань перед бенефіціаром не стосується ні прав, ні обов`язків принципала та не призведе до істотного ускладнення та унеможливлення процесу захисту прав позивача, а відтак задоволення заяви про забезпечення позову жодним чином не зумовить ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування вказаного способу забезпечення, та про порушення судами статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Судами попередніх інстанцій порушено вимоги частини четвертої статті 137 ГПК України щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Застосовані судом попередніх інстанцій заходи забезпечення позову шляхом заборони АТ "Банк Альянс" здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями по будь-яким вимогам АТ "Укргазвидобування" до набрання законної сили судовим рішенням по справі №910/7495/24, обмежує АТ "Укргазвидобування" в праві на отримання суми банківських гарантій на підставі договорів банківських гарантій, що фактично є втручанням у господарську діяльність відповідача, а також вказує на безпідставне порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідача.
Судами не враховано висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 і у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 910/6924/22.
Також заявник стверджує, що позов про визнання укладеною додаткової угоди не може бути забезпечено у спосіб заборони здійснення будь яких виплат за банківськими гарантіями, оскільки така заборона жодним чином не забезпечує заявнику досягнення ним справедливого та ефективного захисту порушених прав чи охоронюваних законом інтересів за допомогою обраного ним способу захисту.
Скаржник також посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 910/6924/22, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19 від 17.08.2021 у справі № 914/649/20, від 16.05.2023 у справі № 910/2281/22, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 11.09.2024 у справі № 922/1151/24, від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19, від 09.02.2023 у справі № 910/4275/22, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22.
3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
3.1. За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3.2. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
3.3. Розгляд касаційної скарги АТ "Укргазвидобування" у справі № 910/7495/24 зупинявся до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/7497/24 у подібних правовідносинах і висновки, викладені у постанові від 07.02.2025 у вказаній справі, колегія суддів враховує на підставі частини 300 ГПК України.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. ГПК України не визначає перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
У статті 136 ГПК України визначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.
3.4. Звертаючись до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди позивач вважає, що відповідач порушив умови договору та законні права позивача, оскільки той (відповідач) не виконав свого обов`язку щодо укладення нової додаткової угоди до індивідуального договору, який укладено між ТОВ "І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ" та АТ "Укргазвидобування".
Так, предметом позову у цій справі є визнання укладеною додаткової угоди № 5 від 03.06.2024 до індивідуального договору ПГ1402/3298-22 від 14.02.2022 до рамкового договору купівлі-продажу природного газу №ПГ/3297/34-22 від 14.02.2022 в редакції, зазначеній в прохальній частині позову.
Водночас заходи забезпечення позову, вжиті судом щодо АТ "Банк Альянс" стосуються заборони банку (третій особі) здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями.
Аналізуючи предмет позову у цій справі, а також вжиті судом заходи забезпечення позову, Верховний Суд вважає, що суди задовольняючи заяву про забезпечення позову, не врахували наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, тому що позивач оскаржує не гарантійне зобов`язання, а саме відносини, які виникають з індивідуального договору, укладеного в межах рамкового договору, а тому виконання банком свого обов`язку перед АТ "Укргазвидобування" за гарантією жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії), а отже, заборона банку здійснювати виплати за гарантією не має правового зв`язку з предметом позовних вимог позивача, що суперечить вимогам статті 136 ГПК України.
Така заборона фактично блокує виконання банком своїх зобов`язань перед бенефіціаром (АТ "Укргазвидобування"), що є втручанням у господарську діяльність банку, гарантованою статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Більше того, втручання у виконання гарантії суперечить самій природі гарантійного зобов`язання як незалежного правочину, закріпленого у статті 562 Цивільного кодексу України, та суперечить практиці Верховного Суду, згідно з якою забезпечення позову повинно бути спрямоване на захист порушеного або оспорюваного права позивача, а не на створення необґрунтованих перешкод для діяльності інших учасників процесу. Заборона виплат за гарантією змушує банк враховувати обставини, які не належать до його зобов`язань за гарантією, що суперечить принципу автономності та суті інструменту гарантії.
Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, на яку посилається скаржник, сформував такі висновки: законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією".
Отже, забезпечення позову у вигляді заборони здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями не відповідає принципам розумності, обґрунтованості, адекватності та збалансованості з огляду на таке:
- мета забезпечення позову не досягається, оскільки виконання гарантії не впливає на розгляд спору чи подальше виконання рішення суду;
- позивач не довів, що виконання банком гарантії може ускладнити чи зробити неможливим захист його прав у ініційованому позові;
- захід забезпечення створює надмірні перешкоди для виконання зобов`язань банком і не є пропорційним щодо предмета спору;
- інтереси банку та бенефіціара гарантії порушуються, що порушує принцип рівності прав сторін, закріплений у статті 7 ГПК України.
В аналогічній справі між тими ж сторонами, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/7495/24 дійшла висновку, що прийняті судові рішення у справі про визнання укладеною додаткової угоди за результатами розгляду заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову, як заборона банку здійснювати будь-які виплати за банківськими гарантіями: 1) не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами; 2) порушує збалансованість інтересів сторін такого договору; 3) є неспівмірним із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову; 4) спрямоване на втручання в господарську діяльність сторін договору який не оспорюється; 5) фактично підмінює собою судове рішення у справі, яке має ухвалюватися за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
3.5. Таким чином, доводи скаржника щодо неправильного застосування судами приписів статей 136-137 ГПК України підтвердилися, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень у справі з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.