ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 619/3484/19
провадження № 61-16444св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ліквідатор комунального підприємства "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради Драгін Олександр Іванович, приватний нотаріус Арнаутова Тетяна Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Козуб Олег Іванович, на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2024 року у складі судді Мальцева С. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П., і виходив з такого.
Зміст позовних заяв та їх обґрунтування
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ліквідатора комунального підприємства "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради, приватного нотаріуса Арнаутової Т. А. про порушення спадкового права.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 20 червня 2019 рокудізнався, що його сестра ОСОБА_2 оформила право власності на спадкове майно (будинок по АДРЕСА_1 ), успадковане нею за заповітом - 1/2 частка та за законом - 1/4 частка після смерті їхньої матері ОСОБА_4 .
3. Посилався на те, що реєстрація права власності на майно в цілому за його матір`ю та подальша реєстрація права власності у порядку спадкування за заповітом порушує його права як спадкоємця після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наголошував на тому, що проживав разом із спадкодавцем і фактично прийняв спадщину, але не був викликаний при оформленні спадщини. Зазначав, що його сестра не проживала разом з померлим батьком і не зверталася за спадщиною, разом з тим неправомірно зареєструвала спадкове майно в цілому за їхньою матір`ю. Вважав, що його сестра ввела в оману нотаріуса, приховавши той факт, що спадкове майно є спільною сумісною власністю їхніх померлих батьків.
4. З огляду на зазначене та враховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: встановити факт, що спадкове нерухоме майно - житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю його померлих батьків: батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити факт, що право власності на 1/2 частки нерухомого майна - житлового будинку літера "А-1", об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 67,4 кв. м, житловою площею 54,1 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами по
АДРЕСА_2 належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на 1/2 та 1/4 частин спадкового нерухомого майна - житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, видане ОСОБА_2 ; скасувати реєстрацію права власності на 1/2 та 1/4 частини зазначеного спадкового нерухомого майна за ОСОБА_2 .
Стислий виклад позиції відповідачки
5. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на те, що факти щодо права власності померлої особи на майно не підлягають встановленню в судовому порядку. Не підлягають задоволенню і похідні від них вимоги щодо визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та скасування реєстрації права власності за нею. Посилалася на встановлені у справі № 619/3474/13 обставини щодо відсутності у померлого ОСОБА_5 права власності на спірне нерухоме майно.
Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій
6. Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області
від 05 березня 2021 року позов задоволено частково, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 лютого 2019 року, видане приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Арнаутовою Т. А. в частині визнання за спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 лютого 2019 року, видане приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Арнаутовою Т. А. в частині визнання за спадкоємцями за законом ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 . Скасовано реєстрацію права власності на спадщину за заповітом згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 15 лютого 2019 року, виданим приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Арнаутовою Т. А., в частині визнання за спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку. Скасовано реєстрацію права власності на спадщину за законом згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 лютого 2019 року, виданим приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Арнаутовою Т. А., в частині визнання за спадкоємцем за законом ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину зазначеного житлового будинку. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
7. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня
2021 року задоволено заяву ОСОБА_2 про скасування заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 березня 2021 року, скасовано зазначене судове рішення, справу призначено до розгляду.
8. Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
9. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом
від 15 лютого 2019 року, видане приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Арнаутовою Т. А., в частині визнання за спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .
10. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 15 лютого 2019 року, видане приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Арнаутовою Т. А., в частині визнання за спадкоємцем за законом ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .
11. Скасовано реєстрацію права власності на спадщину за заповітом згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 15 лютого 2019 року, виданим приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Арнаутовою Т. А., в частині визнання за спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .
12. Скасовано реєстрацію права власності на спадщину за законом у частині визнання за спадкоємцем за законом ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .
13. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені
ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту належності на праві власності спірного нерухомого майна померлим особам є неналежними, оскільки згідно з положеннями статті 25 Цивільного кодексу України їх правоздатність як фізичних осіб припинилася, а тому суд не може вирішувати питання про права осіб, які не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності. Зауважено, що ОСОБА_5, як спадкоємець, не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування, а не встановлення факту.
