ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 204/3799/24
провадження № 61-1234св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Грицькевич Ганна Сергіївна, на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року у складі судді Токар Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М., Свистунової О. В., і виходив з такого.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні, заінтересована особа - ГУ ПФУ в Донецькій області.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 у період з 18 лютого 1988 року по день смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. З часу реєстрації шлюбу і до моменту смерті чоловіка вони проживали однією сім`єю, виховували спільну дитину, вели спільне господарство. Зауважувала, що фактично вона знаходилась на утриманні свого чоловіка, одержувала від нього допомогу. Основним доходом їхньої сім`ї була пенсія чоловіка. Зазначала, що вони проживали разом за адресою:
кв. АДРЕСА_1, однак були зареєстровані за різними адресами.
4. Посилалася на те, що після смерті чоловіка, з метою переходу на інший вид пенсії у зв`язку з втратою годувальника, вона звернулась до ГУ ПФУ в Донецькій області, однак їй було відмовлено у призначенні такого виду пенсії з огляду на те, що їй необхідно підтвердити факт перебування на утриманні померлого чоловіка та факт спільного проживання.
5. Таким чином, встановлення факту перебування на утриманні, встановлення факту спільного проживання однією сім`єю разом з чоловіком на момент смерті має юридичне значення, оскільки дозволить їй реалізувати право на перехід на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.
6. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт її перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, по день смерті останнього.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
7. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року провадження у цивільній справі в частині вимог про встановлення факту перебування на утриманні закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
8. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що встановлення заявленого факту потрібно для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, тобто між заявницею і ГУ ПФУ в Донецькій області виникли правовідносини з приводу призначення пенсії по втраті годувальника, що свідчить про наявність спору про право на отримання пенсії та пільг, а тому такий спір має вирішуватися в порядку позовного провадження за правилами адміністративного судочинства.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня
2024 року про закриття провадження у справі в частині вимог про встановлення факту перебування на утриманні залишено без змін.
10. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що обставини, викладені ОСОБА_1 у поданій до суду загальної юрисдикції в порядку окремого провадження заяві, свідчать про наявність спору про право на отримання пенсії та пільг, а тому такий спір має вирішуватися в порядку позовного провадження за правилами адміністративного судочинства.
Узагальнені доводи касаційної скарги
11. 27 січня 2025 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Грицькевич Г. С., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року про закриття провадження у справі в частині вимог про встановлення факту перебування на утриманні та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року, передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
12. Підставою касаційного оскарженняухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року заявниця зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
13. Заявниця вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що встановлення судом в порядку окремого провадження факту перебування на утриманні передбачене пунктом 2 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України. Разом з тим, вона належним чином обґрунтувала мету встановлення такого факту, а також відсутність передбаченого законодавством іншого позасудового порядку його встановлення. Акцентує увагу на відсутності заперечень ГУ ПФУ в Донецькій області щодо встановлення такого факту.
14. Зауважує, що пунктом 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року
№ 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), передбачено, що у разі неможливості надати відповідні документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
15. Вважає неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному захисту порушеного права заявника і призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій та доказування одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 204/3799/24, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
17. 25 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
18. Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 рокусправу № 204/3799/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19. З 18 лютого 1988 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
20. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
21. ОСОБА_1 звернулася до Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про перехід з пенсії по віку на пенсію по втраті годувальника.
22. Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 30 червня 2023 року
№ 914120163183 відмовлено ОСОБА_1 у переході з пенсії по віку на пенсію по втраті годувальника, зокрема, з підстав ненадання доказів перебування на утриманні померлого годувальника.
Позиція Верховного Суду
23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення.
24. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
25. Частиною першою статті 400 ЦПК Українипередбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
26. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
27. Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки спір щодо призначення пенсії повинен вирішуватися у порядку адміністративного судочинства.
28. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій суд касаційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
29. Відповідно статей 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. Водночас необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
30. Обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, і ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
31. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
32. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
33. Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
34. ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
35. Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
36. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
37. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
38. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
39. Суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні (пункт 2 частини першої статті 315 ЦПК України).
40. Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.
41. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 зазначав, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
42. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
43. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, боротьба сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.
44. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права, оспорюються таке право.
45. Тобто якщо виникнення права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
46. У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
47. Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 24 квітня
2024 року у справі № 694/2318/23, від 08 травня 2024 року у справі № 214/4921/23 та від 05 червня 2024 року у справі № 557/1535/23.
48. Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом, як правило, передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
49. Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову.
50. Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, у цьому переліку відсутнє.
51. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції загального суду справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
52. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті органами державної виконавчої влади, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.
53. Подібний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 336/1098/24,
від 19 лютого 2025 року у справі № 673/1257/23.
54. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту її перебування на утриманні чоловіка до його смерті, оскільки ГУ ПФУ в Донецькій області відмовило їй у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника рішенням від 30 червня 2023 року, з підстав відсутності повного пакету документів, у тому числі документу про перебування на утриманні померлого годувальника.
55. Відповідно до пункту 2.11. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року
№ 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
56. Суди попередніх інстанцій не врахували, що встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка передбачено пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України та пунктом 2.11. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а заявниця не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, оскільки мала відмінне зареєстроване місце проживання від чоловіка. До того ж заявниця та її померлий чоловік мали зареєстровані місця проживання на території м. Маріуполь, яке на час смерті чоловіка було окуповано.
57. Враховуючи, що заявниця просила встановити факт її перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_2 та факт її спільного проживання з ОСОБА_2 з метою підтвердження права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, суду доцільно розглянути всі вимоги заявниці в окремому провадженні.
58. Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі у частині вимог про встановлення факту перебування на утриманні.
59. Згідно з частинами першою, третьою-четвертою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
60. Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
61. Оскільки порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду