ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 465/6631/20
провадження № 61-11579св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Перетятьком Максимом Васильовичем, на рішення Франківського районного суду м. Львова в складі судді Марків Ю. С. від 18 грудня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. від 04 червня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення, зазначене у пункті 5.2.1 протоколу №48 від 15 липня 2020 року міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій наступного змісту: "Франківській районній адміністрації Львівської міської ради (ОСОБА_2) встановленим порядком із залученням комунальних підприємств (ЛКП "Аварійна служба Франківського району", ЛКП "Магістральне" і ЛКП "Львівський ліхтар") демонтувати огорожу і ворота на АДРЕСА_1 із дотриманням правил безпеки у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на АДРЕСА_1"; визнати неправомірними дії Франківської районної адміністрації Львівської міської ради щодо виконання вказаного вище рішення, зазначеного у п. 5.2.1 Протоколу № 48 від 15 липня 2020 року міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій; зобов`язати Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом приведення до попереднього стану демонтованої огорожі та воріт на АДРЕСА_1, а саме: частину демонтованої огорожі на фундаменті стрічковому бутобетонному, наповнення із з/б плит висотою 2м та металічні ворота довжиною 6м, висотою 2м, інвентарний номер 200.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що їй на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме: будівля, загальною площею 952,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу №О-192-7 від 27.03.2007 року, вона придбала нерухоме майно, а саме: огорожі з металічними воротами, інвентарний номер 195 і 200 та огорожу на фундаменті стовпчастому бутобетонному, металічну та на металічних стовпцях, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
15 липня 2020 року комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради вирішено демонтувати огорожу та ворота на АДРЕСА_1 із дотриманням правил безпеки у місці для влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на АДРЕСА_1 . 21 липня 2020 року співробітниками Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю співробітників ЛКП "Львівський ліхтар" та співробітників ЛКП "Муніципальна дружина", самовільно, без правових підстав демонтовано частину огорожі та металевих воріт.
Вважає, що рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради прийняте з перевищенням повноважень, оскільки до повноважень комісії не входить розгляд такого роду питань.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивачки влаштуванням в`їзду-виїзду на АДРЕСА_2 не порушуються відповідачами.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що права позивачки не порушені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Перетятько М. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 465/6631/20 з Франківського районного суду м. Львова.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2025 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1058 від 28 вересня 2018 року затверджено детальний план території у районі АДРЕСА_3, яким передбачені проїзди із заїздами з АДРЕСА_5, а також три виїзди на АДРЕСА_1.
Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку за кадастровим номером: №4610136900:04:004:0028 за адресою: АДРЕСА_4 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ; цільове призначення 12.04; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку та іншого призначення; вид використання: для обслуговування станції технічного обслуговування, складських та офісних приміщень; площа: 0,0995 га.
Дана земельна ділянка межує з комунальною земельною ділянкою (на схемі зображена №3), кадастровий номер: 4610136900:04:004:0031; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; форма власності: комунальна власність; суб`єкт права власності на землю: Львівська міська рада.
12 березня 2009 року Управлінням комунальної власності Львівської міської ради видано наказ №591-НЖ-Ф про оформлення права власності на будівлю на АДРЕСА_1 .
12 березня 2009 року відділом приватизації Франківської районної адміністрації ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності, яким встановлено, що власник володіє на праві приватної власності будівлею під літерою "Г-1", загальною площею 952,7 кв.м., у АДРЕСА_1 ; характеристика будівлі та її обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною свідоцтва.
У подальшому, 01 листопада 2019 року відбулася державна реєстрація змін щодо об`єкта нерухомого майна позивача, площа не змінилися.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 31 жовтня 2019 року на будівлю під літерою "Г-1", загальною площею 952,7 кв.м., виготовлений новий технічний паспорт, в якому, крім основної речі - об`єкта нерухомого: будівлі "Г-1", внесені відомості про складові частини об`єкта, а саме: №1 "ворота"; №2 "огорожа"; №3 "ворота"; №4 "огорожа"; № 5 "огорожа"; господарська будівля "Г1-1" - відображена лише 31 жовтня 2019 року у новому технічному паспорті.
Позивачкою до позову долучена копія біржової угоди договору купівлі-продажу №О-192-7 від 27 березня 2007 року огорожі з металічними воротами інвентарний №195, №200, як доказ набуття права власності на майно.
Відповідно до змісту вказаної угоди, продавець зобов`язується передати у власність, а покупець оплатити та прийняти наступний товар: 1.2 Назва: огорожі з металічними воротами інвентарний №195 і 200; 1.3 Кількість: - огорожа біля бувшого корпусу №39 на фундаменті стрічковому бутобетонному, наповнення із з/б плит на довжину 10 м. висотою 2 м., складається з двох частин: перша - огорожа із з/б плит, друга - металічні ворота довжиною 6 м., висотою 2 м., інвентарний №200; - огорожа на фундаменті стовпчастому бутобетонному, металічна на металічних стовпцях на загальну довжину 3+1=4 м., висотою 2,3 м., з металічними воротами довжиною 4 м., висотою 2 м., інвентарний №195.
Рішенням міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 15 липня 2020 року, оформленим протоколом № 48, вирішено, що ситуацію, яка виникла у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на АДРЕСА_1 у зв`язку з перекриттям проїзду на АДРЕСА_1, визнано такою, що потребує вжиття невідкладних і вичерпних заходів реагування; з метою проведення невідкладних протиаварійних робіт на інженерних мережах на АДРЕСА_1, Франківській районній адміністрації Львівської міської ради (відповідальна особа - ОСОБА_2) у термін до 21 липня 2020 року у встановленому порядку із залученням комунальних підприємств (ОКП "Аварійна служба Франківського району", ЛКП "Магістральне" і ЛКП "Львівський ліхтар") демонтувати огорожу і ворота на АДРЕСА_1 із дотриманням правил безпеки у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на АДРЕСА_1 .
Листом №35-вих-54256 від 17 липня 2020 року Франківською районною адміністрацією повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виконання оскаржуваного рішення та запропоновано, що у випадку відсутності у позивача ресурсів для виконання вказаних робіт, районною адміністрацією буде надано контакти підрядних організацій для виконання робіт у встановлені терміни.
21 липня 2021 року оскаржуване рішення виконане, повністю та демонтовано частину огорожі та металевих воріт, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що не заперечується сторонами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 41 Конституції України, статтями 319, 321, 386 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Звертаючись з вказаним позовом ОСОБА_1, вказувала про порушення оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування права власності належними її об`єктами нерухомого майна - огорожею та металевими воротами, які розташовані на належній їй на праві власності земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 4610136900:04:004:0031.
Приймаючи постанову, апеляційний суд, вважав, що згідно детального плану території на АДРЕСА_1 передбачено 3 виїзди. Оскільки на земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером №4610136900:04:004:0028, яка належить на праві власності позивачці, знаходиться огорожа з металевими воротами, які заважають проїзду, орган місцевого самоврядування правомірно демонтував зазначену огорожу, тому підстав для задоволення позову немає.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на таке.
Відповідно до частини другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Згідно із статтею 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном і може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом, рішення суду.
Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Відповідно до статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Згідно з частиною четвертою цієї ж статті ЗК України, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Апеляційний суд дійшовши висновку, про правомірність дій відповідача, а саме, влаштування проїзду через земельну ділянку позивачки, шляхом знесення належної їй на праві власності частини огорожі з металевими воротами, не з`ясував можливості встановлення земельного сервітуту на спірній земельній ділянці, та дійшов передчасного висновку про правомірність дій відповідача, які призвели до позбавлення позивачкою права приватної власності на об`єкти нерухомості на належній їй на праві власності земельній ділянці.
Разом із тим, у разі якщо встановлення земельного сервітуту призводить до неможливості використання земельної ділянки (її частини), власник чи користувач земельної ділянки має право вимагати вилучення (викупу) земельної ділянки (її частини) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності врегульовані Законом України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" (далі - Закон № 1559-VI) з подальшими змінами до нього.
Цей Закон було прийнято з метою забезпечення правового захисту інтересів власників земельних ділянок і держави, її економічної безпеки.
Принципи відчуження об`єктів права приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності закріплені у статті 4 цього Закону.
Зокрема, у ній зазначено, що фізичні або юридичні особи не можуть бути протиправно позбавлені права приватної власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені.
Викуп чи примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, допускається на підставі та в порядку, встановлених цим Законом.
За приписами статті 1 цього Закону відчуженням земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності є перехід права власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, за плату в державну чи комунальну власність шляхом їх викупу чи примусового відчуження для потреб держави, територіальної громади, суспільства в цілому; примусовим відчуженням земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності є перехід права власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду.
У цих правовідносинах об`єктом відчуження відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1559-VI є земельна ділянка (її частина), житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічні насадження, що на ній розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
За частинами першою, другою статті 2 Закону № 1559-VI його дія поширюється на суспільні відносини, пов`язані з викупом земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для забезпечення суспільних потреб чи пов`язані з примусовим відчуженням зазначених об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, якщо такі потреби не можуть бути забезпечені шляхом використання земель державної чи комунальної власності.
Статтею 7 Закону № 1559-VI органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, мають право викупу земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для таких суспільних потреб: забезпечення національної безпеки і оборони; будівництво, капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, нафто-, газо- та водопроводів, ліній електропередачі, зв`язку, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації.
Згідно зі статтею 11 Закону № 1559-VI у разі якщо на час прийняття рішення про викуп земельна ділянка, інші об`єкти нерухомого майна, що на ній розміщені, передані в оренду та/або заставу чи власник земельної ділянки, що підлягає викупу, не є власником інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, до участі в переговорах залучаються власники цих об`єктів, орендарі та/або заставодержателі.
Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок) визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
У разі вилучення (викупу) земельних ділянок, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності збитки відшкодовують власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, відповідні органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, які прийняли рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок.
Апеляційний суд, дійшовши висновку про правомірність дій відповідача про влаштування проїзду на належній позивачці на праві власності земельній ділянці, шляхом демонтування частини огорожі з металевими воротами не з`ясував та не здобув доказів того чи вилучалась у позивачки земельна ділянка для суспільних потреб, а саме для влаштування проходу на АДРЕСА_1, та чи відшкодовані останній збитки у разі проведення викупу такої земельної ділянки.
Матеріали справи таких доказів не містять.
Висновки апеляційного суду про обґрунтованість рішення органу місцевого самоврядування про знесення огорожі з металевими воротами, яка належить на праві власності позивачці, без з`ясування вказаних обставин є передчасними.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що реалізація рішення органу місцевого самоврядування від 12 березня 2009 року про знесення частини огорожі з металевими воротами, власницею яких є позивачка, останню було позбавлено права власності на огорожу з металевими воротами, а земельна ділянка, яка належить їй на праві власності без викупу, встановлення земельного сервітуту, фактично передана до земель комунальної власності для загального користування - проїзду.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду під час нового розгляду справи слід перевірити наведені обставини.
Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.