ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 757/24920/13-ц
провадження №61- 5884св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Омега Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Ярошенко Роман Володимирович, на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2014 року у складі судді Бортницької В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК", правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк", укладений договір кредиту № 781-Ф, а також додаткові договори до зазначеного кредитного договору від 05 листопада 2007 року № 1, від 03 березня 2008 року № 2, від 23 липня 2008 року № 3, згідно з якими банк відкрив позичальнику кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надав ОСОБА_1 кредит у доларах США із загальним лімітом заборгованості 2 000 000,00 дол. США, зі сплатою 15 % річних, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти у строки, визначені у графіку погашення кредиту, сплатити проценти за користування кредитними коштами та виконати інші зобов`язання, передбачені кредитним договором, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 01 лютого 2010 року.
Посилаючись на те, що банк свої зобов`язання за договором кредиту від 02 лютого 2007 року № 781-Ф виконав, а ОСОБА_1 належно умови зазначеного договору не виконує, внаслідок чого станом на 17 вересня 2013 року утворилася прострочена заборгованість у розмірі 3 965 314,39 дол. США, що в еквіваленті 31 803 201,49 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 965 000,00 дол. США; заборгованість зі сплати процентів - 1 507 956,29 дол. США; заборгованість зі сплати комісії - 94 437,00 грн; пеня - 492 358,10 дол. США, що в еквіваленті 3 949 424,01 грн, та 14 005,67 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2013 року у справі № 359/1211/13-ц позовні вимоги ПАТ "Омега Банк" до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору від 02 лютого 2007 року № 781-Ф/ІП-2, укладеного на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 02 лютого 2007 року № 781-Ф, додатковим договором від 05 листопада 2007 року № 1, додатковим договором від 03 березня 2008 року № 2 та додатковим договором від 23 липня 2008 року № 3, задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 (земельні ділянки) шляхом продажу на прилюдних торгах.
Зазначене судове рішення набрало законної сили, однак ані у добровільному, ані у примусовому порядку не виконується, у зв`язку з чим ПАТ "Омега Банк" звернулося до суду з цим позовом.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту від 02 лютого 2007 року № 781-Ф у загальному розмірі 31 803 201,49 грн.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, позовні вимоги ПАТ "Омега Банк" задоволено.
Стягнено з Калиновського 0. 3. на користь ПАТ "Омега Банк" заборгованість за кредитним договором від 02 лютого 2007 року № 781-Ф у сумі 31 803 201,49 грн.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що банк надав належні докази на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору кредиту від 02 лютого 2007 року № 781-Ф, а також розміру заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов зазначеного договору кредиту, що є підставою для задоволення позовних вимоги ПАТ "Омега Банк".
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2024 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Ярошенко Р. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2014 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу до суду першої або апеляційної інстанції для продовження розгляду, або ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15, від 30 січня 2019 року у справі № 639/5758/13, від 17 грудня 2019 року у справі № 296/3851/16, від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 756/5050/15, від 21 жовтня 2020 року у справі № 2-517/07, від 10 лютого 2021 року у справі № 2-4809/10, від 12 травня 2021 року у справі № 216/3765/16, від 24 червня 2021 року у справі № 640/12321/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 567/955/15, від 23 лютого 2022 року у справі № 442/589/17, від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15, від 08 травня 2018 року у справі № 315/353/17, від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 13 березня 2019 року у справі № 643/7710/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 289/493/17, від 06 вересня 2022 року у справі № 160/16980/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/1, від 06 лютого 20-19 року у справі № 175/4753/15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Посилається не те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та ухвалив оскаржуване судове рішення на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції не перевірив, наданий банком розрахунок заборгованості з договором кредиту, не встановив чи врахував позивач у цьому розрахунку вартість предметів іпотеки (1 955 173,00 дол. США), на які рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2013 року (справа № 359/1211/13-ц) звернено стягнення.
Крім того, у наданому банком розрахунку заборгованості не зазначено, що у період з 05 вересня 2007 року до 06 серпня 2008 року ОСОБА_1 частково погасив заборгованість за договором кредиту, сплативши 136 000,00 дол. США.
Суд першої інстанції не врахував, що звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2013 року (справа № 359/1211/13-ц) не виконане та не перебуває на примусовому виконанні, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Однак чинним законодавством України не передбачено, що відповідач у справі під час виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів має здійснювати активні дії щодо виконання цього рішення.
Позивач не надав доказів звернення до Бориспільського міськрайонного суду із заявою про видачу виконавчого листа та пред`явлення його до примусового виконання.
Суд не встановив, хто є власником предметів іпотеки, на які звернено стягнення.
Суд першої інстанції не взяв до уваги обставини, встановлені у справі № 359/1211/13-ц, а саме, що вимогою від 26 січня 2009 року № 30/115 про дострокове виконання всього зобов`язання за кредитним договором від 02 лютого 2007 року № 781-Ф ЗАТ "Сведбанк Інвест" змінило строк повернення кредитних коштів до 05 лютого 2009 року, а отже, звертаючись до суду з позовом 05 листопада 2013 року, банк пропустив позовну давність, яка спливла 06 лютого 2012 року.
