1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Перейти до правової позиції

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2025 року

м. Київ

справа № 580/245/24

адміністративне провадження № К/990/10584/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №580/245/24

за позовом Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання"

до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання"

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року (головуючий суддя: Мельничук В.П., судді: Бужак Н.П., Костюк Л.О.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" (далі - "ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", "Підприємство") звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - "Другий ВДВС у місті Черкаси ЦМУ МЮ", "Виконавча служба"), в якій просило:

- визнати протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у неприйнятті рішення про закінчення виконавчого провадження №64361916, боржником у якому є Приватне акціонерне товариство "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", невчиненні інших дій, згідно з клопотанням про закінчення виконавчого провадження від 20 грудня 2023 року;

- зобов`язати Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження №64361916, боржником за яким є Приватне акціонерне товариство "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", зняти арешт з майна та коштів Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №64361916, повернути Приватному акціонерному товариству "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуті в межах цього виконавчого провадження кошти у розмірі: 11732,32 грн.

Позов обґрунтований тим, що Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено одночасне стягнення виконавчого збору та винагороди приватного виконавця.

Позивач зазначає, що оскільки виконавче провадження №64361916 з виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 перебуває на виконанні у приватного виконавця Плесюка О.С. та ним стягується з позивача винагорода приватного виконавця, тому виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 64361916 має бути закінчено.

Оскільки державний виконавець вчиняє протиправну, на думку позивача, бездіяльність з незакінчення виконавчого провадження №64361916, ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" вважає свої права та законні інтереси порушеними та вбачає за належне звернутись до суду з метою їхнього захисту.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року позов задоволено повністю:

визнано протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у неприйнятті рішення про закінчення виконавчого провадження №64361916, боржником у якому є ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", невчиненні інших дій, згідно з клопотанням про закінчення виконавчого провадження від 20 грудня 2023 року;

зобов`язано Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження №64361916, боржником за яким є ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", зняти арешт з майна та коштів Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №64361916, повернути ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуті в межах цього виконавчого провадження кошти у розмірі: 11732,32 грн.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки наказ Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 за заявою стягувача переданий на виконання до приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С., який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Оскільки відповідач відмовив у закінченні виконавчого провадження № 64361916, в якому стягується виконавчий збір, тому для відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження №64361916, боржником за яким є ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", зняти арешт з майна та коштів Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання", виключити записи про цього Боржника з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №64361916, повернути ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуті в межах цього виконавчого провадження кошти у розмірі: 11732,32 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки постанова Придніпровського ВДВС у місті Черкаси ЦМУМЮ (м. Київ) про стягнення виконавчого збору у розмірі: 44 900 грн від 2 лютого 2021 року, прийнята у виконавчому провадженні №62370329, є чинною, в судовому порядку не скасована, відсутні підстави для прийняття відповідачем рішення про закінчення виконавчого провадження №64361916, боржником за яким є Приватне акціонерне товариство "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання".

У задоволенні решти позовних вимог було також відмовлено як у похідних.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на неї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У березні 2024 року Підприємство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року і залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Підприємство зазначило, що апеляційний суд розглянув та вирішив цю справу без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19, від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22, відповідно до яких у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Також скаржник зазначає про неправильне тлумачення апеляційним судом положень статті 39 Закону у системному зв`язку зі статтею 27 цього Закону, статті 5 КАС України, без урахування висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 (пункти 85, 89), відповідно до яких у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору. Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження. До способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору.

Верховний Суд ухвалою від 8 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачу 10 квітня 2024 року о 03:26 год.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Придніпровського ВДВС у міста Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренком Є.І. відкрито виконавче провадження №64361916 з примусового виконання постанови Придніпровського ВДВС у місті Черкаси ЦМУМЮ (м. Київ) про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" виконавчого збору у розмірі: 44 900 грн.

Постановами старшого державного виконавця Придніпровського ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренка Є.І. від 4 лютого 2021 року накладено арешт на кошти та майно боржника.

Згідно розпоряджень державного виконавця Ковтуненко-Пізняк Г.І. від 24 листопада 2021 року, 1 грудня 2021 року стягнуті з рахунків Підприємства кошти у сумі: 955, 47 грн, зараховані в рахунок сплати виконавчого збору.

15 січня 2024 року стягнуті з рахунків Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" кошти у сумі: 10776,85 грн, зараховані в рахунок сплати виконавчого збору.

Виконавчим документом у виконавчому провадженні №64361916 є постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі: 44 900 грн від 2 лютого 2021 року, прийнята у виконавчому провадженні № 62370329 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (попередній договір купівлі-продажу складу № 15-07/16 від 15 червня 2016 року з додатковою угодою №1 від 28 грудня 2016 року) та стягнення з Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 449 000,00 грн гарантійної суми та сплачених авансових внесків.