15. Водночас, суд вважав обґрунтованими позовні вимоги про визнання недійсними оспорюваних свідоцтв про право на спадщину та скасування реєстрації права власності, проведеної на їх підставі. Встановлено, що спірне нерухоме майно належало батькам сторін на праві спільної сумісної власності, а тому реєстрація права власності у порядку спадкування виключно за ОСОБА_4 порушила спадкові права ОСОБА_1, який фактично прийняв спадщину після смерті свого батька. Видані відповідачці свідоцтва про право на спадщину не враховують належні частки ОСОБА_2 у спадщині, відкритої після смерті її матері.
16. Відповідачів ліквідатора КП "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради та нотаріуса суд вважав неналежними, з огляду на те, що предметом позову є спір про спадкове право, який виник між спадкоємцями.
17. Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2024 року залишено без змін.
18. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання недійсними оспорюваних свідоцтв та скасування реєстрації права власності на спірне майно за відповідачкою.
Узагальнені доводи касаційної скарги
19. 10 грудня 2024 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Козуб О. І., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат і постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 18 червня 2018 року у справі № 182/8267/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 643/20546/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15, від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 19 січня 2021 року у справі № 227/5540/18, від 18 лютого 2021 року у справі № 756/13679/16-ц, від 13 травня 2022 року у справі № 552/4460/20, від 19 травня 2022 року у справі № 636/1853/18, від 25 травня 2022 року у справі № 298/1618/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 518/164/20, від 20 лютого 2023 року у справі № 295/12917/19-ц, від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21, від 04 жовтня 2023 року у справі № 446/1/22, від 26 січня 2024 року у справі № 731/90/22, від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач не заявляв позовних вимог про визнання будь-якого права за ним, а предметом позову є визнання права власності за померлими батьками, а також визнання повністю недійсним свідоцтв про право на спадщину, виданих ОСОБА_2 . Заявниця зауважує, що зі змісту заявленого позову вбачається, що ОСОБА_1 фактично не погоджується лише з розміром часток нерухомого майна, зазначеним у виданих їй свідоцтвах про право на спадщину. Вважає, що судовий захист прав може здійснюватися шляхом визнання таких свідоцтв про право на спадщину лише частково недійсними з одночасним визнанням за позивачем права на відповідну частину спадкового майна, або ж шляхом внесення змін до спірних свідоцтв. Однак, такі позовні вимоги не заявлялися.
22. Посилається на те, що оскаржувані судові рішення не призведуть до відновлення порушених спадкових прав позивача, а будуть лише спонукати знову звертатися за захистом до суду.
23. Крім того, зазначає, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права позивача, є неефективним.
24. Більш того, ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
25. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на відсутність у матеріалах справи постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_5 . Отже відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, що є підставою для відмови у позові.
26. Акцентує увагу на неврахуванні судами преюдиційних обставин, встановлених у справі № 619/3474/13-ц, зокрема, що спірне нерухоме майно (новостворений житловий будинок літера "А-1" загальною площею 67,4 кв. м) не входило до спадкової маси після смерті батька ОСОБА_5, який за життя не набув права власності на це майно. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спірним є саме новозбудоване нерухоме майно (житловий будинок літера "А-1" загальною площею 67,4 кв. м, житловою площею 54,1 кв. м з надвірними будівлями та спорудами), яке існує і до теперішнього часу, а не придбаний у 1969 році житловий будинок площею 20 кв. м (який зруйновано ще у 1970 році).
27. Крім того, з огляду на те, що спір виник стосовно спадкування після смерті батьків позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, належним відповідачем у спорі про визнання права власності у порядку спадкування є виключно спадкоємець, який прийняв спадщину, тобто вона. Натомість у цій справі позов пред`явлений також і до нотаріуса та державного реєстратора, які є неналежними відповідачами.
28. Додатково посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, неврахування принципу пропорційності та обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
29. Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
30. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 619/3484/19, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
31. 27 січня 2024 року матеріали цивільної справи № 619/3484/19 надійшли на адресу Верховного Суду.
32. Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .
34. Після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді 1/2 частини будинку АДРЕСА_3 . Зазначене майно належало померлому на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1969 року.
35. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 були: 1) дружина ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 29 листопада 1965 року, виданим Черкасько-Лозівською сільрадою Дергачівського району Харківської області 24 грудня 1980 року, яка проживала та була зареєстрована з померлим у спірному спадковому будинку та фактично прийняла спадщину; 2) син померлого ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим Черкасько-Лозівською сільрадою Дергачівського району Харківської області від 26 травня 1980 року, який теж був зареєстрований з померлим у спірному спадковому будинку (довідка, видана виконуючим обов`язки старости с. Черкаська Лозова, с. Лісне Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 27 червня 2019 року № 0215/1255). ОСОБА_1 звернувся до Дергачівської державної нотаріальної контори 03 жовтня 2014 року із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, претендуючи на належну йому частину спадкового майна; 3) дочка ОСОБА_2, яка спадщину не прийняла оскільки, на момент смерті не була зареєстрована і не проживала з померлим, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталась, проживала і була зареєстрована по АДРЕСА_4, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2, виданим Київським РО ХГУ УМВС України в Харківській області від 26 грудня 2003 року.
36. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого відділом РАЦС Дергачівського РУЮ Харківської області, актовий запис № 29, постійно проживала у будинку
АДРЕСА_3 .
37. Згідно з заповітом від 21 липня 2005 року, посвідченим секретарем виконкому Черкасько-Лозівської сільради Дергачівського району Харківської області за реєстром № 13, спадкодавець ОСОБА_4 заповіла 1/2 частину належного їй майна, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося та взагалі все те, що буде їй належати на день смерті та на що вона за законом буде мати право, своїй доньці ОСОБА_2 .
38. Спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом на 1/2 частину усього майна померлої матері, яке на день смерті їй належало.
39. Крім того, спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4, яке не охоплене заповітом, і яке на день смерті їй належало є: 1) син померлої ОСОБА_1, який був прописаний та зареєстрований з померлою матір`ю у спірному спадковому будинку, що підтверджується довідкою, виданою виконуючим обов`язки старости с. Черкаська Лозова, с. Лісне Малоданилівської селищної ради від 27 червня 2019 року № 02-15\1253. Спадщину прийняв фактично та звернувся до нотаріальної контори і приватного нотаріуса Дергачівського нотаріального округу Харківської області Арнаутової Т. А. із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк; 2) дочка померлої ОСОБА_2, яка на момент смерті не була зареєстрована і не проживала з померлою, проживала і була зареєстрована по АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори і приватного нотаріуса Дергачівського нотаріального округу Харківської області Арнаутової Т. А. із заявою про прийняття спадщини за заповітом у вказаний в законі шестимісячний строк.
40. Відповідно до договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1969 року ОСОБА_6 належав житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_2, який складається з критого залізом житлового будинку з однієї кімнати і кухні, з житловою площею 20 кв. м, зареєстрований у ВК Черкасько-Лозівської сільради народних депутатів Дергачівського району Харківської області за № 308.
41. Згідно з наказом № 224 по радгоспу "Шевченківський" від 14 жовтня
1969 року ОСОБА_6 наділено 0,08 га у зв`язку з купівлею житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_2 .
42. Після смерті спадкодавця ОСОБА_7 залишилося спадкове майно у вигляді домоволодіння, яке складаєтся з будинку літер А-1 з верандою а, тамбуру а-1 і будинку літера Б-1 з верандою літера б, надвірних будівель: сараю літ. В, льоху літ. в, гаражу літ. Г, вбиральні літ. Д, № 1-2- огорожа, № 3-колонка (згідно з технічним паспортом на домоволодіння від 15 липня 2013 року, виданим КП "Інвенрос", та згідно з рішенням Дергачівського райсуду Харківської області від 22 липня 2016 року), що розташований за адресою:
АДРЕСА_2 .
43. Згідно з відповіддю комунального підприємства технічної інвентаризації "Інвенрос" від 21 грудня 2012 року № 3931-Г, наданої на запит юридичної консультації Дергачівського району від 05 листопада 2012 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 не оформлене.
44. Відповідно до довідки сільської ради № 2062 від 02 листопада 2012 року житловий будинок в погосподарській книзі за записом № 1017 рахується в цілому за ОСОБА_4 .