Крім того, звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що строк кредитного договору закінчився 01 лютого 2010 року, тобто, навіть за відсутності факту надсилання відповідачу вимоги від 26 січня 2009 року № 30/115, строк для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права для позивача закінчився 02 лютого 2013 року.
При цьому відповідач не був повідомлений про розгляд справи, що, зокрема, позбавило його можливості заявити про пропуск банком позовної давності.
Зважаючи на неповідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання, суд першої інстанції не мав законних підстав для ухвалення заочного судового рішення.
ОСОБА_1 станом на 11 листопада 2013 року не мав обов`язку повідомляти колишнього кредитора або його правонаступника про своє місце проживання, оскільки вважав, що всі питання щодо заборгованості за договором кредиту від 02 лютого 2007 року № 781-Ф вирішено в межах справи № 359/1211/13-ц (про звернення стягнення на предмет іпотеки) та справи № 2-508/11 (про стягнення заборгованості за договором кредиту).
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ "Омега Банк" не повідомило суд про ухвалення Печерським районним судом міста Києва рішення від 29 лютого 2012 року у справі № 5080/11, яке набрало законної сили 13 березня 2012 року, яким з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стягнено солідарно заборгованість за кредитним договором від 02 лютого 2007 року № 781-Ф у розмірі 2 885 097,79 дол. США та 3 145 456,09 грн, з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 1 965 000,00 дол. США, заборгованість зі сплати процентів - 920 093,79 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 2 155 518,83 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 880 505,74 грн, комісія за надання і управління кредитом - 94 437,90 грн, пеня за несвоєчасну сплату комісії - 12 993,62 грн.
Тобто, позовні вимоги у справі № 2-508/11 та у цій справі (№ 757/24920/14-ц) є тотожними.
Таким чином, за наслідками розгляду трьох справ (№ 2-5080/11, № 359/1211/13-ц, № 757/2490/13-ц) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 лютого 2007 року № 781-Ф, з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість у розмірі 9 199 532,22 дол. США, що суперечить таким засадам цивільного судочинства, як розумність, справедливість та добросовісність.
Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, доводів апеляційної скарги не перевірив. Зокрема не звернув уваги на те, що у справі ТОВ "Файненс Кепітал", яке є правонаступником ПАТ "Омега Банк", вже реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2013 року у справі № 757/1211/13-ц, загальною вартістю 1 955 173,26 дол. США.
У справі № 2-5080/11 ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року заяву ТОВ "Файненс Кепітал" про заміну сторони у справі було задоволено.
У справі № 757/24920/13-ц ухвалою Печерського районного суді міста Києва від 24 червня 2021 року замінено стягувача ПАТ "Омега Банк" на його правонаступника ТОВ "Файненс Компані", видано товариству дублікат виконавчого листа та поновлено строк для пред`явлення його до виконання.
Таким чином, ТОВ "Файненс Кепітал" як правонаступник ПАТ "Омега Банк" щодо зобов`язань за кредитним договором від 02 лютого 2007 року № 781-Ф набуло право отримати від ОСОБА_1 кошти та майно, загальною вартістю 9 199 532,73 дол. США, тобто отримати суму коштів, яка у 4,68 разів більша ніж тіло кредиту (1 965 000,00 дол. США).
У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Файненс Компані", у якому товариство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди не перевірили наданого банком розрахунку заборгованості за договором кредиту від 02 лютого 2007 року № 781-Ф, зокрема не врахували обставин, встановлених у справах № 359/1211/13-ц та 2-5080/11, що призвело до неправомірного стягнення з нього заборгованості у більшому розмірі.
Водночас ОСОБА_4 не зазначив про те, що рішенням суду у справі № 359/1211/13-ц заборгованість стягнута шляхом звернення стягнення на земельні ділянки, які належать майновому поручителю. Рішення суду у цій справі (759/24920/13-ц) не виконане. ТОВ "Файненс Компані" лише зареєструвалося іпотекодержателем зазначених земельних ділянок, які до цього часу належать ОСОБА_2 .
Помилковими є твердження відповідача про те, що предмети спору у справі
№ 2-5080/11 та у цій справі (№ 759/24920/13-ц) є тотожними, оскільки у справах відмінний суб`єктний склад та період нарахування заборгованості.
Наявність судових рішень у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки (№ 359/1211/13-ц), про стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя (№ 2-5080/11) жодним чином не обмежувало права ПАТ "Омега Банк" на звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Посилаючись на те, що банк пропустив строк для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, ОСОБА_1 ані звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, ані у суді апеляційної інстанції заяву про застосування позовної давності не подавав.
Печерський районний суд міста Києва у 2013-2014 роках здійснив всю повноту дій, спрямованих на повідомлення ОСОБА_1 . У розумінні положень ЦПК України 2004 року, повернення судових повісток з відміткою "за закінченням терміну зберігання", свідчить про належне вручення повісток.
14 серпня 2024 року та 09 січня 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_4, в інтересах якого діє адвокат Ярошенко Р. В., надійшли письмові пояснення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Ярошенко Р. В., на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2014 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Ярошенко Р. В., з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, витребувано із Печерського районного суду міста Києва матеріали справи № 757/24920/13-ц; у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень відмовлено; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У липні 2024 року матеріали справи № 757/24920/13-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.