Згідно з заявою стягувача (ФОП ОСОБА_1 ) від 10 лютого 2021 року наказ Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року № 925/944/19 направлено для примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Черкаської області Плесюку О.С.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. від 19 лютого 2021 року відкрито виконавче провадження №64588490 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 про стягнення з приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" суми боргу у розмірі: 449 000,00 грн.

Також, постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. від 19 лютого 2021 року у виконавчому провадженні №64588490 з Приватного акціонерного товариства "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуто основну винагороду виконавця у розмірі: 44 900 грн.

20 грудня 2023 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням, в якому просив закінчити виконавче провадження №64361916 та скасувати всі вжиті виконавцем заходи щодо виконання вказаної постанови, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Свою заяву обґрунтовував наявністю відкритого виконавчого провадження №64588490 у приватного виконавця та стягненням з позивача винагороди приватного виконавця, тому виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору №64361916 повинно бути закінчено.

Листом від 28 грудня 2023 року №39502/26.25-47/170388 відповідач відмовив позивачу у закінченні виконавчого провадження, мотивуючи тим, що відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження, визначені у статтею 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про закінчення виконавчого провадження № 64361916 протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - "Закон") виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частинами першою-другою статті 15 вказаного Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Частиною четвертою статті 19 Закону передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Пунктом 6 частини п`ятої статті 19 Закону встановлено, що боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Частиною першою статті 6 Закону передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Стаття 11 Закону визначає, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Частиною першою статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону).

За змістом частини третьої статті 18 Закону виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частин другої, третьої статті 42 Закону витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Згідно із частиною девятою статті 27 Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховним Судом ухвалою від 8 квітня 2024 року було відкрито касаційне провадження за скаргою Підприємства на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності дій (бездіяльності) державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, з підстав подальшого відкриття іншого виконавчого провадження приватним виконавцем та одночасного стягнення основної винагороди приватного виконавця щодо примусового виконання одного виконавчого документа.

Перш за все варто зауважити, що першопочатковим виконавчим документом, навколо примусового виконання якого склались спірні правовідносини є наказ Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (попередній договір купівлі-продажу складу № 15-07/16 від 15 червня 2016 року з додатковою угодою №1 від 28 грудня 2016 року) та стягнення з ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 449 000,00 грн гарантійної суми та сплачених авансових внесків.

Після видачі вказаного наказу господарським судом, він був направлений на примусове виконання до Придніпровського ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), та на його підставі було відкрито виконавче провадження №62370329.

З огляду на те, що виконання наказу господарського суду здійснювалось Придніпровським ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у виконавчому провадженні №62370329 була видана постанова від 2 лютого 2021 року про стягнення виконавчого збору у розмірі: 44 900 грн.

Так, 3 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Придніпровського ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренком Є.І. відкрито виконавче провадження №64361916 з примусового виконання постанови Придніпровського ВДВС у місті Черкаси ЦМУМЮ (м. Київ) про стягнення з ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" виконавчого збору у розмірі: 44 900 грн.

Як встановили суди попередніх інстанцій у межах цієї справи, відповідно до заяви стягувача ФОП ОСОБА_1 від 10 лютого 2021 року наказ Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 направлено для примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Черкаської області Плесюку О.С.

У подальшому, постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. від 19 лютого 2021 року відкрито виконавче провадження №64588490 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 10 червня 2020 року №925/944/19 про стягнення з ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" суми боргу у розмірі: 449 000,00 грн.

Також, постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. від 19 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № 64588490 з ПрАТ "Госпрозрахункова база матеріально-технічного постачання" стягнуто основну винагороду виконавця у розмірі: 44 900 грн.

Тобто, з огляду на те, що "основний" виконавчий документ, яким є наказ господарського суду, на підставі заяви стягувача був направлений на виконання до приватного виконавця, 20 грудня 2023 року позивач звернувся до державного виконавця із клопотанням, в якому просив закінчити виконавче провадження №64361916 та скасувати всі вжиті виконавцем заходи щодо виконання вказаної постанови, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

У задоволенні цієї заяви позивачеві було відмовлено, оскільки відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, згідно із частиною першою статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

2) затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;

7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

8) визнання боржника банкрутом;

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Крізь призму того, що у наведеній статті 39 Закону відсутня така підстава для закінчення виконавчого провадження як передача "основного" виконавчого документа до приватного виконавця на виконання, суд апеляційної інстанції вирішив цей спір та відмовив у задоволенні позову.

У цьому контексті варто зауважити, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є тотожними поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №640/13434/19, від 26 серпня 2021 року у справі №380/6503/20.

У касаційній скарзі Підприємство зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19, від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22.

Зокрема, у постанові від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 Верховний Суд задавався питанням та здійснив аналіз ситуації, повязаної із подвійним стягненням плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що Закон України "Про виконавче провадження" містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що "під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає".

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Тож, у наведеній постанові Верховний Суд сформував правовий висновок, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.


................
Перейти до повного тексту