45. Згідно з довідкою № 1323 від 04 жовтня 2010 року, виданою виконкомом Черкасько-Лозівської сільської ради, житловий будинок з надвірними побудовами в погосподарській книзі рахується за № 1017 та належить ОСОБА_4 . Двір робочий, присадибна ділянка землі 0,11 га, яка належить сільській раді.
46. Відповідно до матеріалів інвентарної справи № 1321 право власності на спірне домоволодіння не оформлено.
47. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2016 року у справі № 619/3474/13-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне домоволодіння у порядку спадкування відмовлено. Зазначено про ненадання доказів виникнення права власності спадкодавця на новозбудований будинок.
48. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 липня 2017 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2016 року у справі № 619/3474/13-ц та постанову апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2016 року, залишено без змін.
49. Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_8 від 2018 року № 0092, у АДРЕСА_2, домоволодіння складається з житлового будинку з прибудовами А-1 загальною площею 67,4 кв. м, житловою площею 54,1 кв. м, літньої кухні Б, сараю В, гаражу Г, вбиральні Д, огорожі " 1-2, колонки З, які збудовані у період
1975-1985 років.
50. Згідно з Витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 січня 2019 року, за заявою ОСОБА_2 від 14 листопада 2018 року, зареєстровано право власності за померлою ОСОБА_4 на спірне домоволодіння по АДРЕСА_2, яке складається з житлового будинку з прибудовами А-1, загальною площею 67,4 кв. м, житловою площею 54,1 кв. м (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44944974 від 03 січня 2019 року, зареєстровано ОСОБА_9 (КП "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради Харківської області)).
Позиція Верховного Суду
51. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
52. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
54. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
55. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
56. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
57. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57, ), від 11 вересня 2018 року у справі
№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89)).
59. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
60. Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
61. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
62. Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
63. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
64. Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
65. Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
66. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
67. Відповідно до положень частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
68. Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
69. У статті 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
70. Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
71. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження
№ 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
72. У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі
№ 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
73. Свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у випадку доведення існування "вад" на момент його видачі, які свідчать про те, що особа, якій видано свідоцтво, не мала права на спадкування (особа не є спадкоємцем, спадкоємці попередньої черги прийняли спадщину, заповіт є нікчемним тощо).
74. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину проводиться за умови наявності у спадкоємця, якому воно видане, права на спадкування, однак в іншому розмірі, з огляду на невраховані права на спадщину інших спадкоємців. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як на підставі рішення суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину.
75. Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати, виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.
76. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (пункти 108-110), який наведений заявницею як підстава для касаційного оскарження.
77. Ухвалюючи судові рішення в оскарженій частині (визнання недійсним спірних свідоцтв та скасування державної реєстрації права власності) суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на те, що у випадку незгоди спадкоємця з частками у праві на спадщину, зазначеними у відповідному свідоцтві на спадщину, виданому іншому спадкоємцеві, належним способом захисту слід вважати внесення змін до такого свідоцтва, а не визнання його повністю недійсними.
78. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_1 не оспорював право ОСОБА_2 на спадкування спірного нерухомого майна, як спадкоємиці за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_4, а не погоджувався з визначеною у свідоцтвах про право на спадщину часткою у спадщині.
79. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо відсутності правових підстав для визнання недійсними спірних свідоцтв про право на спадщину.
80. Водночас, колегія суддів не може погодитися з доводами касаційної скарги, що зазначене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
81. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
82. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом "суд знає закон" суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)).
83. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (зазначений правовий висновок викладено та застосовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі
№ 9901/172/20 (провадження № 11-416заі20, пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (провадження № 11-39заі21, пункти 1, 43-47),
від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20, пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (провадження № 12-49гс21, пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі
№ 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункти 4, 36), від 04 липня
2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21, пункт 31)).
84. Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 доводив факт порушення його права на спадкування частки у спірному домоволодінні як після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, так і після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, фактично оспорюючи розмір частки відповідачки ОСОБА_2, визначеної у спірних свідоцтвах про право на спадщину, виданих після смерті матері ОСОБА_4 .
85. З огляду на зазначене, судам необхідно було встановити належність часток у спірному домоволодінні кожному із спадкодавців (батьків сторін спору) і визначити розмір частки кожного із спадкоємців у спадковому майні.
86. ОСОБА_1 вважав спірне домоволодіння таким, що належало його з відповідачкою батькам на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки було придбане та реконструйоване у період їхнього перебування у шлюбі. Натомість ОСОБА_2 заперечувала зазначене, посилаючись на встановлені у справі № 619/3474/13-ц обставини відсутності у їхнього батька ОСОБА_5 права власності на спірне домоволодіння та неналежний спосіб захисту права.
87. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
88. Ухвалюючи оскаржені судові рішення та визнаючи спірні свідоцтва про право на спадщину недійсними, суд попередніх інстанцій виходили з того, що спірне домоволодіння належало ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. Судами встановлено, що будівництво спірного домоволодіння було здійснено і завершено в 1970-1985 роках.
89. ОСОБА_4 не оспорювала спільності права власності її та чоловіка на спірне домоволодіння визнавала, що подружжя мають рівні права на нього за договором купівлі-продажу та на новостворене нерухоме майно. Водночас, ОСОБА_5 укладав договори на надання комунальних послуг та оплачував усі комунальні послуги.
90. У матеріалах справи наявні копії рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2016 року у справі № 619/3474/13-ц, яке було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року, якими було встановлено, що спірний жилий будинок було придбано у 1969 році, але у 70-х роках він був знесений і на його місці був побудований новий будинок.
91. Разом з тим, суди встановили, що право власності за померлою ОСОБА_4 на спірне домоволодіння було зареєстровано 14 листопада 2018 року.
92. Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
93. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
94. Положеннями статті 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
95. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
96. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
97. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
98. Враховуючи встановлені судами обставини (належність домоволодіння спадкодавцям на праві спільної власності, прийняття спадщини), частки сторін спору у спадщині складають:
- ОСОБА_2 - 9/16 часток (3/8 частки у порядку спадкування за заповітом 1/2 частини частки матері ОСОБА_4 + 3/16 частки у порядку спадкування за законом частини частки матері ОСОБА_4, неохопленої заповітом);
- ОСОБА_1 - 7/16 часток (1/4 частки після смерті батька ОСОБА_5 + 3/16 частки у порядку спадкування за законом частини частки матері ОСОБА_4, неохопленої заповітом).
99. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
100. За викладених обставин, враховуючи строки розгляду справи, яка перебуває в провадженні суду з 2019 року, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, Верховний Суд вважає за доцільне з метою вирішення спору скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та скасування державної реєстрації з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом внесення змін до оспорених свідоцтв про право на спадщину.
101. Це дозволить ОСОБА_2 здійснювати правомочності власника своєї частки у праві власності на домоволодіння на підставі свідоцтв про право на спадщину, з урахуванням внесених судом змін, а ОСОБА_1 - оформити право на належну йому частку у спадщині.
102. Враховуючи, що суд касаційної інстанції застосовує правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-цщодо належного способу захисту права спадкоємця, підстави для зміни порядку розподілу судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог, здійснених судами попередніх інстанцій, відсутні. На цій же підставі судові витрати, понесені ОСОБА_2 у суді касаційної інстанції, підлягають залишенню за нею.
103. Посилання заявниці на неврахування судом першої інстанції принципу пропорційності та обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає необґрунтованими.
104. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
105. Так, суд першої інстанцій надав правову оцінку усім поданим позивачем доказам понесення таких витрат, урахував їх реальність та необхідність. Визначена судом сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідачки в порядку розподілу судових витрат (6 831,50 грн), з урахуванням складності справи, тривалості перебування її у провадженні суду, значення її для сторін, цілком відповідає вимогам справедливості та розумності.
106. Принцип пропорційності розподілу судових витрат дотриманий, з огляду на правильно встановлене судом першої інстанції порушене право позивача, яке підлягає захисту, а також часткове відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
107. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
108. Доводи касаційної скарги про те, що нотаріус та державний реєстратор не можуть бути належними відповідачами у спорі між спадкоємцями щодо права на спадщину були ураховані судом першої інстанції при частковому задоволенні позову, з висновками якого погодився й апеляційний суд.
Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду